|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Форми демократіїДемократія має різні зовнішні прояви, тобто форми. По-перше, вона може здійснюватися через реалізацію і гарантування захищених правом демократичних прав людини і громадянина. Це випливає зі ст. З Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Отже, йдеться про права фундаментальні (конституційні); права природні (невідчужені) (право на честь і гідність) і здобуті (похідні) (право утворювати об'єднання, партії); соціально-економічні права (право на працю); права соціально-культурні (право на освіту); політичні права (брати участь у виборах); особисті права (правокористування); галузеві права — цивільні (право купівлі-продажу); трудові (на забезпечення спецодягу); сімейні (право вести спільне господарство) та інші. Реалізація і гарантування усього комплексу цих прав є головною формою здійснення демократії. По-друге, демократизм як загальнолюдський принцип по відношенню до діяльності державного апарату втілюється в систему підлеглих йому демократичних принципів. Існування демократії неможливе без здійснення принципів гласності, надання РОЗДІЛ VII певних можливостей для всіх політичних партій, виборності і децентралізації влади. Саме через застосування цих та інших принципів здійснюються прогресивні перетворення. По-третє, демократія, як відомо, є формою здійснення народовладдя. Це знаходить свій вияв у тому, що громадяни беруть участь у вирішенні державних справ. Народовладдя має два різновиди: 1) безпосередня (пряма) демократія, яку здійснюють пересічні 2) представницька демократія, яку здійснюють обрані народом депутати державних представницьких органів, передусім Однак не можна зводити всі форми демократії до названих двох різновидів, хоч вони і є дуже важливими у вченні про форми демократії. Передусім слід пам'ятати, що провідна роль у здійсненні демократії належить утвердженню прав людини і громадянина, їх захищеності, а також функціонуванню системи правових органів на основі демократичних принципів. Безпосереднє народовладдя полягає у владній діяльності громадян, спрямованій на вирішення тих чи інших питань державного і суспільного значення, прийняття відповідних рішень та їх втілення в життя. Його витоки беруть початок з часів первіснообщинного ладу, де воно було природною формою здійснення влади народу. Безпосереднє народовладдя передбачає обговорення і вирішення суспільно значущих питань самими громадянами, що сприяє підвищенню їхньої політичної активності, дозволяє їм здійснювати свою владу без будь-яких посередницьких інстанцій. Історичними формами прояву прямого народовладдя були народні збори в Афінах, народні ради і віче республік періоду середньовіччя, козацькі збори в Україні. В умовах сучасності саме наявність інститутів безпосереднього народовладдя створює найбільш сприятливі умови для використання громадянами своїх демократичних прав. Як головні форми здійснення народовладдя Конституція України закріплює вибори та референдуми. Безпосереднє волевиявлення населення може також проявлятися у проведенні громадських та всенародних обговорень з питань місцевого та загальнодержавного значення у таких формах прояву прямого народовладдя, як проведення мітингів, зборів і демонстрацій з метою сприяння вирішенню питань державної ваги. Народна ініціатива може полягати у зборі 102 ТЕОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ підписів з вимогою проведення референдуму. Вирішення найбільш важливих справ місцевого значення може здійснюватися загальними зборами територіальних громад. Конституція України дозволяє створення за ініціативою громадян будинкових, квартальних, вуличних та інших органів самоорганізації населення. В кінцевому підсумку здійснення прямого народовладдя відповідає інтересам як особистості, так і народу в цілому. Однак безпосередня демократія не може вирішити питань,,що виникають в ході державного будівництва. Так, прийняття законів безпосередньо на народних зборах (прихильником цього був Ж.-Ж. Руссо) можливе лише в масштабах дрібних державних утворень (як це робилось і робиться в деяких кантонах Швейцарії) і не пристосоване для великих держав. Крім того, значна кількість проблем потребує для їх вирішення ретельного попереднього дослідження і наявності спеціальних знань. Такі питання бажано вирішувати на рівні досвідченої спільноти. Особливо це стосується нашого періоду інтенсифікації науково-технічного прогресу, який робить можливим вирішення багатьох складних проблем лише з допомогою застосування спеціальних знань. Подібні обставини обумовлюють існування іншої форми народовладдя — представницької демократії. Йдеться про здійснення державних повноважень обраними народом представницькими органами. Вони, передусім парламенти, складаються з делегованих народом обранців і виступають від його імені. Існують органи первинного і вторинного представництва населення. Органи первинного представництва обираються виборчим корпусом, тобто безпосередньо громадянами. В Україні такими органами є Верховна Рада України, Президент України, місцеві ради, їх голови, які виступають безпосередньо від імені народу України або певної його частини, органами вторинного представництва — Кабінет Міністрів, Верховний і Конституційний Суди, Генеральний прокурор і т. ін. В історії вчень про державу та право ще з часів ПІ. Монтеск'є та Ж.-Ж. Руссо дебатується питання про недоліки та переваги представницької демократії. Визнаючи, що пряма участь населення у здійсненні народовладдя є яскравим проявом демократії, більшість державознавців у цілому віддають перевагу представницькій демократії. Вони виходять з того, що представницька демократія дає можливість більш детального обговорення питань, які вирішуються народним представництвом, попереднього одер- РОЗДІЛ VII ТЕОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ
жання необхідних обґрунтувань і консультацій, проведення експертиз, прийняття поправок, узгодження різних поглядів, урахування точки зору меншості. Пряма демократія позбавлена переваг представницької демократії, які надають можливість досягнення політичних компромісів і прийняття на цій основі зваженого і раціонального рішення. Ці переваги відсутні у такому, наприклад, прояві прямої демократії, як референдум, що може бути проведений як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні і являє собою затвердження народним голосуванням проекту закону або іншого державного рішення. Роль особи тут обмежена альтернативою проголосувати «за» чи «проти» на поставлені на референдумі питання без права внести поправки, доповнення, виказати незгоду з окремими положеннями запропонованого проекту. У практиці найбільш ефективним є поєднання представницької форми здійснення народовладдя з безпосередньою формою, що є свідченням взаємозв'язку і взаємодії обох головних форм народовладдя. Умовою створення представницьких органів є застосування такої форми прямого народовладдя, як загальні демократичні вибори. Проведення народного голосування на референдумі неможливе без ініціювання його проведення, прийняття рішення про його проведення, формулювання питань, що виносяться на референдум, утворення комісій з його проведення, визначення дільниць для голосування, публікації його результатів. Вся ця робота здебільшого проводиться за участю вищого представницького органу — парламенту — та центральної виборчої комісії. Проведення обговорення в засобах масової інформації і консультативних опитувань населення має на меті урахування громадської думки представницьким органом — парламентом при остаточному вирішенні певного питання. економічні, політичні, соціально-культурні, особисті права громадян, вибори, громадська думка тощо). Можливе й існування структурно-функціональних інститутів (наприклад, територіальної або національної автономії). У сучасних умовах підвищується значення процедурної регламентації порядку реалізації інститутів демократії, що багато в чому обумовлює ефективність їх дії. Особливо велике значення має процедурна регламентація виборів, діяльності органів народного представництва, порядку прийняття законів, проведення референдумів. Інститути демократії розрізняються за сферами діяльності на економічні (декларування доходів), політичні (президентське вето), соціальні (оплачувані відпустки). За формами державної діяльності існують інститути, що діють у сфері прийняття державних рішень (законодавча ініціатива, читання законопроектів), забезпечення охорони прав і свобод громадян і виконання ними обов'язків (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини); у сфері здійснення правосуддя і контролю за законністю (адвокатура, звернення до Конституційного Суду). Інститути демократії можуть мати імперативний (свобода преси, вільне голосування під час виборів) і консультативний (всенародне обговорення, опитування населення) характер. Демократія здійснюється щодо конкретних суб'єктів. Ними є всі співучасники суспільних відносин, що складаються під час здійснення всіх форм і інститутів демократії. Суб'єктами демократії можуть бути людина (громадянин), державні органи, політичні партії, їх об'єднання, громадські організації, трудові колективи, виборці виборчого округу, весь виборчий корпус, групи громадян, депутати тощо. Головним суб'єктом демократії є людина (громадянин), задоволенню інтересів якого повинні бути підпорядковані дії всіх інших її суб'єктів.
§ 3- Інститути і суб'єкти демократії Система демократії складається з її інститутів. Кожен інститут демократії є юридично оформленим самостійним структурним або функціональним елементом організації державної влади для вирішення певних завдань політичного життя. Демократія здійснюється через численні інститути. В одних інститутах превалюють структурні елементи (сесії представницьких органів, їх постійні комітети, депутатські фракції і т. д.), в інших — функціональні (депутатський запит, правотворчий почин, соціально-104 § 4. Принципи демократії Демократія діє на основі розвиненої системи принципів. Коли говорять про принцип демократії, мають на увазі безумовну вимогу, яка випливає з самої суті демократії і пред'являється до всіх суб'єктів і інститутів демократії. До фундаментальних принципів демократи можна віднести принципи гласності, різноманітності (плюралізм), залучення населення до вирішення питань державного значення, поділу влади; єдності, рівності і гарантованості демократичних прав і обов'язків. Вони є запорукою успіш- РОЗДІЛ VII ТЕОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ
ного застосування багатьох інших принципів — урахування громадської думки, співробітництва різних політичних сил, узгодження їх інтересів, урахування і охорони прав меншості, взаємоконтролю органів, що належать до різних гілок державної влади, підзвітності і підконтрольності посадових осіб і управлінських органів перед представницькими органами і населенням тощо. Зупинимось на фундаментальних принципах. Принцип гласності вимагає забезпечення відкритості державного і громадського життя, усіх джерел інформації, можливості її вільного пошуку, отримання і поширення всіма суб'єктами суспільних відносин відповідно до їх потреб. Гласність покладає на компетентні державні органи обов'язок систематичного інформування населення щодо подій державного і громадського життя, прийнятих цими органами рішень, ходу їх обговорення і виконання. Необхідною передумовою дії принципу гласності є заборона цензури, розвиток свободи слова і друку, урахування і використання в інтересах прийняття державних рішень громадської думки. Одним з найбільш узагальнюючих у системі демократії є принцип різноманітності. Він поширюється на всі сфери життя суспільства. В економічній сфері він проявляє себе в існуванні і рівноправності різних форм власності, в політиці — в існуванні багатьох політичних центрів, діяльність яких пов'язана з їх боротьбою і взаємодією на базі підтримання контактів між ними і державою. Ці контакти проводяться заради вирішення певних політичних питань, передусім формування і функціонування влади. Плюралізм повинен бути заснований на рівному ставленні держави до всіх центрів політичного життя, створенні для них рівних можливостей у політичному житті, в користуванні заступництвом держави. Водночас свобода політичних утворень не виключає негативного ставлення держави і відмови в державній реєстрації відверто антиконституційних і фашистських та інших екстремістських партій та об'єднань. Щодо ідеологічного плюралізму, то він є безпосереднім продовженням плюралізму політичного. Категорично відкидаючи будь-яку ідеологічну монополію, ідеологічний плюралізм передбачає можливість різних ідей, думок, ідеологічних підходів і вільного їх висловлення, різного трактування окремих явищ суспільного життя. Відкрите проголошення певної інформації, що відбиває ту чи іншу ідеологію, може бути обмежене лише в разі, коли про заборону її проголошення зазначено в законі в інтересах охорони прав громадян і суспільної моралі та безпеки. Ідеологічний плюралізм водночас не виключає можливості існування в демократичному суспільстві державницької ідеології, яка, проте, має певні особливості. Політичний плюралізм передбачає однакове ставлення держави до проявів волі як більшості, так і меншості. Він виключає будь-яку дискримінацію меншин етнічних, релігійних, політичних. Державні рішення в умовах розвиненої демократії не повинні прийматися механічною більшістю голосів, без попереднього вивчення і врахування інтересів меншості, проведення відкритих дискусій. Більшість не повинна тиснути на меншість. За меншістю зберігається право висувати власні ініціативи, бути репрезентованою в різних державних органах (наприклад, у комітетах парламенту), виставляти в процесі дебатів своїх співдоповідачів, критикувати хід виконання прийнятих рішень і т. ін. Права меншості — етнічної, релігійної, політичної, не можуть бути скасовані голосами більшості. В інтересах меншості прийняття найважливіших рішень згідно з законом відбувається кваліфікованою більшістю голосів. Принцип урахування прав меншості є важливим засобом посилення відповідальності більшості при підготовці, прийнятті і виконанні тих чи інших рішень. В умовах демократії більшість зобов'язана рахуватися з точкою зору меншості, консультуватися з нею, прагнути до компромісів, а краще, до консенсусу, уважно розглядати і обґрунтовано відповідати на критичні зауваження меншості. Залучення населення до участі в роботі державних органів може відбуватися різними способами. Це може мати місце в рамках як безпосередньої, так і представницької форм здійснення народовладдя (через депутатів, участь у зборах виборців і трудових колективів, громадських обговореннях, через радіо, пресу, телебачення, участь у роботі робочих груп при вищих державних органах, постійних комітетів парламенту і т. ін.). Залучення громадян до участі в роботі виконавчих органів є дійовим засобом боротьби з бюрократизмом і корупцією. Розширення участі населення в діяльності всіх державних органів є однією з форм підвищення ефективності демократії. До фундаментальних принципів належить і принцип побудови влади в демократичній державі на засадах її поділу на різні гілки (законодавчу, виконавчу та судову). Влада здійснюється спеціально уповноваженими державними органами за умови невтручання кожної з гілок влади у сферу діяльності іншої. За цієї умови, враховуючи існування системи стримувань і противаг між різними гілками влади, виключається можливість узурпації влади яки- РОЗДІЛ VII ТЕОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ
мось органом чи особою. Таким чином, створюються сприятливі умови для забезпечення реальних прав людини, в тому числі її залучення до вирішення державних справ. Яскравим проявом демократії є рівність існуючих у демократичному суспільстві прав і обов'язків людини та їх гарантованість. Права і обов'язки в такому суспільстві встановлюються на основі рівності всіх перед законом. Права кожної особи органічно доповнюються відповідними обов'язками. При цьому обов'язки щодо прав виступають як гарантії їх реалізації і захисту. Демократія не припускає прав без відповідних обов'язків, як і обов'язків без прав. Так, наприклад, права на таємницю листування забезпечуються встановленням для державних органів заборони перегляду ними поштових відправлень і правом особи звертатися у разі порушення цих обов'язків до компетентних державних органів, включаючи судові. Рівність прав і свобод особи пов'язана із цілеспрямованою діяльністю держави на забезпечення поєднання свободи однієї людини зі свободою всіх і кожного. Передумовою цього є те, що жодне право особи не може вважатися подарованим їй державою. Усі конституційні права є невідчужуваними, такими, що не можуть бути звужені, скасовані (ст. 22 Конституції України), є рівними і гарантованими, обмежують державну владу. Головними напрямками гарантування прав є можливість звернення людини до компетентних органів для їх поновлення, відшкодувань завданої шкоди тощо. Йдеться про звернення до судових органів, включаючи Конституційний Суд, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до органів прокуратури, послуг адвокатів. Можна назвати і ряд інших принципів демократії, які мають відносно загальний характер. Серед них вищезгадані принципи пріоритету прав людини, підзвітність і підконтрольність посадових осіб перед представницькими органами і народом, співробітництво та узгодження інтересів різних політичних сил, взаємний контроль різних державних органів і гілок влади, колегіальність, поєднання представницьких і прямих форм народовладдя та інші. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.) |