МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ. При самостійному опрацюванні цих питань слід викорис­товувати рекомендовану літературу, звертаючи особливу увагу на:

При самостійному опрацюванні цих питань слід викорис­товувати рекомендовану літературу, звертаючи особливу увагу на:

· організаційно-економічні та соціально-економічні відносини;

· виробництво і НТП;

· поняття соціальної та економічної ефективності сус­пільного виробництва;

· взаємозв'язок між соціальною й економічною ефек­тивністю;

· показники економічної ефективності: продуктивність
праці, трудомісткість праці, матеріаловіддача, матеріаломіст­кість, фондовіддача, фондомісткість.

Питання 1. Організація та технологія в процесі ви­рибництва.

Важливою складовою суспільного виробництва є його організація й управління. Не потребує доведення те, що будь-який економічний процес має бути певним чином організова­ний. Причому в умовах посилення усуспільнення виробництва, поглиблення поділу праці, спеціалізації та кооперування зна­чення чіткої організації всіх ланок економіки зростає.

Суспільна організація виробництва передусім має відпо­відати таким загальним вимогам:

1) створювати широкі можливості для природно-
історичного процесу економічного розвитку, не допускати волюнтаристського втручання у виробництво;

2) забезпечувати науково-технічний прогрес і бути адек­ватною досягнутому рівню реального усуспільнення вироб­ництва.

У виробництві складаються різні типи відносин. Потріб­но розрізняти організаційно-економічні й соціально-економічні відносини.

Організаційно-економічні відносини - це відносини, що виникають у процесі організації виробництва як такого. Во­ни характеризують стан виробництва, особливості певного етапу розвитку чинників виробництва та їх суспільної комбінації. Сю­ди входить поділ праці, її спеціалізація і кооперування, концент­рація та комбінування виробництва.

Суспільний поділ праці пов'язаний з організаційно-управлінською структурою суспільного виробництва.

Управління відокремлюється від виробництва і стає са­мостійною сферою. Воно має власну організаційну структуру, засновується на внутрішньому поділі управлінської праці.

Горизонтальна схема організації управлінської праці за­стосовується при поділі великого масиву робіт на численні ло­кальні виробничі функції чи завдання як на рівні великих під­приємств, так і на галузевому рівні організації та управління

економікою.

Вертикальна схема організації управління забезпечує координацію окремих управлінських функцій горизонтального рівняз метою досягнення загальних цілей виробничої системи.

Соціально-економічні відносини називають виробничими відносинами.

Виробничі відносини - це відносини між людьми з при­воду виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріаль­них благ і послуг, що ґрунтуються на відносинах власності.

Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є панівною тенденцією, що засновуєть­ся на прогресі науки і техніки.

Наука - це особливий вид діяльності людини, яка спрямована на отримання нових знань про природу, людину та сус­пільство. Під поняттям техніки розуміють сукупність засобів праці, що використовуються у виробництві для створення про­дукту. Нові знання матеріалізуються у нових засобах праці, за­доволення одних потреб породжує інші. Наукові досягнення, впроваджуючись у виробництво, вдосконалюють техніку і тех­нологію, сприяють створенню продукту з новими позитивними якостями.

Наукові ідеї, конструкторські розробки зумовлюють та формують необхідні умови для подальших якісних і кількісних зрушень у виробництві. Так відбувається науково-технічний прогрес (НТП), суть якого полягає у безперервному процесі роз­витку та вдосконалення науки, техніки й організації виробницт­ва, його факторів і споживання продукту.

Впровадження результатів НТП у виробництво зумовлює суттєві зміни у результативності економічних ресурсів і харак­тері праці, зростання кількості та якості продукту.

Під впливом НТП суспільне виробництво знаходиться у постійному русі, розвитку й удосконаленні. Великі етапи його еволюції назвали технологічними способами виробництва.

Вони відображають:

• якісні зміни у розвитку засобів і предметів праці;

• якісні зміни в характері праці під впливом впрова­дження нових технологій та удосконалення організації виробни­цтва;

• глибину поділу праці, масштаби її кооперації та ком­бінування.

Кожний наступний технологічний спосіб виробництва - це якісний стрибок у розвитку засобів і предметів праці, робочої сили, технології та організації виробництва, поділі й кооперації праці.

Економічна наука виділяє три типи технологічних спосо­бів виробництва, які послідовно змінювали один одного:

• доіндустріальний (ґрунтується на примітивних засо­бах праці та важкій ручній некваліфікованій праці);

• індустріальний (перехід до використання у виробниц­тві системи машин і механізмів, машинних технологій, нових
форм організації праці);

• постіндустріальний (пов'язаний з автоматизацією ви­робництва, впровадженням комп'ютерів і роботів, зміною трудових функцій людини, творчим характером праці).

Доіндустріальними способами виробництва були так звані "кам'яний", "бронзовий" і "залізний" віки первісного суспільства, "античне" та "східне" рабство, ремісничий спосіб вироб­ництва феодального суспільства. Перехід до індустріального способу виробництва розпочався з етапів простої кооперації найманої праці та мануфактури і завершився появою великого машинного виробництва (фабрики).

Фабричний спосіб виробництва удосконалювався, почи­наючи з його виникнення на рубежі XVII - XIX ст. до середини X X ст. Він змінився сучасним постіндустріальним способом ви­робництва.

Під впливом науково-технічної революції (НТР) завер­шилась повна механізація виробництва, широких масштабів до­сягла його автоматизація (впровадження автоматизованих сис­тем машин, керуючих систем, роботів та ін.), застосування но­вітніх технологій, принципово нових предметів праці та нових нидів енергії тощо. Невпізнанно змінились трудові функції лю­дини, більшість важких і монотонних операцій взяли на себе машини-автомати й роботи, витіснивши людину із безпосеред­нього процесу виробництва. Людина піднялась над виробницт­вом, її праця стає усе більш творчою, змінився її характер, біль­шість працівників виконують управлінські функції. Вони конт­ролюють виробничий процес і якість продукту, налагоджують та ремонтують автоматизовані машинні лінії, стають операторами,

програмістами.

Постіндустріальний технологічний спосіб виробництва також характеризується стрімким розвитком сфери послуг (де працюють 50 - 70 % усіх зайнятих), інтелектуалізацією і гумані­зацією виробництва, значним зростанням добробуту населення.

Питання 2. Ефективність суспільного виробництва.

Однією з найважливіших якісних характеристик суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну й економічну ефективність.

Соціальна ефективність виражає ступінь задоволення особистих потреб суспільства. Вона визначає, наскільки госпо­дарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її по­требам та інтересам.

Економічна ефективність виражає результативність сус­пільного виробництва шляхом зіставлення затрат та одержаного результату. її визначають за такою формулою

Е = П/З,

Е = П/З + М + УФ,

де П - продукт; Е - ефективність; З – затрати живої праці; М - матеріальні затрати;

Ф - одноразові вкладення в основні виробничі засоби; У - коефіцієнт переведення затрат одноразових вкла­день в основні засоби.

2.2. Як і наскільки зміниться продуктивність праці, як­
що трудомісткість зменшилася на 10 %?

2.3. Наведіть приклад, коли економічно ефективне ви­робництво може бути соціально неефективним.

Методичні рекомендації для самостійної роботи №4

Поиск по сайту: