РОЗДІЛ І

Пізнавальна функція спрямована на здобуття і розширення наукових знань про державно-правові явища, їхні характерні ри­си, сутність, форми, специфічні для них функції, принципи, інститути тощо, розширення знань про право, і державу. Ця функція найвиразніше проявляється на початковому етапі дослідження державно-правових явищ при описуванні і з'ясу­ванні їх ознак. Підручники з юридичних дисциплін насамперед відображають результати цього дослідження. Розглядувана функція має першорядне значення для освітянської діяльності.

Евристична функція націлена на встановлення закономірнос­тей розвитку і функціонування держави і права. Оскільки спо­стерігається повторюваність тих чи інших державно-правових явищ, юридична наука повинна фіксувати наявність певних тен­денцій. Науковий висновок про постійність їх існування означає відкриття закономірності. Такий характер має, наприклад, розши­рення демократичних прав людини і громадянина та гарантій їх здійснення за рахунок положень, закріплених у міжнародних до­кументах. Протягом певного часу таке відкриття було тенденцією розвитку цих прав, а зараз набуло таких масштабів, які дозволя­ють характеризувати цей процес як закономірність. Реалізація ев­ристичної функції передусім є свідченням розвитку юридичної на­уки, гарантією від її зайвої догматизації.

Саме на встановлення закономірностей розвитку і функціо­нування державно-правових явищ спирається юридична наука при здійсненні інших властивих їй функцій.

Функція наукового передбачення полягає в науковому про­гнозуванні шляхів подальшого розвитку державно-правових явищ, проміжних та кінцевих результатів цього розвитку. Завдя­ки їй здійснюються оптимальні способи реалізації державно-правових закономірностей. Так, наприклад, дослідження зв'язку держави і права з нинішнім розвитком в Україні ринкових відно­син дає підстави для прогнозування поступового збільшення об'єктів приватної власності, обмеження державного втручання в господарські відносини, збільшення питомої ваги стосунків між господарюючими суб'єктами, що засновані на договірних відно­синах, скорочення в перспективі державного апарату.

Функція допомоги практиці пов'язана зі службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає втому, що її положення та висновки повинні прямо або опосередковано використовуватися юридичною практикою. Так, практичній меті удосконалення законодавства на науковій основі служить роз-

ПРЕДМЕТ І МЕТОЛ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОІЧЇДЕРЖАВИ І ПРАВА

робка проектів нормативних актів групами фахівців-науковців, проведення наукових експертиз та консультацій стосовно визна­чення шляхів розвитку держави і права. Безпосередньо на забез­печення ефективності попереднього слідства, правильне вирі­шення питання про звільнення від юридичної відповідальності, попередження злочинів тощо спрямовані висновки прикладних

юридичних наук.

Ідеологічна функція. Юридична наука являє собою систему поглядів на державу і право. Зміст цих поглядів з багатьох питань може бути дуже різним. Залежить він від того, на якій ідейній ос­нові закладеній. У рамках юридичної науки в умовах демокра­тичного суспільства існують різноманітні школи і течії, кожна з яких має свою власну ідейну спрямованість. Вимоги деідео-логізації не поширюються на державно-правові погляди. Ідео­логічна різноманітність породжує наукові дискусії, які завжди були важливим засобом розвитку юридичної науки. Виходячи з конституційного принципу багатоманітності, слід визнати, що жодна ідеологія не може бути визнана загальнообов'язковою. Напрями державної ідеології і практики залежать від характеру соціальної бази держаної влади. У демократичному суспільстві погляди на державу і право мають ґрунтуватися на всесвітньо визнаних загальнолюдських принципах і цінностях, якими є сво­бода, рівність, гуманізм, справедливість тощо. Саме вони повинні становити основу формування загальнодержавної і загально­національної ідеології.

§ 2. Предмет загальної теорії держави і права

Поряд із спільним об'єктом дослідження і рядом функцій, притаманних як загальній теорії держави і права, так і іншим юридичним наукам, вона не дублює їх положення — у неї є влас­ний предмет дослідження.

Предметом теорії держави і права є питання, що мають найбільш загальне, провідне для інших правових наук значення, формулювання головних юридичних понять і їх ознак, встанов­лення найбільш загальних закономірностей виникнення, розвит­ку і функціонування держави і права.

Саме загальнотеоретичні категорії та закономірності, що їх формулює теорія держави і права, об'єднують окремі науки про право і державу в єдину юридичну науку і водночас сприяють

РОЗДІЛ І

створенню системи законодавства, яка б відповідала принципу верховенства права, здійсненню правових форм діяльності дер­жави тощо.

Специфіка предмета теорії держави і права пов'язана з на­явністю власних, специфічних для неї функцій, зміст яких визна­чається характером її взаємодії з іншими юридичними науками. Теорії держави і права щодо цих наук властиві узагальнююча, інтеграційна і методологічна функції.

Здійснюючи властиву їй узагальнюючу функцію, теорія дер­жави і права досліджує найбільш загальні питання вчення про державу і право. При цьому у своїх висновках вона абстрагується від стану і розвитку держави і права в окремих країнах, від змісту певних галузей і норм права, торкаючись лише тих проблем, вирішення яких корисне і необхідне для багатьох юридичних на­ук. Отже, найточнішою назвою цієї галузі науки буде така: за­гальна теорія держави і права, — саме «загальна», оскільки й іншим юридичним наукам властиві свої власні теорії, які мають не загальний, а приватний характер.

Загальній теорії держави і права властива також інтеграційна функція. У процесі її реалізації відбувається інтеграція юридич­них явищ і положень інших юридичних наук у загальнотеоретичні поняття (категорії), що мають абстрактний характер, а також формулюються їх основні риси і загальні закономірності. Ці ка­тегорії становлять каркас загальної теорії держави і права, яка в концентрованій формі виводить спільні, найсуттєвіші риси та оз­наки певного державно-правового явища. Поняття юридичних категорій, що мають всезагальний характер, становить головний понятійний ряд загальної теорії держави і права. До нього вхо­дять такі поняття, як право; держава; типи, форми і функції дер­жави і права; норми права; принципи права; правовідносини; пра­восвідомість; законність; правозастосування і багато інших.

Існування загальнотеоретичних понять відображає сутнісні характеристики державно-правової дійсності і, у свою чергу, обумовлює існування методологічних функцій загальної теорії держави і права. Завдання сформулювати загальнотеоретичні по­няття як опорні пункти для всіх наук і юридичної практики орієнтують теорію держави і права на їх вивчення, дослідження глибинних процесів, що пов'язані з розвитком юридичної науки і практики, а також зумовлюють зв'язок держави і права з іншими явищами суспільного життя. На цій основі загальна теорія дер­жави і права формулює закономірності виникнення, розвитку і

8
ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

функціонування держави і права, а саме: закономірність переро­стання суспільної влади і соціальних норм первісно-суспільного ладу в державу і право, зміна одного історичного типу держави і права іншим, участь держави у виконанні всезагальних справ, взаємозв'язок держави і права, права з суспільною мораллю то­що. Ці та інші закономірності, що формулюються загальною те­орією держави і права, мають загальний характер на відміну від закономірностей розвитку і функціонування держави і права в окремих країнах або правових системах.

Характерним для загальної теорії держави є дослідження дер­жави і права у їх єдності, взаємозв'язку і взаємодії в межах однієї науки. Точки зору, що їх висловлюють окремі юристи стосовно до­цільності нарізного дослідження і вивчення теорії держави і теорії права, не витримують критики. Адже право є невідривним від дер­жави, яка повинна діяти в правових формах, охороняти встановле­ний у суспільстві правовий порядок, застосовувати в передбачених правом випадках примус до правопорушників. При спільному ви­вченні держави і права необхідно виходити з принципу верховен­ства права, що закріплений у ст. 8 Конституції України. Верховен­ство права над державою знаходить свій вияв передусім у першості прав і свобод людини і громадянина, які є невідчуженими і непо­рушними і які держава не може ні анулювати, ні звужувати.

Теорія держави і права пройшла довгий шлях свого форму­вання. Вона поступово зароджувалася, складалася і розвивалась як частина юридичної науки. Про значення законів і юридичної діяльності для досягнення справедливості йшлося вже в працях мислителів стародавнього світу — Індії, Китаю, Греції. Са­мостійна правова наука склалася в Стародавньому Римі, де точка зору групи найвідоміших юристів за своїм значенням навіть прирівнювалась до закону/ Саме в Римі було вироблено ряд тео­ретичних юридичних понять, конструкцій і принципів, які мали загальний характер. Деякі з них не втратили свого значення і нині. В умовах середньовіччя поняття і положення, що торкалися держави і права, подавалися в релігійному забарвленні. Виник­ненню теорії держави і права передували спроби представників так званої аналітичної юриспруденції (Д. Остіна, І. Бентама) дати аналіз юридичних понять, загальних для різних галузей права, що висувались окремими галузевими науками. Величезний внесок у філософське обґрунтування вчення про державу і право зробив І. Кант, який виходив з необхідності забезпечення свободи і прав людини, у зв'язку з чим довів першість права перед державою.

РОЗДІЛ І

У вітчизняній юриспруденції формуванню теорії держави і пра­ва передувало створення енциклопедії законознавства і філософії права. У 1830 році в Україні вийшла книга професора К. Неволіна «Знциклопедия законоведения», що складалася з двох частин. У першій частині коротко висвітлювалися всі знання про позитив­не право, що були на той час накопичені галузевими дисциплінами. Друга частина в історичній послідовності викладала погляди на право і державу видатних мислителів-суспільствознавців. Пізніше виникла філософія права, яка, спираючись на певну філософську концепцію, обґрунтувала, яким повинно бути право.

Теорія держави і права поєднала позитивні риси, що були вла­стиві як енциклопедії, так і філософії права. Вона характеризува­лась більш широким узагальненням державно-правової практи­ки, тобто використовувала ще й соціологічний підхід до вивчення держави і права. Саме на такій основі був побудований добре відомий у Росії і в Україні курс лекцій з теорії держави і права проф. М. Коркунова (1908 р.), який до того ж міцно поєднав за­гальне вчення про право з вченням про державу.

Загальну теорію держави і права як науку не слід плутати з на­вчальною дисципліною, яку викладають у відповідних закладах осві­ти. Підручники і курси лекцій хоча і містять наукові положення з ос­новних проблем загальної теорії держави і права, в них, проте, не­має розгорнутої аргументації щодо дискусійних у науці питань.. Вони, як правило, відбивають наукові погляди авторів чи лекторів. Всебічне дослідження наукових проблем, аналіз наукових дискусій з окремих питань здійснюється в спеціальних наукових курсах, мо­нографіях або в наукових статтях, де містяться не тільки нові теоре­тичні висновки, але й детальне наукове обґрунтування рекомендацій для державно-правової практики. Щодо загальної теорії держави і права як навчальної дисципліни, то ЇЇ зміст має на меті підготувати кваліфікованих спеціалістів, які мають високу правову культуру. Не засвоївши основних загальних понять про державу і право, не мож­на засвоїти засновані на них конкретні питання, що є в інших на­вчальних курсах. Саме через це загальній теорії держави і права відводиться особлива роль серед інших навчальних дисциплін.

§ 3. Місце загальної теорії держави і права в системі юридичних та інших суспільних наук

Виходячи із змісту і значення загальної теорії держави і права в цілому, її слід охарактеризувати як науку методологічну, 10

10
ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

найбільш абстрактну, вступну, узагальнюючу, інтегративну, ба­зову. Всі ці якості теорії держави і права дають підстави вважати її найбільш фундаментальною юридичною наукою, що й визначає її провідне місце в системі вчення про державу і право.

Аналіз співвідношення загальної теорії держави і права з іншими юридичними науками свідчить про їхній нерозривний зв'язок. Це питання є важливою частиною більш широкої пробле­ми, що має загальносуспільний характер, про співвідношення теорії і практики.. Теорія держави і права не може існувати без спеціальних наук, які вивчають юридичну практику, без узагаль­нення їх матеріалів. Саме аналіз і узагальнення цих матеріалів яв­ляють собою базу для формування загальнотеоретичних ви­сновків, в тому числі нових понять і закономірностей, а також для перевірки відсутності відставання від практики тих положень загальної теорії, які нею формулюються.

З іншого боку, теоретичні поняття і закономірності, пра­вильність яких підтверджена практикою, повинні ставати керів­ними теоретичними орієнтирами для спеціальних наук, сприйма­тися ними як аксіоматичні положення, що мають установчий ха­рактер. Якби не було загальної теорії держави і права, галузеві юридичні науки набули б суто емпіричного характеру і були б змушені обмежитися вирішенням вузького кола конкретних пи­тань на базі аналізу і логічної обробки певної групи юридичних

норм.

Здійснюючи відбір матеріалів, що досліджуються різними юридичними науками, загальна теорія держави і права виявляє як спільні, так і відмінні ознаки певних державно-правових явищ. Вона виносить за дужки узагальнені спільні ознаки цих явищ і формулює на цій основі загальнотеоретичні положення. Так, на­приклад, кожна галузева юридична наука досліджує специфічні для неї правопорушення. Загальна теорія держави і права відки­дає ті з їхніх ознак, які є різними, і, спираючись на спільні для всіх галузей, формулює загальнотеоретичне поняття, а потім і вчення про правопорушення. Звісно, винесенням за дужки спільних рис окремих юридичних явищ завдання теорії держави і права не об­межуються. Для формулювання своїх загальнотеоретичних по­ложень вона повинна використовувати й інші знання. При фор­мулюванні якогось загальнотеоретичного поняття правопору­шення треба спиратись і на вчення про свободу та її припустимі обмеження, на аналіз суспільної практики і на вчення про за­гальні ознаки права і законності.

РОЗДІЛ І

ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

.

Загальна теорія держави і права збагачується також внаслідок перенесення досвіду однієї з юридичних наук на інші науки. Так, детально розроблені в науці кримінального права положення про вину як передумову відповідальності були згодом перенесені в на­уку цивільного права, в якій тривалий час панувало твердження про достатність для цивільно-правової відповідальності нанесення матеріальної шкоди. Згодом на цій основі було побудоване загаль­нотеоретичне вчення про підстави юридичної відповідальності. Поняття юридичної особи було сформульоване наукою цивільно­го права, а потім перенесене в інші галузеві науки і враховане при розробці загальнотеоретичного вчення про суб'єктів права.

Незважаючи на загальний і навіть абстрактний характер те­орії держави і права, вона невідривна від суспільної і, особливо, юридичної практики, яка безпосередньо вивчається спеціальни­ми юридичними науками. її положення є результатом не тільки логічних висновків і теоретичних узагальнень матеріалів інших правових наук, але й наукового осмислення державного управ­ління і правового регулювання як сучасного, так і минулого та накопиченого на цій базі державно-правового досвіду. З цього боку юридична практика виступає як джерело формулювання і розвитку понять, категорій та закономірностей у державно-пра­вовій сфері, як основа загальнотеоретичних висновків. Суспільна практика постійно ставить перед наукою певні завдання, висуває проблеми, які вимагають наукових рішень, в тому числі прогнозу­вання. Так, робота по розбудові правової демократичної соціаль­ної держави, формуванню громадянського суспільства, інтегру­ванню в міжнародне співтовариство висунуло на передній план ряд досліджень. Йдеться про аналіз принципів поділу влади і вер­ховенства права, формулювання рекомендацій щодо удоскона­лення законодавчого процесу, створення такого за змістом зако­нодавства, яке б відповідало міжнародним стандартам щодо прав людини, про налагоджування процесу імплементації міжнарод­но-правових норм у національне право. Великого значення набу­ває в сучасних умовах дослідження судової практики при засто­суванні норм різних галузей права. У процесі її удосконалення вирішуються загальнотеоретичні питання про можливості і співвідношення правоутворення, правотлумачення і правозастосування в діяльності судової системи.

Зворотний вплив теорії держави і права на юридичну практи­ку може здійснюватись у двох напрямках. Загальні категорії те­орії впливають на практику опосередковано. Так, наприклад, за- 12

гальнотеоретичне поняття і визначення права дає можливість розрізняти право і законодавство, створюючи таким чином кри­терії для визнання правового чи неправового характеру окремих законодавчих актів. Деякі висновки, що формулюються з позицій теорії держави і права, безпосередньо містять рекомендації, які мають практичне значення, обумовлюють напрямки практичної діяльності. До них можна віднести положення про порядок прий­няття законів, правила юридичної техніки, рекомендації в галузі державного будівництва і т. ін.

Не можна також применшувати значення юридичної практи­ки як критерію правильності і наукової цінності окремих кон­цепцій. Цінність цих концепцій залежить від ефективності прак­тики, що відбиває їх.

Аналіз матеріалів окремих юридичних наук є недостатнім для формулювання загальнотеоретичних висновків і положень. Функціонування держави і права є частиною суспільного життя, отже, воно пов'язане з політичним, економічним, соціальним і культурним розвитком суспільства. Тому для створення кате­горій загальної теорії держави і права необхідним є широкий підхід з використанням матеріалів не тільки юридичних, але й інших суспільних наук — філософії, політології, соціології, еко­номічної теорії, психології, кібернетики і т. ін. Особливо велико­го значення в цьому зв'язку набуває співвідношення загальної те­орії держави і права з філософією, соціологією і політологією.

Отже, передусім державно-правова дійсність потребує свого осмислення з боку філософії як науки про всезагальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Філософія формулює лише найзагальніші положення про державу й право, шукає шля­хи по забезпеченню розгорнутого і детального аналізу держав­но-правових явищ, формулює критерії того, якими повинні бути

право і держава.

Зв'язок загальної теорії держави і права з філософією відбу­вається у трьох напрямках. По-перше, філософія озброює юрис­тів науковою методологією дослідження. Саме нею вироблені ма­теріалістичний, ідеалістичний, діалектичний, антропологічний, метафізичний та інші підходи до наукових досліджень, що вико­ристовуються і в загальній теорії держави і права. По-друге, філософія формулює найзагальніші закони суспільного розвит­ку, які поширюються і на державу та право. По-третє, філо­софські дослідження безпосередньо торкаються держави і права, і передусім визначення їхнього місця і ролі в суспільстві. Так, на-

РОЗДІЛ І

приклад, у XIX столітті видатний філософ І. Кант дав праву ха­рактеристику, яка застосовується і нині, як такої міри свободи, що здатна забезпечувати поєднання свободи однієї особи зі сво­бодою усіх людей. Тісний зв'язок теорії держави і права з філо­софією привів до формування на їх стику філософії права, яку значна частина науковців розглядає як систему філософських знань про право. Філософія права є засобом осмислення права з філософських позицій із використанням філософських кате­горій. Визнаючи позитивне значення такого підходу, водночас слід зауважити, що фактично філософія права є складовою час­тиною як філософської, так і державно-правової науки і не має чітко визначеного власного предмета дослідження.

Так само стоїть справа з питанням про зв'язок вивчення проб­лем держави і права з соціологією — наукою, об'єктом дослід­ження якої є__поведінка людей, практика окремих суспільних структур і груп, усі соціальні процеси, що відбуваються в су­спільстві. Ці процеси безумовно впливають і на зміст діяльності і розвиток держави і права, тож повинні враховуватися при за­гальнотеоретичних дослідженнях. Деякі з них є типовими для державно-правової сфери і пов'язані з особливостями юридичної практики — діяльністю державних та самоврядних органів, по­ведінкою посадових осіб, правопорушеннями, судовою практи­кою, конфліктами, що виникають у державно-правовій сфері тощо. Все це привело до проведення в рамках загальної теорії держави і права емпіричних за своєю природою соціальних досліджень, заснованих на науковому узагальненні різних видів юридичної діяльності, і передусім правомірної і неправомірної поведінки людини та інших суб'єктів права, з'ясуванню причин юридичних конфліктів і шляхів їх подолання, експериментальних перевірок окремих наукових гіпотез тощо. Багато хто вважає, що це свідчить про наявність спеціальної галузі наукового знання — соціології права. Такі висновки мають, на наш погляд, дещо умов­ний характер. Проведення відповідних стикових наукових до­сліджень є необхідною і невід'ємною складовою частиною як за­гальної соціології, так і юридичної науки. При всьому величезно­му значенні використання соціологічного інструментарію для правових досліджень соціологія права не має власного, тільки їй властивого предмета дослідження і саме тому не може бути ви­знана самостійною міжгалузевою юридичною наукою.

При юридичних дослідженнях, особливо в галузі державо­знавства, загальна теорія держави і права спирається і на політо- 14

ПРЕДМЕТ 1 МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

логію — науку про політику, політичні системи, політичні проце­си, владовідносини, методи досягнення політичної влади, струк­туру соціальної основи суспільства. Політологія розглядає дер­жаву і право в практичному плані як результат боротьби за владу і як засоби її завоювання. Загальна теорія держави і права широ­ко використовує матеріали політології для формулювання своїх узагальнень і наукових абстракцій, які відсутні в політології. Та­ким чином, існує тісний зв'язок цих двох галузей наукового знан­ня. Але кожна з них має свій специфічний предмет дослідження. Це свідчить про відсутність наукових підстав для тверджень про доцільність концентрації наукової розробки всіх питань теорії держави виключно в межах загальної теорії держави і права або політології.

І § 4. Методологія дослідження теорії держави і права

Під методом науки слід розуміти найбільш загальний підхід до дослідження тих явищ, що становлять його об’єкт і предмет. Метод теорії держави і права полягає в застосуванні для їх дослідження сукупності загальних засобів, прийомів і принципів, за допомогою яких можна досягти бажаних наукових результатів. На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на питання, які саме проблеми вивчає та чи інша наука, метод розкриває, як саме, за допомогою яких прийомів, методів і на основі яких принципів відбувається це вивчення.

Метод дослідження слід відрізняти від його методики. Методика становить сукупність технічних засобів збирання, зберігання, систематизації та узагальнення наукового матеріалу (скла­дання плану дослідження, вивчення літератури, архівних ма­теріалів, юридичної практики, їх конспектування і фіксації, запису на дискетах і т. ін.).

Методи дослідження, що застосовуються загальною теорією держави і права, є досить різноманітними і залежать від загально-філософських позицій, з яких ведеться дослідження, та від мірку­вань про найдоцільніші засоби досягнення його цілей.

Серед методів наукового дослідження держави і права розрізняють загальнофілософські, які застосовуються всіма на­уками, приватаонаукові, які застосовуються окремими групами наук. Загальнофілософські методи суттєво відрізняються один від одного. Упродовж багатьох років юридична наука базувалася

РОЗДІЛ І

на принципі філософського монізму. Єдиним всеохоплюючим ме­тодом дослідження державно-правових явищ вважався діалек­тичний матеріалізм. Проте, віддаючи належне діалектичному ме­тоду дослідження і визнаючи його провідну роль, слід заперечити проти обов'язкового поєднання цього методу з матеріалістичним світоглядом. Відомо, що діалектичний метод був спочатку роз­роблений і сформульований Г. Гегелем саме на ідеалістичному підґрунті. Сучасна наука, в тому числі юридична, підтверджує можливості застосування ідеалістичного світогляду для обґрун­тування прогресивних, таких, що відповідають потребам суспіль­ного розвитку, ідей. По суті, на ідеалістичному підґрунті виникло й існує вчення про природні права людини і громадянина. Ці пра­ва обґрунтовуються не з матеріалістичних позицій, а як такі, що надані особі від природи (деякі вважають, що від Бога). І вченням про ці права сучасна юридична наука віддає належне.

Вся історія науки, в тому числі юридичної, свідчить, що най­сприятливіші умови для її розвитку створює не моністичний стан­дартний підхід, а плюралізм методів дослідження. Співставлення і інтегрування знань, набутих на основі різних світоглядів — ма­теріалістичного й ідеалістичного, ліберально-демократичного і соціалістичного і т. ін., — збагачує науку і підвищує наукову цін­ність її висновків. У зв'язку з цим не можна погодитися з механіч­ним відкиданням положень марксистської теорії держави і права і положень, вироблених на її основі юридичною наукою. Особли­во це стосується ідей про тісний взаємозв'язок держави і права з економічними, соціальними, політичними, ідеологічними та інши­ми суспільними факторами. Відкидаючи вульгарні крайнощі (на­приклад, про механічну залежність держави і права як частини надбудови виключно від економічного базису), юридична наука повинна використовувати усе багатство ідей, вироблених люд­ством у галузі вчень про державу і право.

Зокрема, зберігає свою всезагальну цінність діалектичний метод дослідження державно-правових явищ, який після Гегеля ши­роко використовувався марксизмом. В основі цього методу ле­жить принцип всебічності наукового дослідження. Це означає, що юридичні явища досліджуються з різних боків їх виникнення, розвитку, ознак, сутності, форми, ролі в суспільстві і ефектив­ності, перспектив розвитку тощо. У галузі загального вчення про державу і право великого методологічного значення набуває ряд фундаментальних ознак цього методу. Виходячи з загального взаємозв'язку державно-правових явищ, загальна теорія держа

ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

ви і права повинна пов'язувати свої висновки з використанням досягнень всіх суспільних і особливо юридичних наук. Необхідно виходити із взаємозв'язку і взаємодії держави і права, пов'язува­ти їх з урахуванням стану суспільної свідомості, з реаліями у сфері політики, економіки та інших проявів суспільного життя. На цій основі сама юридична наука повинна весь час поглиблюва­ти пізнання держави і права, переходити від емпіричного до за­гальнотеоретичного рівня, від малих до більш глибинних знань, що є проявом діалектичної ідеї безперервного розвитку в при­роді, суспільстві і мисленні. Державно-правові явища повинні розглядатись у динаміці, на шляху від простого до складного, від менш до більш ефективних, від таких, що гальмують державно-правовий прогрес, до таких, що йому сприяють.

Державу і право необхідно розглядати в їхній єдності, врахо­вувати боротьбу протилежних начал усередині цієї єдності і пе­редбачати можливі результати цієї боротьби. Саме з цих позицій слід вирішувати питання про співвідношення державної цент­ралізації і децентралізації, правових і неправових законів, пра­вомірної поведінки і правопорушень, прав і обов'язків, боротьби різних наукових течій, концепцій і т. ін.

У науці є неприпустимим як введення ідеологічних стандартів, так і повна деідеологізація. З цього боку великого методо­логічного значення набуває визнання існування загальних мето­дологічних орієнтирів. В Україні, яка пішла шляхом світової цивілізації, до них слід віднести орієнтацію на загальнолюдські цінності, на побудову демократичної, соціальної, правової дер­жави, на додержання принципів гуманізму, поваги людської гідності, свободи, справедливості.

Дослідження державно-правової дійсності великою мірою спрямовується і такими загальними категоріями діалектики, як суть і явище, форма і зміст, можливість і дійсність, такими її за­конами, як заперечення запереченя, перехід кількісних змін у якісні, єдність і боротьба протилежних засад. Так, предмет за­гальної теорії держави і права має на увазі не тільки опис певного явища, а й необхідність пізнавання його суті. Співвідношення змісту і форми як держави, так і права засноване на визнанні вто­ринності форм стосовно їх сутності, на можливості існування в межах однієї сутності різних форм, на пошук саме тих із них, що найбільше відповідають сутності явища, тощо.

Спрямованість діалектики на необхідність обґрунтування за­кономірних змін в усіх сферах, у тому числі державно-правовій,

РОЗДІЛ І

певною мірою забезпечується енергетикою — наукою, яка надає великого методологічного значення випадковостям, що виника­ють на базі суспільної самоорганізації в умовах нестабільності і випливають з наявності великої кількості можливостей, виник­нення непередбачених труднощів і т. ін. Такий підхід, безумовно, має перспективи, але в сучасних умовах є мало розробленим, особливо щодо вчення про державу і право.

Ось деякі методи, що мають загальнонаукове значення і особ­ливо широко використовуються юридичною наукою.

Велика роль у формуванні юридичної науки належить фор­мально-логічному методу, який, у поєднанні з іншими методами, поширений у державно-правових дослідженнях. Особливість цього специфічного для юриспруденції методу полягає в зосе­редженні уваги на логічній обробці правових норм. З допомогою різних логічних операцій окремі правові положення трансформу­ються в загальні поняття, з яких, у свою чергу, виводяться певні логічні наслідки, здійснюється їхнє логічне тлумачення. Такий підхід до юридичних досліджень здавна дістав назву догматично­го (догми права). Логічна обробка здійснюється щодо матеріалів, які характеризують окремі державно-правові явища, а саме: дер­жавне керівництво, норми права, їх реалізація тощо. На цій ос­нові формулюється визначення юридичних понять, відбувається їхня класифікація, поділ на окремі інститути. На основі спільних рис, властивих державно-правовим явищам, що досліджуються окремими правовими науками, теорія держави і права виявляє їх найсуттєвіші повторювальні ознаки, які синтезуються у відповід­ні поняття, такі як «держава», «право», «орган держави», «ком­петенція», «правосуб'єктність», «суб'єкт права», «правовідно-щення», «правопорушення», «законність» і т. ін. Велике наукове значення мають визначення юридичних понять — наукові абст­ракції, які відбивають найсуттєвіші їхні риси. Недоліком застосу­вання формально-логічного методу є певна його однобокість. Він не забезпечує необхідної повноти в дослідженні державно-пра­вових явищ, майже не відбиває зв'язку держави і права з іншими суспільними явищами, за що невипадково дістав назву «юриспру­денції понять».

При подальшому розвитку тих чи інших наукових положень після того, як наукові абстракції сформульовані, цей недолік ліквідується шляхом поступового сходження від абстрактного до конкретного знання. Це здійснюється за допомогою встанов- 18

ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

дення зв'язку наукових абстракцій з юридичною і суспільною практикою, їхньої деталізації, визначення місця в державно-правовій системі і шляхів практичної реалізації потенціалу цих абстракцій.

Водночас цінність цього методу полягає в тому, що він дає можливість висловлювати в коротких дефініціях всю різнобіч­ність і багатство державно-правових явищ, дозволяє позбавитися зайвого опису деталей і створює великі можливості для вільного орієнтування юриста в середині державної і правової системи.

Застосування історико-порівняльного методу передбачає різні напрями порівняння державно-правових явищ. Аналіз певно­го явища на різних історичних етапах сприяє встановленню тен­денцій і закономірностей його розвитку. Крім того, на цій основі можна простежити наявність чи відсутність наступності в розвит­ку такого явища, як держава і право, і дійти висновку про доціль­ність або недоцільність використання відповідного історичного досвіду. Так, простеживши розвиток прав і свобод людини і грома­дянина в незалежній Україні, можна зробити висновок про на­явність постійних тенденцій їх розширення і посилення їх захисту. Важливими етапами цього процесу є прийняття Конституції, на­прямки діяльності Конституційного Суду і Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини, приєднання України до між­народних угод з захисту прав людини, надання суду права безпо­середнього застосування конституційних норм, які захищають права громадян, як норм прямої дії, — усього, що дає підстави для висновку про постійний характер таких тенденцій, тобто існуван­ня відповідної закономірності. Вибір для України президентсько-парламентської форми державного управління є співзвучним істо­ричним традиціям існування гетьманської влади у сполученні з дійовою участю населення у вирішенні громадських справ на тих етапах розвитку, коли Україна мала хоча б відносну самостійність.

Історичні порівняння можуть здійснюватися і з розвитком держави і права іноземних країн і їх окремих інститутів. Це дає можливість виявити всезагальні спільні риси і відмінності дер­жавно-правових явищ, їх позитивні і негативні риси. Таким чи­ном здійснюється узагальнення досвіду, частина якого може вра­ховуватися в процесі розвитку національної державної і правової систем. В Україні таке врахування особливо необхідне в процесі правового врегулювання ринкових та інших пов'язаних з ними суспільних відносин.

РОЗДІЛ І

Конкретно-соціологічний метод дослідження застосо­вується на його першому або останньому етапі. Він завжди пов'язаний з дослідженням державно-правової практики. Прак­тичні матеріали можуть бути одержані внаслідок спостереження, опитування, анкетування, ознайомлення з судовою та іншою дер­жавно-правовою практикою, документами, статистичними дани­ми, шляхом моделювання, проведення експериментів. Аналіз одержаних результатів і їх узагальнення можуть застосовува­тись і на початковому етапі дослідження як його практична база, і для перевірки дії певних державно-правових інститутів і підго­товки висновків щодо ефективності їх реалізації і необхідності реформування, а також виявлення ставлення суспільної думки до їх функціонування.

Ці дослідження відіграють винятково важливу роль у визначен­ні, посиленні окремих напрямків діяльності державних органів і по­садових осіб, законотворчої і правозастосовної діяльності.

Системний аналіз у правовій науці побудований на погляді на державу і право_як системи, що складаються з окремих еле­ментів. Між елементамикожної системи існує взаємозв'язок, яким обумовлюються місце і роль кожного елементу в цій сис­темі.

Завдання наукового дослідження полягає в тому, щоб уста­новити структуру певної правової або державної системи і взаємозв'язок кожного її елементу з іншими елементами тієї ж системи і з вищестоящою системою. Так, держава є системою, до якої як елементи входять державні органи, а право становлять галузі, що є елементами системи права. Кожний державний ор­ган пов'язаний з усіма іншими державними органами. Від місця того чи іншого органу в державній системі залежать його функції. Кабінет Міністрів як державний орган має свою струк­туру. Він пов'язаний певними зв'язками з іншими елементами державної системи. Дослідник відповідає на питання про до­цільність встановлення зв'язків між його структурними елемен­тами і структурами інших державних органів. Щодо галузі права як структурного елементу системи права, то вона теж по­діляється на більш дрібні структурні елементи — підгалузі, ін­ститути і норми права. З позицій системного аналізу науковець може і повинен ставити і вирішувати питання, яке місце повинна займати та чи інша норма в системі інституту, галузі та права і законодавства в цілому. 20

ПРЕДМЕТІ МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ 1 ПРАВА

Усі розглянуті методи дослідження держави і права тісно дов'язані між собою і застосовуються у поєднанні один з одним. При цьому окремі спеціальні методи можна розглядати як засоби задоволення тих чи інших вимог загальнофілософського методу. Спільне одноразове застосування різних методів сприяє задово­ленню основної методологічної вимоги — всебічності наукового дослідження.

Розділ II

ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

§ 1. Розмаїття концепцій (теорій) походження держави

Держава виникає і розвивається під впливом ряду факторів, а саме: релігійних, природно-кліматичних, техніко-економічних, демографічних, антропологічних, психологічних та ін. Складні, неоднозначні конкретно-історичні умови (процеси) формування держави, а також розмаїття філософських і ідеологічних позицій авторів концепцій обумовлюють множинність теорій щодо при­чин виникнення держави. Кожна з них відображає різні погляди і судження на природу держави та її походження.

Теологічна теорія (XIII ст., Ф. Аквінський) пояснює поход­ження держави волею Бога, відстоює її недоторканність, за­лежність від релігійних догм, закликає до підкорення всіх дер­жавній владі. Теологічна теорія висувала ідеї непорушності і вічності і водночас залежності держави від божественної волі, яка знаходить свій вияв через релігійні організації. Особливого поширення вона набула в епоху середньовіччя для теоретичного обґрунтування необмеженої влади монарха, виправдання того, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки влада вкладена в руки правителя Богом і покликана за­хищати благо всіх.

Патріархальна теорія походження держави (Платон, Аристотель, Фільмер) представляє її продуктом природного розвитку, ре­зультатом поступового розростання сім'ї. В основі виникнення держави вбачає природний потяг людей до взаємного спілкування. Для цього вони об'єднуються в сім'ї, кілька сімей складають рід (се­лища), а з селищ утворюється держава. Державна влада є продов­женням батьківської влади в сім'ї, влади домогосподаря. Держава — це найвища форма політичного спілкування людей. Так само як і теологічна, патріархальна теорія була спрямована на обґрунту­вання необмеженої влади царя, але витоки її вона вбачала в тих формах сім'ї, де існувала необмежена влада глави сім'ї, патріарха. ' У XVII — XVIII століттях формується договірна теорія по­ходження держави (Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Лок, Ж.-Ж. Руссо, X. Гольбах, О. Радищев та ін.). Державі передує «природний

ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

стан» людей («природний стан» уявляють як царство необмеженої особистої свободи, загального благоденства або «війни всіх проти всіх»). Кожна людина мала природні, невід'ємні права, але процесі розвитку людства права одних людей вступають у супе­речність з правами інших і порядок у суспільстві порушується, виникає насильство. Тому люди домовилися встановити над со­бою інституцію — державу, яка відповідала б за дотримання по­рядку, всезагальні інтереси і вимогам якої вони б підкорялися. Держава виникає внаслідок укладення людьми угоди між собою про свідоме самообмеження своєї свободи на користь загальних інтересів, спільного співіснування. Суспільний договір — це згода людей на об’єднання, він має конститутив­ний характер, оформляє встановлення державно-організованого суспільства. В договірній теорії розрізняють первинний договір (договір-об’єднання) і вторинний договір (договір-підпорядкування народу і державних органів правителям) Таким чином, держава народилася в наслідок розумної волі народу. Мається на увазі не формальне підписання письмового договору, а стан суспільства, коли люди свідомо і добровільно об’єдналися в державу шляхом мовчазного визнання єдиного об’єднуючого всіх центру. Договірна теорія мала демократичний зміст; прихильники цієї теорії використовували її для обґрунтування ідеї народного суверенітету (Ж.-Ж. Руссо, О. Радищев), конституційної монархії (Дж. Локк), природно правової концепції прав людини і громадянина, права народів на насильницьку зміну державного устрою, який порушує природні права. Основні положення договірної теорії дістали закріплення в Декларації незалежності США і конституціях західних країн.

Наприкінці XIX століття для пояснення причин виникнення держави була висунута теорія насильства, в рамках якої розрізня­ють теорію внутрішнього насильства (Є. Дюрінг): власність, класи і держава виникли внаслідок насильства однієї частини суспільства над іншою. Прихильники теорії зовнішнього насильства (К. Каут-ський, Л. Гумплович) виокремлювали серед найважливіших чин­ників державотворення війни і територіальні завоювання. Головна причина виникнення держави — завоювання, насильство, понево­лення одних племен іншими. Для закріплення влади переможця над завойованими народами, для насильства над ними і утво­рюється держава. Насильство розглядається як глобальне, а не ло­кальне явище, яке не тільки породжує правлячих і тих, якими прав­лять, а й має соціально-економічні наслідки, тобто насильство мо-

РОЗДІЛ II

Поиск по сайту: