Законодавче регулювання робочого часу і часу відпочинку

Законодавче регулювання робочого часу і часу відпочинку здійснюється на основі Кодексу законів про працю України, зо­крема глави IV „Робочий час” і глави V „Час відпочинку”.

Так, наприклад, у главі „Робочий час” регламентуються такі положення.

Нормативна тривалість робочого часу. Робочий час протягом тижня не може перевищувати 40 годин. Установлюється п’яти­денний робочий тиждень із двома вихідними днями. Може бути встановлений і шестиденний робочий тиждень, якщо це викликано виробничою необхідністю. За шестиденного робочого тижня трива­лість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин за тижневої норми 40 годин, 6 годин за тижневої норми 24 години.

У цій же главі перелічено категорії працівників, які мають право на скорочену тривалість робочого дня. До них належать:

1) працівники віком 16-18 років — тривалість робочого часу для них не повинна перевищувати 36 годин, а для осіб віком від 15 до 16 років — 24 годин на тиждень;

2) працівники, зайняті на роботах зі шкідливими умовами ви­робництва, — тривалість робочого часу для них також не повинна перевищувати 36 годин на тиждень;

3) окремі категорії працівників (наприклад, учителі, лікарі та ін.).

Тривалість роботи напередодні вихідних, неробочих і святко­вих днів скорочується на 1 годину.

Тривалість роботи в нічний час скорочується на 1 годину. Ніч­ним вважається час із 22-00 до 6-00 годин.

Категорії працівників, яким забороняється робота в нічний час:

1) вагітні жінки та особи, які мають дітей віком до трьох років;

2) особи, молодші 18 років, та інші категорії працівників, перед­бачені законодавством.

Неповний робочий час. В окремих випадках, з ініціативи пра­цівника, йому може встановлюватися неповний робочий час. Та­кими випадками є догляд за дітьми, догляд за хворими членами сім'ї тощо. Оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьова­ному часу або залежно від виробітку.

Обмеження понадурочних, робіт. Понадурочні роботи не допус­каються. Робота в понадурочний час може застосовуватися лише з дозволу профспілкової організації підприємства в таких винятко­вих випадках:

1) оборона, запобігання і ліквідація наслідків суспільних або стихійних лих;

2) суспільне необхідні роботи з водозабезпечення, газопоста­чання, опалення, освітлення з метою запобігання аварій;

3) необхідність закінчення початої роботи, якщо припинення її може призвести до псування державної або суспільної власності. Наприклад, невідкладний ремонт;

4) необхідність виконання навантажувально-розвантажуваль­них робіт з метою недопущення або усунення накопичення ванта­жів у пунктах відправлення;

5) продовження роботи за нез’явлення працівника, який засту­пає у зміну, якщо робота не допускає перерв.

Забороняється залучати до понадурочних робіт такі категорії працівників:

— вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

— осіб, молодших 18 років;

— працівників, які навчаються без відриву від виробництва дні занять.

Граничні норми понадурочних робіт. Вони не можуть перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів поспіль, 120 годин протягом року. На підприємстві повинен вести­ся облік понадурочних робіт кожного працівника.

Глава V Кодексу законів України про працю „Час відпочинку” регламентує такі положення:

Час перерв на відпочинок і харчування не повинен перевищува­ти двох годин. Перерва на відпочинок і харчування не включається в робочий час.

Вихідні дні. Тривалість щотижневого неперервного відпочинку не повинна бути меншою 42 годин. За п’ятиденного робочого тиж­ня працівникам надаються два вихідних дні, а за шестиденного — один вихідний день. У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний, після святкового чи понадурочного.

Заборона роботи у вихідні та святкові дні. Робота у вихідні дні забороняється. Залучення працівників до роботи у вихідні дні про­водиться за письмовим наказом власника або уповноваженого ним органу лише з дозволу профспілкової організації та у виняткових випадках. Якщо роботи проводилися в ці дні, працівникові має бути надана компенсація за угодою сторін, або у вигляді іншого дня від­починку, або у грошовій формі в подвійному розмірі.

Також у цій главі визначено святкові й неробочі дні, в які робота не проводиться. Святкові дні: 1 січня — Новий рік, 7 січня — Різдво Христове, 8 березня — Міжнародний жіночий день, 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня — День пере­моги, 28 червня — День Конституції України, 24 серпня — День незалежності України. Робота також не проводиться у дні релі­гійних свят: 7 січня — Різдво Христове, один день Великодня, один день Трійці. Крім того, до трьох днів відпочинку на рік надається працівникам іншого віросповідання для святкування їх­ніх релігійних свят.

Щорічні відпустки. Громадянам, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами всіх форм власності, незалежно від галузі й виду діяльності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна й додаткові) відпуст­ки зі збереженням на цей період місця роботи і заробітної плати, їхня тривалість не повинна бути меншою 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік. Особам віком до 18 років надається щорічна відпустка тривалістю 31 календарний день. Визначаються також випадки додаткових відпусток і порядок їх надання. Додат­кові відпустки надаються:

1) за роботу зі шкідливими й тяжкими умовами праці на вироб­ництвах;

2) за особливий характер праці;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови й порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.

До щорічних відпусток не додаються дні тимчасової непраце­здатності працівника, святкові й неробочі дні, відпустки, пов’язані з вагітністю й пологами.

Поиск по сайту: