Тема 1.2. Компоненти природного середовища як екологічні цінності, їхнє порушення й відтворення

Суспільство й природа перебувають у постійній взаємодії, име-нуемом процесом природокористування. Використаються ресурси надр, земельні, водні, лісові ресурси, тваринний мир, атмосферне повітря. У непорушеному стані вони являють собою екологічні цінності: ресурси надр - це джерела мінеральної сировини для різних галузей народного господарства; земельні ресурси - це засіб виробництва продуктів харчування; водні ресурси - це біологічна цінність, завдяки якій забезпечується функціонування й раз-витие організму. До біологічних цінностей ставиться й свіже повітря. Забруднення ж питної води й повітря зізнається суспільством за джерело багатьох хвороб. З ним зв'язане здоров'я людей. Що ж стосується лісових ресурсів, тваринного миру, то вони, як і мінеральні ресурси надр, ставляться до екологічних цінностей економічного характеру. Краси ландшафту, ліс, море, квіти є екологічною цінністю эстетического типу.

Великими джерелами забруднення природного середовища є та-кие галузі народного господарства, як промисловість, сільське хо-зяйство, транспорт, теплоенергетика, комунальне господарство. Для регіонів і країн з високорозвиненою гірничодобувною промисловістю характерні зайнятість величезних територій відвалами гірських порід, відходами промисловості й значне забруднення навколишнього середовища. Вплив підприємств гірської промисловості в різній мері проявляється на атмосфері, гідросфері, літосфері, ландшафті, флорі й фауні на території, в 10 разів перевищуючої зайняті відходами площі. У цій зоні знижується продуктивність лісу й сільськогосподарських угідь через заболочування ґрунтів, "опіку" кислими рудничними водами, розсіювання мінеральних речовин з поверхні відвалів. Особливо небезпечні відходи атомної енергетики, яким властива радіоактивність.

Значна шкода всій живій природі заподіює хімізація сель-ского господарства. Значні площі сільськогосподарських угідь (до 50%) піддані водної й вітрової ерозії. Зрошувані землі нерідко піддаються підтопленню й засоленню у зв'язку із завищеними нормами поливу й прорахунками при будівництві й експлуатації зрошувальних систем. При осушенні заболочених і перезволожених земель нерідко відбувається иссушение суміжних територій, що негативно впливає на розташовані там сільськогосподарські й лісові вгіддя. Серйозну проблему представляє й забруднення ґрунтів важкими металами в зонах впливу підприємств чорної й кольорової металургії, хімічної й вугільної промисловості, теплоенергетики й стройиндустрии.

Водні ресурси, незважаючи на безперервне поновлення, у нас-тоящее час не є невичерпними, оскільки в умовах бо-льших обсягів водоспоживання й скидання у водойми відпрацьованих за-грязненных вод погіршується їхня якість. Води втрачають свою здатність, що самоочищає. Вода стає непридатної або малопридатної для використання й іноді її впливом наноситься непоправний збиток природному середовищу, з якого вона стикається.

Забруднення атмосферного повітря найбільше небезпечно для людства. Проте воно безперервно зростає у зв'язку з ростом енергозабезпечення, недосконалістю процесів спалювання різних ви-дов палива, що супроводжується викидом в атмосферу шкідливих речовин.

Збідніння тваринного миру пов'язане з руйнуванням або деградацією (погіршенням) місць перебування, переексплуатацією, впливом интродуцированных (завезених з інших територій) виглядів-конкурентів через місця перебування і їжі, знищенням диких особин заради захисту до-машних тварин, випадкової (ненавмисної) видобутком.

Контрольні питання:

1. Компоненти природного середовища як екологічні цінності экон-омического й эстетического характеру, причини їхнього погіршення.

2. Народногосподарські галузі-фактори забруднення й причини виснаження природного середовища; основні забруднюючі компоненти.

1.5.2. Економічний інструментарій: роль у системі товарно-грошових відносин

Як відомо, в економічно розвинених країнах основою регулю­вання товарно-грошових відносин, у тому числі і в природоохо­ронній сфері, є економічний механізм.

Економічний механізм - це сукупність економічних струк­тур, інститутів, форм і методів господарювання, за допомогою яких реалізуються діючі в конкретних умовах економічні зако­ни і здійснюється сполучення і узгодження суспільних, групо­вих та приватних інтересів.

Основними компонентами економічного механізму є:

∙ правові основи здійснення економічної діяльності (права, обо­в'язки, ліцензії, обмеження, процедури тощо);

∙ система відносин власності на основні засоби виробництва;

∙ організаційна структура економіки, тобто система форма­льних і неформальних організаційних зв'язків, що формує реальні економічні відносини між господарськими суб'єкта­ми, ці зв'язки можуть реалізовуватись як по вертикалі (реа­лізація владного впливу), так і по горизонталі (взаємодія між суміжними економічними суб'єктами); а також виника­ти на регіональному рівні внаслідок організаційної діяль­ності територіальних адміністративних органів;

∙ система суспільних інститутів (традиції, моральні засади, порядки, релігійні звичаї, духовні цінності тощо), що форму­ють соціально-інформаційне поле економічної активності;

∙ економічні інструменти.

Ключова роль економічних інструментів у системі товарногрошових відносин обумовлена тим, що саме через них переда­ється вплив на головні спонукальні мотиви діяльності суб'єктів господарювання - їхні економічні інтереси. Економічні інстру­менти умовно можуть бути диференційовані на три взаємоза­лежні і взаємообумовлені групи: ціни за ресурси, економічні вигоди, перерозподільні платежі/виплати.

1. Ціни за ресурси. У широкому розумінні ціна - це кіль­кість благ (зокрема, грошей, товарів, послуг), які має заплатити економічний суб'єкт за право використати (спожити) певний товар (ресурс, благо, предмет, послугу) або право володіти ним.

Звичайно вже сам по собі термін «ціна» обумовлює питоме значення цього показника, тобто задане в розрахунку на одини­цю використовуваного ресурсу.

Основна екологічна функція ціни за ресурс у системі това­рно-грошових відносин - обмежувальна. Адже обсяг коштів, за які споживач ресурсів (він же потенційний виробник інших ресурсів) може їх отримувати, завжди обмежений. Це лімітує можливості придбання ресурсів. Чим вищий рівень цін, тим менше вихідних ресурсів може бути придбано для здійснення господарської діяльності.

2. Економічні вигоди. Під економічною вигодою (від вико­ристання чи застосування будь-чого) звичайно розуміють додат­ковий дохід (прибуток) чи одержання певних переваг, які мо­жуть бути втілені в додатковий дохід (прибуток).

Економічна вигода від використання природних благ фор­мується під впливом трьох основних груп факторів. Перша ви­значається внутрішньою ефективністю господарювання еконо­мічного суб'єкта, який споживає природні блага, його вмінням одержати максимум вигоди від використання цих благ. Друга група факторів обумовлена властивостями, даного природного блага, його кількісними і якісними характеристиками. Третя група визначається зовнішніми умовами економічного середо­вища, у якому здійснює свою діяльність даний суб'єкт господа­рювання: цінами за використані первинні ресурси (матеріальні, енергетичні, фінансові), можливостями регулювання цін на свою власну продукцію, системою формальних і неформальних пере-розподільних механізмів і інструментів (податків, платежів, знижок, пільг, хабарів, рекету) тощо.

Основна функція економічних вигод у системі товарно-гро­шових відносин - мотиваційна.

3. Перерозподільні платежі/виплати. Це система вилучення частини доходів в одних економічних суб'єктів з метою передачі іншим економічним суб'єктам. Юридичний меха­нізм перерозподілу може ґрунтуватися:

- на законодавчих актах (так, зокрема, функціонують системи оподаткування і платежів);

- на формалізованих двосторонніх угодах (наприклад, між власни­ком і орендарем землі, за що останній виплачує ренту);

- на добро­вільній (однобічній) основі (так, зокрема, здійснюються спон­сорські пожертвування на екологічні чи соціальні цілі).

Звичайно система перерозподілу має чотири основні елементи:

- порядок вилучення доходів в економічних суб'єктів-донорів;

- ставки вилучення доходів;

- порядок передачі зібраних коштів економічним суб'єктам-реципієнтам;

- ставки виплат реципієнтам.

Можна говорити, що перерозподільні платежі/виплати виконують функції еколого-економічної та еколого-соціальної корекції.

Еколого-соціальна корекція має на меті забезпечення так званої еко­логічної справедливості як у просторі, так і в часі.

Застосування перерозподільних платежів/виплат надає можливість відновити певною мірою екологічну справедливість, зокрема, частина дохо­ду може бути вилучена з екологічних «винуватців» і передана екологічним «жертвам», тобто населенню чи економічним суб'єктам, що сприймають негативні наслідки екодеструктивної діяльності своїх несумлінних сусідів.

Це лише частина завдань, які доводиться вирішувати в межах еколого-соціальної корекції економічних відносин. Сюди ж слід віднести фінансування великомасштабних природоохоронних програм, що мають народногоспо­дарське чи регіональне значення, або стратегічних екологічних завдань, які забезпечують інтереси майбутніх поколінь. Здійснення подібних програм може бути забезпечене тільки шляхом формування централізованих екологічних фондів, які створюються за допомогою механізмів перерозподілу (податків, платежів, штрафів, доб­ровільних пожертвувань).

1.5.3 Еколого-економічні інструменти: принципи формування і механізми дії

Еколого-економічні інструменти - це засоби (методи, заходи, важелі) впливу на фінансовий стан економічних суб'єктів з метою орієнтації їх діяльності в екологічно сприятливому напрямку.

Механізм дії еколого-економічних інструментів передбачає вплив на економічні інтереси суб'єктів господарювання за допо­могою зміни витрат і вигід за альтернативних варіантів поведі­нки зазначених суб'єктів. При цьому застосування перерозподі­льних платежів/виплат відіграє роль регулюючого механізму. Саме за допомогою цих інструментів здійснюється вплив на ін­тереси економічних суб'єктів.

Механізми реалізації. Залежно від механізмів реалізації си­стеми еколого-економічних інструментів поділяються на чоти­ри основні групи:

1. Адміністративний перерозподіл коштів. Ця система економічних інструментів має індивідуальний адресний характер вилучення і передачі коштів, застосову­ється у випадках аварійного забруднення навколишнього сере­довища, коли наслідки екодеструктивного впливу є досить не­стандартними і потребують специфічного підходу до їх оцінки.

2.Фінансові трансферти. Це відносно жорстко регульована і контрольована система пере­розподільних механізмів.

3.Вільні ринкові механізми перерозподілу коштів. Наоч­ним прикладом інструментів, що належать до даної групи, є так звана торгівля дозволами на викиди забруднюючих речовин.

4. Сприяння на ринку. До цього виду інструментів звичайно відносять застосування негрошових форм підтримки економіч­них суб'єктів (нагородження спеціальними знаками, безплатна реклама тощо); це створює їм додаткові переваги в конкурент­ній боротьбі на ринку.

Аналізуючи зазначені механізми реалізації еколого-еконо­мічних інструментів, не важко переконатися, що вони розрізня­ються жорсткістю економічного регулювання й адресністю впли­ву. Причому в наведеному переліку механізмів ступінь жорст­кості й адресності зменшується від першого до четвертого виду механізмів.

Природа впливу на економічні інтереси суб'єкта. За цим фактором еколого-економічні інструменти умовно можна поді­лити на дві групи:

1)інструменти, спрямовані на вилучення доходів;

2)інструменти, спрямовані на збільшення доходу.

За природою впливу на інтереси суб'єктів еколого-економічні інструменти поділяються на два види: 1) ті, що вилучають дохід; 2) ті, що збільшують вигоду.

Методичні підходи до встановлення ставок. З урахуванням цього фактора ставки еколого-економічних інструментів поді­ляються на дві групи: емпіричні і розрахункові.

Емпіричний шлях встановлення ставок еколого-економічних інструментів означає, що значення ста­вок не прив'язуються до реальних показників впливу екодеструктивної діяльності на економічну систему. Кри­теріями для встановлення ставок у цьому випадку служать ви­нятково фіскальні показники, що підбираються найчастіше емпіричним шляхом. У ролі таких показників можуть виступа­ти: реальна платоспроможність підприємств, еластичність реакції суб'єктів господарювання на еко­логічно орієнтовану зміну економічних важелів.

Розрахунковий метод встановлення базових ставок еколого-економічних інструментів спирається на реальні еколого-еконо­мічні показники (витрати і вигоди) економічних суб'єктів, що пов'язані безпосередньо з процесами впливу на природне середо­вище. Докладно методичні підходи до розрахунку подібних еко­лого-економічних оцінок розглядаються в наступному розділі.

Критеріальна розрахункова база ставок. Критерії для роз­рахунку ставок еколого-економічних інструментів безпосеред­ньо пов'язані з методичними підходами до встановлення ста­вок. Виходячи з розглянутих вище положень, за основу критеріальної бази еколого-економічних інструментів можна брати дві основні групи показників:

1) суто економічні показники: а) ті, що характеризують еко­номічний стан господарських суб'єктів; б) ті, що характеризують можливу поведі­нку суб'єкта у відповідь на зміну будь-яких параметрів системи.

2) еколого-економічні оцінки, що характеризують ті еконо­мічні показники господарських суб'єктів, які пов'язані з використанням природних факто­рів чи зі зміною стану природного середовища. Окремі види та­ких еколого-економічних оцінок можуть розраховуватися на основі: а) витрат на відтворення природних факторів; б) вигод, що отримуються завдяки використанню природних факторів; в) економічного збитку від погіршення якості природних факторів; г) економічних ефектів від поліпшення якості природних факторів.

Принцип «забруднювач сплачує». В англомовній терміно­логії він відомий під назвою «3 Пі». Суть принципу полягає в тому, що компенсацію екологічних витрат, викликаних впливом на природне середовище, повинен здійснювати економічний суб'єкт, який своєю діяльністю без­посередньо призвів до їх виникнення.

Принцип «споживач сплачує». В англомовній літературі він відомий під назвою «Ю 2 Пі». Суть принципу в тому, що компенсацію екологічних витрат, пов'яза­них із впливом на довкілля, повинні здійснювати споживачі товарів, виробництво яких спричинило цей вплив.

Принцип «усе суспільство сплачує». Суть принципу в тому, щоб оплату витрат реалізації екологічних цілей, що мають гло­бальне, загальнонаціональне або регіональне значення, здійс­нювати з фондів відповідного рівня, які створюються за раху­нок коштів платників податків на солідарній основі.

1.5.4. Форми еколого-економічних інструментів

Ведучи мову про різні форми зазначених інструментів, слід па­м'ятати про певну умовність подібної класифікації.

Умовність форм еколого-економічних інструментів визначається кількома обставинами. По-перше, різні форми еколого-економічних інструментів є в основному варіаціями двох основних видів впливу на економічні інтереси го­сподарських суб'єктів: податкового і дотаційного. По-друге, часто ті чи інші подібні за змістом інструменти в різних країнах називаються по-різному/

І все-таки, пам'ятаючи про певну умовність, спробуємо сфор­мулювати найбільш характерні риси різних еколого-економіч­них інструментів і можливі сфери їх використання (рис. 4.3).

1. Податкові інструменти. Відповідно до енциклопедич­ного визначення, пода ток – це «обов'язкове і безповоротне вилучення коштів, яке здійснюється державою чи мі­сцевими органами влади для фінансування суспільних витрат»

Головною особливістю податкового еколого-економічного інструментарію є те, що кошти, які збираються таким чином, надходять, як правило, на бюджетні рахунки відповідного рів­ня і використовуються на фінансу­вання екологічних проблем, що мають загальне для даного рів­ня значення. Податки екологічної спрямованості стягуються або окремо, або в складі інших податків. Можна назвати багато різних форм використання пода­ткових інструментів в екологічних цілях:

податок на розв'язання глобальних, національних чи регіо­нальних екологічних проблем

• податок на транзит через країну вантажів;

• екологічний податок на автомобілі;

• екологічний податок на повітряний транспорт;

• екологічний податок на конкретні групи товарів;

• екологічний податок на паливо,

• комунальний податок

Не менш важливим є стимулювання екологічно обумовленої діяльності економічних суб'єктів за допомогою системи пільго­вих податкових інструментів.

До основних видів податкових пільг можна віднести: змен­шення ставок ПДВ і податку на прибуток; зменшення ставок податку на влас­ність; дозвіл на включення в собівартість продукції витрат еко­логічного призначення, не пов'язаних безпосередньо з основ­ним видом діяльності; надання податкових привілеїв з інвесту­вання в екологічну сферу; формування режимів прискореної амортизації; зниження ставок акцизних зборів, ін.

2. Мито (митні інструменти) Це обов'язковий внесок, який стягується митними органами даної країни при ввезенні товару на її територію чи його вивезенні і є невід'ємною умовою такого ввозу чи вивозу. Розрізняють:

2.1. Мита імпортні (ввізні); стягуються з товарів, ввезених через кордон на територію країни. З урахуванням екологічних факторів найбільш поширеними видами інструментарію, реалі­зованого через імпортні мита, можна вважати:

- встановлення екологічних ввізних мит для екологічно несприятливих товарів, що мо­жуть завдавати екологічної шкоди при їх експлуатації на території країни;

- звільнення від ввізних мит продукції екологічного призначення: екологічного устаткування;

2.2. Мита експортні (вивізні), стягуються з товарів, що вивозяться з країни. З урахуванням екологічних аспектів мож­на назвати найбільш характерні випадки:

- застосування вивізних мит (митних тарифів) на продукцію, виробництво якої в країні, звідки вона вивозиться, спричи­няє еколого-економічні збитки;

звільнення від вивізних мит (чи зниження митних тарифів) продукції, експорт якої сприяє заміщенню виробництва ма­теріаломісткої, енергоємної, збитоємної продукції;

3. Плата, платежі, збори. Це грошові чи інші блага, які еконо­мічний суб'єкт сплачує за використання ресурсів, природних благ і за можливості здій­снення господарської діяльності. В еколого-економічній сфері плати і платежі є найбільш поширеною формою інструмента­рію, який у тому чи іншому вигляді застосовується в більшості країн. Найхарактернішими прикладами є:

- плата за землю;

- плата за мінеральні ресурси;

- плата за використання інших компонентів природного сере­довища, наприклад,ефіру;

- платежі за вирубки лісу;

- платежі за використання ресурсів рослинного і тваринного світу;

- плата за випас худоби;

- платежі за полювання і рибальство;

- плата за вхід на територію природних парків;

- платежі за атмосферні емісії (викиди);

- платежі за скиди у водні джерела;

- платежі за розміщення твердих (чи рідких у контейнерах) відходів у навколишньому середовищі;

- платежі за інші види забруднення середовища (шумові, еле­ктромагнітні, ін.).

4. Штраф. Це грошове покарання у вигляді стягнення з винних певної суми. Стосовно екологічної сфери мож­на назвати такі види штрафних санкцій:

міжнародні санкції за порушення умов міжнародних дого­ворів у галузі навколишнього середовища;

- штрафи за недотримання екологічного законодавства в країні;

- відшкодування (на міжнародному рівні) збитків, що завдані однією країною іншій країні (чи країнам);

- відшкодування (на національному рівні) збитків, завданих одним економічним суб'єктом іншому економічному суб'єк­ту господарської діяльності.

5. Субсидія. Це цільова незворотна допомога в грошовій чи нату­ральній формі, що надається за рахунок коштів державного бю­джету або спеціальних державних і недержавних фондів еконо­мічним суб'єктам. Адресні субсидії у вигляді безпосередньо на­даних коштів називають прямими, а ті, що здійснюються за до­помогою податкових, кредитних чи інших пільг, називають не­прямими субсидіями.

6. Дотація. Це грошова допомога чи інші види допомоги з державних чи інших джерел, які надаються юридичним чи фізичним особам для покриття збитків о на спеціальні цілі.

Як приклади екологічно орієнтованої дотацій можна назвати:

дотації в сільському господарстві на вирощування продукції без отруйних хімікатів;

• несення частини ризику щодо просування на ринок піонер­ної продукції, яка має екологічне призначення;

• ведення сільського господарства в особливо обережному еко­логічному режимі;

• дотацію регіонам чи країні, навіть цілим державам, змуше­ним «пригальмовувати» індустріальний розвиток заради збереження природних ландшафтів національного чи між­народного значення.

7. Грант. Це оплачуване субсидоване замовлення державних чи інших ор­ганізацій на виконання наукових досліджень, конструкторсь­ких розробок чи інших робіт; кошти, що виділяються в поряд­ку добродійності для фінансової підтримки наукових досліджень, учених, діячів культури.

8. Кредити. Це позичка в грошовій чи товарній формі, надана кре­дитором позичальнику на умовах зворотності, найчастіше з ви­платою позичальнику відсотка за користування позичкою. Ос­новними формами використання кредиту як форми економічно­го інструментарію для вирішення екологічних проблем є:

- пільги за термінами кредитування;

- пільги за процентними ставками (аж до безпроцентних умов використання позики);

пільги за обсягами кредитування;

- пільги за гарантіями за кредит.

9. Виплати, відшкодування витрат. Це грошові виплати юридичним чи фі­зичним особам або система заходів, спрямованих на компенсацію різних форм збитку, пов'язаного з порушенням середовища або необхідністю нести додаткові витрати для його попередження.

10. Прискорена амортизація (англ. - ассеїегаіей йергесіаііоп (знос) / атогіігаііоп (відшкодування); рос. - ускоренная амор-тизация). Це система заходів (реалізується переважно шляхом застосування спеціальних норм амортизації), що створює умови для збільшення розмірів амортизаційних фондів (неоподаткову­вана частина доходу) в перші роки експлуатації основних фон­дів. Для досягнення екологічних цілей цей захід цілком

доцільний і застосовується в багатьох країнах (Японія, Фран­ція, Німеччина), бо створює економічні передумови для приско­реної модернізації екологічно орієнтованих основних фондів і активізації інноваційної політики в екологічній сфері.

11. Цінові інструменти. Це система заходів впливу на економічні інтереси суб'єктів господарювання, основним меха­нізмом якої є цілеспрямована зміна вигідності різних видів ді­яльності (товарів) за допомогою зменшення чи збільшення цін.

Цінові механізми використовують методи прямого регулю­вання цін і непрямого впливу на ціни (за допомогою інших інструментів).

Методи прямого регулювання цін використовуються в тих випадках, коли існують можливості адміністративного впливу на ціни.

диверсифікація цін у часі (протягом доби).

- диверсифікація цін на природні ресурси за споживачами

- диверсифікація цін за споживачами на послуги інфраструк­тури

- встановлення підвищених закупівельних цін на екологічно чисту продукцію адміністративний контроль цін

Методи непрямого регулювання цін мають у ринковій еконо­міці значно ширші можливості. Ці методи базуються на механіз­мах впливу на рівень цін за допомогою інших інструментів.

Таким чином, кінцевими стратегічними цілями методів не­прямого регулювання цін можна вважати:

1) підвищення рівня цін для споживача на екологічно неспри­ятливу продукцію,

2) зниження рівня цін споживача на екологічно сприятливу продукцію

3) створення цінових гарантій вирішення екологічних проблем

12. Сприяння/обмеження на ринку. Це комлекс організаційних заходів, який дозволяє надати додаткові економічні переваги екологічно орієнтованим суб'єктам або створити економічні обмеження екологічно несприятливим гос­подарникам, як правило, без прямого фінансового впливу на інтереси суб'єктів. Основні напрямки застосування зазначеного виду заходів:

• присудження нагород;

• маркетингове сприяння екологічно орієнтованим суб'єктам;

• розширення сфер діяльності;

• надання додаткових ресурсів;

• інформаційна підтримка підприємств;

• державний протекціонізм.

13. Премія, нагорода, приз. Це грошова чи інша винагорода за успіхи в здійсненні екологічної діяльності. Найбільш поширеними є:

премії і нагороди підприємствам, що мають успіхи в еколо­гічній діяльності;

• премії і звання переможців у конкурсі на краще екологічне місто;

• премії підприємцям, громадянам, домовласникам, що домо­глися успіхів в економічній діяльності;

14. Екологічне страхування. Це створення за рахунок коштів економічних суб'єктів резервних (страхових) фондів, призначених для відшкодування збитків від впливу на природ­не середовище внаслідок непередбачених надзвичайних ситуа­цій.

Екологічне страхування покликане вирішити такі завдання:

1) сформулювати систему економічної відповідальності за можливі економічні збитки внаслідок надзвичайних ситуацій;

2) створити резервні фонди для відшкодування можливих збитків;

3) забезпечити економічну захищеність реципієнтів, які можуть зазнати шкоди в результаті над­звичайних ситуацій.

Екологічне страхування забезпечує економічну відповідаль­ність потенційних екодеструкторів і гарантує економічну за­хищеність потерпілим.

Поиск по сайту: