Тема 6.6 Управління природокористуванням на підприємстві, принципи формування структур , штатного складу служб охорони природи

Певну допомогу в активізації діяльності підприємств із сер­тифікації власних систем екологічного управління можуть надати запровадженні вже на багатьох підприємствах України стандарти ДСТУ ISO серії 9000 щодо систем якості. Ці стандарти вже в опо­середкованій формі передбачають урахування певних еко­логічних чинників. Тому система управління якістю може стати базою для формування систем екологічного управління. Від за­стосування цих систем залежить конкуренто-спроможність підприємств та їхньої продукції на світовому ринку.

На цей факт вказано і в самому стандарті ДСТУ ISO 14001-97. Зокрема, у до­датку Б до цього стандарту розглянуто зв'язки між стандартами екологічного управління (ДСТУ ISO 14001) і стандартами якості продукції (ДСТУ ISO 9001).

Методологія прийняття рішень найбільш ефективно ре­алізується із застосуванням базової стандартної моделі еко­логічного управління (рис. 19.1), що представлена в міжнародно­му стандарті ISO 12004. Практично - це відображення "діалек­тичної спіралі" постійного управлінського вдосконалення.

Модель системи екологічного управління дає загальне уяв­лення про організацію процесу управління, який складається з та­ких етапів:
1. Зобов'язання й політика. Організація визначає свою еко­логічну політику і гарантує виконання прийнятих зо­бов'язань щодо її реалізації.

2. Планування. Організація складає план здійснення своєї екологічної політики.

3. Впровадження і функціонування. Для ефективного впровадження системи екологічного управління ор­ганізація створює можливості й засоби забезпечення, не­обхідні для здійснення своєї екологічної політики, цілей та завдань.

4. Вимірювання й оцінювання. Організація здійснює не­обхідні вимірювання, моніторинг і оцінку своїх еко­логічних характеристик.

5. Аналіз і вдосконалення. Організація проводить аналіз і постійно удосконалює свою систему управління навко­лишнім середовищем для поліпшення загальних еко­логічних характеристик.

На підприємстві екологічне управління характеризується значною гнучкістю та ініціативністю. Разом з тим, ефективне функціонування такої системи потребує значних затрат, тому цей аспект необхідно враховувати при правовому регулюванні еколого-правових відносин із метою надання пільг підприємствам, де такі системи існують. Екологічні показники повинні стати невід'ємною складовою оцінки, інвестиційною привабливості підприємства.

Забруднення навколишнього середовища здійснюється під впливом цілого ряду чинників, тому збитки в даному випадку тре­ба розглядати в різних аспектах: економічному, моральному, соціальному, юридичному і т. і. Зокрема, економічні збитки - це виражені у грошовій формі збитки, що завдаються народному гос­подарству забрудненням середовища, чи додаткові витрати на компенсацію втрат. Визначення і прогнозування величини еко­номічних збитків від забруднення довкілля дає можливість одер­жати своєчасні матеріали для опрацювання тривалої стратегії й тактики охорони навколишнього середовища. При цьому дуже важливо розраховувати збитки з необхідною мірою вірогідності. Це може бути досягнуто при організації відповідного обліку звітності й інформаційного забезпечення [45].
Нині, як правило, враховуються три групи чинників: чинни­ки впливу, чинники сприйняття й чинники стану. До чинників впливу належать: концентрація шкідливих речовин в атмосфері, токсичність забруднювачів, кількість інгредієнтів, присутніх атмосферному повітрі та ін.

Чинники сприйняття містять у собі чисельність населення, вартість виробничих основних фондів житлово-комунального господарства, розмір сільськогосподарсь­ких і лісних площ.

Структура економічних збитків багато чому залежить від типу населених пунктів, де розташовані об'єкти господарювання. Для великих і середніх міст із розвиненою інфраструктурою ха­рактерна велика питома вага збитків, що завдаються комунально­му господарству та промисловості. У невеликих містах збільшується питома вага збитків, що завдаються сільському й лісному господарствам.

Загальні економічні збитки можуть бути знайдені за пито­мими величинами локальних збитків. Питомі збитки — це збит­ки, що завдаються народному господарству при згорянні одиниці палива (вугілля, нафти, газу, торфу, мазуту та ін.), при викорис­танні одиниці сировини (залізної руди, нафти, газу, деревини, вапняку, сірки, сільськогосподарської сировини і т.д.); при одер­жанні одиниці готової продукції (чавуну, сталі й прокату, елект­роенергії, нафтохімічних продуктів, будівельних матеріалів, хар­чових та інших продуктів), а також збитки, що завдаються оди­ницею викидів (пилу, сірчистого ангідриду, оксидів азоту, важких металів, органічних сполук); збитки, що завдаються одиницею концентрації забруднювача у приґрунтовому шарі атмосфери, у воді й ґрунті.

Для більш точного визначення величин питомих збитків ве­лике значення мають послідовність збирання та обробки відповідної екологічної інформації. З точки зору запобігання та зниження негативного впливу промислових підприємств на на­вколишнє середовище всі природоохоронні заходи витрати на їхнє здійснення можна умовно поділити на три групи:

I. Заходи, що знижують або запобігають появі шкідливих відходів у процесі виробництва. Це заходи щодо покращення діючих технологічних процесів чи перехід на нові процеси, що зменшують утворення відходів.

II. Заходи, що запобігають або зменшують надходження Відходів у навколишнє середовище. Це заходи з герметизації тех­нологічного устаткування й переходу неорганізованого викиду до організованого, упровадження передових засобів і апаратів з очи­стки відхідних газів і стоків, підвищення ступеня очистки на діючих очисних комплексах та ін.

III. Заходи щодо зниження чи запобігання шкідливому впливу відходів виробництва, що вже надійшли в навколишнє се­редовище, на об'єкти народного господарства, природу і людей.

Це, наприклад, вентилювання виробничих приміщень, будівництво високих труб, що сприяють розсіюванню шкідливих викидів, зниження концентрації шкідливих речовин у промисло­вих стоках шляхом їх розбавлення, утворення відвалів твердих відходів та їх локалізація.

Заходи, що належать до першої та другої груп, носять ком­плексний характер. Під час їх здійсненні вирішуються два за­вдання:

- по-перше, підвищується ефективність виробництва внаслідок більш повного і комплексного використання сирови­ни;

- по-друге, знижується вплив відходів або запобігається їх над­ходження в навколишнє середовище.

Загальними завданнями технічної підготовки природоохо­ронної діяльності на будь-якому промисловому підприємстві, не­залежно від його галузевої приналежності є:

- забезпечення безупинного технічного прогресу, створен­ня якісно нових конструкцій машин і устаткування при­родоохоронного призначення;

- створення й упровадження нових технологічних процесів із більш високим рівнем механізації, автоматизації, а та­кож більш повним використанням природних ресурсів, зменшенням відходів;

- застосування нових і поліпшення використовуваних існу­ючих видів сировини й матеріалів із властивостями, що відповідають екологічним вимогам;

- опрацювання технічних норм використання сировини, палива, енергії, природних та інших матеріальних ре­сурсів з урахуванням вимог охорони природи.

Рішення цих завдань має бути пов'язане з виконанням ди­рективних завдань щодо охорони природи, які видаються як ви­щими господарськими організаціями, так і регіональними органами.

Технічна підготовка виробництва на підприємстві поділяється на внутрішньозаводську і позазаводську.

Позазаводська технічна підготовка природоохоронних за­ходів здійснюється академічними, галузевими, навчальними інститутами та проектними організаціями. Найбільшу частину витрат на технічну підготовку несуть галузеві науково-дослідні та проектні інститути.
Внутришньозаводська технічна підготовка природоохо­ронних заходів передбачає впровадження позазаводських технічних рішень і забезпечує виконання планових завдань з використання природоохоронної техніки і досягнення її про­ектних показників.

Організація повинна починати свою діяльність із тих на­прямів, де досягненні відповідності екологічними регламентами або з обмеження чинників, що можуть привести до юридичної відповідальності, або із забезпечення ефективнішого використан­ня матеріалів.

У міру того як організація набуває досвіду і її сис­тема екологічного управління набирає чіткої форми, можуть впроваджуватись методики, програми й технології для подальшо­го поліпшення екологічних характеристик. Тоді в процесі вдоско­налення системи екологічні аспекти можуть бути інтегровані в усі напрями діяльності організації.

Поиск по сайту: