Джерела доходів сімей та напрями їх використання

Різним є асортимент товарів, які купує населення. Струк­туру річного приросту роздрібної торгівлі в Німеччині, зокрема

товарів, що користуються найбільшим попитом, можна охарак­теризувати так (у %):

• предмети мистецтва - 22;

• ігри, іграшки -19;

• велосипеди, мопеди -17; ^

• конторська техніка - 13;

• автомобілі - 9;

• меблі - 7,5;

• продовольчі товари - 5,6;

• книжки, журнали - 4,4;

• радіо, телебачення - 3,4;

• тканини, одяг - 2,1;

• взуття - 1,8.

В Україні структура сімейного бюджету поки що дуже нераціональна. Це стосується як дохідної, так і витратної його частини. Особливо це характерно для сімей з низькими дохода­ми, багатодітних сімей, людей пенсійного віку. Порівняно висо­кі оплати за комунально-побутові послуги та інші витрати знач­но знижують можливості поліпшення структури харчування на­селення, оплати оздоровчих заходів й організації відпочинку працівників і членів їхніх сімей. Сучасні економічні та фінансові процеси в Україні не дозволяють поки що вийти за цими показ­никами на рівень соціально розвинених держав.

Згідно з поданими урядом розрахунками, чоловік має но­сити куртку на синтепоні вартістю 153 грн. майже 8 років, костюм-двійку - майже 10 років; жіноче пальто має служити госпо­дині більше 16 років, жіноча сукня з напіввовняної тканини - понад 10 років.

У період переходу до ринкової економіки в умовах не­стабільності та інфляції статистика збільшення номінальних до­ходів недостатньо характеризує рівень життя населення. У 80-х роках Україна зіткнулася з наявністю бідності.

Показник бідності визначається за аналізом:

1) рівня доходу на одного члена сім'ї (нижче прожитко­вого мінімуму);

2) структури домашнього споживання (зокрема часткою затрат на харчування).

Бідність, малозабезпеченість має кілька рівнів і характе­ризується такими показниками:

«прожитковим мінімумом;

• гарантованим прожитковим мінімумом;

• мінімальним споживчим бюджетом.

Питання 4. Прожитковий мінімум та оптимальний споживчий бюджет

При опрацюванні цього питання слід звернути увагу на такі основні положення:

• прожитковий мінімум;

• фізіологічний прожитковий мінімум:

• соціальний прожитковий мінімум;

• гарантований прожитковий мінімум;

• мінімальний споживчий бюджет;

• оптимальний споживчий бюджет.
Прожитковий мінімум - це сукупність товарів і послуг,

що забезпечують задоволення головних фізіологічних потреб (їжа, одяг, взуття) й основних послуг (оплата житла та ін.).

Фізіологічний прожитковий мінімум - це задоволення головних найелементарніших потреб і послуг.

Соціальний прожитковий мінімум - це витрати на міні­мальні духовні й соціальні запити.

Соціально-фізіологічний мінімум - це нижня межа малозабезпеченості (бідності).

Гарантований прожитковий мінімум - це офіційно за­тверджений рівень мінімальної заробітної плати, пенсії, допомо­ги. Він не може бути нижчим за фізіологічний прожитковий мі­німум і не може перевищувати вартісну величину мінімального споживчого бюджету.

Мінімальний споживчий бюджет як верхня межа біднос­ті виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг спожи­вання життєвих благ, що мінімально достатній для фізіологічного та розумового розвитку людини й забезпечення простого від­творення її життя і працездатності.

Показник мінімального споживчого бюджету використо­вується для обґрунтування мінімальної заробітної плати, міні­мальних пенсій, стипендій та інших соціальних виплат.

Соціальним орієнтиром є оптимальний споживчий бю­джет. Він розраховується за нормами та нормативами споживання, що задовольняють розумні, раціональні потреби.

Питання 5. Ефект доходу й ефект заміщення

Зниження ціни породжує два різних наслідки, які у свою чергу зумовлюють зростання попиту домашніх господарств на товари. Перший із них - це ефект доходу, другий - ефект замі­щення (заміни).

Ефект доходу полягає в тому, що при зниженні ціни товару реальний дохід, або купівельна спроможність, споживача товару збільшується. Це збільшення реального доходу виявля­ється у зростанні обсягу закупівель різних товарів, що дозволяє покупцеві купувати більшу кількість товарів на той самий дохід.

Ефект заміщення (заміни) виникає також за зниження ціни, коли внаслідок цього зниження одні товари (апельсини) стають дешевшими у порівнянні з усіма іншими. Тому покупець намагатиметься замінити більш дешевим товаром інші товари, що стали відносно дорожчими. Зниження ціни стимулюватиме домогосподарство до заміщення апельсинами інших товарів (яб­лук, мандаринів, грейпфрутів, бананів та ін.). Зниження ціни збільшує відносну привабливість блага і змушує споживача пра­гнути закуповувати його у більшій кількості.

Ці два ефекти доповнюють один одного, зумовлюючи здатність та бажання придбати більшу кількість певного товару за низькою ціною.

Завдання

1. Вивчити основні положення питання за даними реко­мендаціями та підручниками.

2. Дати письмову відповідь на питання:

2.1. Чому сімейні доходи найповніше характеризують рівень добробуту населення?

2.2. У чому полягає різниця між прожитковим мініму­мом і гарантованим прожитковим мінімумом?

2.3. У чому полягає особливість ефекту доходу й ефекту заміщення?

2.4. Складіть сімейний бюджет за останній місяць та проаналізуйте його.

Література

1. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємни­цтва. Підруч. - К.: Вища шк., 2003. - Ч. 1. - Розд. 8. - С. 270 - 272.

2. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки. Тернопіль: ТАНГ, "Астон", 1998. - Розд. III. - § 2.

3. Мочерний С.В. Політична економія. Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - Тема 10. - С. 262 - 268

4. Основи економічної теорії. Кн. 1 / За ред. Ю.В. Ніколенка та ін. - К.: Либідь, 1994. - Гл. 4. - § 3. - С. 82 - 84.

5. Основи економічних теорій. Методичні рекомендації та конспективний виклад питань, визначених для самостійної ро­боти студентів. - К.: НМЦ "Укоопосвіта", 2001. - С. 46 - 48.

Питання 6. Умови розвитку підприємництва в Україні

Це питання частково можна опрацювати, використовую­чи підручник за редакцією Ю. Ніколенка. Однак матеріалу, по­даного в підручнику, не достатньо для розкриття суті питання, тому слід скористатись конспективним викладом, запропонова­ним даними методичними рекомендаціями.

Адміністративно-командна система управління в Україні, як і загалом у колишньому СРСР, протягом усієї історії свого існування не сприяла підприємництву. В умовах цієї системи держава монополізує фактично всю господарську діяльність. Практично всі підприємницькі філії були зосереджені в руках партійно-державної влади.

Творчі починання в той час були, але вони здебільшого мали ідеологічний, формальний характер і виступали переважно у формі "соціалістичного змагання". Навіть думка про підпри­ємницьке господарювання у будь-якій формі (сімейної ферми чи кооперативу, АТ) вважалася крамолою. Ділові люди ставали об'єктами політико-ідеологічного тиску і навіть фізичного зни­щення.

Усе це призвело до занепаду господарської культури сус­пільства. У зв'язку з цим сьогодні перед нами постала дуже складна психологічна та культурологічна проблема подолання антипатії суспільства до підприємництва. Треба перейти від принципу "ініціатива карається" до стародавнього принципу римського права - "закон любить дійових".

Для адміністративно-командної системи були характерні:

1) відсутність ринково-конкурентних регуляторів еконо­мічної активності;

2) недосконала структура господарства;

3) відомчий монополізм і фондова система розподілу ре­сурсів;

4) неефективна кредитно-фінансова система, фактична
відсутність ринку капіталу;

5) нерозвинена ділова інфраструктура (підготовка кадрів,
інформаційні банки, система консультування тощо).

Усі зазначені проблеми мають бути вирішені. На перший план висувається проблема формування корпусу підприємців, а також необхідних компонентів підприємницької інфраструкту­ри.

Можливості розвитку підприємництва відкриваються на базі прийнятих законів України: "Про власність", "Про підпри­ємства", "Про підприємництво".

На їх основі в Україні формуються такі форми підприєм­ництва:

• індивідуальне дрібне підприємництво;

• система колективних підприємств;

• державні підприємства;

• спільні підприємства.

На розвиток підприємництва негативно впливає:

• кризове становище економіки;

• глибокий спад виробництва;

• недосконалі фінансово-кредитна і податкова системи;

•недосконалі правові й організаційні засади.
Розвиток підприємництва не сумісний з командно-бюро­кратичними методами господарювання, будь-якими суб'єктив­но-догматичними підходами в управлінні економікою. Допуще­ні тут помилки катастрофічно відбиваються на становищі під­приємця. Лише той досягає успіху на цьому шляху, хто здатний творчо мислити, генерувати нові ідеї і володіє вмінням організу­
вати трудові колективи на втілення цих ідей у господарську
практику.

Побудова України як незалежної, самостійної держави супроводжується кризовими явищами в економіці та соціальній сфері. Чому так сталося? Чому Україна, володіючи величезними матеріальними і людськими ресурсами, опинилася в такому скрутному становищі?

Практика світового господарства свідчить, що між при­роднім багатствами та рівнем матеріального достатку народів немає безпосереднього зв'язку. 122 млн. японців, що прожива­ють на вулканічних островах, створили справжнє економічне диво. Німеччина (ФРН), не маючи значних природних ресурсів і втративши східні частини після Другої світової війни, стала по­тужною силою в світовій економіці.

Натомість рівень життя 32 млн. аргентинців дуже низь­кий, хоча країна багата на природні ресурси. Можна навести й інші приклади. Загалом вони свідчать про те, що успіх у розвит­ку економіки забезпечується багатьма факторами, в тому числі й наявністю в суспільстві достатньої кількості людей з психологією підприємця, здатних продукувати ідеї та втілювати їх у життя, у реальну практику господарської діяльності.

Підготовка майбутнього підприємця має розпочинатися ще в школі. Учнівська молодь, про що свідчать результати проведених опитувань, у переважній більшості підтримує ринкові реформи в Україні, виявляє готовність у майбутньому розпочати власну справу.

Для багатьох людей відкриття власного бізнесу - це мета життя. Вони вбачають в цьому шлях до незалежності. Ставши господарем, людина більше не виконує чужих вказівок, а бере долю у власні руки. Однак одного бажання розпочати власну справу недостатньо. Потрібні ідеї, кошти, необхідно вміти вести бізнес, щоб не збанкрутувати.

Недавні дослідження показали, що кожне друге мале під­приємство в США закривається протягом перших чотирьох ро­ків. 90 % з них пояснюють розорення недосвідченістю та неком­петентністю менеджерів, несвоєчасною реакцією на зміни рин­ку, необачливим ризиком і т. д. Саме тому сьогодні бізнес стає головним змістом освіти в Америці. Частка університетів, що мають школи бізнесу, з 1975 р. зросла на 75 %. За даними Аме­риканської асамблеї шкіл бізнесу при коледжах, близько 1200 коледжів та університетів США присуджують звання бака­лавра ділового адміністрування і близько 700 - магістра ділово­го адміністрування, для одержання якого необхідно закінчити дворічну аспірантуру.

Усе більша кількість студентів в американському універ­ситеті приділяє головну увагу вивченню бізнесу, прагнучи кра­ще орієнтуватися в світі, в якому їм доведеться працювати та заробляти собі на життя.

Система економічної підготовки молоді в Україні пере­буває на етапі становлення. Варто зазначити, що процес цей від­стає від практики соціально-економічних перетворень у державі. Тому значна частина юнаків та дівчат мають дуже спрощене, якщо не спотворене, уявлення про ринок, механізми та закони його функціонування.

Досить своєрідно розвивається і підприємницька діяль­ність.

Наприклад, у Тернопільській області понад 80 % новостворених малих підприємств займаються торгово-посеред­ницькою діяльністю, не створюючи продуктів і матеріальних цінностей.

Проте в минулому році 40 % старшокласників виявили бажання в майбутньому розпочати власну справу, майже % з них були готові ризикувати, вкладаючи власні кошти у нову справу. Вже сьогодні 7 % займаються комерцією, а 6 % - підро­бляють у вільний час.

Опитування випускників загальноосвітніх шкіл м. Терно­піль показало, що найбільш престижними сферами зайнятості є:

• комерційна торгівля - 74 %;

• банківська справа - 67 %;

• біржа - 33 %.

Тоді як сфера матеріального виробництва посідає 10 міс­це (6 %), а наукова діяльність - 11 (5,5 %).

Найбільш престижними галузями професійної освіти вважають:

• економічну (77 %);

• юридичну (56 %);

• медичну (49 %);

• торгово-комерційну (26 %).

Питання 7. Теорія прибутку

Література: 1, 3.

Першою спробою пояснити природу прибутку в еконо­мічній теорії була теорія меркантилізму. Виходячи з суто зов­нішнього сприйняття дійсності, її засновники вважали, що прибу­ток виникає в сфері обігу, в зовнішній торгівлі - у результаті про­дажу товарів за кордоном за ціною, дорожчою за ціну купівлі.

Фізіократи, які прийшли на зміну меркантилістам, пере­несли проблему походження прибутку зі сфери обігу в сферу виробництва. Проте вони обмежували сферу виробництва прибутку лише землеробством, бо тут досить наочно видно, як пилив сил природи веде до зростання споживчих вартостей по­над витрати виробництва (посіяно навесні одну кількість зерна, зібрано восени значно більше). Беручи до уваги лише зовнішню видимість, фізіократи не змогли розрізнити дію сил природи, які створюють споживчу вартість, і функцію праці, здатної створи­ти вартість та додаткову вартість.

Суттєвий внесок у розробку проблеми прибутку зробили класики політекономії А. Сміт і Д. Рікардо. По-перше, вони до­вели, що вартість створюється не лише в землеробстві, але й в інших галузях матеріального виробництва. По-друге, А. Сміт визначав прибуток як вирахування з продукту праці робітників па користь підприємця. Тим самим він зводив прибуток до при­власнення чужої, неоплаченої праці. А. Сміт вказував, що нова вартість, яку створюють наймані робітники, розпадається на дві частини: заробітну плату і прибуток підприємця.

Щоправда, в іншому місці А. Сміт стверджував, що при­буток - це породження капіталу. Отже, йому притаманний пев­ний дуалізм у з'ясуванні природи прибутку.

Цієї роздвоєності позбувся Д. Рікардо, який, послідовно розглядаючи прибуток як вирахування з продукту праці робіт­ника, сформулював закон, згідно з яким заробітна плата і прибу­ток знаходяться одне до одного у зворотному відношенні.

Представники прагматичної політекономії початку XIX ст., розробляючи проблему прибутку, зробили крок назад порівняно з класиками. Так, вони підмінили проблему джерела прибутку питанням про те, на якій основі можна отримати прибуток. Найбільш яскраво таке трактування прибутку було вира­жене у французького економіста Ж.-Б. Сея в його теорії трьох факторів виробництва. Згідно з цією теорією в процесі вироб­ництва беруть участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів - відповідно заробітної плати, прибутку й ренти.

Близькою за змістом до теорії продуктивності капіталу є теорія трудового доходу підприємців, яку започаткував англій­ський економіст Джеймс Мілль і яку поділяли такі відомі економісти XIX ст., як Ф. Бастіа, Мак-Кулох, А. Маршал та ін. Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально необхідні функції: робітники - функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І перші, і другі за свою працю отримують справе­дливу винагороду: робітники - заробітну плату, підприємці -прибуток. Отже, прибуток як трудовий дохід підприємців є ли­ше іншою назвою заробітної плати.

Досить оригінальною теорією прибутку була теорія утримання, з якою виступив у середині XIX ст. англійський економіст Нассау Сенсор. Він стверджував, що підприємці зара­ди виробництва й нагромадження жертвують своїм добробутом, утримуються в повсякденному використанні коштів на особисте споживання, виявляють бережливість і т. д. Вклавши свій капі­тал, вони переживають, ризикують, очікуючи ефекту від капіта­ловкладень. Винагородою за їх утримання та ризик є прибуток. Отже, Сенсор намагається пояснити економічні явища психоло­гічними мотивами.

К. Маркс розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою перегукувалася з поглядами представників класичної по­літекономії. К. Маркс аналізує природу прибутку й джерела його виникнення. Зокрема, він довів, що прибуток - це перетво­рена форма додаткової вартості. Додатковою вартістю є неоплачена праця найманих працівників. Отже, по-перше, прибуток - це категорія виробництва, по-друге, привласнення його підпри­ємцями здійснюється не на основі того, що вони беруть певну участь у виробництві й не тому, що вони утримуються від спо­живання, а тому, що вони є власниками засобів виробництва, робітники ж їх не мають, тому змушені продавати свою здат­ність до праці (робочу силу), яка і є джерелом прибутку. Остан­ній привласнюється підприємцями безоплатно.

Сучасні західні економісти, як правило, розвивають тео­рії прибутку економістів XIX і початку XX ст., пристосовуючи їх до нових умов. Серед них можна виділити чотири основні концепції:

1) теорія "продуктивності капіталу", згідно з якою прибу­ток є результатом капіталу як фактора виробництва;

2) теорія "утримання", яка проголошує прибуток психо­логічним фактором;

3) теорія, що визначає прибуток як "трудовий дохід" під­приємців за підприємницьку діяльність;

4) теорія, в якій прибуток розглядається в якості доходу,
породженого монополіями.

Питання 8. Функції та основні напрями використання прибутку

Суть прибутку повніше виявляється через функції, які він виконує.

1. Прибуток є показником оцінки діяльності підприємця
(фірми).

Прибуток є головною метою діяльності підприємця (фір­ми). Чим більший обсяг прибутку, який отримує підприємець (фірма), тим ефективніша робота підприємця (фірми), тим повніше реалізується мета підприємницької діяльності. У Законі України "Про підприємства в Україні" зазначено, що на всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансо­вих результатів господарської діяльності є прибуток (дохід).

2. Регулювання розподілу ресурсів між суб'єктами під­приємства, галузями і сферами виробництва. Підприємці праг­нуть одержати прибуток й уникнути збитків. Кожен із них нама­гається вкласти свої капітали іуди, де є можливість одержати найвищі прибутки. Високі прибутки є сигналом для підприємця, що в суспільстві наявна зацікавленість у розширенні цієї галузі.
І сюди спрямовуються капітали, а отже, й інші ресурси. Водно­
час зниження прибутків свідчить про намагання суспільства
скоротити виробництво товарів та послуг, що виготовляються в
цих галузях. Тому через прибуток здійснюється регулювання
розподілу капіталів і трудових ресурсів між галузями й сферами
економіки.

3. Стимулювальна функція. Саме прибуток, його очіку­вання змушує підприємця (фірму) здійснювати нововведення, які ведуть до зниження витрат виробництва, поліпшення якості продукції (послуги). А нововведення стимулюють інвестиції, запровадження нової техніки і технологій. У такий спосіб реалі­зується стимулювальна функція прибутку.

Поиск по сайту: