Розділ X НАСТУПНІ ЧОТИРИ ДНІ

Отже, Дік Сенд став капітаном «Пілігрима». Не гаючи жодної хвилини, він поклопотався підняти вітрила.

Пасажири жили одним-єдиним бажанням - якомога швидше добутись до "Вальпараїсо або хоч до першого-ліпшого американського порту. Дікові Сенду належало визначати напрямок і швидкість «Пілігрима», вираховувати середню швидкість і щодня наносити пройдений шлях на карту. Для цього, як уже говорилося, досить було мати лаг і компас. На судні був гвинтовий патент-лаг, що його стрілка показувала на циферблаті точну швидкість за певний проміжок часу. Цей корисний, простий у користуванні прилад міг їм неабияк знадобитися. Ним могли послуговуватись навіть негри.

Залишилось єдине джерело помилок - океанські течії. Ці помилки можна було точно визначити тільки астрономічними спостереженнями. Та молодий капітан іще не вмів проводити таких спостережень.

Спершу Дік Сенд хотів одвести «Пілігрим» назад до Нової Зеландії. Цей перехід був би коротший, і він би напевно його здійснив, якби супротивний вітер не змінився на супутний. Тепер стало легше плисти до Америки. [74]І справді, вітер змінився на зовсім протилежний. Повіяв норд-вест, котрий потроху дужчав. З цього треба було скористатися й пройти шд ним скількимога далі.

Дік Сенд мав намір іти в повний бакштаг(48).

На шхуні-бригові фок-щогла несе на собі чотири прямих вітрила: фок - на нижньому коліні щогли; вище - марсель на стеньзі(49); ще вище - брамсель(50) на брам-стеньзі і врешті бом-брамсель(51) на бом-брам-стень-зі.

Грот-щогла, навпаки, несе на собі менше вітрил. На нижньому коліні в неї тільки скісний грот, а над ним - топсель(62).

Між цими двома щоглами на штангах, що зміцнюють щогли спереду, можна поставити третій ярус трикутних вітрил.

І врешті на бушприті - похилій щоглі на носі - піднімають три клівери: зовнішній, внутрішній і бом клівер.

Кліверами, стакселем, скісним гротом, топселем та вітрилами третього ярусу легко керувати з палуби, і не треба здиратись на реї, бо жоден з них не прилаштований до них.

Зате обслуговування вітрил на фок-щоглі вимагав більшої вправності. Тут уже слід здиратися по вантах на стеньгу, брам-стеньгу або бом-брам-стеньгу - і то не тільки щоб підняти вітрило, а й щоб зменшити його площу з навітряного боку -«взяти риф». Тим-то матроси повинні вміти лазити по пертах - канатах, вільно підв'язаних під реями,- і працювати однією рукою, а другою триматись за канат. Це дуже небезпечно, а надто для новачків. Крім кільової та бортової хитавиці, яка відчувається тим дужче, чим вище здирається матрос, раптовий подув вітру може викинути його за

** Бакштаг - курс корабля, прокладений під тупим кутом до напрямку вітру. У бакштагові судно йде з найбільшою швидкістю.

(4)> Стеньга - верхня частила щогли, првкріллева до основ-:0Ї частики.

и Брамсель - трете знизу вітрило.

(51) Бом-брамсель - четверте коліно щогли, продовження брам-стеньги.

(52) Топсель - трикутне вітрило. Ставиться вершиною донизу над чотирикутним вітрилом. [76]борт. Справді небезпечна робота для Тома і його товаришів.

На щастя, вітер віяв помірний. Море ще не встигло розхвилюватися, й хитавиця була невелика.

Коли Дік Сенд, за сигналом капітана Халла, повів «Пілігрим» до місця побоїща, на судні було піднято тільки скісний грот, клівер, фок і марсель. Щоб вийти з дрейфу, досить було ввести в дію вітрила фок-щогли. Негри легко впоралися з цією роботою.

Тепер же треба повернути судно, щоб пустити його в повний бакштаг, а для цього слід підняти брамсель, бом-брамсель, топсель і стакселі.

- Друзі мої,- мовив молодий капітан до негрів,- робіть усе так, як я вам скажу, і все буде гаразд.

Він став за стерно.

- Томе! Травіть шкот!(53)

- Травити? - спантеличено перепитав Том.

- Так! Тобто послабте шкот! І ви, Бете, робіть те саме! От і гаразд! А тепер витягайте! Тягніть, Бете!

- Отак?

- Так, так! Дуже добре! А тепер ви, Геркулесе! Тут треба добре потягти! З усієї сили!

Казати Геркулесові тягти «з усієї сили» було вельми необачно. Велет так рвонув за канат, що мало не порвав снастей.

- Не так сильно! - крикнув, усміхнувшись, Дік Сенд.- Так ви звалите щоглу!

- Таж я тільки трішечки потяг! - винувато відповів Геркулес.

- Ну гаразд, тоді тільки вдавайте, що тягнете, цього досить! Так... потравіть ще... Іще! Тепер швартуйте... тобто в'яжіть! Отак! Добре! А тепер потягніть гуртом з того боку!

І всі вітрила фок-щогли, що їх браси було послаблено з бакборту, звільна повернулись. Вітер наповнив їх, і «Пілігрим» швидко рушив з місця.

Потім Дік наказав послабити шкоти клівера. Далі зібрав негрів на кормі.

- Маневр виконано, друзі мої, і виконано добре! - похвалив він.- А зараз займімося грот-щоглою. Тільки глядіть, Геркулесе, нічого не рвіть!

(53) Травити шкот - послабити снасть, що нею розтягуються нижні кути вітрил. [76]- Постараюсь,- відповів велет, який тепер орудував канатами надто обережно.

Другий маневр удався легше. Послабили шкот, і могутній скісний грот швидко наповнився вітром, відчутно посиливши дію передніх вітрил.

Потім над скісним гротом підняли топсель, а що його просто взяли на гітови(54), то досить було опустити й пришвартувати снасті. Але Геркулес зі своїм приятелем Актеоном - не кажучи вже про малого Джека, котрий теж допомагав їм,- так постарались, що порвався гордень.

Усі троє попадали навзнак, але, на щастя, не забилися. Джек аж нестямився від захвату.

- То пусте! - закричав молодий капітан.- Зв'яжіть кінці й тягніть далі, тільки легше!

Дік Сенд командував усіма цими маневрами, жодного разу не відійшовши від стерна. «Пілігрим» швидко йшов курсом на схід, і тепер доводилось тільки утримувати його на цьому курсі. Нічого не було легшого за це, бо вітер віяв помірний і судно не відхилялося від курсу.

- Чудово, друзі мої! - сказав Дік Сенд.- З вас будуть гарні моряки ще перш, ніж ми допливемо до порту.

- Постараємось робити все якнайкраще, капітане Сенд,- відповів старий Том.

Місіс Уелдон також похвалила цих славних людей. Навіть малий Джек дістав похвалу - адже він теж гарно попрацював.

- Містере Джек,- мовив усміхаючись Геркулес,- мені здається - то ви перервали гордень. Яка у вас дужа рука! Що б ми тільки без вас робили!

Малий Джек почервонів, запишавшись, і міцно потис руку своєму другові Геркулесу.

Однак «Пілігрим» поки що йшов не під усіма вітрилами. Йому ще бракувало вітрил горішнього ярусу, які при ході в бакштаг - аж ніяк не дрібниця. Брамсель, бом-брамсель і стакселі значно збільшують швидкість корабля, тож Дік Сенд вирішив підняти й ці вітрила.

Цей маневр мав бути важчим од попередніх, і то не через вітрила горішнього ярусу, якими легко орудувати просто з палуби, а через прямі вітрила фок-щогли. Щоб підняти ці вітрила, треба здертися на реї. Це

(54) Гітови - снасті для підняття вітрила. [77]небезпечно, і Дік Сенд, не бажаючи піддавати ризикові нікого зі своєї недосвідченої команди, сам узявся за це діло.

Отож він покликав Тома, поставив його за стерно й показав йому, як вести судно. Потім, поставивши Геркулеса, Бета, Актеона й Остіна біля горденів бом-брамселя і брамселя, поліз на щоглу. Лазити по вантах фок-щогли та марса на реї було юнакові заіграшки. Він умить здерся по пертах(55) брам-реї й розв'язав вузли шкотів, що стягували брамсель.

Далі переліз на бом-брам-рею(56) і там теж вивільнив вітрило.

Упоравшись з цією справою, Дік ковзнув по одному з фордунів(57) штирборту вниз на палубу.

Тут, за його настановами, матроси розтягли обидва вітрила, тобто підтягли їх за нижні кути до ноків(58) й закріпили реї блоками. Врешті підняли стакселі між грот-щоглою і фок-щоглою й на цьому впоралися з вітрилами.

Цього разу Геркулес нічого не порвав.

Тепер «Пілігрим» ішов майже під усіма вітрилами. Безперечно, Дік Сенд підняв би на додачу ще й ліселі(59), однак їх було важко ставити, а ще важче опускати, коли б схопився шквал. Тож молодий капітан вирішив обмежитися вже піднятими вітрилами.

Тома звільнили від стерна, і Дік Сенд знову став на своє місце.

А вітер чимдалі дужчав. Злегка накренившись на правий борт, «Пілігрим» неквапливо линув по воді, залишаючи за кормою плоский кільватер(60), що свідчив про високі, морехідні якості судна.

- Ось ми і йдемо належним курсом, місіс Уел-дон,- сказав Дік Сенд.- Тільки б утримався якомога довше супутний вітер!

(55) Перти - підвіски під реями, на яких стоять матроси, кріплячи вітрила.

(56) Б о м-б р а м-р є я - четверта знизу рея на щоглі.

(57) Фордуни - снасті, що з'єднують горішні частини щогли із бортами судна.

(58) Н о к - незакрінлений кінець реї.

(59) Ліселі - додаткові вітрила пообабіч двох передніх щогл, що їх піднімають при слабкому вітрі задля збільшення площі парусності.

(60) Кільватер - слід на воді за кормою судна. [78]Місіс Уелдон потисла руку юнакові. А потім, відчувши велику втому, викликану хвилюваннями останніх годин, пішла до себе в каюту й, упавши на койку, поринула у важку напівдрімоту.

Нова команда шхуни-брига залишилася на палубі, несучи вахту на носі. Негри були готові виконати перший-ліпший наказ Діка Сенда, тобто переставити вітрила. Та ні сила, ні напрямок вітру не змінювались, тож роботи не було ніякої.

А що ж поробляв увесь цей час кузен Бенедікт? Кузен Бенедікт вивчав крізь лупу комаху, яку врешті знайшов на борту «Пілігрима». То був представник простих прямокрилих, чия голова майже ховалася під передньогруддям, довговуса комаха з плоскими м'якими надкриллями, які перетворилися в передні крила, досить довгими задніми крильми й закругленим черевцем. Належала вона до родини тарганових, до виду' американських тарганів.

Цю дорогоцінну знахідку кузен Бенедікт здобув у камбузі, і саме тієї миті, коли корабельний кок намірився безжально розчавити ногою таргана. Кузен Бенедікт напався на Негору, однак той з холодною байдужістю пустив його гнівні слова повз вуха.

Та чи знав кузен Бенедікт про зміни, що відбулися на борту, відтоді як капітан Халл і його команда вирушили на злощасне полювання за смугачем? Безперечно, знав. До того ж, він стояв на палубі, коли «Пілігрим» підійшов до місця катастрофи, де на хвилях погойдувались рештки розбитої шлюпки. Команда шхуни-брига загинула в нього на очах.

Сказати, що ще лихо не завдало кузенові Бенедікту болю, означало б звинуватити його в жорстокості. Звісно, він, як і всі, шкодував за нещасливими мисливцями. Він також брав близько до серця становище, в якому опинилась його кузина. Саме тоді він підійшов до місіс Уелдон і потис їй руку, ніби кажучи: «Не бійтеся! Я тут!»

Потім він пішов до своєї каюти, безперечно, щоб обміркувати наслідки цієї трагічної події й визначити енергійні заходи, що їх належало вжити далі.

Та по дорозі він надибав уже згаданого таргана й умить забув про те, що на «Пілігримі» був капітан Халл і що цей нещасний загинув разом з командою! Гарган поглинув усю увагу кузена Бенедікта! Адже він плекав честолюбну мету: довести - всупереч [79] твердженням деяких ентомологів,- що певні таргани, знамениті своїми барвами, дуже відрізняються способом життя від звичайних тарганів. Він так захоплено милувався тарганом, неначе ця бридка комаха була золотим скарабеєм!

Життя на борту «Пілігрима» знову пішло своїм звичним плином, хоч кожен його пасажир іще довго перебував під враженням несподіваної і такої страшної катастрофи.

Того першого дня Дік Сенд просто-таки розривався на шматки, силкуючись дати всьому лад на борту, щоб бути готовим до будь-яких несподіванок. Негри старанно виконували всі його накази. На «Пілігримі» панував повний порядок. Можна було сподіватись, що й далі все йтиме гаразд.

Негору більше не поривався ставити під сумнів авторитет Діка Сенда. Здавалося, він мовчки визнав нового капітана. Він, як завжди, порався з ранку до вечора в своєму тісному камбузі, і його бачили на палубі дуже рідко. Зрештою, Дік Сенд вирішив замкнути кока у трюм, аж до кінця подорожі, якщо той бодай у чомусь його не послухається. На перший його знак Геркулес схопив би Негору на оберемок і відніс у трюм. Це не забрало б у дужого велета багато часу. Нен, яка вміла добре куховарити, заступила б Негору в камбузі. Кок, мабуть, розумів, що без нього могли б обійтися, і, тим паче, помітив; що за ним пильно стежать, тож поводився бездоганно.

Вітер чимдалі дужчав, однак не змінював свого напрямку, й аж до ночі не виникало потреби переставляти вітрила. Міцні щогли, добряче залізне кріплення дозволили б йому витримати й набагато дужчий вітер.

На ніч на багатьох кораблях звичайно зменшують площу вітрил: опускають горішні вітрила - брамселі, бом-брамселі, топселі тощо. Це обачно, бо тоді кораблю не страшні несподівані шквали. Але Дік Сенд не вдався до цього застережливого заходу: погода не віщувала жодних неприємностей, до того ж, молодий капітан вирішив провести першу ніч на палубі, щоб добре за всім пильнувати. В такий спосіб «Пілігрим» мав іти швидко і вночі: юнакові кортіло чим скоріше вибратися з цієї пустельної частини океану.

Як уже сказано, компас і лаг були єдиними приладами, якими міг послуговуватися Дік Сенд, щоб визначити напрямок і пройдений шлях. [80]Цього дня молодий капітан наказував щопівгодини опускати в воду лаг і сам записував дані.

На борту «Пілігрима» було два компаси. Один висів у стерновій рубці перед очима стернового, його картушка, освітлювана вночі двома лампочками, о будь-якій порі показувала напрямок ходу судна.

Другий компас був укріплений на стелі в каюті, що її колись займав капітан Халл. Завдяки цьому капітан, не виходячи з каюти, міг завжди бачити, чи стерновий правильно веде судно, а чи, може, через недосвідченість або ж недбальство дозволяє йому відхилятися від курсу.

До речі, на кожному судні, яке ходить у далекі плавання, щонайменше по два компаси і по два хронометри. Треба мати змогу порівнювати їхні дані, щоб упевнитись у їх справності.

На «Пілігримі» теж були ці прилади, і Дік Сенд просив команду обережно поводитися з компасами, які були йому вкрай необхідні.

Та, як на лихо, в ніч проти 13 лютого, коли Дік Сенд стояв на вахті біля стерна, з компасом у каюті сталася біда.

Міцне кільце, за яке було почеплено компас, переломилося, і він упав на підлогу. Помітили це тільки вранці.

Ніхто не міг пояснити, чому зламалося кільце. Припускали, що мідь роз'їв окис, і кільце зламалося від хитавиці. Адже море було таке бурхливе тієї ночі. Та хоч хай там як, а компас розбився.

Дікові Сенду було дуже прикро. Тепер доведеться обходитись тільки компасом на рубці. Ніхто, очевидно, не винен у тому, що розбився компас, однак це могло мати неприємні наслідки. І молодий капітан вжив усіх застережливих заходів, аби вберегти єдиний, що залишився, компас од усяких випадковостей.

За винятком цієї прикрої події, на борту «Пілігрима» досі все йшло гаразд.

Дік Сенд розподілив вахту так, що йому випадало стояти за стерном уночі. Спав він по п'ять-шість годин удень, і цього йому, здавалося, було досить, бо втоми він не відчував. На цей час Том і його син Бет заступали Діка біля стерна. Завдяки його порадам вони потроху ставали путящими стерновими.

Місіс Уелдон бачила спокій Діка Сенда, й до неї повернулася впевненість. Звісно, як і всі люди, вона [81] часом впадала у відчай, але швидко себе переборювала. Насамперед вона часом покладалася на божу волю. Щира і віддана католичка, вона черпала душевний спокій у молитвах. Місіс Уелдон часто розмовляла з Діком Сендом. Юнак дуже цінував поради цієї розумної і сміливої жінки. Він щодня показував їй на карті пройдений шлях, що його наносив приблизно, керуючись напрямком руху й швидкістю корабля.

- Як бачите, місіс Уелдон,- часто казав Дік,- при цьому супутному вітрі ми неодмінно, і то скоро, добудемось до берегів Південної Америки. Не стану говорити напевно, проте сподіваюсь, що коли ми побачимо землю, то це буде неподалік од Вальпараїсо!

Місіс Уелдон не сумнівалася, що «Пілігрим» іде правильним курсом, а надто при супутному норд-весті. Але як ще вони далеко від американського берега! І скільки небезпек чекав на них по дорозі до омріяної землі: задосить самих тільки небезпечних змін у небі й на морі!

Безтурботний, як і всі діти в його віці, малий Джек знову взявся до своїх забав: бігав по палубі, бавився з Дінго. Він, безперечно, помічав, що його приятель Дік приділяє йому менше уваги, однак мати пояснила йому, що не можна заважати Дікові в роботі. Малий Джек послухався і більше не турбував «капітана Сен-да».

Отак і йшли справи на «Пілігримі». Негри старанно виконували свою роботу, з кожним днем удосконалюючись у матроському ремеслі. Том став боцманом - товариші одностайно обрали його на цю посаду. Він був старшим по вахті, поки молодий капітан відпочивав. З ним стояли його син Бет і Остін. Актеон і Геркулес відбували другу вахту під керівництвом Діка Сенда. Отже, поки один стояв за стерном, інші два несли вахту на носі.

Молодий капітан, дарма що ця частина океану була далеко поза морськими шляхами, вимагав од нічної вахти якнайсуворішої пильності. Він ніколи не забував засвічувати бортові вогні: лівий - зелений, правий - червоний. І чинив вельми слушно.

Стоячи всю ніч за стерном, Дік Сенд подеколи відчував непереборну знемогу. Тоді його рука орудувала стерном майже механічно. То давалася взнаки втома, але Дік зовсім на неї не зважав. [82]В ніч проти 14 лютого молодий капітан, украй стомившись, врешті дав собі перепочинок на кілька годин. Його заступив біля стерна старий Том.

Небо заснували густі хмари, які надвечір опустилися зовсім низько разом з масами холодного повітря. Зробилось так темно, що було годі роздивитися горішні вітрила. Геркулес і Актеон несли вахту на бакові.

А на кормі з нактоуза(61) сочилося слабке світло, м'яко відбиваючись від металевого обруча стерна. Бортові вогні світили десь збоку, й палубу вкривав густий морок.

Під третю годину ранку старого Тома стало хилити на сон. Ніч він простояв, утупившись в освітлену кар-тушку компаса, тож очі його врешті втратили здатність бачити, і він заснув стоячи. Якби тієї миті хтось торкнувся його або навіть ущипнув, він навряд би щось відчув.

Тим-то він і не помітив, що по палубі прослизнула людська тінь.

То був Негору.

Прокравшись на корму, кок підклав під нактоуз якийсь важкий предмет. Потім він подивився на освітлену картушку і, ніким не бачений, пірнув у пітьму.

Якби вранці Дік Сенд помітив підкладений Негору предмет, то негайно забрав би його з-під нактоуза. Адже то була залізяка, під впливом якої стрілка компаса, замість того щоб показувати напрямок магнітного полюса, тобто майже на північ, відхилялася на північний схід. Це відхилення становило чотири румби(62), тобто половину прямого кута.

Том незабаром прокинувся від своєї важкої дрімоти. Він глянув на компас. І подумав - бо інакше подумати й не міг,- що «Пілігрим» од хилився від правильного курсу. Чому він одхилився?..

Том повфнув стерно, скеровуючи корабель на схід. Так він принаймні гадав...

Але через відхилення стрілки на чотири румби, якого Том навіть не підозрював, ніс судна тепер був, повернутий на південний схід.

(61) Нактоуз - металева - із спеціального немагнітного сплаву - або дерев'яна шафа, у верхній частині якої встановлено корабельний компас.

(62) Один румб дорівнює '/з2 кола, тобто 11° 15'. [83]Отак при супутному вітрі під усіма вітрилами «Пілігрим» мчав уперед, відхилившися від правильного курсу на цілих 45 градусів.

Розділ XI БУРЯ

Протягом наступого тижня, від 14 по 21 лютого, на «Пілігримі» не сталося нічого, вартого уваги. Норд-ост дужчав, і судно швидко йшло вперед, роблячи миль по сто шістдесят на добу. Більшого від нього не можна було вимагати.

Як вважав Дік Сенд, шхуна-бриг уже мала б підійти до тих районів океану, куди частіше навідуються трансокеанські пароплави, здійснюючи рейси між обома півкулями. Однак він не полишав надії зустріти один з таких пароплавів, маючи намір або пересадити на нього пасажирів, або ж попросити звідти на поміч кількох матросів, а то, може, й офіцера. Та хоч як пильно оглядала вахта обрій - не помітила жодного корабля, і море знай було пустельне.

Це дивувало Діка Сенда. Він уже тричі перетинав цей район Тихого океану, бравши участь у промислових полярних плаваннях. І вони майже завжди зустрічали тут англійський чи американський пароплав, який або піднімався від мису Горн до екватора, або ж спускався до цієї крайньої південної точки Америки.

Дік Сенд не знав і не міг навіть підозрювати, що «Пілігрим» забрався в набагато вищі широти, куди південніше від тієї точки, де, як він гадав, мав би перебувати.

Це пояснювалося двома причинами.

По-перше, течії в цих місцях, що їх швидкість молодий капітан міг вирахувати тільки приблизно, непомітно для нього, але постійно зносили судно з правильного курсу.

По-друге, компас, зіпсований злочинною рукою Не-гору, показував напрямок неправильно, однак Дік не міг його звірити з другим компасом, що розбився. Отож, гадаючи, що веде судно на схід, юнак вів його на південний схід! Компас постійно був у нього перед очима. Лаг опускали в воду щопівгодини. Ці два прилади давали змогу молодому капітанові, визначаючи напрямок [84] і вираховуючи пройдений шлях, вести судно за курсом. Але ж чи можна покладатися на такі приблизні дані й розрахунки? Аж ніяк.

Проте Дік Сенд повсякчас заспокоював і підбадьорював місіс Уелдон, чиє серце через усякі злощасні пригоди повнилось лихими передчуттями.

- Ми дійдемо, неодмінно дійдемо до американського берега! - повторював Дік Сенд.- Байдуже де, на тиждень раніше чи пізніше, а ми все ж вийдемо на нього й висадимося на суходіл.

- Яв цьому й не сумніваюся, Діку!

- Звісно, місіс Уелдон, я почував би себе спокійніше, якби вас не було на борту й доводилось відповідати тільки за команду. Проте...

- Проте якби на борту не було мене,- відказала місіс Уелдон,- тобто якби кузен Бенедікт, Нен та ми з Джеком не сіли пасажирами на «Пілігрим» і якби ви не підібрали в морі Тома та його товаришів, то тепер на судні залишились би тільки ти та Негору. Що б ти робив, опинившись сам на сам з оцим злим чоловіком, до якого виявляєш таку недовіру? Як би ти тоді повівся, мій хлопчику?

- Я б почав із того,- рішуче відповів Дік Сенд,- що позбавив би Негору змоги шкодити мені.

- І ти б упорався з судном сам?

- Так, сам!

Його тверда й рішуча мова підбадьорила місіс Уелдон. І все ж, дивлячись на свого малого Джека, вона раз у раз переймалась лиховісним передчуттям. Хоч зовні ця смілива жінка нічим не виявляла свого неспокою, однак не могла притлумити в своєму серці неясної тривоги.

Хоч молодий капітан не дуже добре знав теорію навігації, щоб визначити місцеперебування «Пілігрима» в морі, проте у нього було «відчуття погоди», як у досвідченого моряка.

Падіння барометра підготувало Діка до будь-яких несприятливих змін. капітан Халл, котрий умів чудово завбачати погоду, навчив його розумітись на барометрі. Ось коротко основні настанови, як завбачати погоду за барометром(63).

1. Якпед після досить довгого періоду ясної погоди барометр почне різко й безперервно падати, нєодійінно

(63) «Ілюстрованого словника» Ворп'ера. (Прим, автора.) [85]піде дощ. Проте якщо ясна погода стояла дуже довго, то після падіння барометра може минути дві-три доби, перш ніж в атмосфері стануться зміни. В такому разі чим більше часу мине між падінням барометра й початком негоди, тим довше йтимуть дощі.

2. Навпаки, якщо під час тривалого дощового періоду барометр почне повільно й безперервно підніматися, то напевно настане ясна погода і триватиме тим довше, чим більше часу мине між першим погідним днем і початком підняття барометра.

3. Якщо в обох цих випадках погода зміниться відразу по піднятті або падінні барометра, то нова погода втримається недовго.

4. Якщо барометр повільно й безперервно піднімається протягом двох-трьох діб і довше, це провіщав ясну погоду навіть тоді, коли б дощ лив усі ці дні. Але якщо барометр піднімається протягом двох і більше діб у дощ, а як розгодиниться, відразу починав падати, ясна погода триватиме недовго.

5. Навесні й восени різке падіння барометра провіщав вітер, а влітку, якщо погода дуже жарка,- грозу. Взимку, надто після тривалих морозів, різке падіння барометра показує на зміну напрямку вітру, що супроводиться відлигою й дощем. І навпаки - підняття барометра під час тривалих морозів провіщав сніг.

6. Часті коливання барометра не слід тлумачити як певні ознаки наближення тривалої сонячної чи дощової погоди. На тривалу погоду можуть показувати тільки повільні й безперервні зміни барометра.

7. Якщо наприкінці осені, після тривалих дощів або вітрів, барометр починав підніматись, це провіщає північний вітер і морози.

Ось які основні висновки можна зробити з показань цього цінного приладу.

Дік Сенд їх твердо знав і досконало послуговувався барометром, щоразу впевнюючись у правильності своїх прогнозів під час морської служби. Завдяки барометрові він завжди був готовий до всяких несприятливих змін погоди.

20 лютого зміни барометра, що їх Дік ретельно занотовував протягом дня, занепокоїли його. Барометр повільно, але безперервно падав, провіщаючи дощ. А що цей дощ довго не починався, то Дік Сенд дійшов висновку: негода буде тривала. [86]Однак дощ у цю пору року мав супроводитись сильним вітром. І справді, згодом вітер подужчав, і врешті швидкість повітряної течії досягла миль тридцяти на годину(64).

Дік Сенд мусив ужити деяких застережливих заходів, щоб вітер не порвав вітрил, а то й не зламав щогл на «Пілігримі».

Він наказав спустити бом-брамсель, топсель і зовнішній клівер, а згодом вирішив прибрати ще й брамсель і взяти два рифи(65) на марселі.

Останній маневр дався досить важко з такою недосвідченою командою. Однак виконати його було конче треба, і всі працювали не покладаючи рук.

Дік Сенд у супроводі Бета й Остіна піднявся на рею фок-щогли і,- хоч не без труднощів,- згорнув брамсель. Якби барометр не провіщав такої загрозливої негоди, він би залишив обидві реї на щоглі. Однак, передбачаючи, що доведеться не тільки згортати на ній вітрила, а й зовсім обходитись без цієї щогли, молодий капітан відчепив обидві реї й опустив їх на палубу. Коли вітер переходить у штормовий, треба не тільки зменшити площу вітрил, а й навантаження на щогли. Це велике полегшення для судна: що менше воно навантажене вгорі, то краще витримує хитавицю.

Скінчивши цю роботу за дві години, Дік Сенд з товаришами заходився зменшувати площу марселя, беручи на ньому рифи. На відміну від більшості сучасних суден, на «Пілігримі» не було подвійного марселя, багато легшого для. маневрів. Тож команді довелося працювати, як у давніші часи: бігати по реях, ловити й підтягувати до себе вільний край вітрила, що лопотів на вітрі, і потім міцно прив'язувати його лінями(66). Це була важка, забарна й небезпечна робота, та врешті площу марселя було значно зменшено, й шхуна-бриг пішла рівніше.

Дік Сенд, Бет і Остін спустилися на палубу. Тепер «Пілігрим» був цілком підготований до плавання в

(64) Майже 60 кілометрів. Це вже штормовий вітер Силою в вісім балів. (Прим, автора.)(65) Рифи - ряди протягнених крізь вітрило зав'язок, якими зменшують його площу. Взяти риф - зменшити вітрило на якусь величину.

(66) Лінь - вірьовка близько двох з половиною сантиметрів завтовшки. [87]штормову погоду, чи пак «під дуже свіжим вітром», як кажуть моряки.

Протягом трьох наступних днів -20, 21 і 22 лютого - ні сила, ні напрямок вітру помітно не змінились. Проте барометр і далі падав; 22 лютого Дік Сенд відзначив, що стовпчик стоїть на двадцяти восьми й семи десятих дюйма(67).

Ніщо не вказувало на те, що барометр найближчим часом почне підніматися. Небо загрозливо супилось, віяв дужий вітер. Над морем навис густий туман. Сонце не проглядало крізь товщу хмар і туману, тож важко було визначити місце його сходу й заходу.

Дік Сенд занепокоївся. Він не залишав палуби й майже не спав. Однак завдяки витримці й силі волі він не показував своєї тривоги.

На ранок 23 лютого вітер ніби трохи вщух. Та Дік Сенд не довіряв цій незначній зміні. І слушно: пополудні вітер знов подужчав, і море ще більше забурхало.

Близько четвертої години Негору, який тепер рідко виходив з камбуза, з'явився на палубі. Дінго, мабуть, спав десь у закутку, бо не загавкав на кока.

Як завжди, мовчазний, Негору простояв з півгодини на палубі, уважно вдивляючись у обрій.

Одна за одною котилися довгі хвилі; вони ще не стикались між собою. Проте вони були вищі, ніж од вітру такої сили. З цього слід було зробити висновок, що десь неподалік, на заході, бушував сильний шторм і що він незабаром захопить їх.

Негору окинув зором розбурхане море довкола «Пілігрима». Потім перевів свої холодні й незворушні очі на небо.

Хмари мовби наздоганяли одна одну. Верхні рухались набагато швидше від тих, що сунули нижче. Можна було чекати, що бистрі потоки повітря от-от опустяться донизу й «дуже свіжий вітер» перейде в шторм або і в ураган, який мчатиме зі швидкістю сорока трьох миль на годину.

Чи то Негору був дуже безстрашний чоловік, чи не розумів, яка загрозлива насувається негода, але він не виказав найменшого неспокою. Тільки уста його скривились у злій усмішці. Могло здатися, що він радіє негоді.

(67) Шкала англійських і американських барометрів поділена на дюйми і лінії. 28,7 дюйма дорівнює 728 мм. (Прим, автора.) [ 88]Раптом кок сів верхи на бушприт і поповз до бомут-легара(68). Піднявшись вище, він ніби силкувався розгледіти щось на обрії. Потім спустився на палубу й спокійно, не мовивши й слова, пішов до себе в камбуз.

Проте всі, хто плив на «Пілігримі», усвідомлювали, що одна обставина була сприятлива: судно ішло під супутним вітром - хай навіть ураганним,- який мав швидко домчати його до американського узбережжя. Зрештою, буря не становила особливої загрози для «Пілігрима»; справжні небезпеки почнуться тоді, коли доведеться причалювати до незнайомого берега.

Дік Сенд не на жарт цим турбувався. Як він вестиме судно до безлюдного берега, де не можна буде знайти лоцмана чи бодай когось, хто б знав фарватер? Що він робитиме, коли в негоду доведеться шукати, де б пристати до невідомого узбережжя? Безперечно, ще рано було сушити собі цим голову. Однак колись та виникне потреба прийняти рішення. Ну що ж, Дік Сенд його прийме!

Протягом тринадцяти діб - від 24 лютого до 9 березня - погода майже не змінилася. Небо вкривали темні хмари. Вітер ущухав на" кілька годин, потім знову дужчав. Двічі або тричі барометр піднімався на десять-дванадцять ліній, але відразу падав, а такі різкі коливання аж ніяк не провіщали зміни погоди та помірних вітрів, принаймні на ближчий час.

Зривалися також і сильні грози, які теж турбували Діка Сенда. Дві-три блискавки ударили в воду всього за кілька кабельтових од судна. Випадали зливи, й «Пілігрим» майже весь час ішов, оповитий густим туманом.

Бувало, що протягом цілих годин вахтовий нічого не бачив перед собою, і «Пілігрим» плив навмання.

Дарма що судно стійко трималося на хвилях, його все ж добряче гойдало. На щастя, місіс Уелдон витримувала хитавицю. Але малий Джек дуже страждав од морської хвороби, й мати не відходила від нього.

Що ж до кузена Бенедікта - хитавиця впливала на нього не більше, ніж на американських тарганів, його найближчого товариства. Цілими днями він вивчав свою колекцію, начебто сидів у своєму тихому кабінеті в Сан-Франціско.

(68) Бомутлєгар - кінець бушприта. [£9]

На щастя, Тома і його товаришів морська хвороба теж не брала, і вони й далі старанно виконували накази молодого капітана. Сам він давно вже звик до всіх оцих безладних погойдувань судна, гнаного вітром.

«Пілігрим» мчав уперед, незважаючи на малу площу вітрил, і Дік Сенд бачив, що доведеться ще її зменшити. Однак він із цим не квапився, доки судну не загрожувала безпосередня небезпека. За його розрахунками, берег був уже недалеко. Він наказав вахтовим ще пильніше вдивлятися в обрій. Проте молодий капітан не дуже вірив, що недосвідчені спостерігачі помітять землю. Хоч хай який у людини гострий зір, а коли вона недосвідчена, то не зможе вирізнити неясні, а надто оповиті туманом обриси берега. Тим-то Дік вдивлявся в обрій і часто забирався на щоглу, щоб краще бачити.

Та землі й досі не було видно.

Це дуже дивувало Діка Сенда, і з деяких його слів місіс Уелдон зрозуміла його подив.

9 березня молодий капітан, стоячи на носі, то дивився на море й на небо, то переводив погляд иа щогли «Пілігрима», що аж гнулись під натиском дужого вітру.

- Нічого не видно, Діку? - спитала місіс Уелдон, коли він опустив підзорну трубу.

- Нічого, місіс Уелдон, анічогісінько,- відповів юнак.- Тільки обрій ніби трохи прояснюється: вітер дужчає, розвіює туман.

- То ти гадаєш, що до американського берега вже недалеко?

- Інакше й бути не може, місіс Уелдон. Тому мене й дивує, що його досі не видно!

- Але ж «Пілігрим» увесь час ішов правильним курсом?

- Так, відколи почав віяти норд-вест, тобто від того дня, коли загинув капітан Халл і команда. Це було 10 лютого. А сьогодні 9 березня: минуло вже двадцять сім днів!

- А як далеко ми були від берега тоді? - спитала місіс Уелдон.

- Десь за чотири тисячі п'ятсот миль, місіс Уелдон. Ця цифра не викликає в мене ніякого сумніву, і я можу припустити похибку щонайбільше в двадцять миль туди або сюди.

- А з якою швидкістю йшов «Пілігрим»? [90]- Відколи вітер подужчав, у середньому сто вісімдесят миль на добу. Тож мене й дивує, що ми досі не бачимо землі! А ще дивніше, що ми не зустріли жодного корабля, які часто курсують у цих водах!

- А ти не міг помилитися, Діку, обчислюючи швидкість «Пілігрима»?

- Ні, місіс Уелдон. Тут я вже не міг помилитися. Лаг закидали щопівгодини, і я точно записував дані. Стривайте, зараз я накажу його викинути знову, і ви побачите, що ми йдемо зі швидкістю десять миль на годину, тобто понад двісті миль на добу.

Дік Сенд покликав Тома й наказав йому закинути лаг. Старий негр уже добре вмів. Це робити.

Том приніс лаг, міцно прив'язаний до ліня, й опустив за борт. Але щойно він витравив ярдів із двадцять п'ять, як лінь послаб у його руках.

- Ой, містере Дік! - гукнув Том.

- Що таке, Томе?

- Лопнув лінь!

- Лопнув лінь! То, виходить, згубився лаг? Старий Том мовчки показав кінець ліня, що залишився в його руках.

Так, лінь перервався посередині. А цей лінь було звито з найкращого манільського скрутня. Він би міг перерватися лише в тому разі, якби поперетирались волокнини. Вони й справді були поперетирані: Дік Сенд упевнився в цьому, взявши лінь у руки. «Чому вони поперетирались? Невже лагом так часто користувалися?» - з деяким сумнівом питав себе молодий капітан.

Та лаг потонув, і Дік Сенд не мав тепер чим визначати точно швидкість «Пілігрима». З приладів у нього залишився тільки один компас. Але юнак не знав, що й компас показує неправильно!

Бачачи, що Діка дуже засмутив випадок із лагом, місіс Уелдон ні про що більше його не спитала і з важким серцем пішла до себе в каюту.

І хоч відтепер стало неможливо точно визначити швидкість «Пілігрима», отже й пройдений шлях, усе ж по кільватеру неважко було побачити: швидкість не зменшується.

Назавтра, 10 лютого, барометр упав до двадцяти восьми й двох десятих дюйма(69). Це провіщало ураган-

(69) 716 мм. [ 91]ний вітер, що мчить зі швидкістю майже шістдесят миль на годину(70).

Задля безпеки належало негайно зменшити площу вітрил.

Дік Сенд вирішив згорнути марсель, фок і йти лише під бом-клівером та зарифленим скісним гротом.

Він покликав Тома і його товаришів: тільки гуртом вони могли виконати цю важку і, як на лихо, досить забарну роботу. А буря чимдалі шаленіла.

Дік Сенд, Остін, Актеон і Бет подерлися на реї. Том став за стерно, а Геркулес залишився на палубі, щоб, коли буде потрібно, травити шкоти.

Щогли страшенно гойдалися і гнулись, вітер налітав скаженими поривами, й сміливці сотні разів ризикували зірватися в розбурхані хвилі. Доклавши неабияких зусиль, вони врешті згорнули фок і марсель. Далі вони взяли рифи у скісного грота й згорнули внутрішній клівер. Тепер шхуна-бриг ішла тільки під зарифленим скісним гротом і бом-клівером.

Незважаючи на вкрай зменшену площу вітрил, «Пілігрим» і далі мчав уперед з надмірною швидкістю.

12 березня погода ще погіршала. Поглянувши вранці на барометр, Дік Сенд жахнувся: ртутний стовпчик упав до двадцяти семи й дев'яти десятих дюйма(71).

Заповідалося на сильний ураган, і «Пілігрим» не міг іти навіть під тими небагатьма вітрилами, які ще були підняті на щоглах.

Дік Сенд, бачачи, що от-от зірве скісний грот, наказав згорнути його.

Та запізно: страшний шквал(72) налетів на судно й зірвав вітрило. Остіна, який саме стояв на брам-реї, вдарило об брам-стеньгу. Діставши легке поранення, він сам спустився на палубу.

Діка Сенда охопила неймовірна тривога: за його розрахунками, ось-дсь мав з'явитися берег, і тоді «Пілігрим», що його несе з такою швидкістю, розіб'ється об прибережні рифи! Юнак кинувся на ніс і прикипів очима до обрію. Та не побачивши перед собою нічого бодай трохи схожого на землю, він повернувся до стерна.

(70) Тобто до 100 км на годину.

(71) 709 мм.(72) Шквал - раптовий короткочасний порив вітру. [92]А за якусь хвилину на палубу вийшов Негору. Зненацька його рука мовби мимоволі випросталася, показуючи на якусь точку над обрієм. Складалося враження, ' що він помітив у тумані високий берег...

І знову зла усмішка ледь скривила губи португальця. Не мовивши жодного слова, він повернувся до камбуза.

Розділ XIII «ЗЕМЛЯ! ЗЕМЛЯ!»

Сподіванням Діка Сенда начебто судилося частково справдитись.

Назавтра, 28 березня, барометр пішов угору. Зрушення було повільне й незначне - всього на кілька ліній,- проте обіцяло бути безперервним. Буря, очевидно, вщухала, і, хоч море й далі залишалося бурхливим, вітер слабнув, повільно змінюючись на західний. [100]Годі було й думати напнути вітрила. Дік Сенд із досвіду знав, що зірве й найменше вітрильце. І все ж він був певен, що найпізніше за добу зможе поставити бодай один стаксель.

За ніч вітер значно ослаб проти вчорашнього, й хитавиця вже не стрясала так «Пілігрим», погрожуючи розтрощити його.

Пасажири повиходили на палубу. Вони вже не боялися, що їх змив в море.

Місіс Уелдон перша вийшла із своєї каюти, де, за порадою Діка Сенда, просиділа замкнувшись, доки бушувала буря. Вона хотіла поговорити з Діком. Завдяки своїй справді надлюдській силі волі цей юнак подолав небачені труднощі. Він схуд, зблід на виду, засмаг од вітру, та найдужче давався йому взнаки брак сну, такого необхідного в його віці. Однак його мужня натура вистояла. Можливо, колись він дорого за це заплатить, але тепер не час було згортати руки. Дік Сенд не раз повторював собі це. Місіс Уелдон застала його бадьорим і енергійним.

До того ж, у бравого капітана Сенда знову з'явилася впевненість у собі, яка завжди додає снаги.

- Діку, любий мій хлопчику, мій дорогий капітане! - мовила місіс Уелдон, простягаючи руку юнакові.

- Ай-ай, місіс Уелдон! - вигукнув усміхаючись Дік Сенд.- Ви все-таки не послухались свого капітана! Вийшли на палубу... Я ж просив вас...

- Так, я тебе не послухалась,- відповіла місіс Уелдон.- Але в мене було передчуття, що буря стихає.

- Вона й справді стихає, місіс Уелдон. Ваше передчуття вас не підмануло. Барометр почав підніматися ще звечора. Вітер ущухає, і, гадаю, найважчі випробування вже минули.

- Твої слова та до бога, Діку! Ти так перемучився, бідний мій хлопчику! Ти ж...

- Я виконував свій обов'язок, місіс Уелдон.

- Сподіваюсь, тепер ти врешті трохи відпочинеш.

- Відпочину? Мені відпочинок не потрібен, місіс Уелдон. Я почуваю себе добре і повинен витримати до кінця. Ви мене призначили капітаном «Пілігрима», і я залишуся ним доти, доки всі пасажири будуть у повній безпеці! [101]- Діку! Ні мій чоловік, ні я ніколи не забудемо того, що ти зробив!

- Ну, не тільки я...- скромно відповів Дік Сенд.

- Мій хлопчику, я повторюю: ти виявив неабияку мужність і завзяття, показав себе справжнім мужчиною, гідним звання капітана. І коли ти скінчиш навчання, тебе буде призначено капітаном одного з кораблів Джеймса Уелдона!

- Я... я...- пробурмотів Дік, і його очі налилися слізьми.

- Діку,- вела місіс Уелдон,- відтепер ти наш син! Ти рятівник твоєї матері й твого братика Джека! Любий мій Діку, дай-но я тебе поцілую за себе й за чоловіка!

Відважна жінка не могла приховати хвилювання, її серце було переповнене ніжністю. Що ж до Діка Сенда, то годі описати його почуття! Він був ладен піти у вогонь і в воду за своїх благодійників.

По цій бесіді Дік Сенд відчув себе ще певніше. Хай би тільки трохи вщух вітер, щоб поставити бодай якесь вітрило! Він доведе судно до безпечного порту і врятує пасажирів!

29 березня вітер ослаб іще більше, й Дік Сенд налагодився поставити грот і фок, щоб прискорити хід «Пілігрима» та вести його точніше за курсом.

- Увага, Томе! Увага, друзі мої! - гукнув він, вийшовши вранці на палубу.- Мені потрібна ваша допомога!

- Ми готові, капітане Сенд,- відповів старий Том.

- Готові до всього,- докинув Геркулес.- У бурю не було чого робити, і я вже почав іржавіти!

- А ти б дмухав на вітрила своїм великим ротом,- озвався малий Джек.- Адже ти можеш дмухнути так сильно, як і вітер!

- Чудова думка, Джеку! - засміявся Дік Сенд.- Коли настане повний штиль, ми попросимо Геркулеса наповнити вітром наші вітрила.

- Чекаю вашого наказу, капітане Сенд! - вигукнув велет-негр, надимаючи щоки, мов Борей(76).

- Для початку, друзі мої,- сказав Дік Сенд,- прив'яжемо до реї новий грот, бо старий зірвала буря. Робота буде нелегка, однак виконати її конче треба.

(76) Борей - у старогрецькій міфології - крилатий бог північного вітру. [102]- Попрацюємо! - відповів Актеон.

- А мені можна вам допомогти? - спитав малий Джек, завжди готовий працювати разом з матросами.

- Звісно, Джеку,- відповів Дік Сенд.- Ти станеш за стерно з нашим приятелем Бетом і допоможеш йому правувати.

Джек, звичайно, запишався, почувши, що він тепер - помічник стернового.

- Ну, друзі, до роботи! - мовив Дік Сенд.- І не важити життям без надоби!

Під керівництвом молодого капітана негри негайно взялися до діла. Справді, праця передбачалась нелегка. Насамперед треба було підняти згорнуте вітрило на щоглу й прив'язати його до реї.

Проте Дік Сенд так вправно керував роботою, а матроси слухались його так охоче, що за годину вітрило було прив'язане, напнуте й зарифлене на два рифи.

Фок і клівер, згорнуті ще перед бурею, поставили без особливих труднощів, незважаючи на дужий вітер. А о десятій годині ранку «Пілігрим» уже мчав під скісним гротом, фоком і одним клівером.

З обережності Дік Сенд не став піднімати всіх вітрил. Уже підняті вітрила при такому вітрі мали забезпечити швидкість не менше двохсот миль на добу; такої швидкості було досить, щоб днів за десять добутися до американського континенту.

Молодий капітан повернувся на корму й, подякувавши «помічникові стернового», малому Джекові, став за. стерно. Він був задоволений: «Пілігрим» уже н&зале-жав од ласки вітру та хвиль і швидко йшов правильним курсом. Всяк, хто бсдай трохи знається на морській справі, зрозуміє радість Діка Сенда.

Назавтра хмари мчали з тією самою швидкістю, але між ними вже поробилися широкі розриви, крізь які пробивалось сонячне проміння, розсипаючись по хвилях золотими лелітками. Подеколи й «Пілігрим» потрапляв у таку смугу сонячного проміння. Яке ж бо благо - оце життєдайне сяйво! Часом воно згасало, затулене темною хмарою на сході, потім знову з'являлося, щоб іще раз зникнути, проте погода дедалі кращала.

На «Пілігримі» відкрили всі люки, щоб провітрити приміщення. Свіже морське повітря пішло в трюм, у кубрик, у кают-компанію. Розвісили сушитися вологі [103] вітрила, порозстилавши їх на рострах(77). Палубу теж почали прибирати. Дік Сенд не міг допустити, щоб його судно прийшло в порт брудним. Двох-трьох годин вистачить, щоб, не перевтомлюючи команди, навести повний лад.

Лага на «Пілігримі» не було, але Дік Сенд умів визначати швидкість корабля за кільватером. Він не сумнівався, що побачить землю якнайпізніше за тиждень, і переконав у цьому місіс Уелдон, показавши їй на карті те місце, де, на його думку, вже перебував «Пілігрим».

- Гаразд, мій любий Діку,- мовила місіс Уелдон.- А де саме ми вийдемо до американського берега?

- Десь отут, місіс Уелдон,- відповів молодий капітан, показавши на довгу смугу узбережжя між Перу й Чілі.- Показати точніше я не можу. Осьде острів Пасхи, який ми залишили на заході. А що відтоді вітер не змінив напрямку, то ми маємо побачити землю на сході. На цьому узбережжі чимало портів, однак у який ми врешті зайдемо, сказати напевне важко.

- То байдуже, Діку.- Аби тільки дістатися до будь-якого порту!

- Звичайно, місіс Уелдон. Хоч у якому порту ми висадимося, ви зумієте швидко повернутися звідти до Сан-Франціско. «Тихоокеанська мореплавна компанія» гарно обслуговує це узбережжя. її кораблі заходять у всі головні порти, і вам буде дуже легко відплисти звідти до Каліфорнії.

- А хіба ти не думаєш вести «Пілігрим» до Сан-Франціско?

- Звісно, думаю. Але тільки після того, як ви сядете на якийсь пароплав, місіс Уелдон. Якщо нам удасться знайти капітана й команду, ми вирушимо до Вальпараїсо, щоб там розвантажитись - так би, безперечно, зробив капітан Халл. А вже потім візьмемо курс на Сан-Франціско. Це б вас неабияк затримало, і хоч мені дуже сумно розлучатися з вами...

- Гаразд, Діку. Ми подивимось згодом, як діяти далі. А зараз скажи мені: ти, здається, боявся підходити до незнайомого берега?

(77) Ростри - настил на верхній палубі, на якому зберігаються запасні частини щогл, реї та встановлено шлюпки. [104]- Так, бо цього й слід боятись,- відповів юнак.- Проте я все-таки сподіваюся зустріти в прибережних водах якесь судно. Ми б зв'язалися з ним і дізнались би точно, де ми є, а потім сміливо пристали б до берега.

- Хіба в цих місцях немає лоцманів, які проводять судна до берега? - спитала місіс Уелдон.

- Повинні бути,- відповів Дік Сенд.- Але вони плавають тільки неподалік од берега. Тож нам доведеться підійти якомога ближче до землі.

- А коли ми не зустрінемо лоцмана? - вела далі місіс Уелдон: вона розпитувала так докладно, бо хотіла знати, як діятиме молодий, зовсім ще недосвідчений капітан у тому чи в іншому випадку.

- В такому разі, місіс Уелдон, якщо погода буде гарна, а вітер помірний, я плистиму попід самісіньким берегом, доки знайду місце, де пристати. Якщо ж вітер подужчає, тоді...

- Що ти робитимеш, Діку?

- Ну, якщо вітер приб'є «Пілігрим» до берега і неможливо буде вийти в море...

- Що тоді?

- Тоді я буду змушений викинути судно на берег,- відповів молодий капітан, на якусь мить спохмурнівши.- Та це вже в крайньому разі. Краще до цього не вдаватися! Ви не лякайтесь, місіс Уелдон. Гадаю, до цього не дійде. Небо провіщає гарну погоду: до того ж, не може бути, щоб ми не зустріли судна або лоцманського катера. «Пілігрим» тримає курс на землю, і ми незабаром її побачимо!

Так, викинути «Пілігрим» на берег - це була б крайність, на яку і найвідважніший моряк зважується не без остраху! Дік не хотів про це думати, поки бачив хоч якусь можливість цього уникнути.

Протягом кількох наступних днів погода була мінлива, і це непокоїло молого капітана. Барометр падав, і це свідчило про те, що вітер подужчає. Дік Сенд питав себе, чи не доведеться знов утікати від урагану зі згорнутими вітрилами. Треба було залишити бодай одне вітрило, бодай фок, і Дік вирішив його не згортати, поки не виникло загрози, що його зірве. А щоб зміцнити щогли, наказав понатягати ванти. Про всяк випадок, годилося підготуватись; це був перший застережливий захід. Адже якби «Пілігрим» позбувся ран-гоута(78), це мало б небезпечні наслідки. [105]Разів два барометр піднімався, і Дік Сенд побоювався, що вітер зміниться, тобто повіє зі сходу. Отоді клопоту не збудешся! Що вони робитимуть, коли вітер повів навпроти? Лавіруватимуть? Якби справді довелося, це - нова затримка, а також загроза, що їх однесе назад у відкритий океан!

На щастя, побоювання Діка Сенда виявились даремними. Кілька день вітер змінювався ривками - то на північний, то на південний, та кінець кінцем знову повіяв із заходу. Це був той самий «дуже свіжий вітер», що розхитував рангоут.

Настало 5 квітня. Минуло вже два місяці, відколи «Пілігрим» залишив Нову Зеландію. Двадцять день супротивні вітри та тривалі штилі затримували судно. А потім раптом знявся попутний вітер і чимдуж помчав судно до землі. Особливо швидко йшов «Пілігрим» під час урагану. На думку Діка Сенда, середня швидкість досягала двохсот миль на добу. Чому ж вони досі не допливли до берега? Може, берег утікав од «Пілігрима»?

Так чи інакше, а берега не було видно, хоча один з матросів повсякчас оглядав обрій із бом-брам-реї.

Часто Дік Сенд піднімався туди сам. Приставивши до очей підзорну трубу, він вдивлявся вдалечінь, чи не замріють там обриси гір. А що вершини Анд здебільшого дуже високі, то їх треба було шукати над обрієм, серед хмар.

Не раз Том і його товариші помилялися, начебто побачивши землю. Але то була якась хмара чудернацької форми, що виглядала з-за інших далеких хмар. Траплялося, вони вперто твердили, ніби бачать землю, але за якийсь час доводилося визнати, що то їм тільки здалося. «Земля» починала рухатись, змінювати свої обриси і врешті зливалася з довколишніми хмарами.

Проте 6 квітня сумнівів уже не залишилося.

Була восьма година ранку. Дік Сенд тільки-но виліз на рею. Перші сонячні промені розганяли туман, і лінія обрію проглядала чітко. Раптом з уст юнака вихопився довгожданий вигук:

- Земля! Перед нами земля!

(78) Рангоут - сукупність оснащення для встановлення вітрил (щогли, реї, стеньги тощо). [106]Всі пасажири повибігали на палубу: малий Джек, цікавий, як і всі діти в його віці; місіс Уелдон, чиї тяжкі випробування мали скінчитися, коли вона зійде на землю; Том і його товариші, які врешті мали ступити на американський континент; навіть кузен Бенедікт, що сподівався зібрати багату колекцію комах.

Тільки Негору не вийшов на палубу.

Всі тепер бачили землю, що її перший помітив Дік Сенд: одні, далекозорі, досить чітко, інші, вглядаючись у обрій жадібними очима, тільки гадали, що бачать її. Однак молодий капітан з його призвичаєним до морських обріїв оком не міг помилитися, і справді, за якусь годину всі переконалися: перед ними земля.

Десь миль за чотири на сході тягся низький берег - принаймні таким він здавався. Трохи далі за ним мало б височіти пасмо Анд, але за густими хмарами не було видно їхніх високих вершин.

«Пілігрим» швидко мчав до берега, що виростав на очах.

Через дві години до землі залишалось милі три.

На північному сході берег завершувався височеньким мисом, під яким видніло щось на взірець відкритого рейду. А на південному сході він сягав у в^рре довгою тонкою косою.

Берег ішов невисокими уступами, на яких росло кілька дерев.

Судячи з ландшафту, це було передгір'я високого гірського пасма Анд.

І ніде жодної оселі, жодного порту, жодного гирла річки, що могло б правити за безпечне пристановище для шхуни-брига.

Отож «Пілігрим» мчав просто до берега. При отих двох-трьох вітрилах та при дужому вітрі, що гнав судно до землі, годі було й думати втриматись у морі.

Попід берегом вимальовувалась довга смуга рифів, над якими бурхало й пінилося море. Прибій був дуже сильний: велетенські хвилі злітали ледве не до краю високого берега.

Дік Сенд побув якийсь час на носі, вдивляючись у берег, далі, не мовивши й слова, вернувся на корму й став за стерно.

А вітер чимраз дужчав. Шхуна-бриг була вже за якусь милю від берега.

Невдовзі Дік Сенд нагледів невеличку бухту й вирішив скерувати туди «Пілігрим». Однак шлях до бухти [107] перегороджувала смуга рифів, що між ними нелегко буде пройти. Прибій свідчив про те, що море всюди над рифами мілке.

Враз Дінго, який бігав туди й сюди по палубі, кинувся на ніс й, утупившись у землю попереду, жалібно завив. Здавалося, пес упізнав це місце, і воно пробудило в ньому якісь болісні спогади.

Негору, мабуть, почув виття, бо вийшов з камбуза і, хоча слушно побоювався собаки, став, спершись на борт. Проте Дінго, виючи на берег, зовсім не зважав на португальця.

Негору дивився на лютий прибій, не виказуючи ніякого страху. Проте місіс Уелдон, яка спостерігала за ним, здалося, ніби кок злегка почервонів і його обличчя напружилося.

Може, Негору впізнав цей берег, до якого вітер гнав шхуну-бриг?

Дік Сенд передав стерно старому Томові й пішов на ніс, щоб востаннє подивитися на бухту, вхід до якої потроху ширшав перед ними. Далі твердим голосом промовив:

- Місіс Уелдон, у мене немає надії знайти безпечне пристановище для «Пілігрима». Найпізніше через півгодини, попри всі мої зусилля, ми опинимось серед рифів! Доведеться викинутись на берег. Я не зміг довести «Пілігрим» до порту. І я змушений згубити судно, щоб урятувати вас. Коли йдеться про ваш порятунок, вагання неприпустимі.

- Ти зробив усе, що від тебе залежало, Діку? - спитала місіс Уелдон.

- Усе! - відповів юнак.

І відразу почав готуватися до майбутньої небезпечної операції.

Насамперед він сказав місіс Уелдон, Джекові, кузенові Бенедікту й Нен, щоб вони надягли рятівні пояси. Хоч Дік Сенд і негри були чудові плавці, проте й вони вжили певних заходів на той випадок, коли б довелося впасти у воду.

Геркулес мав допомагати місіс Уелдон. Молодий капітан узяв на себе турботу про малого Джека. Кузен Бенедікт, напрочуд спокійний, вийшов на палубу, несучи на паску через плече свою бляшанку з комахами. Дік Сенд доручив дивитися за ним Бетові й Актеону. Ну, а Негору всім своїм незворушним виглядом показував, що не потребує нічиєї допомоги. [108]Про крайній випадок, Дік Сенд наказав викотити на палубу десяток бочок з китовим жиром.

Якщо вилити на воду китовий жир - саме тоді, коли «Пілігрим» опиниться на мілководді,- то він на мить заспокоїть море, зв'язавши хвилі, й судну буде легше пробратися між рифами.

Дік Сенд не хотів нехтувати жодну можливість урятувати пасажирів.

Уживши всіх застережних заходів, молодий капітан вернувся на корму до стерна.

«Пілігрим» перебував кабельтових за два від берега, тобто майже підійшов до рифів. Його правий борт уже купався в білій піні. Щомиті молодий капітан чекав, що судно вдариться кілем у якусь підводну скелю.

Побачивши спереду темнішу смугу води, Дій Сенд здогадався: то прохід між рифами. Треба було сміливо йти в нього, щоб викинутись на мілину якомога ближче до землі.

Молодий капітан ані на мить не завагався. Крутий поворот стерна - і «Пілігрим» зайшов у вузький звивистий прохід.

У цьому місці море люто бурхало, й хвилі заливали палубу.

Негри стояли на носі біля бочок з китовим жиром, чекаючи наказів капітана.

- Лийте жир! Лийте мерщій! - закричав Дік Сенд. £

Під шаром жиру море одразу, мовби якимись чарами, заспокоїлося, щоб за мить забурхати ще дужче.

Та «Пілігрим» устиг просковзнути по змащеній водній поверхні між рифами і вже мчав просто до берега.

Страшний поштовх струсонув судно. Величезна хвиля підняла його й кинула на прибережне каміння; щогли з тріском повалилися, на щастя, нікого не зачепивши.

Від удару в корпусі утворилася пробоїна, й крізь неї гунула вода. Однак до берега залишалося з півка-бельтова, й туди легко було дістатись низкою чорних каменів, що виступали над водою.

Через десять хвилин всі пасажири «Пілігрима» вже стояли під стрімким берегом. [109]

Поиск по сайту: