|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Форми монополійМонополія - це окремі наймогутніші підприємства або об'єднання кількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань - картелі та синдикати. Наприкінці XIX - на початку XX ст. виникли та набули розвитку різні форми монополій. Початкові об'єднання - пули, ринги, конвенції, корнери - являли собою тимчасові угоди між підприємствами, як правило, однієї галузі з метою підтримання певного рівня цін або поділу отриманого прибутку. Пізніше монополістичні об'єднання почали створюватись на тривалий період. Перша стійка форма монополії - картель - це об'єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва, які домовляються про обсяги виробництва, ринки збуту, рівень цін, поділ прибутку, зберігаючи при цьому свою власність на засоби та продукти виробництва. Наступна форма - синдикат - це об'єднання ряду підприємств однієї галузі, які здійснюють реалізацію продукції через спеціально створену фірму збуту. Втрачаючи комерційну самостійність, учасники синдикату зберігають свою виробничу самостійність. Конкуренція та певна неузгодженість дій між підприємствами синдикату була подолана у новій формі монополії - тресті. Це виробниче об'єднання, управління яким здійснюється централізовано. У ньому створюється спільна власність підприємств однієї або кількох галузей, що цілком втрачають свою виробничу та комерційну самостійність. Найвищою формою монополістичного об'єднання є концерн. Він об'єднує підприємства різних галузей виробництва (промисловості, транспорту, торгівлі, банків). У межах концерну головна фірма організовує фінансовий контроль за всіма учасниками. Великі концерни контролюють десятки компаній у різних галузях виробництва. Існують також конгломерати - об'єднання, засновані на проникненні великих корпорацій в галузі, що не мають виробничого і технологічного зв'язку з традиційними сферами діяльності головної фірми. Так, найбільша американська телефонна монополія "АТТ" почала скуповувати готелі, автопрокатні станції та ін. Крім бажання привласнити прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання мали також на меті уникнення різних коливань кон'юнктури ринку під час криз. Конгломерат найбільшою мірою стосується висловлювання японців про те, що крупна компанія подібна до дракона, голова якого дізнається про відрубаний хвіст лише через кілька років після того, як це сталося. Із середини 80-х років минулого століття розпочалася інтенсивна монополізація нових галузей виробництва. Так, у СІЛА нафтові корпорації скуповують компанії з виробництва сонячних батарей, великі хімічні компанії поглинають дрібні біотехнологічні фірми, аерокосмічні компанії монополізують виробництво нової електронної продукції. Вони роблять це для зміц нення своїх позицій у передових галузях виробництва і забезпечення переваг на нових ринках продукції. Питання 2. Антимонопольне законодавство Дане питання добре розкрито в методичних рекомендаціях "Основи економічних знань". Історія розвитку монополій є водночас й історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації проявляються уже в момент її виникнення. По-перше, вона супроводжується особливим монопольним характером ціноутворення. Монопольні ціни відхиляються від ринкових, створюючи додаткові джерела прибутку для фірм-лідерів, при цьому споживач обкладається своєрідною "даниною" на користь монополій. По-друге, монополія формує ціну на основі витрат свого найгіршого підприємства, що зумовлює стійке зростання цін (інфляцію) і закріплює штучне існування конкурентоспроможних виробництв. По-третє, монополія, як правило, гальмує НТП. Послабивши тиск конкуренції, вона створює передумови для стримування "ноу-хау". За відсутності конкурентів немає потреби впроваджувати у виробництво науково-технічні досягнення. По-четверте, монополія деформує структуру економіки. Застосовуючи механізм тиску, монополія придушує галузі, що мали б розвиватись більш стрімкими темпами. Інші неперспективні галузі й підприємства за рахунок монопольних прибутків штучно утримуються "на плаву". - По-п'яте, монополія супроводжується посиленням тенденції паразитизму в суспільстві, що є несправедливим і соціально небезпечним. По-шосте, монополія до краю обмежує дію об'єктивного ринкового механізму попиту і пропозиції, що призводить до диспропорції суспільного відтворення та поглиблення суперечностей ринкової економіки. Зокрема, кризи з механізму поновлення порушених макроекономічних пропорцій перетворюються на рушійні фактори. Слід зазначити, що монополія має і свої переваги. Фірма-монополіст: • володіє потужною матеріально-технічною базою; • концентрує важливі науково-технічні розробки; • фінансово забезпечує можливість становлення нових галузей; • використовує найбільш кваліфіковану робочу силу; • має змогу за рахунок масового виробництва утримувати низьку собівартість продукції та ін. Але соціально-економічні втрати від монополізму значно переважають його позитивні риси. Це змушує державу здійснювати антимонопольне регулювання на основі антимонопольного законодавства. Перший антимонопольний закон було ухвалено у Канаді н 1889 р., подібний закон у 1890 р. прийнято в США - так званий "акт Германа". Вважається, що саме він заклав основи антимонопольного регулювання, "закон Германа" діє й дотепер (із доповненнями 1914 р. - "закон Клейтона" і 1950 р. - "закон С 'еллера-Кефовера"). Антимонопольне регулювання покладено в основу так званого "нового курсу Рузвельта" (Ф. Рузвельт - президент США з 1932 р., він розпочав повернення від монополістичних до ринкових структур). Теоретичною основою процесу трансформації монополізованої економіки у конкурентну й обґрунтуванням ролі держави у цьому стала макроекономічна теорія Дж.М. Кейнса. Антимонопольні закони визначають ситуацію монополії. Підприємством-монополістом вважається фірма, частка якої на ринку певного товару досягає 35 - 40 % (залежно від законодавства різних країн). Антимонопольні закони: 1) забороняють формування монополістичних об'єднань підприємств (в окремих країнах заборонено створення картелів і трестів); 2) передбачають контроль за створенням нових фірм та їх 3) створюють державні підприємства у монополізованих 4) визначають рівень концентрації виробництва, що загрожує появою монополізму. 5) Із 1992 р. в Україні діє Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Незважаючи на його недосконалість, він може стати важливим важелем здійснення антимонопольної боротьби. Наприклад, він дає чітке визначення підприємства-монополіста (ним вважається підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %). Закон передбачає: • контроль за створенням фірм, що дає змогу заборонити • утворення спеціального Антимонопольного комітету У 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про Антимонопольний комітет України". Порядок розгляду справ АМК визначають Тимчасові правила розгляду справ про проведення антимонопольного законодавства України, затверджені в 1994 р. Законодавство України визнає фірму монополістом, коли її частка на ринку певного продукту перевищує 35 %. Ця цифра для окремих виробництв може бути знижена АМК. Закон враховує три групи порушень антимонопольного законодавства: 1) зловживання становищем на ринку; неправомірні угоди, спрямовані на монополізацію й 2) дискримінація підприємств органами влади та управління. За порушення антимонопольних норм у законі передбачені такі форми відповідальності: • майнова у вигляді: · штрафу, який накладають на підприємців - юридичних осіб (розмір штрафу залежить від виду порушення); і стягнення з прибутку, отриманого внаслідок порушення антимонопольного законодавства; · відшкодування збитків, заподіяних зловживанням · оперативно-господарські санкції: ■примусовий поділ фірми; ■позбавлення ліцензії; ■заборона виходу на зовнішній ринок. АМК може встановлювати штрафи за ухилення від виконання чи за несвоєчасне виконання його рішень. Більшість порушень антимонопольного законодавства припадає на природні монополії, фінансову сферу, зернопереробну промисловість, підприємства електрозв'язку, залізниці та комунальні підприємства. Кількість порушень у вигляді дискримінації підприємців органами державної влади зросла останнім часом майже у три рази. Антимонопольне законодавство України побудоване з урахуванням світового досвіду. Методичні рекомендації для самостійної роботи №9 Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.) |