Лекція Поняття та значення альтернативних форм соціального захисту

1. Передумови формування та розвитку АФСС в національному та міжнародному правопорядках

1. Поняття та значення АФСС: національний та міжнародно-правовий аспекти

3. Принципи формування та функціонування АФСС в національному та міжнародному праві

4. Історія становлення АСС в контексті інституціоналізації ролі держави в його сучасному розвитку

Прагнення міжнародного співтовариства до всесвітнього та системного розвитку прав людини призвело до формування на міжнародному рівні та закріплення міжнародно-правовими засобами стандартів прав людини. Але у силу втілення в міжнародне публічне право та національне законодавство держав-членів світової спільноти доктрини соціальної держави, об’єктивується необхідність серед переліку цих стандартів виділити самостійну групу - міжнародні соціальні стандарти. І це недаремно, бо саме вони знайшли своє закріплення у таких важливих міжнародних актах, як Загальна декларація прав людини 1948 р., Європейська конвенція про захист прав і основних свобод 1950 р., Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., Європейська соціальна хартія 1961 р., Копенгагенська декларація про соціальний розвиток 1995 р., низка конвенцій Міжнародної організації праці (далі: МОП) та інших, що присвячені соціальному забезпеченню та страхуванню та в інших документах. Слід відмітити, що саме ця група прав, яка має системоутворюючий характер, забезпечує гідні умови добробуту людини та позитивні умови її соціальної захищеності, отже, впевненість у сьогоднішньому та наступному дні.

Безперечно, реалізація міжнародних соціальних стандартів є прямим обов’язком національних інститутів: держави та громадянського суспільства. Ці дві структури дуже тісно пов’язані між собою.

Очевидно, що головну роль в реалізації міжнародних соціальних стандартів виконує держава, яка імплементує їх та закріплює в національному законодавстві шляхом відповідної нормативної регламентації системи соціальних прав і системи гарантій їх реалізації. Але в умовах становлення, функціонування та розвитку громадянського суспільства, соціальний захист становиться не лише функцією держави. Громадянське суспільство проявляється через економічну самостійність і самодіяльність особи. Остання має поєднуватися із однією з ознак соціальної держави, а саме з принципом матеріального забезпечення і соціального захисту громадян. Це необхідно тому, що в іншому разі забезпечення та захист громадян можуть розглядатися як благодійність держави, яка насправді повинна допомагати тільки особам, що з певних визначених законодавством причин, не можуть самостійно забезпечити і захистити себе.

Таке твердження корелюється з нагальною необхідністю та фактично об’єктивує становлення та розвиток недержавних (альтернативних) форм соціального захисту, що виступають у якості першочергового завдання громадянського суспільства. Слід зазначити, що у концептуальному сенсі, альтернативні види соціального захисту не тільки знижують економічний тягар держави, але й забезпечують більш ефективну діяльність її органів у цій сфері, а також сприяють розвитку різноманітності та конкуренції у соціальному захисті населення, фактично стабілізуючи і стимулюючи систему державного соціального захисту. Держава ж, в свою чергу, за допомогою організаційних, правових та економічних механізмів, створює передумови для розвитку та розповсюдження недержавного соціального захисту, тим самим забезпечує реалізацію міжнародних соціальних стандартів в повному обсязі. Таким чином є очевидним, що ступінь реалізації міжнародних соціальних стандартів напряму залежить від рівня розвитку альтернативних форм соціального захисту.

Необхідно відмітити, що процес розвитку та формування міжнародних соціальних стандартів проходив поступово. Він почався з 1945 р., коли була закінчена Друга Світова війна, а у 1948 р. була прийнята Загальна Декларація прав людини, а у 1966 р. – Білль про права людини. Водночас почався інтенсивний процес розвитку наукової думки в сфері прав людини.

Дійсно, усі права людини пов’язані між собою, взаємодоповнюють та створюють загальне уявлення про ідеал, який повинен панувати у соціальних, демократичних державах, які дбають про своїх громадян. Але ж кожна цивілізована держава ставить за мету своєї політики втілення в життя насамперед певних соціальних стандартів, що забезпечують належне та достойне існування людини. Як свідчить світова практика, вони на мінімальному рівні можуть бути захищені за допомогою системи державного соціального захисту.

Однак, у наш час у світі ще триває процес розвитку системи соціального забезпечення та страхування. Необхідно зазначити, що прогрес наукової думки та практики буде розвиватися доки буде існувати людство. Це означає, що постійно буде проходити пошук найбільш досконалої, найбільш сучасної системи соціальної захищеності громадян. Такий процес удосконалення можливо спостерігати не тільки у країнах, які розвиваються, але він перманентно триває й у країнах з високорозвиненою економікою, у суспільствах з високоморальними демократичними устроями.

Досвід держав свідчить, що з урахуванням сучасних економіко-соціальних обставин найбільш ефективно можуть бути реалізовані соціальні права завдяки альтернативним формам соціального страхування.

Разом з тим, необхідно відмітити, що в зарубіжній науці та практиці ці питання почали розроблятися набагато раніше, ніж у вітчизняному науковому світі. Це пов’язано з багатьма факторами, зокрема, з тим, що: а) Українська Радянська Соціалістична Республіка входила до складу СРСР, влада та ідеологія якого бажала побудувати соціалістичну державу на ідеалах диктатури пролетаріату; б) Україна довгий час фактично була економічним придатком Росії; в) процес виходу України зі складу СРСР та закладення основ для побудови нової, незалежної держави зайняв деякий час; г) процес пошуку напрямків розвитку та формування демократичної, соціальної держави з високо розвинутою економікою досі триває і він є досі вельми повільний.

Коли після розпаду СРСР на пострадянському просторі почали формуватися незалежні держави, кожна з них почала будувати свою політику, економіку. І тільки тоді їх уряди зрозуміли, що держави не здатні самостійно соціально захистити своїх громадян на належному рівні. Розпочався процес розвитку наукової думки та практики у цій сфері. Питання недержавного соціального страхування були поставлені на порядок денний та почали розроблятися наприкінці XX століття вченими молодих незалежних держав.

Поиск по сайту: