Налаштування віддаленого робочого стола

Існує різне програмне забезпечення, котре використовується для доступу до віддаленої робочої стільниці. Для прикладу розглянемо програму VNC, оскільки дана програма дозволяє взаємодію між собою операційних систем Windows та Linux.

Virtual Network Computing (VNC) — віртуальне мережеве обчислення, що використовує протокол RFB (Remote Framebuffer). Управління здійснюється шляхом передачі натиснень клавіш на клавіатурі і рухів миші з одного комп'ютера на іншій і ретрансляції вмісту екрану через комп'ютерну мережу.

Система VNC платформонезалежна: Vnc-клієнт, званий VNC viewer, запущений на одній операційній системі, може підключатися до vnc-сервера, що працює на будь-якій іншій ОС. Існують реалізації клієнтської і серверної частини практично для всіх операційних систем, у тому числі і для Java (включаючи мобільну платформу J2me). До одного vnc-сервера одночасно можуть підключатися множинні клієнти. Найбільш популярні способи використання VNC — видалена технічна підтримка і доступ до робочого комп'ютера з будинку.

VNC була розроблена компанією At&t. Оригінальні вихідні коди доступні на умовах ліцензії GNU General Public License, як і багато варіантів VNC, що існують на даний момент.

VNC складається з двох частин: клієнта і сервера. Сервер — програма, що надає доступ до екрану комп'ютера, на якому вона запущена. Клієнт (або viewer) — програма, одержуюча зображення екрану з сервера і взаємодіюча з ним.

VNC — дуже простий протокол, заснований на графічних примітивах: «Покласти прямокутник піксельних даних на задану координатами позицію». Сервер посилає невеликі прямокутники клієнтові. Така схема в своїй примітивній формі споживає велику частину пропускної можливості каналу. Для зниження навантаження на канал використовуються різні методи. Існують різні кодування — методи визначення найбільш ефективного способу передачі цих прямокутників.

Протокол VNC дозволяє клієнтові і серверу «домовитися» про те, яке кодування буде використано. Найпростіший метод кодування, підтримуваний всіма клієнтами і серверами, — «Raw encoding», при якому пікселі передаються в порядку зліва-направо, зверху-вниз, і після передачі первинного стану екрану передаються пікселі, що лише змінилися. Цей метод працює дуже добре при незначних змінах зображення на екрані (рухи покажчика миші по робочому столу, набір тексту під курсором), але завантаження каналу стає дуже високим при одночасному зміни великої кількості пікселів, наприклад, при перегляді відео в повноекранному режимі.

За умовчанням VNC використовує діапазон tcp-портів з 5900 до 5906. Кожним портом є відповідний екран x-сервера (порти з 5900 по 5906 асоційовані з екранами з:0 по:6). Багато комп'ютерів під управлінням ОС Windows можуть використовувати лише один порт через відсутність розрахованих на багато користувачів властивостей, властивих unix-системам. Для windows-систем екран за умовчанням —:0, що відповідає порту 5900.

Також існує можливість зворотного підключення від сервера до клієнта. В цьому випадку клієнт переводиться в прослуховуючий (Listening) режим і з'єднання ініціюється сервером на 5500 tcp-порт клієнта. Порти можуть бути змінені.

Спочатку VNC не використовує шифрування трафіку, проте в процедурі аутентифікації пароль не передається у відкритому вигляді, а використовується алгоритм «виклик-відповідь» з des-шифруванням (ефективна довжина ключа складає 56-біт). У багатьох реалізаціях існує обмеження в 8 символів на довжину пароля і якщо його довжина перевершує 8 символів, то пароль урізується, а зайві символи ігноруються.

При необхідності надійного шифрування всієї vnc-сесії, вона може бути встановлена через SSL, SSH або vpn-тунель, а також поверх Ipsec. Технологія Ipsec підтримується переважною більшістю сучасних ОС і використовується як при з'єднанні через інтернет, так і в локальних мережах. Ssh-клієнти дозволяють створювати ssh-тунелі як зі всіх основних платформ (UNIX, Windows, Macintosh і ін.), так і для менш популярних.

В ОС Linux в якості сервера VNC є програма Vino, а в якості клієнта програма VNC- viewer.

Поиск по сайту: