ФІЗКУЛЬТУРА І СПОРТ ЗА ЧАСІВ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

Розвиток українського спорту у післяреволюційний період до недавнього часу розглядався науковцями виключно як складова радянського спортивного руху.

Література того часу подає дані про те, що з 1921 року почали проводитися Всеукраїнські спартакіади, олімпіади та інші спортивні заходи, які ініціювались радянським партійним керівництвом. З 30-х років для підготовки викладачів фізичного виховання стали відкриватись навчальні заклади: інститути й технікуми, а також факультети фізичної культури у педагогічних інститутах у Харкові, Києві, Львові та інших містах.

З 30-х років українська молодь повинна була брати участь у роботі радянської масової оборонно-патріотичної громадської організації - ДТСААФ (Добровільне Товариство Сприяння Армії, Авіації і Флоту) та системі ГПО (Готовий до Праці й Оборони) - програмі фізкультурної підготовки у загальноосвітніх, професійних і спортивних організаціях, що проіснувала в СРСР з 1931 по 1991 роки. Участь в організації передбачала здачу нормативів ГПО, що підтверджувалось особливими значками (срібним чи золотим). Щоб отримати відповідний значок, потрібно було виконати заданий набір вимог, вкладаючись у затверджені нормативи, наприклад: пробігти стометрівку, віджатися певну кількість разів, стрибнути з вишки у воду або метнути гранату.

А Б В

Рис. 4. А - Значок ГПО І ступеню, 30-і роки; Б- марка (40-і роки); В - значок "Відмінник ГПО".

У часи Другої світової війни одним з найгероїчніших епізодів в історії українського спорту став «Матч смерті», з яким пов'язано багато легенд. В окупованому фашистами Києві футболісти «Динамо» організували команду «Старт» і провели серію переможних матчів з німецькими військовиками.

Після війни спорт в Україні продовжував розвиватися в руслі радянського, керівництво ним здійснювалось на підставі постанов ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР. Так, зокрема, у 1959 році вийшла постанова «Про керівництво фізичною культурою і спортом у країні», за рішенням якої Комітет фізичної культури і спорту при Раді Міністрів УРСР було перетворено на Союз спортивних товариств і організацій УРСР, підпорядкований Всесоюзному спортивному союзові. Обласні, міські, районні й місцеві ради фізичної культури стали керувати всіма спортивними організаціями, які поділялись на добровільні спортивні товариства, колективи фізичної культури (на заводах і фабриках, у колгоспах і радгоспах) чи спортивні клуби.

Постановою 1969 року Комітет Фізичної культури і спорту при Раді Міністрів СРСР ухвалив Всесоюзні федерації для всіх видів спорту, що стали єдиними дійсними членами міжнародних спортивних федерацій. Цим рішенням українські федерації підпорядковано всесоюзним і тим самим позбавлено їх самостійного членства у міжнародних спортивних організаціях, наслідком чого українські спортсмени репрезентували лише СРСР.

За часи радянської України була створена система підготовки спортсменів через розгалужену мережу закладів, починаючи від спортивних гуртків у загальноосвітніх школах, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл (ДЮСШ) до професійних спортивних команд, що давало значні результати - багато українських спортсменів стали всесвітньо відомими, виступаючи у складі збірних команд СРСР з різних видів спорту. Зокрема, продовжили давні традиції української гімнастики такі її представниці як Ірина Дерюгіна, Оксана Скалдіна, Олександра Тимошенко, які неодноразово ставали чемпіонками світу та Європи.

Футбольна команда «Динамо» (Київ) - тринадцятиразовий чемпіон СРСР - двічі завойовувала Кубок володарів кубків Європейських країн (у 1975 і 1986 рр.), а в 1975 р. - Суперкубок Європи. Гравців «Динамо» - спочатку Олега Блохіна, а пізніше Ігоря Бєланова - було визнано найкращими футболістами Європи і нагороджено «Золотим м'ячем», а гравця дніпропетровського «Дніпра» Олега Протасова - «Срібним бутсом» як найкращого бомбардира європейських чемпіонатів. Найбільша заслуга в цьому належала багаторічному наставникові київської команди Валерію Лобановському.

Гандболістки київського «Спартака» на чолі з тренером Ігорем Турчиним 13 разів ставали володарками Кубку Європейських чемпіонів, а гандболістки Зінаїда Турчина та Лариса Карлова неодноразово визнавалися найкращими гравцями на чемпіонатах світу і Європи.

Багаторазовий чемпіон світу у стрибках з жердиною, олімпійський чемпіон Сергій Бубка встановив 35 світових рекордів, неодноразово перемагав у світовій серії Гран-прі, шестиразовий чемпіон світу, удостоювався звання «кращого спортсмена світу». По завершенні спортивної кар'єри він заснував турнір «Зірки Жердини», який став престижним у світі.

Національний олімпійський рух в Україні та досягнення українських спортсменів. Українці були серед тих подвижників, що відродили славнозвісні грецькі традиції олімпійських змагань. Одним із них був О.Бутовський.

Олексій Дмитрович Бутовський – 1838 — 1917

Основні біографічні дані: уродженець селища Пелеховщина Кременчугського повіту Полтавскої губернії, випускник Полтавського кадетського корпусу та Харківського університету, генерал, найближчий соратник П’єра де Кубертена.

Видатні досягнення: ініціатор відродження сучасних Олімпійських ігор, учасник Олімпійського конгресу у Парижі (1894), де було прийнято рішення про проведення двох перших Олімпіад – Афінської (1896) і Паризької (1900).

Цікаві факти: Залишив більше, ніж 70 робіт з фізичного виховання і його історії. З 2008 року ім'я Олексія Бутовського носить стадіон «Ворскла» у Полтаві.

Спортсмени українського походження брали участь в Олімпіадах у складі команд Російської імперії, Польщі, Чехословаччини, починаючи з І Олімпійських ігор 1896 року. На ІІ Олімпійських іграх в Парижі 1900 року, в складі збірної Російської імперії, брав участь фехтувальник Петро Заковорот, уродженець Слобожанщини. Львівський фехтувальник Тадей Фрідріх двічі ставав бронзовим призером у складі польської команди шаблістів – у Амстердамі (1928) і Лос-Анджелесі (1932). У 1936 році у Берліні в складі команди Чехословаччини золоту медаль завоював спортсмен українського походження Володимир Сироватка.

Проте левова частина українських спортсменів (є дані, що українські атлети складали щонайменше 25% олімпійської команди) виступали під прапором Радянського Союзу на Олімпійських іграх з 1952 року до 1988 року, а після розпаду Радянського Союзу Україна була частиною Об'єднаної команди країн СНД у 1992 році. У 1952 році перші олімпійські нагороди збірної СРСР завоювали спортсмени України, четверо з них стали чемпіонами – борець Яків Пункін і гімнасти Віктор Чукарін, Марія Гороховська, Ніна Бочарова. Варто зазначити, що прапороносцем збірної СРСР на церемонії відкриття Олімпіади 1952 року на стадіоні «Олімпійський» у Гельсінкі був українець – тренер збірної важкоатлетів Яків Куценко. У складі команди штангістів був і перший радянський чемпіон світу – уродженець Чорнобиля Григорій Новак, який став чемпіоном світу в 1947 році в Парижі, виступаючи у середній вазі. У Гельсінкі Новак виступав у напівважкій вазі й став срібним призером.

Яків Пункін – (1921-1994)

Основні біографічні дані: Народився у Запоріжжі в єврейській родині. Закінчивши сім класів, пішов працювати токарем на завод і став займатися класичною боротьбою. У 1940 році він став срібним призером першості України, в 1941-му - чемпіоном України. У квітні 1941 року Яків був призваний до лав Червоної Армії і направлений до танкової школи. У перші ж дні війни він потрапив у полон. У 1945 році він перебував у таборі Меннен, звідки і був звільнений з полону і протягом трьох років проходив військову службу в Магдебурзі, відновивши в цей період заняття боротьбою. У 1947 році Яків став чемпіоном Збройних сил з класичної боротьби. До олімпійської збірної СРСР 1952 року Яків Пункін був включений, будучи учасником вісімнадцяти міжнародних сутичок при всього одній програній.

Видатні досягнення: Олімпійський чемпіон 1952 року у Хельсинкі

Цікаві факти: Коронним прийомом Якова був «гвинт» - кидок прогином, який він виконував особливо - з різкою зміною траєкторії кидка вже після його початку. Повторити цей кидок було неможливо. Справа в тому, що у Якова після контузії був нервовий тік: пересмикувались плече і частина обличчя. Суперникам здавалося, що кидок піде вліво, а Пункін раптово розгортав його вправо. Мимовільним хибним рухом він ставив в глухий кут абсолютно всіх.

Олімпійську славу Україні склали такі видатні спортсмени як Лариса Латиніна - дворазова абсолютна олімпійська чемпіонка (1956, 1960), володарка18 олімпійських медалей, зокрема 9 золотих - це найбільше досягнення в історії Олімпіад; Борис Шахлін - абсолютний олімпійський чемпіон (1960), призер трьох Олімпіад (1956, 1960, 1964), володар13 олімпійських нагород, зокрема, 9 золотих; Віктор Чукарін - дворазовий абсолютний олімпійський чемпіон (1952, 1956) володар7 олімпійських нагород.

Прославили Україну легкоатлети: Володимир Куц, уродженець Сумщини, який на Олімпіаді 1956 року виборов золоті медалі у бігу на 5000 та 10 000 м і був визнаний кращим спортсменом олімпійського року у світі; Валерій Борзов, переможець Олімпіади у Мюнхені (1972) на дистанціях 100 і 200 метрів, на Олімпіаді 1976 завоював дві бронзові медалі на тих же дистанціях.

Для підготовки та участі української команди в Олімпійських іграх незалежною командою та розвитку в Україні олімпійських видів спорту у 1993 році був створений Національний олімпійський комітет (НОК) України, першим президентом якого був обраний Валерій Борзов.

На XVII зимових Олімпійських іграх у Ліллехаммері (1994) Україна вперше виступала самостійною олімпійською командою. Першу золоту олімпійську медаль для незалежної України здобула тоді фігуристка Оксана Баюл.

15 липня 1996 року в олімпійському селищі Атланта (США) за урочистої обстановки вперше відбулося офіційне підняття прапору України на XXVI літніх Олімпійських іграх. Виступ українських спортсменів на них вивів Україну у десятку провідних спортивних держав світу. Дев'ять разів представники українського спорту піднімалися на найвищу сходинку Олімпійського п'єдесталу. Імена цих спортсменів стали відомі на увесь світ: борець греко-римського стилю В'ячеслав Олейник, спортивна гімнастка Лілія Подкопаєва, художня гімнастка Катерина Серебрянська, боксер Володимир Кличко, легкоатлетка Інеса Кравець, спортивний гімнаст Рустам Шаріпов, яхтсмени Євген Браславець та Ігор Матвієнко, а також багато інших спортсменів.

За 60 років участі в Олімпійських іграх (включаючи останні, 2012 року у Лондоні) представники України завоювали 622 нагороди, зокрема, 237 золотих медалей, 171 срібну і 214 бронзових.

Поиск по сайту: