 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Поняття і основні напрями організації праці
В умовах переходу України до ринкових відносин господарювання зростає важливість усіх факторів, що впливають на ефективність виробництва. Не остання роль у підвищенні результативності суспільного виробництва відводиться науковій організації праці.
В економічній теорії під суспільною організацією праці розуміють формування й підтримування природних, розумних пропорцій між сферами прикладання праці, а отже, і між сферами суспільного виробництва й невиробничою сферою.
Організація діяльності виробничого підприємства — комплексне вдосконалення підготовки виробництва, виробничих процесів і системи їх обслуговування. Найбільш важливим завданням організації виробництва є забезпечення раціонального поєднання живої праці з засобами виробництва на кожній ділянці підприємства, а також забезпечення ефективної взаємодії виробничих, управлінських та обслуговуючих ланок. Найбільш важливою складовою організації виробництва є організація праці.
Організація праці на підприємстві повинна забезпечувати раціональне поєднання і поділ праці в колективі, професійний підбір кадрів, їхню ефективну діяльність і умови для реалізації їхніх творчих можливостей.
Організація праці на підприємстві повинна бути науковою, забезпечувати неперервне впровадження у виробництво досягнень науки й передового виробничого досвіду, найбільш ефективне використання трудових, матеріальних ресурсів і виробничих фондів підприємства.
Сукупність досягнень науки і техніки, передового виробничого досвіду, на які спирається наукова організація праці в розробленні заходів з організації праці, називають її основами.
Останні групуються таким чином:
· соціально-економічні,
· техніко-економічні,
· психофізіологічні,
· правові,
· нормативні.
Соціально-економічні основи наукової організації праці визначають цілі, характер, зміст праці в суспільстві, соціально-економічну спрямованість заходів організації праці.
Техніко-економічні основи наукової організації праці складають досягнення технічних наук, сукупність знань і досвіду в галузі застосування і вдосконалення знарядь і предметів праці, техніки і технології виробництва.
Психофізіологічні основи наукової організації праці становлять висновки й рекомендації наук, які вивчають фізіологію та психологію праці, зміни, які відбуваються в організмі людини з виконанням трудових дій у певних виробничих умовах.
Правові основи наукової організації праці складають закони, нормативи і правила, які регулюють трудову діяльність. Основним правовим документом у сфері праці є Конституція, яка гарантує право на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення старості.
Нормативні основи наукової організації праці складають вимоги, які містяться в різних нормативних документах і матеріалах, які регламентують виробничі й трудові процеси, економіку та управління виробництвом.
Розглядаючи питання організації праці як певне коло самостійних проблем, слід мати на у вазі, що їх неможливо ізолювати від з’ясування суті організації виробництва в цілому. Процес матеріального виробництва поряд із безпосередньо живим трудом включає в себе предмети праці, тобто все те, на що спрямована праця (об’єкти його застосування), та знаряддя праці, за допомогою яких здійснюється дія людей на предмет праці. Забезпечення взаємодії цих трьох складових виробничого процесу є задачею організації виробництва.
Таким чином, організація праці є складовою частиною організації виробництва. Вона є основою ефективного використання персоналу.
Сутність організації праці полягає у створенні таких умов, які забезпечили б найбільшу ефективність виробництва, сприяли всебічному розвитку працівників.
Відрізняють:
— загальні організаційні принципи;
— принципи, що визначають організаційно-технічний аспект системи організації праці.
До перших відносяться:
· принцип плановості організації праці (на рівні підприємства плануванням охоплюються всі етапи виробничого циклу);
· принцип комплексності (приховувати взаємодію всіх елементів системи організації праці та різних рівнів управління виробництвом);
· принцип науковості (використання прогресивних методів організації праці);
· принцип нормативності (використання у організації праці прогресивних нормативів та стандартів);
· принцип ефективності (максимальний матеріальний та соціальний ефект із мінімальними витратами).
Друга група принципів охоплює:
Ø принцип обов’язкової відповідності між технічним оснащенням виробництва та рівнем організації праці;
Ø принцип системності та комплексності вирішення усіх практичних питань організації праці;
Ø принцип пропорційності та узгодженості у праці окремих груп, які працюють із метою утворення з часткових працівників єдиного виробничого колективу;
Ø принцип безперервності та ритмічності процесу праці у всіх ланцюгах та на усіх етапах виробничого процесу.
Раціональна організація праці покликана вирішити
w економічну задачу, яка полягає у максимальному зменшенні витрат на виробництво;
w психофізіологічну задачу, яка пов’язана з оздоровленням та полегшенням умов праці, збереженням фізичного здоров’я та безпекою людей, із підтримкою високого рівня їх працездатності;
w соціальну задачу, яка вирішується шляхом підвищення рівня задоволеності людей своєю роботою, розвитком особистості працюючих.
В сучасних умовах господарювання основні напрями наукової організації праці полягають у:
— розробленні та впровадженні раціональних форм розподілу і кооперації праці;
— поліпшенні організації підбору, підготовки й підвищення кваліфікації кадрів;
— раціоналізації трудових процесів, впровадженні передових способів і методів праці;
— вдосконаленні організації та обслуговування робочих місць;
— вдосконаленні нормування праці;
— впровадженні ефективних форм і методів матеріального і морального стимулювання праці;
— покращенні умов праці;
— зміцненні дисципліни праці.
Впроваджуючи названі вище напрями вдосконалення організації праці, слід враховувати особливості виробничого рівня.
У масштабі народного господарства вдосконалення організації праці має такі завдання: забезпечення найбільш повного використання трудових ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих у галузях матеріального і нематеріального виробництва, раціональний розподіл і перерозподіл робочої сили між галузями і регіонами країни.
На рівні підприємства завдання з удосконалення організації праці полягають у: правильності розстановки працівників на виробничих ділянках на основі раціонального розподілу і кооперації праці, спеціалізації та розширенні зон обслуговування; узгодженості дій.
На конкретному робочому місці вирішують такі завдання: впровадження прогресивних робочих засобів і трудових операцій правильне обладнання і планування робочих місць, рівномірне та безперебійне забезпечення їх інструментами й матеріалами, створення належних умов для роботи й життєдіяльності людини.
Поиск по сайту: