 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Наймані працівники та їх об’єднання як суб’єкти соціального партнерства
Суб’єкт соціально-трудових відносин — це юридична, або фізична особа, яка володіє первинними носіями права у соціально-трудових відносинах.
Суб’єктами соціально-трудових відносин виступають наймані працівники, об'єднання найманих працівників або їх органи, роботодавці, об’єднання роботодавців або їх органи, органи законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування.
Виділяють чотири групи суб’єктів соціально-трудових відносин.
Перша група — це первинні носії прав та інтересів (наймані працівники, роботодавці, держава).
Друга група — це представницькі організації та їх органи (об'єднання роботодавців, об'єднання найманих працівників, органи влади і управління).
Третя група — органи соціального діалогу (Національна рада соціального партнерства, органи в галузях, регіонах, на підприємствах).
Четверта група — це органи, які усувають наслідки можливих конфліктів, попереджають загострення соціально-трудових відносин (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри, та інші інформаційні, консультативні формування).
Одним з основних і найбільш масових суб'єктів соціально-трудових відносин є наймані працівники та їх представницькі органи (до 90% економічно активного населення має статус найманого персоналу). Наймані працівники є найбільш не захищеною стороною соціально-трудових відносин порівняно з роботодавцями.
Найманий працівник — це фізична особа (громадянин), яка перебуває у трудових відносинах з роботодавцем на підставі укладеного трудового договору (контракту) і безпосередньо виконує трудову функцію відповідно до Існуючих регламентів.
Якщо вдатися до історії, то можна відмітити, що шлях формування профспілкових організацій був тяжким і тривалим. Одним з перших законодавчих актів, що узаконювали об ’ єднання найманих працівників для захисту своїх інтересів був „Закон про профспілки” прийнятий в Англії у 1871р. Цей закон заборонив судове переслідування профспілок, увів їх добровільну державну реєстрацію.
Пізніше, у 1891 р. у зверненні Папи Римського Лева 12 до духовенства та віруючих запропоновано роботодавцям та робітникам поєднувати свої зусилля для досягнення партнерства та злагоди в суспільстві, що стало початком соціальної доктрини католицької церкви.
Що стосується України, то за радянської доби існували окремі елементарні форми соціального партнерства на ряду з державно-партійним патерналізмом, що забезпечувало за допомогою механізму зрівнялівки вирішення багатьох соціально-трудових проблем.
В Україні було кілька етапів, коли виробничі відносини формувалися за принципом соціального партнерства:
у 1918 р. — за умов Української народної республіки;
у 1921-1928 р. — за умов НЕПу;
Поиск по сайту: