АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Розділ XVI МГАННГА

Читайте также:
  1. IV Розділ. Тести на Нью-Йоркську Конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень
  2. VIII. Аналіз внутрішніх функціональних підрозділів
  3. Апарати для розділення неоднорідних мас
  4. Висновки до другого розділу
  5. Висновки до розділу 1
  6. Висновки до розділу ІІІ
  7. Висновок до розділу
  8. Глава 3.1. Конференція студентів структурного підрозділу Університету.
  9. Глава 3.2. Студентський парламент структурного підрозділу Університету.
  10. Глава 3.3. Голова Студентського парламенту структурного підрозділу Університету.
  11. Дії підрозділів з виконання завдань, які покладаються на миротворчу місію.
  12. Додаткова література до розділу І

Коли кузен Бенедікт не повернувся в звичайний час із екскурсії, місіс Уелдон стурбувалася. Вона й гадки не мала, куди могла подітися ця велика дитина. Годі було припустити, що кузен Бенедікт утік із факторії, обгородженої таким високим палісадом. До того ж, місіс Уелдон добре знала свого дивакуватого кузена. Він би зроду не втік, не взявши з собою бляшанки з колекцією комах. А бляшанка лежала на місці в його хатині. Думати, що він доброхіть покинув свої ентомологічні скарби,- справжнє безглуздя. [274]І все ж кузена Бенедікта не було в факторії Жозе-Антоніу Алвіша!

Цілий день місіс Уелдон шукала його по всіх усю-дах. Малий Джек і Халіма допомагали їй. Та всі пошуки були даремні.

Місіс Уелдон залишалось тільки думати, що кузена Бенедікта забрали з факторії за наказом работорговця. Але навіщо це Алвішеві? І що він зробив з ентомологом далі? Може, посадив у один з бараків на «чітоці»? З якою ж метою? Адже за домовленістю між місіс Уелдон і Негору, кузен Бенедікт був одним із бранців, яких Алвіш мав приставити до Мосамедіша й передати Джеймсові Уелдону за викуп у сто тисяч доларів!

Коли б місіс Уелдон бачила, як розгнівався Алвіш, дізнавшись про зникнення вченого, вона зрозуміла б: работорговець непричетний до цієї справи. Але якщо кузен Бенедікт утік з доброї волі, чому він не звірив їй свого задуму?

Алвіш та його слуги невтомно шукали ентомолога. Невдовзі вони знайшли кротовий хід, який сполучав факторію з лісом. Работорговець збагнув, що «мухо-лов» утік саме сюдою.

Можна собі уявити, як розлютився Алвіш, коли подумав, що цю втечу буде привинено' йому, і бариш, який він мав одержати від викупу, зменшиться.

«Цей бевзь анічогісінько не вартий,- думав він,- а мені він обійдеться в добрі гроші. Якби тільки я його впіймав!..»

Та хоч хай як ретельно шукали вченого і в факторії, і в лісі, жодних слідів його не знайшли. Місіс Уелдон довелось примиритися з тим, що кузена немає. Алвішеві залишалося тільки побиватися за втраченими грішми. Кузен Бенедікт аж ніяк не міг діяти в змові із кимсь чужим. Найпевніше, що він випадково знайшов кротовий хід і втік, навіть не подумавши про своїх супутників, начебто їх і на світі не було.

Хоч-не-хоч, місіс Уелдон визнала це. Проте вона анітрохи не сердилась на бідолаху, бо знала, що він не здатен відповідати за свої вчинки.

«Сердега! Що з ним буде?» - питала вона себе.

Кротовий хід забили того ж дня, а бранців стали стерегти пильніше: варту несли і по цей, і по той бік огорожі. Життя місіс Уелдон та її сина зробилося ще нуднішим і одноманітнішим. [276]А тим часом у цій місцевості сталася незвичайна кліматична зміна. Дарма що час дощів -«мазіка» - минув іще в квітні, з 19 червня полило знову. Небо затягло хмарами, й безнастанні зливи затоплювали Казонде та округи.

Для місіс Уелдон дощі були тільки прикрою перешкодою, яка заважала їй гуляти по факторії. Але для тубільців вони були справжнім лихом. Річки, вийшовши з берегів, затопили улоговини з уже достиглими посівами. Пропав урожай. Людям загрожував голод.

Володарка краю Муана та її міністри геть розгубилися, не знаючи, як відвернути напасть.

Вирішили вдатися до чаклунів. Але не до тих, що вміють лише ворожити й лікувати хвороби замовами та заклинаннями. Лихо було таке, що йому могли зарадити тільки вищі чаклуни - мганнги, які вміють викликати і проганяти дощі.

Але й мганнги не допомогли. Марно заводили вони своїх тужливих пісень, марно викрикували заклинання, марно бряжчали брязкальцями, калатали дзвониками й дули в роги з трьома розгалуженнями, повні бруду й шматочків кори; марно вимахували амулетами; марно збивали куряву на «чітоці» ритуальними танцями чи то навіть плювали в обличчя найзнатні-шим придворним... Жодному з мганнг не вдалося прогнати злих духів, що збирають у небі дощові хмари.

Над краєм нависала чимдалі страшніша загроза. Тож Муана звеліла покликати уславленого мганнгу з північної Анголи. Про нього розповідали справжнісінькі чудеса. Це був чарівник із чарівників, а головне, чудовий заклинач «мазіки». Віра в його могутність побільшувалась ще й тим, що він ніколи не бував у Казонде.

25 червня вранці новий мганнга урочисто вступив у Казонде, сповістивши про це голосним теленканням дзвіночків.

Чаклун жрийшов просто на «чітоку», й відразу натовп тубільців кинувся до нього. Небо цього дня було не таке захмарене, та й вітер начебто збирався змінити напрямок. Ці ознаки ясної погоди, що збіглися з приходом мганнги, відразу прихилили до нього серця всіх.

До того ж мганнга був із себе дуже показний: чистокровний негр, футів шість на зріст і, мабуть, дуже сильний. Упевнений погляд та горда постава нового мганнги мимоволі викликали повагу. [276]

Звичайно чаклуни об'єднуються по три, по чотири, а то й по п'ять чоловік і ходять по селах разом із почтом помічників та слуг. Цей мганнга прийшов сам. На грудях у нього білою глиною були намальовані химерні візерунки. На ньому була пишна із шлейфом спідничка з трави, незгірш як у сучасних модниць. На шиї - намисто з пташиних черепів, на голові - шкіряний ковпак, прикрашений пір'ям та намистом; стегна оперізував шкіряний пасок, на якому теліпалася сила-силенна дзвіночків. При кожному русі мганнги вони дзвеніли голосніше, ніж збруя на іспанському мулі. Отак був убраний цей чудовий представник африканської чаклунської братії.

Все його чаклунське причандалля - черепашки, амулети, різьблені дерев'яні ідоли й фетиші, балабуш-ки з кізяку, що неодмінно використовуються в Центральній Африці під час усіх чаклунських обрядів,- лежало в круглому пузатому кошику.

Іще одна особливість нового мганнги: він був німий. Але ця вада тільки зміцнила повагу тубільців до нього. Мганнга мугикав - протягло, гугняво, на низьких нотах. Як на тубільців, це була ще одна ознака його могутності.

Спершу мганнга обійшов «чітоку», виконуючи якийсь урочистий танець. Дзвіночки на його поясі несамовито дзвеніли. Натовп ішов за ним, наслідуючи всі його рухи, як ото зграя мавп іде за своїм ватажком. Потім мганнга, звернувши з «чітоки» на головну вулицю, попрямував до резиденції володарів Казонде.

її величність Муана, попереджена про прибуття мганнги, вже виходила йому назустріч із усім своїм почтом.

Мганнга вклонився їй до землі, а тоді випростався на весь свій велетенський зріст, розпроставши широкі плечі. Він простяг руки до неба, по якому летіли хмари. Чаклун показав на них Муані й пояснив на митах: хмари, мовляв, спершу підуть на захід, а потім, описавши коло, повернуться на схід. Ніяка сила не годна зупинити цього руху.

Далі, на превеликий подив городян і почту, чаклун узяв на руку могутню повелительку Казонде. Придворні хотіли були перешкодити такому небаченому порушенню етикету, але силач-мганнга ухопив за карк першого, який підбіг до нього, і жбурнув його вбік кроків на п'ятнадцять. [277]Муана не виказала ніякого невдоволення поводженням чаклуна. Навпаки, вона скривила обличчя в гримасі, що мала означати милостиву усмішку. Проте чаклун, не зваживши на цей знак прихильності, потяг володарку за собою, а натовп гунув слідом за ними.

Чаклун прямував до факторії Жозе-Антоніу Алвіша. Невдовзі він спинився перед ворітьми. Вони були зачинені. Мганнга штовхнув ворота плечем, і вони впали, зірвані з завіс. Захоплена Муана ввійшла з ним у двір факторії.

Работорговець, його солдати й раби підбігли до зухвальця, який зривав ворота, не чекаючи, поки їх відчинять, та, побачивши Муану, зупинилися і застигли в шанобливих позах.

Алвіш, мабуть, хотів спитати у її величності, чому він має завдячувати за таку честь, але мганнга не дав йому говорити. Розштовхавши натовп, він став посеред кола й заходився ще жвавіше повторювати свою пантоміму. Він підносив руки до хмар, сварився на них кулаками, заклинав їх, наказував їм повернути назад. Далі, вдавши, що тільки на превелику силу стримує хмари, він надув щоки й дмухнув у небо, ніби сподівався розвіяти їхнє громаддя своїм подихом. І справді, дивлячись на його зріст та поставу, можна було повірити, що це йому до снаги.

Муана, заворожена - саме таке слово сюди якнайбільше пасує- грою цього талановитого актора, вже не володіла собою. Нестямно щось викрикуючи, вона повторювала кожен рух мганнги. Придворні й натовп тубільців робили те саме, і гугняве мугикання німого потонуло в несамовитих зойках, криках і витті.

І що - хмари перестали насуватися зі сходу й закривати сонце? Розвіялись від заклинань наймогутні-шого із мганнг? Аж ніяк. Навпаки, саме коли повелителька Муана та народ уже були певні, що злі духи, які наслали таке лихо, кинулися навтіки, проясніле зранку небо знов захмарилось, й перші важкі краплі дощу впали на землю.

Настрій тубільців ураз змінився. Вони гнівно глянули на мганнгу. Муана насупила брови. Лихий це знак - чаклунові могли тут же відрізати вуха. Коло тубільців зімкнулося, догори знялися кулаки. Було б мганнзі непереливки, якби несподіваний випадок не спрямував їхню ворожість в інший бік. [278]Мганнга, який був на цілу голову вищий від усіх людей, що юрмилися довкола нього, раптом простяг руку, показуючи на щось у дворі факторії. Цей жест був такий владний, що всі погляди мимоволі звернулися туди.

Почувши вигуки й виття натовпу, місіс Уелдон та малий Джек вийшли з хатини. Саме на них показував чаклун лівою рукою, водночас підносячи праву до неба.

Ось хто у всьому винен! Ця біла жінка і її син! Од них усе лихо! Це вони прикликали хмари зі своїх дощових країн, щоб затопити Казонде й виморити народ голодом!

Мганнгу зрозуміли. Муана загрозливо простягла руку до місіс Уелдон. Натовп тубільців, несамовито лементуючи, кинувся до неї.

Приголомшена місіс Уелдон схопила на руки Дже-ка. Притиснувши його до грудей, вона стояла, заклякнувши перед знавіснілими дикунами.

Мганнга попрямував до неї. Тубільці розступилися перед цим чаклуном, який не тільки знайшов призвідців лиха, а й ліки від нього.

Алвіш, який вельми цінував життя своєї бранки, не знав, що йому робити, і теж підступив ближче до неї. Мганнга вихопив малого Джека з рук матері й підніс до неба. Здавалось, він от-от розчерепить хлопчикові голову об землю, щоб умилосердити духів.

Місіс Уелдон зойкнула і впала на землю, зомлівши. Але мганнга, зробивши володарці Муані знак, з якого та зрозуміла його намір, взяв бідолашну матір на руки й поніс її разом із сином. Вражені дикуни покірно розступилися перед ним.

Алвіш розшаленів. Спершу випустити з рук одного бранця, а тепер стояти й мовчки дивитися, як у тебе з-під носа забирають ще двох, а з ними й бариш... Нізащо в світі він не міг на це погодитись, хрч хай би навіть усьому Казонде загрожувала гибель від нового всесвітнього потопу!

Работорговець кинувся услід за мганнгою, щоб спинити його. Але гнів натовпу враз обернувся проти нього. Муана звеліла схопити Алвіша, і він, розуміючи, що непокора дорого йому коштуватиме, відразу принишк, проклинаючи подумки дурне легковір'я підданців повелительки Муани. [279]Дикуни й справді думали, що хмари підуть разом із тими, хто їх накликав. Вони не сумнівалися: мганн-га кров'ю чужинців умилосердить духів і прожене геть од Казонде дощі, які завдали місту такого лиха.

Мганнга тим часом ніс далі своїх жертв так легко, як ото лев у своїй могутній пащі пару козенят. Малий Джек тремтів з переляку, місіс Уелдон і досі не прийшла до тями. Розлючені тубільці з дикими криками сунули слідом за мганнгою.

Чаклун вийшов з факторії, перетнув Казонде, вступив під зелене шатро лісу і тим же твердим сягнистим кроком пройшов понад три милі. Тубільці потроху відставали й нарешті, зрозумівши, що мганнга хоче залишитись сам, повернули назад.

Чаклун дістався до берега річки, що її швидкі води текли на північ. Там у бухточці, схованій поміж прибережними чагарями, стояла на піску пірога, прикрита соломою.

Мганнга обережно поклав у пірогу свою ношу, від- штовхнув ногою легенького човна, а коли швидка течія підхопила його, мовив гучним голосом:

- Капітане, дозвольте представити вам місіс Уелдон і малого Джека! А тепер - у дорогу, і хай усі хмари небесні ринуть потопом на голови цих бевзів у Казонде!

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)