Екологічне страхування

Важливим важелем економічного стимулювання природоохоронних витрат є здійснення добровільного і обов'язкового державного та інших видів страхування громадян та їхнього майна і доходів підприємств на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього середовища та погіршання якості при­родних ресурсів. Страхування є єдиним засобом запо­бігання наслідкам екологічного ризику в господарській діяльності, тому що мета страхування полягає в забез­печенні захисту від всіляких випадковостей.

У міжнародній практиці страховий ризик визначаєть­ся як явище, здатне спричинити певні втрати, яких можна уникнути за рахунок купівлі страхового полісу. До сфери екологічного страхування належить страхування ризику позанормативних викидів, і скидів шкідливих речовин у біосферу; екологічних збитків внаслідок пожеж і вибухів; страхування нових технологій, сировини тощо.

Екологічне страхування — це угода, за якою страхо­ва компанія за обумовлену винагороду бере на себе зо­бов'язання відшкодування збитків страхувальника, яких він зазнав внаслідок виникнення умов, передбачених страховою угодою.

Екологічне страхування (ЕС) являє собою страхування цивільної відповідальності підприємств, установ і організацій (страхувальників) за шкоду, заподіяну діяльністю, що створює підвищену екологічну небезпеку.

ЕС здійснюється в двох формах: обов’язкове і добровільне.

Мета ЕС - гарантувати повне чи часткове відшкодування збитку, заподіяного діяльністю страхувальника, за обставинами, що виникають внаслідок заподіяння шкоди життю, здоров’ю чи майну других осіб, включаючи витрати органів державної влади і місцевого самоврядування на відновлення екологічного благополуччя природного середовища, у вигляді обов’язку страховиків по здійсненню страхових виплат зі страхових фондів, сформованих страхувальниками.

Страхування класифікується за такими ознаками:

• за сферами діяльності;

• за галузями і підгалузями страхування;

• за формами проведення;

• за видами і об’єктами страхування.

В залежності від сфери діяльності, страхування підрозділяється на внутрішнє і зовнішнє (іноземне).

Внутрішнє страхування здійснюється страховими комерційними організаціями України.

Об’єкти і суб’єкти ЕС. Об’єктом ЕС є майнові інтереси застрахованої особи, пов’язані з обов’язком останньої в порядку, встановленому цивільним кодексом, нести відповідальність за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу і третім особами, у зв’язку зі здійсненням застрахованими особами діяльності, що представляє підвищену небезпеку для оточуючих.

Суб’єктами ЕС є:

1) страхувальники (застраховані особи) - громадяни і юридичні особи, діяльність яких пов’язана з підвищеною екологічною небезпекою;

2) страховики - юридичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку, мають відповідні ліцензії, в обов’язок яких входить виплата страхового відшкодування особам, яким (чи їхньому майну) завданий збиток діяльністю страхувальника;

3) вигодоотримувачі - громадяни, юридичні особи, органи державної влади і місцевого самоврядування, яким може бути заподіяна шкода внаслідок порушення екологічного благополуччя і на користь яких укладається договір екологічного страхування.

Екологічне страхування здійснюється на підставі угод про страхування, що укладаються страхувальником і страховиком.

На підприємства - джерела підвищеної екологічної небезпеки - покладається обов’язок укладати угоди обов’язкового ЕС зі страховиками і за рахунок власних коштів сплачувати страхові внески.

Страхувальниками в системі обов’язкового ЕС є підприємства незалежно від форми власності, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою аварійного (зверхаварійного) забруднення навколишнього середовища.

Страхова подія - раптове забруднення, псування, ушкодження, виснаження, руйнування навколишнього середовища (атмосфери, водних об’єктів, рельєфу місцевості) в результаті техногенних аварій і катастроф, стихійних лих.

Страховий випадок - страхова подія, що здійснилася, і при настанні якої виникає обов’язок страховика зробити страхову виплату у вигляді відшкодування збитку, якого зазнали вигодоотримувачі внаслідок порушення екологічного благополуччя.

Розмір страхової суми (обсяг відповідальності страховика) по кожній угоді обов’язкового ЕС встановлюється відповідно до реєстру підприємств, що підлягають обов’язковому ЕС, але не більш ніж сума річного обсягу продукції, що випускається, підприємством-страхувальником.

Суми страхових внесків, що направляються на обов’язкове ЕС страхувальником, включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства - страхувальника.

При понаднормативному забрудненні навколишнього середовища, що не є страховою подією, покриття збитки здійснюється підприємством самостійно відповідно до чинного законодавства.

Майнові інтереси громадян чи юридичної особи, діяльність яких пов’язана з ризиком відповідальності перед третіми сторонами за заподіяння шкоди внаслідок порушення екологічного благополуччя, можуть бути застраховані за угодою добровільного ЕС, при цьому може бути застрахований як ризик відповідальності самого страхувальника, так і іншої особи, на яку така відповідальність може бути покладена.

Добровільне екологічне страхування варто розглядати як вид підприємницької діяльності. Його можуть виконувати державні страхові установи чи незалежні самостійні організації.

Підприємствам - джерелам підвищеної екологічної небезпеки і ризику - надається право вільного вибору способу резервування коштів на компенсацію збитку від екологічних аварій. При цьому, в обов’язковому страхуванні варто передбачати наявність мінімальних фінансових гарантій відшкодування збитків. Механізм екологічного страхування базується на принципі взаємовигідних відносин страхувальника і страховика. Крім економічної зацікавленості в передачі відповідальності за наслідки при можливому аварійному забрудненні страхувальнику, страховик зацікавлений у підвищенні своєї екологічної безпеки.

4.6. РИНКОВІ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА. Ознаки ринкових відносин

Витрати на відтворення природних ресурсів і охорону навколишнього середовища — це один з ринкових секторів економіки, який виконує свої функ­ції, має відповідні структуру і умови існування. Це дає змогу позитивно впливати на технології виробництва, більш ефективно розподіляти матеріальні ресурси й еко­логічні послуги, виконувати саморегулюючі функції що­до стану навколишнього середовища.

До основних ознак ринкових відносин у сфері охоро­ни навколишнього середовища і використання природ­них ресурсів належать:

- свобода підприємницької діяльності в галузі еколо­гії;

- наявність значного асортименту предметів ринку і то­варних мас, що конкурують між собою;

- розвинута ринкова екологічна інфраструктура;

- сприйняття суб'єктами ринку в сфері природокори­стування і охорони навколишнього середовища іннова­цій наукового, технічного, організаційно-управлінського характеру.

Структура розвинутих форм ринку має такі віднос­но відокремлені складові:

- ринок предметів споживання,

- ринок засобів виробництва,

- ринок науково-технічної ін­формації,

- інвестиційний ринок,

- ринок праці,

- грошово-кредитний і валютний ринок.

У широкому розумінні ринок об'єднує усі ці елемен­ти. У специфічних умовах структура предметів ринко­вого обміну може звужуватися або розширюватися, за­безпечуючи при цьому реалізацій продуктів усіх циклів відтворювальних процесів.

Центральне місце в сукупності предметів ринкових відносин у сфері природокористуванню повинні займати природні ресурси та екологічні послуги суб'єктів при­родокористування. Ці елементи містить головна предметна галузь ринкових відносин. Важливе значення має формування допоміжних ринкових структур, до яких належать рин­ки засобів виробництва, екологічно безпечних технологій, екологічно чистих матеріалів і продуктів, фінансових засобів природокористування.

Створення ринкових умов у сфері охорони довкілля і використання природних ресурсів передбачає існуван­ня кількох форм власності на об'єкти природно-ресурс­ного потенціалу:

· державної — на стратегічні природні ресурси і ресурси загальнодержавного значення;

· колек­тивної — на ресурси республіканського значення, які пе­редаються у власність колективів підприємств та орга­нізацій для використання на регіональному рівні;

· інди­відуальної, в тому числі особистої власності,— на окре­мі природні об'єкти місцевого підпорядкування.

Перехідною формою до впровадження індивідуальної і особистої власності на природні ресурси має бути орендна форма природокористування, за якої завдяки зваженим правам власника і орендаря діє запобіжний механізм монополізації права власності на природні ре­сурси.

Важливу роль відіграє створення спеціалізованих суб'єктів природокористування, орієнтованих на вирі­шення локальних регіональних, загальнодержавних і міждержавних природоохоронних завдань. У таких структурах доцільні створення і взаємодія індивідуаль­них, сімейних, малих, орендних, кооперативних, спіль­них і державних підприємств, асоціацій, концернів, гос­подарських товариств, громадських фондів тощо. Заслу­говує на увагу організація підприємницької діяльності в галузі охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів.

Особливе значення відводиться забезпеченню ефек­тивного функціонування комплексної системи ринкової інфраструктури природокористування, до якої належать біржі природних ресурсів і об'єктів, екологічних послуг, комерційні екологічні банки, центри екологічного марке­тингу й аудиту тощо.

4.6.1 Екологічний маркетинг, екологічний аудит, екологічний банк.

Екологічний маркетинг

Екологічний маркетинг — це комплексна діяльність певної сукупності організаційних структур, спрямована на визначення, прогнозування і формування споживчих потреб, на просування природних ресурсів, товарів і послуг екологічного призначення від виробни­ка до споживача в сфері природокористування і змен­шення забруднення навколишнього середовища.

Екологічний маркетинг передбачає:

- розробку і освоєння природних ресурсів;

- виробництво товарів і послуг екологічного призна­чення, які необхідні споживачам;

- встановлення платежів і цін на товари і послуги екологічного призначення для отримання прибутку суб'­єктами природокористування;

- запобігання забрудненню навколишнього середо­вища;

- розвиток всебічних форм торгівлі товарами і послу­гами екологічного призначення;

- поділ ринків збуту товарів і послуг екологічного призначення відповідно до природно-географічних фак­торів територій, регіонів та окремих зон;

- залучення до екологічного ринку зарубіжних інве­сторів;

- освоєння природних ресурсів і створення на їхній основі конкурентоспроможної на світовому рівні продук­ції екологічного призначення;

- мобілізацію механізмів трансформації екологічних потреб потенційних покупців на екологічному ринку в ефективний попит на товари і послуги екологічного при­значення.

Основними формами маркетингової діяльності є:

- аналіз реальних і потенційних потреб споживачів природних ресурсів, товарів і послуг екологічного при­значення;

- аналіз ринку та його можливостей, прогнозування ринкового попиту і місткості ринку в сфері природоко­ристування та охорони довкілля;

- розробка стратегії екологічного маркетингу і відпо­відних заходів;

- маркетингове планування.

Перспективи розвитку екологічного маркетингу по­винні стимулювати створення нових організаційних структур та їх інтеграцію. Діяльність цих структур пе­редбачає такі послуги:

консультаційні — розробка інвестиційних програм і проектів у сфері природокористування та охорони на­вколишнього середовища, розробка і реалізація техніко-економічних, економіко-екологічних і соціально-еколо­гічних обґрунтувань програм і проектів, бізнес-планів і фінансових планів;

інформаційні — комплексна еколого-економічна екс­пертиза проектів і програм, екологічна атестація і сер­тифікація продукції, технологій і виробництва, органі­зація інформаційного обслуговування споживачів про­дукції екологічного призначення;

комерційні — підготовка договірних справ і докумен­тів (по лізингу, оренді, контрактах, страхуванню, зо­внішньоторговельних угодах) супроводження, захист юридичних інтересів споживачів екологічних послуг;

рекламні — надання допомоги в створенні та органі­зації демонстраційних залів, мережі магазинів-салонів, поширення передового досвіду в галузі виробництва еко­логічного обладнання і продукції, надання послуг еко­логічного призначення, проведення науково-технічних конференцій, симпозіумів, семінарів.

Поиск по сайту: