МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ. Питання 1. Нерівномірність розвитку економіки окре­мих регіонів і країн світу

Питання 1. Нерівномірність розвитку економіки окре­мих регіонів і країн світу

Сучасний світ, в якому живе людство на початку XXI ст., докорінно відрізняється від того, яким він був на початку і навіть у середині XX ст. Сьогодні "закрите" суспільство приречене на загибель. Найзагальніша характеристика змісту сучасного світу полягає в тому, що він є багатоликою спільністю різних країн і народів, регіонів та блоків, що відрізняються національ­ними, соціальними й економічними ознаками. При всій важли­вості сукупності цих ознак й кожної зокрема особливе місце в характеристиці сучасного світу посідають його соціально-економічні, базисні аспекти. Саме з цим пов'язані суттєві харак­теристики сучасного світу, його політико-економічна природа, загальні економічні тенденції та суперечності розвитку.

Двома характерними рисами сучасного світу стали зрос­таюча різноманітність, багатогранність форм розвитку його складових частин, зростання їх рівноправності, з одного боку, та зростаюча єдність, взаємозалежність світу - з іншого. Обидві ці риси діалектично поєднані, логічно переплітаються і взаємодіють.

Різноманіття світу виявляється у зростаючій багатоваріантності суспільного розвитку різних країн. Різноманітність світу породжує безліч інтересів, на основі яких і розгортаються суперечності. Проте взаємозв'язок світу зумовлює появу загаль­ного інтересу.

Різноманітність та взаємозв'язок, спільність сучасного світу виявляються передусім через головні тенденції цього роз­питку. Вони відбивають закономірність розвитку обох сторін суспільного виробництва - продуктивних сил і виробничих від­носин - фундаменту життя людства, а також суспільно-політичних умов цього розвитку.

Головні закономірності цього світу:

♦ соціальні зрушення, що відображають соціально-скономічний прогрес людства;

♦ науково-технічна революція, яка характеризує якіс­ний стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства;

♦ зростаюча тенденція до взаємозалежності держав сві­тового співтовариства.

Хода історії суспільного прогресу все нагальніше потре­бує налагодження конструктивної, творчої взаємодії держав і народів у масштабах усієї планети й створює для цього відпо­відні передумови.

Вони виявляються у необхідності розв'язання таких най­важливіших світових проблем, як:

• налагодження широкого та рівноправного економічно­го співробітництва між народами з метою перетворення світо-господарських зв'язків;

• раціональне використання досягнень науки і техніки;

• захист навколишнього середовища;

• подолання слаборозвиненості;

• ліквідація голоду, хвороб, неграмотності, інших масо­вих бід;

• необхідність трансформації відповідно до триєдиної основи світового господарства.

Питання 2. Міжнародна валютна система, етапи її розвитку. Економічна інтеграція.

Валютна система - це сукупність певних валютних від­носин.

В історичному аспекті розрізняють три валютних системи.

Перша з них - система золотого паритету - склалась наприкінці XIX століття. У цій системі основою грошового обі­гу було золото.

Друга світова валютна система базувалась на золотова­лютному стандарті (бреттон-вудська система), вона остаточно склалась у 50-х роках XX ст., коли була введена взаємна конвертованість (оборотність) валют провідних країн світу.

Сучасна світова валютна система (ямайська система) грунтується не на золотих (і взагалі не на золоті), а на нерозмін­них кредитних грошах - банкнотах.

За умов золотого стандарту (золотого монометалізму) найважливішим елементом валютної системи був золотий пари­тет - співвідношення грошових одиниць різних країн, виражене ваговою кількістю золота (золотим вмістом). Він був основою валютного курсу, за яким валюти обмінювались між собою. Не­обхідність встановлення валютного курсу зумовлена потребою в оплаті імпорту, здійсненні інших міжнародних розрахунків,

кредитів і позик та ін.

Валютний курс був жорстко фіксованим у межах так зва­них золотих точок (мінімального та максимального рівня).

Класичний механізм "золотих точок" діяв за двох умов: вільна купівля і продаж золота та його необмежений вивіз. Межі коливань валютного курсу визначались витратами на транспор­тування золота за кордон й фактично не перевищували 1 % па­ритету в певний бік.

Система золотого стандарту мала такі переваги:

• стабільні валютні курси, що зменшувало ризики і сти­мулювало зростання обсягів міжнародної торгівлі;

• автоматичне вирівнювання дефіцитів платіжних ба­лансів.

Недоліки системи золотого стандарту:

• фіксований валютний курс змінював грошову масу в
країні незалежно від державної економічної політики;

• золотий стандарт може функціонувати лише за наяв­ності золотого запасу, при його вичерпанні в країні ця система

не функціонує.

Ці причини й зумовили крах системи золотого паритету після світової кризи 1929 - 1933 рр. Ринкові країни, побоюю­чись дефіцитного платіжного балансу за умов майбутнього під­несення та відпливу золота за кордон через це, девальвували свою валюту по відношенню до золота (зменшили золотий вміст національних грошей), намагаючись стимулювати експорт і стримувати імпорт. Девальвації дестабілізували валютні курси, і система золотого паритету зруйнувалась.

"Велика депресія" 30-х років посилила протекціоністську економічну політику, що послабило міжнародні зв'язки, а Друга

кожна світова війна перетворила світову торгівлю та грошову систему в руїну.

Це змусило провідні ринкові держави скликати в 1944 р. конференцію (в американському місті Бреттон-Вудс, штат Нью-Гемпшир), на якій була досягнута домовленість про введення системи регульованих пов'язаних валютних курсів (бреттон-вудська система) і створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) - гаранта даної системи. Ця світова система з певними корекціями під проводом МВФ проіснувала до 1971 року.

Основні принципи системи регульованих валютних курсів:

• країна - член МВФ встановлювала золоте (або
доларове) забезпечення своєї валюти, визначаючи валютний па­ритет між своєю валютою і валютами інших членів МВФ;

• кожна країна зобов'язувалась зберігати курс своєї ва­люти відносно інших валют незмінним.

За даної системи в якості міжнародних резервів викорис­товувались золото й американський долар. Для забезпечення стійкості системи уряд США зобов'язався обмінювати долари, які накопичились в інших країнах з обмеженими золотими запа­сами, на золото. Однак гігантський дефіцит платіжного балансу США, який виник у зв'язку з цим, змусив цю країну у серпні 1971 року припинити конвертацію долара в золото. Бреттон-вудська система зазнала краху.

За Ямайською угодою (укладену на о. Ямайка у 1976 р.), яку уклали країни - члени МВФ, з квітня 1978 року була введена нова валютна система - система регульованих гнучких валютних курсів (ямайська система).

За даною угодою золото було вилучено з обігу, валютний курс відірвався від золотого паритету, золотий вміст валют було відмінено. Новою основою став валютний паритет, що встанов­люється на валютних ринках шляхом котирування валют, тобто встановленням ціни однієї валюти в інших валютах. Цей курс значною мірою визначається попитом і пропозицією валют та стає основою для їх обміну.

Специфікою формування валютного курсу за нових умов стало те, що валюти одержують вартісний вираз не безпосеред­ньо в золоті, а через відносну ініртість нерозмінних кредитний грошей (банкнот, що необмінюються на золото), мірою яких виступає ціна золота на світових золотих аукціонах, де й форму­ється фактичний масштаб цін.

Тепер, за рішенням МВФ, паритети валют можуть вста­новлюватись за так званими спеціальними правами запозичення (з англ. СДР) або в іншій міжнародній колективній валюті (на­приклад, євро). СДР як метод визначення валютних паритетів обчислюється через так званий валютний кошик.

Валютний кошик СДР сьогодні включає п'ять валют, зміна курсу хоча б однієї з них викличе пропорційну зміну ва­лютного паритету. До січня 1981 року валютний кошик СДР включав 16 валют.

Міжнародна економічна інтеграція розглядається як процес обопільного пристосування й об'єднання національних економік двох і більше країн. Країни, що інтегруються, залеж­ності від виду інтеграції можуть поєднувати свої економіки більш чи менш тісно.

Найважливіші загальні економічні характеристики інтеграції:

• міждержавне регулювання економічних процесів;

• поступове формування на місці відокремлених народ­ногосподарських комплексів певного регіонального міждержав­ного господарського комплексу зі спільними пропорціями і за­гальною структурою відтворення;

• розширення можливостей міждержавного переміщення
товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах даного регіону;

• зближення внутрішніх економічних умов учасників ін­теграційних угруповань, вирівнювання їх економічного розвитку.

Існують такі основні види інтеграційних об'єднань:

■ зона вільної торгівлі (учасники обмежуються відміною
митних платежів у взаємній торгівлі);

■ митний союз (вільне переміщення товарів та послуг
всередині об'єднання доповнюється єдиним митним тарифом щодо третіх країн, створюється система пропорційного розподі­лу митних доходів);

ш спільний ринок (ліквідовуються будь-які бар'єри між країнами не лише для переміщення товарів, а й робочої сили та капіталів, тобто створюється спільний ринок праці, капіталів і товарів);

■ економічний союз (включає спільний ринок і здійснен­ня єдиної економічної політики, створення системи міждержав­ного регулювання соціально-економічних процесів);

■ валютний союз (економічний союз, що ґрунтується на
єдиній банківській системі та єдиній валюті);

■ політичний союз (країни, що інтегруються, утворюють
державне об'єднання конфедеративного типу).

Поиск по сайту: