Причини, суть і форми вивозу капіталу

В умовах панування монополій і фінансової олігархії великі капіталісти, добуваючи найвищі прибутки, нагромаджують величез­ні маси грошового капіталу. Водночас розвиток монополій утруд­нює досить прибуткове використання нових капіталів всередині імперіалістичних країн. Захопивши цілі галузі промисловості, монополії перешкоджають проникненню в них «чужих» капіта­лів, щоб уникнути загострення конкурентної боротьби і зниження прибутку. Часто вони стримують навіть вкладення власних ка­піталів у виробництво, оскільки збільшення випуску товарів може утруднити їхній збут, знизити ціни на них і відповідно зменшити прибутки.

Отже, розвиток монополій сприяв утворенню в імперіалістич­них країнах відносного «надлишку» грошового капіталу і необ­хідності його вивозу. Такий капітал «надлишковий» лише з точ­ки зору обмежених можливостей його досить прибуткового для монополій застосування в «своїй» країні.

Поряд з необхідністю вивозу капіталу, внаслідок утворення відносного «надлишку» капіталу, визріла і можливість його екс­порту. До початку XX ст. всі країни ввійшли в систему світового капіталізму; було прокладено або прокладалися основні заліз­ничні магістралі, що дало можливість швидше підвозити сиро­вину до портів; парусний флот витіснився паровим, стали рен­табельні перевезення масових вантажів на далекі відстані.

Вивіз капіталу набув особливо важливого значення, став ти­повим явищем, однією з найважливіших економічних ознак імпе­ріалізму. Проте він не витісняє і не замінює ніякою мірою вивіз товарів. Міжнародна капіталістична торгівля зростає.

Таким чином, вивіз капіталу в епоху імперіалізму є експорт монополіями і фінансовою олігархією «надлишку" капіталу, що виникає в результаті їхнього панування в метрополіях, в інші країни для збільшення монопольного прибутку, зміцнення еко­номічних і політичних позицій монополій у боротьбі за зовнішні ринки і розширення сфери імперіалістичної експлуатації.

Частка сукупного суспільного капіталу, що відтворюється як «надлишковий» капітал, не стала. Вона скорочується в період кризи, коли переривається процес нагромадження капіталу, і зро­стає в період промислового піднесення в зв'язку з інтенсивним капіталоутворенням.

Проте суперечності капіталістичної системи господарства мо­жуть породжувати в країні одночасно «надлишок» власного гро­шового капіталу і потребу ввозу його.

З розвитком монополістичного капіталізму експорт капіталу дедалі більше стає функцією найбільших монополістичних об'єд­нань. Наприклад, понад 90% усіх зарубіжних вкладень США здійснює менш як 500 компаній.

Основна економічна мета вивозу приватного капіталу — одер­жання монополістичного надприбутку. Вміщення «надлишково­го» капіталу в країні його утворення призвело б до посилення конкуренції капіталів і зниження норми прибутку на весь капі­тал, що функціонує в ній. Вивіз капіталу стримує тенденцію норми прибутку до падіння всередині країн — експортерів капі­талу. До того ж «надлишковий» капітал за кордоном приносить значно вищий прибуток за рахунок пограбування народів інших країн. Особливо вигідно вміщувати капітал в економічно залеж­ні країни.

Наприклад, норма прибутку на прямі приватні зарубіжні інвестиції США в 1977 p., за даними офіційної статистики, становила в розвинутих капіталі­стичних країнах 11%, а в країнах, що розвиваються, вона досягла 23% до вкладеного капіталу.

Вивіз капіталу є паразитизм у квадраті, оскільки капітал не використовується продуктивно всередині країни, а вивезений за кордон, особливо в економічно слаборозвинуті країни, є засобом експлуатації цих країн, гальмує їхній самостійний розвиток.

Капітал вивозиться в двох основних економічних формах — підприємницькій і позичковій.

Експортер капіталу може виступати за кордоном як підприє­мець, що вкладає свій капітал у промислові, сільськогосподар­ські, кредитні, торгові та інші підприємства. В усіх випадках, коли він є власником підприємств за кордоном і безпосередньо експлуатує трудящих інших країн, експортований капітал висту­пає в підприємницькій формі і приносить власнику капіталу під­приємницький прибуток.

Капітал у підприємницькій формі вивозиться через заснуван­ня монополіями своїх філіалів за кордоном, організацію юри­дично самостійних дочірніх підприємств і створення мішаних підприємств з участю національного та іноземного капіталів.

Є два різновиди підприємницького вивозу капіталу — прямі і портфельні вклади. Прямими називають вклади, які забезпе­чують контроль над закордонними підприємствами, портфель­ними — вклади, формально недостатні для цієї мети.

Експортер капіталу може й не виступати в країні застосу­вання капіталу в ролі функціонуючого підприємця. Здебільшого він лише позичає свій капітал Іноземним підприємцям або уря­дам інших держав. У цьому разі капітал вивозять у позичковій формі. Позичковий капітал експортують у вигляді позик, через кредитування поставок, вкладів на поточні рахунки в іноземні банки. Капітал, вивезений у позичковій формі, приносить про­цент.

Проте не можна відносити всі вклади на поточні рахунки в банки інших країн до вивозу капіталу. Справа в тому, що в су­часну епоху поширене таке явище, як «втеча» капіталу. Пере­міщення капіталу з однієї країни в іншу, спричинене не трудно­щами його застосування всередині країни і прагненням одер­жати надприбуток, а метою збереження самого капіталу, якому загрожують економічні і політичні потрясіння, в політико-еко-номічному розумінні не є вивозом капіталу.

Часто вклади країн, що розвиваються, в банки імперіалістич­них держав є формою експорту капіталу в ці країни. Наприклад, економічно слаборозвинута країна, одержуючи позику в імперіа­лістичної держави, звичайно, витрачає в ній значну частину цих коштів на купівлю потрібних товарів. Тому вона поміщає одер­жану суму на свій рахунок саме в банку країни-кредитора, щоб мати можливість оплачувати зроблені покупки. Цілком очевид­но, що такі вклади в банки імперіалістичних держав не є вивозом капіталу з економічно слаборозвинутих країн.

Форми вивозу капіталу мають істотне значення. Наприклад, для країни, яка ввозить капітал, зовсім не байдуже, чи виникне в цій країні власність іноземних монополістів, чи експортований капітал буде переданий у розпорядження держави або місцевих підприємців. У першому випадку країна — імпортер капіталу платить підприємницький доход, а напрям вкладень капіталу, як правило, визначають іноземні монополії відповідно до своїх інте­ресів. У другому випадку країна — імпортер капіталу платить позичковий процент, а напрям капіталовкладень визначається всередині країни. У політичному відношенні наявність у країні власності імперіалістичних монополій істотно полегшує зв'язок світової реакції з місцевими реакційними силами.

На відміну від початкового періоду епохи імперіалізму нині капітал експортують не тільки приватні монополії. Великі кошти вивозять уряди імперіалістичних країн і міжнародні, в основному міжурядові, організації, спеціально створені для цієї мети. Отже, за характером власності на капітал, що вивозиться, розрізняють експорт капіталу у формі приватної власності, у формі власності урядів капіталістичних країн й у формі власності міжнародних капіталістичних організацій. Два останні різновиди експорту ка­піталу є державно-монополістичним вивозом капіталу.

Маса капіталу, який функціонує за кордоном, може збіль­шуватися не тільки за рахунок його вивозу, а й внаслідок реін-вестицій, тобто капіталізації частини додаткової вартості, одер­жаної в країні застосування капіталу.

Поиск по сайту: