|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Етапи процесу правоутворенняПравоутворення — це відносно тривалий процес формування юридичних норм, що починається з визнання державою певних суспільних відносин, усвідомлення необхідності їхнього правового регулювання, формального закріплення і державного захисту юридичних приписів. До сфери правового регулювання входять лише найважливіші для суспільства відносини. Вони повинні відповідати вимогам справедливості, панівної моралі і потребам суспільного розвитку. Саме такі відносини держава вважає за доцільне визнати і забезпечити правовим захистом. Це відбувається поступово в міру формування держави, зародження її органів і насамперед судів. Формування права - це складний, багатоаспектний соціальний процес, обумовлений взаємодією об'єктивних умов і суб'єктивних чинників, що визначають і забезпечують утворення нових Цей процес складається з кількох етапів. На першому етапі цього процесу відбувається формування певних суспільних відносин, які в результаті багаторазового повторення набувають нормативного характеру. На другому етапі, який ми будемо називати правозакріпленням, відбувається державне санкціонування суспільної та державної (в історичному аспекті передусім судової) практики, її розгорнуте законодавче закріплення. Шляхом правозакріплення складаються основи правового регулювання суспільних відносин На третьому етапі держава з метою конкретизації та деталізації основ правового регулювання самостійно створює широке коло правових приписів. Саме цей етап ми будемо називати правотворчістю. Отже, на відміну від поширених у навчальній літературі поглядів, правоутворення не зводиться до правотворчості, яка є лише останнім етапом цього процесу. Виникнення суспільних відносин, що згодом набувають правового характеру, є першим і важливим кроком на шляху правоутворення. Відповідно до принципів панівної моралі та уявлень про справедливість держава визнає і закріплює в законодавстві певні економічні, політичні, культурні відносини, 320 які відповідають потребам суспільства, формує права і обов'язки суб'єктів правовідносин. Процес правозакріплення закінчується розробкою і прийняттям нормативно-правових актів, які є загальнообов'язковими і визначають санкції в разі порушення визнаних державою правил поведінки. Завершення цього процесу не виключає подальшого поглиблення змісту права. З метою охоплення усіх особливостей різних сфер суспільного життя відбувається деталізація його основ, яке здійснюється шляхом створення більш конкретних за змістом правил поведінки. Не змінюючи основ права, вони складаються за участю держави, а в багатьох випадках безпосередньо формулюються законодавцем. Таким чином, поглиблення сфери правового регулювання тих суспільних відносин, які потребують деталізації й конкретизації, відбувається шляхом правотворчості. Під правотворчістю розуміють організаційно врегульовану, особливу форму діяльності держави або безпосередньо народу, внаслідок якої потреби суспільного розвитку й вимоги справедливості набувають правової форми, що знаходить свій вияв у певному джерелі права (нормативному акті, прецеденті, звичаї тощо). Для етапів правозакріплення і правотворчості, як особливих форм діяльності компетентних державних органів, уповноважених громадських організацій або всього народу по встановленню, зміні чи скасуванню юридичних норм, створенню та розвитку системи права, характерні певні ознаки. Правозакріпдрння і правотворчість: а) є монополією держави, яка в особливих випадках може б) має організаційну спрямованість, кожний правотворчий в) здебільшого відображається у формулюванні правових г) чітко регламентується нормативними приписами, що зумовлено принципом законності, необхідністю суворого дотримання кожним правотворчим органом своєї компетенції, з метою РОЗДІЛ XXI запобігання можливим юридичним колізіям, суперечностям та дублюванню норм права в законодавстві. Постійне удосконалення законодавства, обумовлене закономірним розвитком сучасної держави, є необхідною умовою всебічного врахування в нормативних актах потреб суспільного розвитку, поєднання інтересів окремих прошарків суспільства та індивідів. Розвиток правозакріплення і правотворчості є важливою запорукою підвищення ролі законодавства, зміцнення режиму законності. Правозакріплення і правотворчість здійснюється кожною державою незалежно від її типу, форм організації влади, її завдань та функцій. §. 2 Функції, принципи І й види правоутворення Процес правозакріплення і правотворчості приводить до. виразу економічних, політичних, соціальних та інших суспільних відносин у вигляді, як правило, формально визначених правил соціально-правового змісту. У державі така діяльність повинна відбуватися з обов'язковим дотриманням певних принципів, основних ідей, які обумовлюють сутність, найхарактерніші риси й властивості різних етапів правоутворення.
Процес остаточного формування й розвитку єдиної системи правових приписів є офіційною діяльністю компетентних органів та організацій у здійсненні правового регулювання. Основним призначенням цього процесу є надання формальної визначеності юридичним нормам, удосконалення їхньої редакції, видання нових, зміна та скасування чинних нормативних актів з метою формування внутрішньо узгодженої системи законодавства. Функції правозакріплення та правотворчості - це основні напрямки діяльності компетентних органів по встановленню, зміні або відміні правових норм, створенню й розвитку системи законодавства та інших форм права. До цих функцій належать такі: функція первинного регулювання суспільних відносин, яка має місце тоді, коли певні суспільні відносини вперше набувають формальної визначеності, і яка здійснюється шляхом видання нових за змістом нормативно-правових актів, внаслідок чого відбувається первинне врегулювання суспільних відносин; 2) функція оновлення правового матеріалу, яка передбачає зміну або скасування тих нормативно-правових актів, що заста-322 ПІ'ЛВОПВОРЕННЯ ріли і не відповідають потребам суспільного розвитку та сучасному стану законодавства; 3) ф ункція ліквідації прогалин у праві, тобто часткового або повного усунення пропусків у правовому регулюванні певних відносин шляхом формулювання тих правил поведінки, яких бракує; 4) функція систематизації нормативно-правового матеріалу, яка полягає у впорядкуванні, об'єднанні та доповненні нормативних актів, створенні єдиного, зручного для користування, побудованого на наукових засадах нормативного кодифікованого акта. Серед принципів правозакріплення і правотворчості слід розрізняти загальнолюдські принципи, що становлять основу правового регулювання (принципи гуманізму, демократизму, законності, соціальної справедливості тощо), та спеціальні (принципи науковості, професіоналізму, оперативності, поєднання динамізму й стабільності тощо), які мають особливе значення саме для правозакріплення та правотворчості як особливих форм діяльності компетентних правотворчих органів та держави. Головними загальнолюдськими принципами правозакріплення і правотворчості є такі: 1) принцип гуманізму. Він вимагає врахування в правових 2) принцип демократизму. Одним з напрямків розвитку політичної системи на сучасному етапі повинна бути зростаюча 3) принцип гласності. Він передбачає вільне й конструктивне І'ОЗДІЛ XXI 4) принцип законності. Він відіграє велику роль як у додержанні процедури прийняття нормативно-правових актів, так і у формулюванні їх змісту. Реалізація нормотворчих повноважень органами, які видають закони та інші нормативні акти, повинна відбуватися винятково в рамках їх компетенції, на підставі закону, в повній відповідності до встановленої процедури. Зміст нормативно-правових актів повинен відповідати конституційним засадам, ідеалам правової держави і міжнародним стандартам захисту прав людини. До спеціальних принципів правозакріплення і правотворчості належать: 1) принцип науковості та професіоналізм.Він передбачає залучення фахівців високої кваліфікації до правотворчої діяльності, використання наукових досягнень, врахування альтернативних проектів нормативних актів, які виражають інтереси різних прошарків суспільства. Недостатнє врахування цього принципу негативно впливає на якість змісту нормативно-правового акта й ефективність його реалізації після прийняття; 2) принцип планування. Цей принцип дає можливість виключити випадкові, непродумані кроки в правозакріпленні і правотворчості, усунути дублювання та колізії в нормативних актах, узгодити роботу державних органів різних рівнів, ліквідувати поспіх, встановити послідовність прийняття окремих актів, створити необхідні умови для підготовки документів високої якості, дає час, щоб провести теоретичні консультації з провідними науковими та навчальними установами; 3) принцип оперативності. Цей принцип вимагає постійного оновлення правового матеріалу, швидкого реагування на нові тенденції в суспільств1', на появу нових суспільних відносин і необхідність надання їм формальної визначеності. Принцип оперативності в правотворчому процесі забезпечує також своєчасне скасування нормативно-правових актів, що застаріли, суперечать чинному законодавству, створюють юридичні колізії; 4) принцип поєднання динамізму і стабільності. Він вимагає дотримання необхідного балансу між прийняттям нових нормативно-правових актів і внесенням змін і доповнень у чинні акти. Основною метою правотворчої діяльності повинно бути досягнення стабільності законодавства, забезпечення умов якомога більшої тривалості дії законів і підзаконних актів у державі. Прийняття нових нормативних актів, зміна або скасування чинних, повинні бути обґрунтованими і доцільними, змістовно виваженими і конструктивними. ПРАВОУТВОРЕННЯ У сучасних державах соціально-демократичної орієнтації за суб'єктами виокремлюють такі основні види правозакріплення і правотворчості: затвердження нормативних актів на референдумі; прийняття нормативних актів компетентними державними органами; прийняття нормативних актів громадськими об'єднаннями та організаціями внаслідок делегування їм повноважень державою. Найпоширенішою серед цих видів є прийняття нормативних актів компетентними державними органами і посадовими особами. В Україні до них належать: Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів, міністерства, відомства та державні комітети. У межах своїх повноважень правотворчими функціями наділені державні адміністрації і органи місцевого самоврядування з питань, що їм делеговані державою, а також адміністрації державних підприємств та установ. Різновидом правозакріплення і правотворчості є укладення угод нормативного характеру між окремими суб'єктами права, які відповідно мають різну юридичну силу. Нормативні угоди можуть укладатися на міжнародному, галузевому та місцевому рівнях, а також між суб'єктами державного устрою. Референдум — це народне голосуванням з питань загальнодержавного й місцевого значення, який також є одним із видів правозакріплення і правотворчості. Рішення, які приймаються на референдумі, мають порівняно зі звичайними законами вищу юридичну силу і не потребують подальшого затвердження парламентом, змінити або скасувати їх можна тільки шляхом проведення повторного референдуму. Участь громадських організацій у правотворчості може здійснюватися двома шляхами: а) делегуванням їм правотворчих повноважень; б) санкціонуванням актів, прийнятих цими організаціями. Делегування правотворчих повноважень повинно мати тимчасовий характер, відбуватися відповідно до встановленої законом процедури видання нормативних актів, за чітко визначеними питаннями. § 3. Стадії створення нормативно-правових актів Процес видання нормативно-правових актів є сукупністю послідовних організаційних дій, які регулюються конституційними РОЗДІЛ XXI та іншими юридичними нормами. Правотворчість і правозакріплення складається з двох основних етапів: 1) дозаконодавчого (в широкому розумінні) і 2) законодавчого, всередині яких слід вирізняти ряд стадій. Початком дозаконодавчого етапу процесу правоутворепня є правотворча ініціатива. Вона може полягати у внесенні на розгляд відповідного державного органу пропозицій щодо прийняття нормативно-правових актів певного виду. Проявом такої ініціативи може бути також внесення для розгляду підготовленого проекту нормативного акта. Щодо законів, то право законодавчої ініціативи згідно зі ст. 93 Конституції України належить Президенту України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України. Право законодавчої ініціативи може мати вияв у поданні на розгляд Верховної Ради законопроектів або у винесенні на розгляд парламенту будь-якого питання, що потребує законодавчого вирішення. В численних випадках, особливо щодо актів одноособового керівництва, коли відсутня необхідність ініціювання їх видання, нормотворення починається безпосередньо з прийняття рішення про підготовку проекту нормативного акта. Стадія підготовки тексту проекту нормативного акта потребує відповідних підготовчих дій: визначення кола фахівців, що працюватимуть над проектом/створення робочої групи у його підготовці, з'ясування громадської думки щодо потреб і напрямків правового регулювання певного питання тощо. При підготовці тексту проекту можуть використовуватися галузевий і відомчий підходи, залучатися фахівці певного профілю. Підготовка проектів нормативних актів повинна здійснюватися на професійних засадах відповідними комітетами і комісіями представницького органу при належному фаховому рівні депутатів парламенту. Можливі економічні, політичні, соціальні та юридичні наслідки прийняття кожного проекту нормативного акта повинні прогнозуватися заздалегідь, необхідно також враховувати і майбутні фінансові витрати. Обговорення проекту нормативного акта передбачає попереднє ознайомлення з текстом, його змістом і структурою. Зазвичай це здійснюється з широким залученням зацікавлених осіб, а в окремих випадках і всього населення держави. Форми обговорення можуть бути різними, а саме: дорадчі збори, розширені засідання підготовчих комісій, колегії міністерств, обговорення 32Й ПІ'ЛВОУТІЮІ'ЕННЯ проекту в пресі, на радіо, на телебаченні, експертне рецензування проекту науково-дослідними та навчальними установами, отримання відгуків і висновків міжнародних незалежних експертів, неурядових громадських організацій тощо. Для найповнішого врахування громадської думки проекти найбільш важливих нормативних актів бажано виносити на всенародне обговорення, особливо коли вони стосуються прав і свобод людини, законних інтересів громадян та їх об'єднань. Для цього проекти слід опубліковувати в засобах масової інформації різних рівнів. Після отримання зауважень і пропозицій від зацікавлених установ, які за напрямком своєї діяльності безпосередньо або опосередковано пов'язані з реалізацією конкретного нормативного акта, відбувається додаткове узгодження проекту нормативного акта. Остаточне доопрацювання тексту проекту здійснюється відповідною робочою групою або підготовчою комісією, яка враховує пропозиції і зауваження, що надійшли внаслідок узгодження, забезпечує його редагування. Для обговорення проектів законів, де передбачається два і більше читань характерні певні особливості. За його результатами проекти можуть відхилятися, ухвалюватися або направлятися на доопрацювання, після чого відбувається їх затвердження. Прийняття нормативних актів відбувається згідно з встановленою процедурою, шляхом затвердження одноособово, простою або кваліфікованою більшістю голосів. Після затвердження кожен нормативний акт повинен бути підписаний уповноваженою особою, зареєстрований і оприлюднений у виданні того органу, який його прийняв. Підписання законів здійснює Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України, який протягом 15 днів. після отримання закону повинен підписати й офіційно оприлюднити його або повернути зі своїми вмотивованими зауваженнями та пропозиціями до Верховної Ради на повторний розгляд (накласти вето). Опублікування нормативного акта є важливою стадією процесу нормотворчості. Офіційно встановленими джерелами для опублікування законів є журнали «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газета «Голос України». Нормативні акти Кабінету Міністрів України публікуються в газеті «Урядовий кур'єр», журналі «Офіційний вісник України», РОЗДІЛ XXI акти місцевих адміністрацій — в місцевій пресі; відомчі нормативні акти — у відповідних бюлетенях та джерелах, доступних для зацікавлених органів і осіб. § 4. Законодавча техніка: поняття і види Законодавча техніка — це сукупність юридичних засобів, прийомів і правил розробки, оформлення, опублікування і систематизації нормативно-правовихактів. Від дотримання правил законодавчої техніки залежить рівень досконалості законодавства і всього нормативного матеріалу, доступність нормативних актів для тлумачення, стабільність, високий рівень обліку й систематизації нормативного матеріалу. До прийомів і засобів законодавчої техніки належать: У. нормативна побудова, — це використання мовних, логічних та техніко-юридичних засобів, за допомогою яких формулюються норми-приписи, застосовуються терміни, юридичні символи, правові презумпції, фікції тощо. Норми права повинні відповідати певним вимогам структурної побудови (гіпотеза, диспозиція, санкція), бути узгодженими між собою, конкретними та забезпеченими з боку держави; <=?. юридичні конструкції, — це побудова норм права та нормативних актів згідно з типовими схемами, моделями, що відбивають особливості різних правовідносин. Наприклад, конструкції договорів, складів злочину, поділ кодексів на Загальну і Особливу частини, поділ законів на статті, а статей на частини і т. ін.; З, галузева типізація, -— це побудова нормативних приписів таким чином, щоб вони належали до певної галузі права, що досягається шляхом викладення норми права в певному кодифікованому акті, підпорядкування системі загальних норм, застосування галузевої термінології та ін. Серед юридичних засобів розробки й оформлення юридичних актів важливе місце посідають юридичні терміни. Саме в них формулюються правові веління, дозволи або заборони, загальні та індивідуальні приписи. Юридичні терміни — це слова і словосполучення, які точно визначають правові поняття. Термінологія, якою користується юридична наука та законодавство, є неоднорідною і поділяється на види. Розрізняють такі терміни: т ПРАВОУТВОЩЕННЯ а) загальновживані (слова літературної мови, без яких не може існувати юридична наука і законодавство: дія, приміщення, б) спеціально-технічні (терміни неюридичного вжитку, що в) .спеціально-юридичні (терміни, що відображають особливості держави і права як специфічних соціальних явищ і виникають в процесі державно-правової діяльності: злочин, реституція, позов, зворотна дія, необхідна оборона). Багато спеціальних юридичних термінів запозичені з інших правових систем і не можуть замінятися ніякими іншими. Засоби законодавчої техніки охоплюють певні правила розробки, викладення і оформлення нормативно-правових актів. До вимог законодавчої техніки належать: а) логічна послідовність викладення, взаємозв'язок норматив б) відсутність суперечностей у структурі акта і системі законодавства; в) максимальна компактність викладених норм при належній г) ясність і доступність мови нормативних актів; ґ) точність і визначеність термінів та юридичних конструкцій; д) скорочення кількості актів, виданих з одного й того ж питання, для полегшення користування ними. У нормотворчості застосовуються два прийоми викладення норм права: абстрактний і казуальний. При абстрактному викладенні норм права ознаки юридичних понять формулюються в загальному вигляді, а при казуальному — в індивідуальній формі. Наприклад, абстрактний характер має норма права, яка формулює поняття необхідної оборони. Ця узагальнююча норма є правовою основою при вирішенні питання про кримінальну відповідальність за дії, які передбачені нормами Загальної частини Кримінального кодексу. Зовсім інший, конкретний характер мають норми, що визначають структуру рішення суду, в яких детально перелічуються усі необхідні атрибути рішення як юридичного документу. Техніко-юридичний характер має також пряме, відсилкове і бланкетне викладення норм права в статтях нормативних-правових актів, що спрямоване на економію правового матеріалу. .529
РОЗДІЛ XXI § 5. Систематизація нормативно-правового матеріалу Система діючих в Україні нормативно-правових актів є досить складною внаслідок значної кількості нормотворчих органів і швидких змін, які вносяться до нормативно-правових актів. Нові закони, укази Президента України і нормативні акти інших органів вносять суттєві корегування в чинні акти, частина з них доповнюється новими приписами, інші змінюються або визнаються такими, що втратили силу. Систематизація — це діяльність з упорядкування та об'єднання нормативних актів, приведення їх до єдиної, певної системи. Відповідно до правил законодавчої техніки діяльність по систематизації нормативного матеріалу повинна проводитись у певній послідовності. Систематизація може здійснюватися в інтересах і в межах діяльності окремих державних органів, юридичних та фізичних осіб шляхом систематичної підбірки нормативних актів, необхідних для їх діяльності, розташуванні в зручному для цих суб'єктів порядку (внутрішня систематизація); виданні різних видів збірників законів та інших нормативно-правових актів — шляхом об'єднання на державному рівні окремих актів, виданих з одного або кількох питань, в один великий нормативний акт (уніфікація). На базі цих способів систематизації здійснюються такі її види, як інкорпорація та кодифікація. ./- Інкорпорація — це впорядкування нормативних актів без переробки їх змісту, тобто та форма систематизації, що здійснюється поза правотворчим процесом. Вона обмежується тільки обробкою нормативного матеріалу, його розташуванням у певному порядку. Головне призначення інкорпорації — впорядкування нормативних актів. Інкорпорація може впливати і на правотворчу діяльність. Інкорпорація здійснюється За двома головними ознаками: хронологічною і тематичною. Хронологічна інкорпорація передбачає послідовне розташування нормативних актів за часом їх видання (наприклад, у Відомостях Верховної Ради України). Тематична інкорпорація допомагає найповніше об'єднати акти однієї тематики або галузі права, того чи іншого виду правовідносин (наприклад, Збірник законодавства з охорони праці, Збірник законодавства з приватизації державного майна в Україні). Це 330 ПРАВОУТВОРЕННЯ сприяє виявленню можливих прогалин, полегшує пошук і використання нормативно-правових актів на практиці. Для прискорення впорядкування нормативно-правового матеріалу і скорочення обсягу чинного законодавства проводиться ще консолідація правового матеріалу, тобто об'єднання численних законодавчих актів у єдиний структурно узгоджений акт. Даний вид систематизації не має самостійного значення, оскільки виступає лише елементом інкорпорації або перехідним етапом від інкорпорації до кодифікації Інкорпорація поділяється на офіційну й неофіційну. Офіційна інкорпорація - це впорядковане об'єднання нормативних актів "шляхом видання компетентними органами збірників діючих нормативно-правових актів. Вона є формою офіційного опублікування і перевидання діючих актів або тих, що набувають чинності і виступають офіційними джерелами достовірної правової інформації, як, наприклад, видання Збірника Постанов Уряду України. Неофіційна інкорпорація здійснюється різними органами и організаціями, а також окремими особами і має суто довідково-інформаційний характер. Кодифікація - це впорядкування правових норм, яке супроводжується переробкою їх змісту, скасуванням застарілих і прийняттям нових норм права, об'єднанням нормативного матеріалу в єдину, логічно узгоджену, побудовану на наукових принципах систему. Кодифікація є, по суті, різновидом правоустановчого процесу Якщо результатом поточного законодавства є утворення окремих законодавчих актів, то кодифікація впорядковує значну частину чинного законодавства, об'єднуючи їх у певній галузі права, змінюючи, доповнюючи і перетворюючи його. Внаслідок кодифікації з'являються гранично широкі за змістом законодавчі акти, що регулюють значну частину суспільних відносин у сфері дії певної галузі права. У юридичній літературі виокремлюють загальну, галузеву і спеціальну кодифікації. Під час загальної кодифікації утворюються об’єднані кодифікаційні акти в усіх основних галузях права. Галузева кодифікація охоплює законодавство певної галузі або підгалузі законодавства. Спеціальна кодифікація об'єднує норми певного правового інституту або кількох інститутів. Кодифікаційний акт регулює важливу, значну і досить велику галузь суспільних відносин, юридично оформлює и закріплює
РОЗДІЛ XXI найсуттєвіші та найстабільніші відносини, що склалися в суспільстві. Ефективність дії кодифікаційного акта залежить від того, наскільки точно законодавець врахував тенденції розвитку й динаміки суспільних процесів у своїй країні. Найдинамічніші суспільні відносини регулюються нормативними актами, які видаються в процесі поточної нормотворчості. Таким чином, кодифікаційний акт являє собою впорядковану систему пов'язаних між собою нормативних приписів, що регулюють на основі єдиних принципів права певну сферу відносно однорідних, достатньо стабільних суспільних відносин. Розділ XXII ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ § 1. Поняття і риси правових відносин Правовідносинами називають суспільні відносини, змістом яких є суб'єктивні права та юридичні обов' язки осіб, що охороняються державою. Можливість певної поведінки, яка надається нормами права, може бути втілена в життя не тільки через правовідносини. Існує два шляхи реалізації норм права: 1) реалізація правових норм, що пов'язана з необхідністю для 2) безпосереднє використання суб'єктом його прав і Правовідносини — це стосунки, в яких суб'єкти права виступають контрагентами в процесі виконання ними вимог нормативних приписів і набуття певних прав і обов'язків (покупець — продавець, позивач — відповідач). Через правовідносини реалізуються норми права, які встановлюють права і обов'язки людини, що можуть бути формально визначені (в статях законів, підзаконних нормативно-правових актах та приписах) або ж не мати необхідних формальних ознак (природні права людини). Держава захищає усі правовідносини, які мають місце в суспільстві, незалежно РОЗДІЛ XXII ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
виступають відносно одна одної як правоуповноважені і право-зобов'язані особи, де права і інтереси одних можуть бути реалізовані тільки через виконання обов'язків інших. Носій суб'єктивного права — особа уповноважена, а носій юридичного обов'язку — зобов'язана; 6) взаємна поведінка її учасників індивідуалізована і чітко визначена, а права і обов'язки персоніфіковані. Суб'єкти правовідносин (державні органи, фізичні або юридичні особи), як правило, відомі заздалегідь, їх дії скоординовані ще до початку цих відносин, чого немає в інших суспільних відносинах. Індивідуалізація при цьому відбувається подвійно: а) поіменно, коли суб'єкти права названі своїм повним ім'ям б) за визначенням соціальних ролей, у даному разі поіменне 7) вони завжди мають вольовий характер. Правовідносини не 8) вони охороняються державою, як і право в цілому, інші Отже, правовідносини — це відносини між людьми, які є юридичним вираженням економічних, політичних, сімейних, процесуальних та інших суспільних відносин, де одна сторона на основі правових норм вимагає від іншої виконання певних дій або утримання від них, а інша сторона зобов' язана виконати ці вимоги. І § 2. Види правових відносин Правовідносини досить багатоманітні і можуть бути класифіковані за різними критеріями на види. Передусім правові відносини можна класифікувати за предметом правового регулювання на конституційні, цивільні, адміністративні, трудові, фінансові та ін. Наприклад, відносини по прийому на роботу і звільнення з роботи працівника власником або уповноваженим органом — це трудові правовідносини; по укладенню угоди про надання банком кредиту фермеру — цивільні правовідносини; по виконанню Державного бюджету організаціями та установами — це фінансові правовідносини тощо. За функціональним призначенням виокремлюють дві великі групи правовідносин: регулятивні та охоронні. Регулятивні правовідносини виникають на основі юридичних дозволів і втілюються в правомірних діях суб'єктів, регулюючи відповідні суспільні відносини (наприклад, на базі відносин, пов'язаних з користуванням комунальними послугами, виникають правовідносини зі своєчасної сплати за них). Охоронні правовідносини виникають на основі юридичних заборон і є результатом скоєння суб'єктами правопорушень (наприклад, перевищення водієм автотранспорту встановленої швидкості). Необхідно також розрізняти матеріально-правові та процесуально-правові правовідносини. Матеріально-правові правовідносини виникають на основі матеріальних відносин, що потребують організації, їх змістом є права і обов'язки сторін. Наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права на освіту, на охорону здоров'я, на особисту безпеку. Процесуально-правові правовідносини реалізують норми процесуального права і виникають на основі організаційних відносин. Вони вторинні, похідні від норм матеріального права і встановлюють процедуру реалізації прав і обов'язків суб'єктів права, порядок вирішення юридичних справ. До них належать цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні, господарсько-процесуальні та інші процесуальні відносини. Наприклад, процедура обшуку, процедура подання позову або скарги, процедура участі в конкурсних іспитах при вступі до вищого навчального закладу. За часом дії розрізняють довгострокові та короткострокові правовідносини. Довгострокові правовідносини тривають певний час (визначений або невизначений), наприклад, відносини, що виникли з договору про виконання підрядних робіт капітального будівництва чи договору про перевезення вантажу на значну РОЗДІЛ XXII відстань. Короткострокові правовідносини тривають протягом незначного часового відрізку і припиняються одразу після виконання учасниками їх прав і обов'язків (наприклад, купівля конкретної речі). Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.022 сек.) |