АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Рушійні сили економічного зростання (прогресу):

Читайте также:
  1. Вибір стратегії соціально-економічного розвитку України
  2. Види сукупного економічного потенціалу національної економіки
  3. ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗМІРУ ЗАМОВЛЕННЯ
  4. Вимоги до економічного забезпечення збройних сил
  5. Виробничі можливості в економічній системі та проблема економічного вибору
  6. Вплив інвестицій на зростання національної економіки. Модель макроекономічного мультиплікатора
  7. Джерела інформації для економічного аналізу
  8. Економічне зростання та його фактори.
  9. Економічне зростання, його типи та фактори
  10. Економічне зростання, його типи, фактори та джерела.
  11. Економічне зростання: сутність, типи й фактори
  12. Економічний розвиток та економічне зростання. Проблеми економічного зростання для різних країн

Суспільне виробництво перебуває у постійному русі, але він відбувається не просто по замкненому колу, а по висхідній лінії, хоча і не завжди рівномірно.

Аналіз змісту рушійних сил економічного зростання починається з розгляду відтворення суспільного виробництва як безперервного процесу виробництва. Розвиток виробництва, підвищення його ефективності досягаються зусиллями людей, їх працею та соціально-економічною активністю. Але що спричиняє людей до вчинків та дій? Відповідь на дане запитання є надзвичайно важливою для розуміння умов економічного розвитку.

Рушійними силами економічного прогресу, як і кожного іншого динамічного піднесення, є суперечності. Тобто економічний розвиток носить діалектичний характер, тому відсутність внутрішніх суперечностей рівнозначна призупиненню руху (розвитку). Співіснування двох взаємносуперечливих сторін, їх боротьба становлять сутність діалектичного розвитку. Відтворювальність тотожності сторін протиріччя робить будь-яку систему саморушійним організмом. Це загальне правило, зрозуміло, цілком стосується й економічного життя.

Узагальненою основою і рушійною силою розвитку виробництва є його суперечлива взаємодія зі споживанням. З одного боку, економічні потреби породжують ідеальний образ продукту і в такому смислі стимулюють його створення. Але, з іншого боку, вони самі породжуються виробництвом. У реальному житті це протиріччя — лише найзагальніша основа розвитку виробництва незалежно від його суспільної форми, що значною мірою знаходить свій вияв у відповідному типі економічних систем: традиційна, капіталістична (ринкова), командна (адміністративно-командна), змішана, перехідна (від адміністративно-командної до ринкової). З точки зору економікс та сучасної західної навчальної літератури дана суперечність (ресурси — потреби) трактується як аксіома стосовно невідповідності безмежних економічних потреб обмеженим виробничим ресурсам.

У сфері економічних відносин потреби набувають форми економічних інтересів і стимулів. У попередніх темах зазначалося, що економічні інтереси — це спонукальні мотиви господарської діяльності людей (як господарюючих суб’єктів), які зумовлені їх місцем у системі відносин власності та наявній системі потреб. В останніх концентрується сутність інтересів: інтерес — це форма прояву потреб. Тому інтереси виступають потужним «двигуном» економічного розвитку, образно кажучи, формують ту «пружину», яка «каталізує» і приводить до руху весь економічний механізм.

З точки зору політекономічного розуміння змісту цих аспектів, важливо підкреслити, що економічні інтереси у різних соціальних класів (страт), прошарків та ін. далеко не однакові, а в ринковій (капіталістичній) економіці часто діаметрально протилежні. Фахівцю політичної економії при трактуванні економічних інтересів (як й інших економічних категорій) необхідно розуміти, що вони походять не просто з біологічної сутності природи людини, а визначаються її положенням як відповідного соціально-економічного суб’єкта в економічному устрої суспільного життя, що врешті детермінується формами власності. При всій різноманітності (як і схожості) індивідуальних уподобань, запитів та цілей у дрібного виробника — одні інтереси, у найманого працівника — інші, у підприємця-капіталіста — треті.

Варто враховувати, що людина одночасно виступає як індивід і як представник того чи іншого соціального класу (страти), групи, прошарку тощо. Відповідно до цього вона є і носієм різноманітних інтересів.

Політико-економічний аналіз змісту рушійних сил економічного зростання (прогресу) передбачає врахування не лише дії базисних економічних категорій (внутрішніх суперечностей, потреб, інтересів тощо), але й функціонування надбудови — держави, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та інших відносин і відповідних їм інституцій: політичних партій (рухів), релігійних концесій і т. ін.

Тобто, аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об’єктивних проблем і напрямів економічної динаміки, культуру праці та спілкування, пануючі морально-етичні, релігійні установки, а також національні традиції. Всі вони, будучи продуктом багатовікової історичної еволюції, хоча є надбудовними факторами, суттєво впливають на ефективність функціонування базисних елементів та відносин економічної системи. При цьому часто вони модифікують навіть її модель.

В цілому дійовий вплив політичних, правових, моральних, духовно-культурних та інших факторів на економічний прогрес знаходить свій прояв у тому, що вони детермінують розкриття можливостей і рушійних сил, які закладені в тій чи іншій економічній системі. Разом з тим загальні риси економічного зростання, які притаманні різним періодам (етапам) розвитку суспільства, завжди виступають у конкретних історичних формах, що відповідають якісним характеристикам факторів і результатам виробництва на даному конкретному історичному проміжку часу.

Нагромадження,заощадження,інвестиції:

Визначальну роль в обумовленості (детермінації) як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого відбуваються суттєві зміни в структурі капіталу, пов’язані з науково-технічним прогресом. З впровадженням у виробництво досконаліших машин, обладнання та технологій збільшується кількість матеріально-речових засобів з розрахунку на одного працюючого, тобто зростає технічна будова капіталу. Це вимагає відповідного підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму. При цьому зростають продуктивність праці та ефективність виробництва.

Норма нагромадження (виражена у процентах) характеризує відношення між часткою чистого доходу (прибутку), яку господарюючий суб’єкт (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу). На макроекономічному рівні норма нагромадження — це відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення ви-робництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період. Марксистська політекономія розглядає нагромадження як перетворення частки додаткової вартості на капітал, тобто як процес капіталізації додаткової вартості. За К. Марксом, норма нагромадження — це відношення фонду нагромадження до національного доходу, яке виражається у процентах.

Процес нагромадження капіталу органічно пов’язаний з процесами заощадження та інвестування. Вони здійснюються як юридичними, так і фізичними особами з різних причин, незалежних одна від одної.

Зокрема, заощадження роблять окремі особи, домашні господарства (сім’ї), де наміри можуть бути різними: бажання зібрати певну суму для майбутніх витрат (купити будинок, автомобіль тощо); прагнення забезпечити певний статок для дітей; потяг до влади, яку дає велике багатство; або просто індивід схильний заощаджувати «на чорний день» тощо. Але якими б не були мотиви різних осіб, що спонукають їх здійснювати заощадження, часто вони, як зазначає П. Самуельсон, мало пов’язані з можливостями інвестування, тобто «чистим капіталоутворенням».

Інвестиції — це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головною метою інвестування є одержання в перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, процента, ренти. Чисте інвестування має місце лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Це переважно характерно для промислових, будівельних і торговельних підприємств.

Виокремлюють фінансові та реальні інвестиції. Фінансові інвестиції в основному складають вкладення в цінні папери (акції, облігації та ін.), що випускаються приватними компаніями або державою. Ці інвестиції лише частково спрямовуються на збільшення реального капіталу, а значна частина їх залишається непродуктивним вкладенням капіталу.

Вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів називають реальними інвестиціями. Однак за сучасних умов зі збільшенням обсягу матеріально-речових елементів основного капіталу швидко зростають вкладення у розвиток інтелектуального потенціалу (науку, освіту, підготовку кадрів, охорону здоров’я тощо), який стає дедалі активнішим елементом виробництва. Тому ці витрати, за своєю сутністю, є продуктивними. Більш того, у країнах з розвинутою економікою такі витрати випереджають по темпах зростання вкладення в основний капітал.

Особливістю сучасної підприємницької діяльності є те, що переважну більшість становлять приватні інвестиції. Держава також бере участь в інвестиційних процесах шляхом вкладення капіталу в державний сектор, як безпосередньо, так і надаючи кредити, субсидії тощо. Значна частка її інвестицій спрямовується, в першу чергу, в галузі (сфери) соціально-виробничої інфраструктури, які необхідні для нормального суспільного відтворення, — розвиток освіти, науки; системи транспорту та зв’язку; охорони здоров’я населення; збереження навколишнього середовища.

Ефективність нагромадження характеризується коефіцієнтом приросту капіталомісткості, який розраховується як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту валового національного продукту за відповідний (той самий) період у незмінних (базових) цінах.

У загальному (концентрованому) вигляді роль інвестицій проявляється в темпах і масштабах економічного зростання, яке вимірюється двома способами: 1) як збільшення реального виробництва ВВП (ВНП) чи національного доходу; 2) як приріст того й іншого на душу населення. В аналітичній практиці це — розрахунки річних темпів їх зростання в процентах.

Важливо розрізняти потенційні та фактичні темпи зростання. Перші — це ті, яких суспільство може досягти на межі своїх виробничих можливостей, тобто коли воно реалізує принципи: «мінімум витрат — максимум виробництва».

 

Фактичні темпи зростання можуть бути нижчими за можливі (потенційні) через недовикористання наявних виробничих факторів, особливо через прийняття помилкових управлінських рішень.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)