Управління індивідуальним кредитним ризиком

Індивідуальний кредитний ризик – ймовірність збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди.

Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики:

 нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;

 ризик ліквідності застави;

 моральні та етичні характеристики позичальника.

До методів управління індивідуальним кредитним ризиком належать:

1) аналіз кредитоспроможності позичальника;

2) аналіз та оцінка кредиту;

3) структурування позики;

4) документування кредитних операцій;

5) контроль за наданим кредитом та станом застави.

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. Процес аналізу й оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів:

оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позички;

прогнозування платоспроможності позичальника на період кредитування.

Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона візьме на себе, встановлюючи кредитні відносини з цим клієнтом.

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методика їх визначення документально фіксуються банком в окремому положенні і є невід’ємною частиною його кредитної політики. В методиці слід сформувати ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу. Вибір системи показ­ників і методів залежить, насамперед, від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торговельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові), стратегії та політики банку (надійність, ризикованість, агресивність), рівня кваліфікації кредитних працівників, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку.

У процесі оцінювання фінансового стану позичальника — юридичної особи НБУ рекомендує враховувати та аналізувати в динаміці такі основні економічні показники діяльності [16]:платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної і загаль­ної ліквідності);фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних кош­тів, співвідношення залучених і власних коштів);обсяг реалізації;обороти за рахунками (співвідношення чистих надходжень за рахунками та суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів);склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;собівартість продукції;прибутки та збитки;

рентабельність;кредитна історія позичальника.

Оцінка кредиту полягає у визначенні його реалістичності з ділового та економічного погляду, встановленні ступеня відповідності суми та строків позички меті заходу, що кредитується, а також у виявленні величини ризику, пов’язаного з даною угодою. Адже одному й тому самому клієнтові можуть надаватися кредити, які відрізняються за обсягами, строками, формами забезпечення, методами надання та погашення, а значить супроводжуються різними за величиною кредитними ризиками.

У процесі оцінювання ризикованості кредиту менеджер має проаналізувати кредитну заявку клієнта та визначити: характер кредиту; економічне обґрунтування потреби в кредитуванні; напрями цільового використання; відповідність суми та строків меті заходу, який кредитується; рівень прийнятності для банку запропонованого забезпечення (застави).

Процес структурування кредиту полягає у відпрацюванні таких параметрів, які б відповідали потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку, забезпечуючи умови своєчасного погашення позички.

Основні структурні параметри кредиту: обсяг (сума позички);строки; умови видачі; графік погашення; забезпечення; ціна (відсоткова ставка).

Працівник кредитного відділу визначає структуру кредиту з урахуванням результатів проведеного аналізу кредитоспроможності клієнта й оцінки ризикованості кредиту. Завдання менеджера полягає в тому, щоб знайти такі параметри позички, які б максимально відповідали цільовому призначенню кредиту та можливостям позичальника щодо своєчасного його повернення.

Процес документування позички полягає в підготовці та укладенні кредитного договору, умови якого задовольняють потреби як позичальника, так і банку. Правильно складена кредитна угода має захищати інтереси банку, насамперед його вкладників та акціонерів.

Стандартна форма кредитного договору складається з кількох обов’язкових розділів: боргове зобов’язання, підписане позичальником, на основну суму боргу, де також вказано відсоткову ставку за кредитом, умови й графік його видачі та погашення; забезпечення: опис, характеристика, оцінка вартості, умови і строки переходу права власності до банку для погашення заборгованості; обмежувальні умови, які можуть стверджувати дії позичальника (періодичне надання звітності, підтримка ліквідності, страхування застави), або забороняти певні дії без згоди банку (не продавати активи, не виплачувати високі дивіденди, не брати участі в злитті компаній); гарантії позичальника, які засвідчують, що вся надана ним інформація достовірна; відповідальність сторін за невиконання договірних зобо­в’язань, де міститься перелік випадків та опис юридичних дій і повноважень кожного учасника угоди.

До кредитного договору можуть вноститися додаткові умови: можливість дострокового погашення, економічні санкції за нецільове використання кредиту, умови комісійної винагороди за додаткові послуги. На стадії документування кредитний договір, договір застави та інші документи (гарантії, підтвердження прав власності) мають ретельно перевірятися юридичними службами та представниками підрозділів контролю для недопущення помилок і зниження документарного ризик

Перевірка кредитів — неодмінна умова успішного здійснення банківського кредитування. Постійний контроль допомагає менеджерам заздалегідь виявляти проблемні кредити, а також перевіряти відповідність дій кредитних працівників основним вимогам кредитної політики банку. Основна мета контролю за кредитами полягає в тому, щоб не допускати підвищення кредитного ризику понад установлений рівень.

Поиск по сайту: