Основні моделі соціального партнерства

За механізмом правового регулювання договірного процесу у світі склалися три основні моделі соціального партнерства (діалогу).

Перша модель характеризується високим рівнем централізації договірного процесу. Ця модель застосовується у країнах північної Європи, Бельгії, Данії, Нідерландах, Норвегії, Фінляндії, Швеції, Австрії. Цими країнами було втілено міжнародно-правовий принцип „трипартизму МОП”, за яким всі рішення щодо соціально-трудових відносин, приймаються за активної ролі владних структур та за участю всіх соціальних партнерів. Стратегічний трикутник соціального партнерства перебуває на найвищому організаційному рівні. Укази що тут виробляються, стають основою для галузей та підприємств. Об’єднання працівників у професійні спілки в скандинавських країнах досягає 90%.

Друга модель найбільш типова для країн Центральної Європи (Італії Німеччини, Франції, Швейцарії, Англії, Ірландії). У цих країнах, як правило, не створюються на національному рівні постійно діючі органи соціального партнерства. Уряди країн періодично проводять консультації з національними об'єднаннями профспілок і роботодавців. Спільні рішення на цьому рівні майже не приймаються, іноді укладаються загальнонаціональні угоди з окремих питань соціальної політики. Головний трикутник переговорів проходить переважно на регіональному та галузевому рівнях. Членство у профспілках в цих країнах дещо менше, ніж у країнах першої моделі і досягає від 30 до 60 %.

Третя модель характерна для країн, в яких переговорний процес відбувається на рівні підприємств і установ. Модель властива для країн: Іспанії, Португалії, Греції а також США та Японії. Це означає, що організація власників (роботодавців) не втручається у соціально-трудові відносини, наприклад, як у США та Японії. У цих країнах спостерігається тенденція спрямована на приниження ролі профспілкового руху, прагнення усунути профспілки від впливу на процес активної соціальної політики. Наприклад, в деяких країнах (особливо в Італії) вважається, що в постіндустріальному суспільстві відмирає захисна функція профспілок. У практику трудових відносин широко втілюється система індивідуальних трудових контрактів, у разі порушення яких найманий працівник може сам звернутися до суду і захистити себе. Кількість працівників об'єднаних у профспілки складає в цих країнах близько 30%.

Згідно з дослідженнями ОЕРС (Організація економічного співробітницт­ва та розвитку) перевагу не можна надати жодній з цих моделей, кожна з них має свої недоліки та переваги. При формуванні моделі соціального діалогу необхідно враховувати специфіку соціально-трудових відносин даної країни. Необхідно, щоб моделі були гнучкими, могли швидко пристосовуватися до необхідних змін міжнародної та національної економіки та політичної ситуації.

Контрольні запитання

1. Що таке „соціальне партнерство”?

2. Охарактеризуйте основні сторони соціального партнерства та їх функції?

3. Дайте визначення поняттю „найманий працівник”.

4. Роль і місце профспілок у сфері соціально-трудових відносин.

5. Дайте визначення поняттю „роботодавець”.

6. З якою метою роботодавці створюють свої організації та обєднання?

7. Розкрийте основи соціального партнерства в Україні.

8. Які основні підсистеми соціального страхування?

9. Які міжнародні організації втілюють досвід соціального партнерства?

10. Назвіть основні моделі соціального партнерства.

Поиск по сайту: