Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Економічне значення росту продуктивності праці в умовах формування ринкових відносин визначає важливість проблем її виміру. Правильний та раціональний вимір рівня і динаміки продуктивності праці в різних галузях матеріального виробництва є важливою умовою успішного рішення завдання максимального підвищення продуктивності праці.

Показники, якими характеризується продуктивність праці, повинні точно відбивати ефективність праці. При цьому важливо врахувати усе, що зроблено за даний період часу. Крім того, одиниця виміру повинна відповідати природі самого поняття „продуктивність праці”, не спотворюючи ні рівня, ні динаміки цього показника.

Вимір продуктивності праці стосується трьох взаємозалежних питань:

1) економічного змісту продуктивності праці;

2) визначення показників, що могли б служити кількісною мірою виміру рівня продуктивності праці;

3) принципів зіставлення показників продуктивності праці в часі та просторі.

Практиці відомі різні показники виміру продукції і витрат праці, застосовуються різні методи і показники виміру продуктивності праці, що зв’язано з особливостями виробництва, застосовуваної техніки, сировини тощо та цілями економічного дослідження. Застосовувані методи виміру продуктивності праці мають свій особливий зміст і водночас вони не виключають, а доповнюють один одного.

Вимір продуктивності праці зводиться, по-перше, до визначення її абсолютного рівня, тобто кількості продукції, вироблюваної в одиницю робочого часу; по-друге, до визначення зміни цього рівня за якийсь період.

Для оцінки достоїнств і недоліків застосовуваних способів виміру необхідно визначити вимоги, що повинні бути пред'явлені до методу обліку продуктивності праці. Так, ці вимоги зводяться до наступного: відповідність одиниці виміру завданням обліку, тобто одиниця виміру не повинна спотворювати показників продуктивності праці; повнота обліку і відповідність врахованого обсягу виробництва фактичному обсягові робіт, єдність методів виміру продуктивності праці, тобто показник продуктивності праці повинен бути наскрізним і порівнянним та володіти наступними властивостями; високим ступенем узагальнення, гнучкістю, універсальністю застосування.

Вимір продуктивності праці здійснюється шляхом зіставлення результатів праці у вигляді обсягу виробленої продукції з витратами праці (середньо­спискова чисельність промислово-виробничого персоналу). У залежності від прямого або зворотного відношення цих величин в економіці праці розрізняють два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток являє собою кількість продукції, яка вироблена в одиницю робочого часу або приходиться на одного середньоспискового працівника (робітника) за одиницю часу (місяць, квартал, рік). Виробіток визначається відношенням кількості виробленої продукції (Q) до витрат робочого часу на виробництво цієї продукції (Т). Чим більша величина цього показника, тим вища продуктивність праці, тому він і називається прямим показником продуктивності праці.

Рівень і динаміку продуктивності праці можна виразити і за допомогою зворотної величини — трудомісткості, тобто трудомісткість являє собою витрати робочого часу на одиницю продукції. Практично байдуже, яке з приведених відносин буде прийнято для характеристики рівня і динаміки продуктивності праці. Перше виражає ріст продуктивності праці через збільшення продукції, виробленої в одиницю часу; друге характеризує те ж саме явище економією праці, витраченої на випуск одиниці продукції. Водночас, слід зазначити, що найбільш розповсюдженим і універсальним показником є виробіток.

В економічних розрахунках застосовують годинну, денну місячну (квартальну, річну) норму виробітку. Методи виміру продуктивності праці розрізняються в залежності від способів визначення обсягів виробленої продукції. Для вирахування обсягу виробництва (продукції, робіт, послуг) та відповідно продуктивності праці (виробіток) розрізняються три методи визначення виробітку натуральний, вартісний (грошовий) і трудовий.

Натуральний метод. Прицьому методі обсяг виробітку продукції і показники продуктивності праці обчислюються в натуральних одиницях — тоннах, кубічних метрах, метрах, штуках тощо У вугільній і нафтовій промисловості, наприклад, виробіток визначається в тоннах, у газовій промисловості — у кубічних метрах, у лісопильному виробництві — у кубометрах деревини.

Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає кілька видів або марок однорідної продукції, то виробіток виміряється в умовних натуральних одиницях.

Оскільки кожен продукт як споживча вартість знаходить у натуральному вираженні свій безпосередній вимірник то метод обчислення продукції в натуральних одиницях одержує однакове значення і рівною мірою задовольняє вимоги планування й обліку продукції на всіх стадіях суспільного виробництва. Лише на основі натуральних показників продукції можливо правильно визначити співвідношення між виробництвом та потребою в тому або іншому виді продукції. Без них не можна скласти матеріальні баланси, що є основою народногосподарського планування. Натуральні показники дозволяють бачити склад зробленої продукції за видами, сортами тощо. Велике значення натуральних показників продуктивності праці полягає в безпосередньому порівнянні їх, що дає можливість оцінювати результати в абсолютних рівнях продуктивності праці як у межах підприємства, так і на різних ступінях управління господарським комплексом.

Однак при всій значимості цього методу його практичне використання для народного господарства загалом є обмеженим. Створювані конкретною працею споживчі вартості, як і конкретні види праці, розрізняються між собою якісно. Тому за допомогою натуральних показників можна вимірювати й їх рівень, а також динаміку продуктивності праці лише в рамках окремих видів продукції або окремих видів виконуваних робіт. Натуральний метод доцільно застосовувати у випадках обчислення показників продуктивності праці на окремих робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах і на підприємствах, що виробляють однорідну продукцію, коли можливий її безпосередній вимір у спільних одиницях. Слід зазначити, що при дотриманні відповідних вимог продуктивність живої праці знайде правильне відображення в натуральних вимірниках незалежно від того, яка кількість минулої праці упредметнена в продукті.

Вартісний метод. Для одержання узагальнених показників з продукції і виміру продуктивності праці в народному господарстві вартісний метод визнається основним. Сутність його полягає в тім, що показник продуктивності праці визначається як відношення виробленої продукції, вираженої в грошових одиницях, до витрат робочого часу. Ціни, за якими порівнюється продукція, диференційовані за різновидами кожного виду виробів. Крім цього, вони встановлюються в багатьох випадках з урахуванням якості продукції. Завдяки цьому вартісні показники продуктивності праці на відміну від натуральних враховують не лише види, але і різновиди виробленої продукції, а також відбивають певною мірою зміни в якості продукції.

Якщо натуральні показники характеризують продукцію тільки як визначений показник споживчої вартості, то вартісні показники характеризують продукцію як визначений економічний результат роботи. Здатність вартісного показника відбити в пропорційних величинах кількість праці, що наявна в різноманітній продукції, дозволяє використовувати його для обчислення продуктивності праці не лише на будь-якому підприємстві, але і окремої галузі та народному господарстві загалом.

Для обчислення продуктивності праці у вартісному вираженні можуть бути використані різні показники оцінки обсягу продукції, що випускається: валова продукція, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, нормативна чиста і чиста продукція, валовий дохід.

Водночас, показник, обчислений на основі валової продукції (валового обороту), не відбиває дійсних витрат праці і змін, що відбуваються в народному господарстві. Причина цього криється в наступному:

1) обсяг валової продукції не відбиває розходжень у виробничій структурі підприємств та ступеня їхньої кооперації, у зв'язку з чим показники виробленої продукції і продуктивності праці можуть виявитися непорівнянними;

2) величина валової продукції значною мірою піддається впливові зміни питомої ваги витрат минулої праці (матеріальних витрат) у зв'язку з асортиментними зрушеннями, що можуть спотворювати рівень і динаміку продуктивності праці;

3) обсяг валової продукції залежить від рівня цін на продукцію і вихідні норми рентабельності, що також не завжди відбиває дійсний зв'язок з витратами праці на промислових підприємствах, фермерських господарствах тощо; у обліку за валовою продукцією не знаходить

4) ніякого відбитку економія або перевитрата минулої праці, хоча, як відомо, економія в застосуванні сировини, матеріалів, палива тощо веде до підвищення продуктивності праці, а їх перевитрата - до марнотратства;

5) при підсумовуванні валової продукції нерідко має місце повторність рахунків, оскільки вартість продукції одного підприємства (яке поставляє продукцію по кооперації) впливає на величину вартості продукції іншого (споживаючого її).

Показник товарної продукції при вирахуванні продуктивності праці має ті ж недоліки, що й показник валової продукції.

Різниця між показниками валової і товарної продукції полягає взагалі в тім, що перший характеризує продукцію з погляду виробництва, виявляючи загальний обсяг виробничої діяльності, а другий — з погляду пропозиції. З народногосподарської точки зору більш важливим є другий показник, тобто товарна продукція, тому що він містить ті результати виробничої діяльності, що вже можуть надійти в народногосподарський комплекс — готова продукція.

В окремих галузях промисловості, особливо у швейній, застосовується показник продуктивності праці, обчислювальний як нормативна вартість обробки (HBO). HBO відбиває нормативні витрати на випуск одиниці продукції, у які включається заробітна плата основних працівників з відрахуваннями у фонд соціального страхування, а також цехові і загальнозаводські витрати. Прямі матеріальні витрати в цьому нормативі не відбиваються. Але і цей показник має досить істотні недоліки. Насамперед, він не характеризує ні обсягу виконаної роботи (повної вартості), ні собівартості виробленої продукції, ні знову створеної вартості. Це категорія проміжна, що не має жорстко обкресленого економічного змісту. Оскільки фактична вартість обробки на підприємстві може набагато відрізнятися від загально галузевої, то підприємства, застосовуючи НВО, продовжують виробляти „вигідну” і „невигідну” продукцію.

Вироблення робітниками продукції, обчислене на базі НВО, як правило, дає більш високий відсоток росту, порівняно з обчисленим на базі валової продукції.

Перебільшуючи темп росту продуктивності праці, нормативна вартість обробки завищує і фонд заробітної плати. Крім цього, вона не завжди відбиває дійсні зміни продуктивності праці і через невідповідність фактичної трудомісткості продукції та фактичної собівартості обробки. Наявність недоліків даного показника, труднощі установлення нормативів викликають серйозні труднощі в його практичному застосуванні.

В даний час у багатьох галузях промисловості для обчислення продуктивності праці на рівні підприємств, об’єднань і міністерств застосовують показник нормативної чистої продукції і чиста продукція (валовий дохід). Ці показники враховують лише ту частину вартості продукції, що є результатом діяльності даного підприємства. Пропозиція використовувати чисту продукцію була висунута з метою усунути перекручування в показниках продуктивності праці за рахунок зміни питомої ваги перенесеної вартості в загальній вартості виробленої продукції. В основі даного показника лежить знову створена на відповідному підприємстві вартість, тобто в ньому відбивається основний результат діяльності підприємства, ефективність використання наявних резервів. Побудований на незмінних цінах і нормативній базі показник чистої продукції відрізняється головною якістю вимірника обсягу роботи — порівнянністю в динаміці результатів праці, власних зусиль підприємств у вдосконаленні виробництва. Створюючи реальне уявлення про рівень і ріст продуктивності праці, показники нормативної чистої і чистої продукції (валового доходу), характеризують дійсні співвідношення, що складаються між темпами росту продуктивності праці і темпами росту середньої заробітної плати. Тим самим закладається основа для встановлення і контролю пропорційної залежності між обсягом коштів у населення і його товарним покриттям.

Розрахунок нормативної чистої продукції (НЧП)здійснюється за формулою:

,

де П — план випуску і-х виробів, шт.;

Н_чп — норматив чистої продукції на і-й виріб, грн.;

п — число найменувань виробів у плані.

Стабільний норматив чистої продукції на виріб є частиною оптової ціни й затверджується одночасно з нею. Він визначається за формулою:

,

де З_пр— заробітна плата основних виробничих робітників з відраху­ваннями на соціальне страхування, грн.;

К₃ —коефіцієнт, що виражає відношення заробітної плати інших категорій працюючих до заробітної плати основних виробничих робітників;

Р_н— нормативний прибуток, грн.

Перевага показника нормативної чистої продукції полягає в тім, що при його використанні підприємства не зацікавлені у випуску більш матеріаломісткої продукції.

Однак і цей показник не вільний від недоліків. Так, не усувається вплив асортиментних зрушень, що спотворює, як наслідок різновидності нормативів чистої продукції (по заробітній платі і рентабельності). На величину нормативної чистої продукції впливають також матеріальні витрати, оскільки прибуток в оптовій ціні встановлюється пропорційно загальним витратам виробництва.

Серед вартісних показників найбільше реально відбиває продуктивність праці чиста продукція (валовий дохід), або знову створена вартість або частина вартості продукції, створена живою працею. Величина чистої продукції (планова та фактична) обчислюється як різниця між обсягом валової продукції та всіма елементами упредметненої (минулої) праці (вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, енергії, амортизаційні відрахування). У цьому показнику побічно враховуються як економія упредметненої праці, так і поліпшення якості продукції (через ціни).

Трудовий метод. На робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах при випуску різноманітної незавершеної продукції продуктивність праці визначається в годинах. При науково обґрунтованих (статистичних) нормах цей метод точно характеризує динаміку продуктивності праці.

Поряд з виробітком широко використовується показник трудомісткості продукції.

Технологічна трудомісткість (Тт) —це витрати праці робітників, що здійснюють технологічний вплив на предмети праці, що враховуються в товарній продукції підприємства (доцільна зміна форми, стану, положення, фізичних, хімічних і інших їхніх властивостей). Технологічна трудомісткість визначається за формулою:

,

де Т_в— витрати праці основних робітників-відрядників;

Т_п— витрати праці основних робітників-погодинників.

Трудомісткість обслуговування виробництва (Т_о) — це витрати праці допоміжних робітників основних і всіх робітників допоміжних цехів та служб, які пов'язані з обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість (Тпр) —це витрати праці всіх робітників (основних і допоміжних цехів), визначається за формулою:

Трудомісткість управління виробництвом (Т_у) — це витрати праці керівників, фахівців, службовців, охорони.

Повна трудомісткість продукції (Т) включає трудові витрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу підприємства та визначається за формулами:

,

,

.

За характером і призначенням витрат праці варто розрізняти нормовану, фактичну і планову трудомісткість.

Нормована трудомісткість — це нормовані витрати на виготовлення виробу або виконання визначеного обсягу робіт, установлювані для усіх видів трудомісткості (технологічної, обслуговування і управління) виходячи з діючих норм часу (виробітку), норм обслуговування, штатних розкладів і планового фонду робочого часу відповідно до режиму роботи підприємства.

Фактична трудомісткість — це реальні витрати праці на виготовлення одиниці виробу, обсягу роботи.

Планова трудомісткість —це витрати праці на виготовлення виробу або виконання визначеного обсягу робіт, установлені з урахуванням їх зниження в планованому періоді.

За об'єктом вирахування розрізняють трудомісткість на операцію, деталь, виріб.

За місцем додавання праці виділяють трудомісткість заводську, цехову, дільничу, бригадну і робочого місця.

Підвищення ролі показника трудомісткості зв'язане з тим, що при вимірі продуктивності праці резерви її росту складають власне кажучи можливості економії часу. Трудовий метод дозволяє в цьому випадку здійснювати планомірне й ощадливе регулювання витрат у найбільш іманентній праці формі — безпосередньо робочим часом.

При трудовому методі виміру продуктивності праці робочий час є загальною і якісно однорідною характеристикою, на основі якої зважується різноякісна продукція. Тому даний метод є найбільш точним еквівалентом категорії продуктивності праці. При його застосуванні обсяг продукції оцінюється в одиницях робочого часу, завдяки чому встановлюється прямий зв'язок між кількістю продукції і витратами праці на її виготовлення. За допомогою цього методу можливо обчислити економію витрат робочого часу не тільки за виробами, за окремими робочими місцями, але і за факторами.

Слід підкреслити, що в сучасних умовах найбільш доцільним стає застосування саме трудового методу виміру продуктивності праці, щодозволяє найбільше точно виміряти рівень і динаміку продуктивності праці як живої конкретної праці, вимірюваного часом його додавання. Даний метод дозволяє також проводити й коректні порівняння продуктивності праці в різних сферах економіки.

Продуктивність праці —це результат конкретної праці за певний проміжок часу, що вимірюється кількістю продукції, зробленої за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, рік), або кількістю часу, витраченого на виробництво одиниці продукції.

Фактори росту продуктивності праці — це ті рушійні сили, або причини, під впливом яких змінюється її рівень.

В якості такої сили (факторів) виступає: технічний прогрес, удосконалювання організації виробництва, управління працею тощо. Різноманіття конкретних шляхів і засобів досягнення більш високої продуктивності праці викликає необхідність розробки класифікації факторів росту продуктивності праці.

Дія факторів росту продуктивності праці залежить від природних, суспільних, екологічних і матеріальних умов, у яких вони проявляються і реалізуються.

Вимір продуктивності праці стосується трьох взаємозалежних питань:

— економічного змісту продуктивності праці;

— визначення показників, що могли б служити кількісною мірою виміру рівня продуктивності праці;

— принципів зіставлення показників продуктивності праці в часі та просторі.

Практиці відомі різні показники виміру продукції і витрат праці, застосовуються різні методи і показники виміру продуктивності праці, що зв’язано з особливостями виробництва, застосовуваної техніки, сировини тощо та цілями економічного дослідження. Використовувані методи виміру продуктивності праці мають свій особливий зміст, проте вони не виключають, а доповнюють один одного.

Поиск по сайту: