Кредитоспроможність позичальника: суть та основні принципи оцінки

КРЕДИТОСПРОМОЖНІСТЬ – наявність у позичальника (контрагента банку) передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки.

К. позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

Українські банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу К. позичальника, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомендації Національного банку України щодо оцінювання банками К. та фінансової стабільності позичальника.

Банк визначає К. та платоспроможність позичальника під час надання кредиту, протягом строку дії договору з періодичністю, визначеною Положенням про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями та в разі зміни первісних умов договору, в т.ч. пов’язаних із фінансовими труднощами позичальника.

Принципи оцінки кредитоспроможності:

1.Кредитоспроможність позичальника є необхідною, але не достатньою умовою кредитування. Для прийняття кінцевого рішення слід враховувати й інші фактори, такі як: економічний стан країни, стан галузі, в якій працює позичальник, строк, мета та розмір кредиту, забезпечення кредиту.

2.При проведенні аналізу кредитоспроможності необхідним є аналіз розподілу фінансових потоків позичальника і проекту, що кредитується.

3.Оцінка кредитоспроможності є неефективною без наступного моніторингу кредиту.

4.Аналіз кредитоспроможності повинен проводитися на підставі повної, достовірної інформації.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.

Оскільки банк як позичальник може мати різних клієнтів — підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки — оцінка їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.

Оцінка фінансового стану позичальника — юридичної особи здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом. Серед них: коефіцієнт загальної ліквідності; коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності; коефіцієнт автономності;коефіцієнт маневреності власних коштів.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи мають бути враховані:

— соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

— сімейний стан клієнта;

— вік та здоров’я клієнта;

— доходи і витрати клієнта;

— інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

— зв’язки клієнта у діловому світі тощо.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.

Банк-кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових установ, з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з’ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладання з ним кредитної угоди.

Поиск по сайту: