Форми вартості

При опрацюванні цього питання слід звернути увагу на:

• розвиток форм вартості;

• просту, окрему або випадкову форми вартості;

• повну, або розгорнуту форму вартості;

• загальну форму вартості;

• грошову форму.

Література: 4, с. 106 - 112.

Як відомо, вартість - це внутрішня властивість товару, а її зовнішнім проявом, формою виступає мінова вартість. На сучасному етапі мінова вартість існує в грошовій формі, тобто вартість знаходить своє вираження через гроші.

Грошова форма вартості - результат тривалої еволюції мінової вартості. Перш, ніж виникли гроші, мінова вартість кілька разів змінювала свою форму. Історично першою була проста, або випадкова форма вартості.

Проста форма вартості характерна для періоду зароджен­ня процесу обміну, який спочатку мав епізодичний характер. Археологи сьогодні знайшли підтвердження тому, що в окремих куточках Землі обмін продуктами здійснювався іде 30 тисяч ро­ків тому! У ті часи продукти обмінювались випадково: одне плем'я, зустрівши інше, вимінювало надлишок певного продук­ту на надлишок іншого. Цей акт обміну можна зобразити так. 1 сокира = 100 рибин.

У цій на перший погляд простій формі обміну міститься в зародку все різноманіття сучасних відносин обміну. Перший то­вар (сокира) відіграє активну роль, виражаючи свою вартість у споживчій вартості другого (риби). Для власника сокири остан­ня не є споживчою вартістю, інакше він спожив би (використав) її сам; для нього споживчою вартістю є риба, яку він вимінює для задоволення своїх потреб. Сокира у цьому випадку перебу­ває у відносній формі вартості.

Інший товар (риба) є засобом вираження вартості першо­го товару в своїй споживчій вартості. Він протистоїть першому як еквівалент у вигляді рівної йому вартості, тобто перебуває в еквівалентній формі вартості.

Пройшли сотні тисяч і мільйони актів обміну й тисячі років, перш ніж проста форма вартості перетворилась у більш розвинену. Тепер уже одному товару протистоїть багато інших, які усі стають його еквівалентами (в їх споживчій вартості відо­бражається вартість даного товару). Продукти обмінюються вже не випадково, мінові пропорції виникають регулярно. Причиною зміни форми вартості став перший великий суспільний поділ праці, коли скотарські племена виділились із середовища зем­леробських (це сталось в Європі 10-12 тис. років тому незадов­го після закінчення епохи зледеніння та відступу льодовиків).

Виділення скотарських племен із середовища землероб­ських зумовило те, що тепер надлишки продукції скотарства уже не випадково, а регулярно, систематично обмінюються на продукти землеробства. Якщо продукція скотарства виступає при цьому у відносній формі вартості, то в еквівалентній формі знаходиться нині багато землеробських товарів, і навпаки. Так проста форма вартості перетворилась у повну, або розгорнуту, яка має такий вигляд:

2 міри зерна

1 сокира

12 ліктів полотна тощо

Другий великий суспільний поділ праці - відділення ремесла від сільського господарства - сприяв зростанню регу­лярності обміну. Це зумовило появу більш стійких мінових про­порцій, почали обмінюватись рівні вартості. Із середовища усіх товарів даної місцевості виділився товар, який став еквівалентом для усіх інших товарів. Тепер, щоб обміняти один товар на ін­ший, їх слід було прирівняти до вартості товару-еквівалента. Так виникла загальна форма вартості.

У різних місцевостях і в різних народів роль загального еквівалента виконували товари, які відігравали найпомітнішу роль у житті людей даного краю. Зокрема, в Стародавньому Єгипті це було зерно ячменю, у Месопотамії - худоба та зерно, в Китаї - рис і шовк, у Фінікії - золото. Це могли бути й досить екзотичні товари - перлини, корали, раковини, а на одному з ти­хоокеанських островів загальним еквівалентом стали млинові

жорна!

Навіть у XX ст. у відсталих народів збереглися натураль­ні еквіваленти обміну, часом дуже екзотичні: собачі зуби на ост­ровах Адміралтейства в Тихому океані, какао-боби в амазон­ській сельві, морські мушлі (черепашки) у багатьох народностей Африки, Азії та Океанії, хутро соболя у сибірських народів. Проте в Європі перехід до загальної форми вартості відбувся у рабовласницьку добу - близько 4 тис. років тому.

Із подальшим розвитком виробництва й обміну, особливо з появою міжнародної торгівлі та виділенням класу купців, роль загального еквівалента повсюдно закріплюється за одним това­ром - золотом (сріблом), яке стає грошима. Так виникає грошова форма вартості.

2 міри зерна

1 сокира

= драхма золота (драхма - 1,8 грн.)

12 ліктів полотна

1 вівця тощо

Відмінність між загальною і грошовою формою еквіва­лента полягає не в тому, який товар виконує роль загального ек­вівалента, а в тому, чи закріпилась ця роль за одним товаром.

Золото, яке використовувалось у побуті первісних людей ще 12-15 тис. років тому, стало єдиним загальним еквівален­том лише в XIX ст. нашої ери.

До цього існували залізні (у стародавній Спарті, Британії, Японії), олов'яні (у стародавній Мексиці, Римській імперії, се­редньовічній Англії, на острові Ява), свинцеві (в індіанців Пів­нічної Америки), мідні (у Стародавньому Китаї, Римі), срібні гроші (також у Китаї, Персії, Месопотамії). Перші золоті моне ти, на думку Геродота, запровадив у VII ст. до н.е. лідійський цар Гігес (Лідія - стародавня країна Малої Азії).

Появі грошової форми вартості сприяв третій великий суспільний поділ праці - виділення класу купців. Саме купці Стародавнього світу, насамперед фінікійські, розповсюдили звичку використовувати метали (мідь, срібло, золото) як еквіва­ленти при обміні товарів по всьому світу.

Золото (срібло) як грошовий матеріал має низку переваг порівняно з іншими товарами-еквівалентами: воно однорідне, зустрічається практично всюди, легко ділиться, зберігається практично вічно, у невеликій кількості містить велику цінність. Воно виявилось найзручнішим для використання в якості гро­шей.

Отже, еволюція форми вартості (мінової вартості) протя­гом тривалого історичного періоду привела до виникнення гро­шей. З цього погляду, гроші - це товар особливого роду, що служить загальним еквівалентом для усіх інших товарів.

Питання 2. Теорії, що визначають вартість (цінність) товару.

При опрацюванні цього питання слід звернути увагу на такі теорії вартості:

• теорія "трьох факторів";

• теорія витрат виробництва;

• теорія попиту і пропозиції;

• теорія граничної корисності;

• теорія граничних витрат виробництва;.

• теорія трудової вартості.

Література: 3, с. 57 - 59.

Серед численних теорій вартості можна виділити такі ос­новні: трудову, попиту і пропозиції, витрат виробництва, грани­чних витрат виробництва, граничної корисності, "трьох факто­рів".

Теорія трудової вартості розроблялася кількома поко­ліннями представників англійської класичної політекономії, а потім була завершена в економічному вченні К. Маркса. Дана теорія виходить з того, що зміст і величина вартості як основи мінової вартості та ціни визначаються суспільно необхідними витратамиробочого часу на виробництво товарів. Суспільно не­обхідний робочий час - це час, який потрібний для виготовлен­ня товару при даних суспільно нормальних умовах виробництва і мри середньому рівні вмілості й інтенсивності праці.

Сама форма ціни передбачає можливість її кількісної відмінності від величини вартості. Ціна залежить від різних фак­торів, серед яких найбільше значення мають попит та пропози­ція, співвідношення яких і відхиляє ціну товару від його вартос­ті. Тому ціна, як стверджує трудова теорія, лише грошова форма вартості, а вартість - суть ціни.

Отже, відповідно до теорії трудової вартості, вартість -це витрати суспільно необхідної праці; праця - єдине джерело вартості, ніякий інший чинник не додає до вартості жодного атома цієї невловимої субстанції.

Теорія попиту і пропозиції грунтується на твердженні, що вартість і ціна товару визначаються виключно коливаннями по­питу й пропозиції: при перевищенні попиту над пропозицією вартість товару збільшується, а при зворотній ситуації - змен­шується. Однак ця теорія не може дати відповідь на питання, чим визначається ціна (вартість) при рівності попиту і пропози­ції?

Однією з найбільш поширених і плідних з точки зору розвитку стала теорія витрат виробництва. Вона зображує ви­трати виробництва як внутрішню вартість товару й основу рин­кових цін. Важливим моментом тут є те, що до складу витрат виробництва поряд з матеріальними витратами і витратами на оплату праці найманих працівників, включають так званий "нормальний прибуток", який є винагородою підприємцю за його працю. Теорія витрат виробництва ототожнює вартість то­вару з ціною його виробництва.

Еволюція теорії витрат виробництва привела до появи її форм - теорій граничної корисності й граничних витрат вироб­ництва.

Теорія граничних витрат виробництва визначала вар­тість за високими витратами виробництва тих підприємств, що не одержували прибутку (знаходились на межі збитковості). Граничні витрати розглядались як витрати найгірших підпри­ємств галузі, які складали основу ринкових цін.

Теорія граничної корисності, що нині є однією з базових теорій вартості, виникла як розвиток деяких ідей Ж.Б. Сея про корисність товару. Вона була сформована в лоні неокласичного напряму.

У найпростішій інтерпретації теорія граничної кориснос­ті виходить з такого розуміння вартості: вартість - це споживна або суб'єктивна оцінка відносного корисного ефекту економіч­ного блага певного виду його цінності. Іншими словами - вар­тість визначається мірою корисності блага, його корисного ефе­кту для споживача.

Серед теорій вартості широке поширення отримала тео­рія "трьох факторів", яку розробили ще на початку ХЕХ ст. (насамперед видатний французький економіст Ж.Б. Сей).

Виходячи з відомої тези про рівність витрат і доходів, Сей виводив величину вартості як з суми витрат усіх факторів, так і з суми доходів, що створюються цими факторами: праця створює дохід у формі зарплати, капітал - у формі прибутку, земля - у формі ренти.

Потрібно зазначити, що в сучасних економічних теоріях проблема вартості уже не посідає центрального місця. На пер­ший план вийшла теорія ціни, яка комплексно вивчає вплив різ­них факторів, що впливають на рівень ціни. Такий багатофакторний підхід спрямований на виявлення впливу на ціноутво­рення як умов виробництва, так і умов попиту.

Методичні рекомендації для самостійної роботи №6

Поиск по сайту: