ІІ. Вивчення нового матеріалу. 1) Культурний розвиток в Україні в 20х рр

План уроку:

1) Культурний розвиток в Україні в 20х рр.

а) освіта

б) наука

в) мистецтво

2) Українізація

3) Релігійне життя.

4) Культурний розвиток в Україні в 20х рр.

Культурний розвиток в Україні в 20х рр.

Освіта

Коли ми розглядали суперечності непу то казали що це було поєднання ринкової економіки (відносної свободи економічної діяльності) з політиною несвободою. Так само держава прагнула за всяку ціну зберегти контроль над культурою і над духовним життям людей.

Підтримку держави мала лише цілком одержавлена і політизована культура, так звана «соціалістична».

Культурне відродження охопило різні сторони національного і культурного життя, особливо позначившись на розвитку освіти, літератури, науки та мистецтва.

Відомо, що культурний розвиток того, чи іншого народу визначається рівнем його освіченості. Тому одним із найважливіших завдань після закінчення громадянської війни стала ліквідація неписьменності. В боротьбі з нею активну участь брали Наркомат освіти УСРР, Ради, профспілки, комсомол, комітети незаможних селян, добровільно-масові організації, громадськість, вчителі, культурно-освітні установи. У 1923 р. було створене добровільне товариство “Геть неписьменність”. В цілому в республіці до 1927 р. ліквідувало свою неписьменність близько двох мільйонів чоловік. Масовими тиражами виходила політична, соціально-економічна, науково-медична, художня, мистецька література, підручники для всіх типів шкіл тощо, національними мовами також. За кількістю виданих книг УСРР посідала у 20-ті роки друге місце в СРСР (після РСФРР) і дев’яте в світі. За кількістю книжок виданих на душу населення – сьоме місце в світі.

Вища освіта

Університетська освіта в Україні ліквідовувалася. Кожний з університетів був поділений на кілька самостійних навчальних закладів, серед яких переважали інститути народної освіти. Колишні вчительські семінарії, інститути, а також відповідні факультети університетів реаорганізовувалися в інститути соціального виховання або педагогічної професійної освіти. Вони готували вчителів для загальноосвітніх та професійно-технічних шкіл. Були створені нові вузи економічного, сільскогосподарського, технічного та социально-економічного профілю. Наприкінці 1921 налічувалося 12 робітфаків, 1930-30.Проте доступ до них дітей дворян, священнослужителів, землевласників і великих підприємців був закритий.

Наука

Багато уваги приділялось розвитку науки. Найвищою науковою державною установою республіки була Всеукраїнська Академія наук (ВУАН), заснована восени 1918 р. Значних успіхів вчені республіки досягли в фізико-математичних і технічних науках. Так, активізувала свою дослідницьку діяльність відома математична школа Д.О.Граве. Вчені, які вийшли з цієї школи – М.М.Крилов та його учень М.М.Боголюбов, в своїх працях заклали основу нелінійної механіки, чим було покладено початок розвитку нової галузі математики. Плідна робота з теоретичної фізики проводилась в Українському

фізико-технічному інституті (Харків), в якому деякий час працював І.В.Курчатов. Праці Л.Д.Ландау у галузі кінетичної теорії плазми, які були написані тут стали основоположними на десятиріччя вперед в дослідженнях з

термоядерного синтезу.

На рубежі 20-30-х років Є.О.Патон розпочав велику перспективну

роботу з електричного зварювання металів, що стало новим словом у

розвитку науки і техніки.

В медицині працювали відомий фізіолог В. Я. Данилевський офтальмолог В. П. Філатов.

Поступово розширювалися масштаби роботи в галузі суспільних наук. Значний вклад у розробку проблем вітчизняної історії внесли історики –академіки ВУАН Д.І.Багалій, О.І.Левицький, А.Ю.Кримсь-кий, Д.І.Яворницький, М.І.Яворський. У 1924 р. з еміграції до України повернувся видатний український історик М.С.Грушевський. Цього ж року його обрали академіком ВУАН, а через п’ять років – академіком АН СРСР.

Волобуєв Михайло Симонович (11 січня (24 січня) 1903 — 20 червня 1972) — український економіст.

У 1928 р. виступив у журналі «Більшовик України» зі статтею «До проблеми української економіки", у якій обстоював цілісність українського національно-господарського терену, захищав господарську самостійність українських підприємств, не погоджувався з панівною роллю російської економіки, вимагав збереження за Україною та іншими республіками права "дійсного контролю за діяльністю союзних органів». Стаття Волобуєва, яку деякі дослідники вважають теоретичною платформою націонал-комунізму, одразу викликала гнів більшовицьких вождів, а її положення були затавровані назвою «волобуєвщина».

Поиск по сайту: