Поняття і види зайнятості населення

Зайнятість — одна з найскладніших і найважливіших економічних категорій, оскільки, з одного боку, забезпечує виробництво валового національного продукту — основу життєдіяльності людського суспільства, а з іншого — відображає потреби людини в самореалізації через участь у суспільно корисній праці. Отже, зайнятість — надзвичайно важливе соціально-економічне явище, яке відображає раціональне використання ресурсів праці, задоволення потреб народного господарства в робочій силі, забезпечення належного рівня життя зайнятого населення, задоволення потреб пра­цівників у підвищенні професійного рівня, у всебічному розвитку особистості.

Зайнятість населення — це діяльність, пов’язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить дохід у вигляді заробітної плати, додаткових грошових допомог, натуральних виплат і т. ін.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності й виконують функції, пов’язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці та виробництва.

Залежно від тривалості й режиму зайнятості виділяють такі її форми:

Повну зайнятість розглядають на рівні працівника та на рівні держави. На рівні окремого суб’єкта ринку праці повна зайнятість — це діяльність працівника протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить дохід у нормальних для цього регіону розмірах.На рівні держави під повною зайнятістю розуміють стан найбільшого залучення працездатного населення в суспільне виробництво. Тобто, зайнятість вважається повною, якщо фактичне безробіття дорівнює природному його рівню. Виділяється також поняття глобальної зайнятості — зайнятості, яка враховує всі види корисної діяльності як у суспільному виробництві, так і поза ним, тобто зайнятість веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми і хворими, тимчасова зайнятість.

Неповна зайнятість на рівні країни визначається ситуацією, коли до суспільного виробництва залучено тільки частину працездатного населення. Під кутом зору окремого працівника неповна зайнятість — це зайнятість певної особи протягом неповного робочого дня, або з неповною ефективністю, з неповною оплатою. Неповна зайнятість може бути примусовою та добровільною. Примусова неповна зайнятість обумовлена економічними причинами (скороченням обсягів виробництва, циклічним розвитком економіки, реконструкцією підприємства).

Добровільна неповна зайнятість пов’язана з соціальними факторами — вихованням дітей, доглядом за хворими членами сім’ї, суміщенням роботи і навчання. Добровільна неповна зайнятість називається частковою. Цей вид зайнятості виникає з ініціативи працівника. До частково зайнятих можуть належати жінки-домогосподарки, студенти, пенсіонери.

Крім перелічених видів зайнятості, виділяють іще приховану, сезонну, тимчасову, маятникову зайнятість.

Прихована зайнятість — це зайнятість поза офіційним обліком, наприклад, зайнятість працівників, які перебувають у тривалих неоплачуваних відпустках, безробітних, пенсіонерів торгівлею, на­данням різних послуг населенню.

Сезонна зайнятість характеризується сезонним залученням працездатного населення у суспільне виробництво.

Тимчасова зайнятість — зайнятість, пов’язана з тимчасовим або сезонним характером роботи, а також разовими епізодичними ро­ботами.

Маятникова зайнятість — вид зайнятості, який має постійний характер, але пов’язаний з періодичними переміщеннями праців­ників під час трудової діяльності.

Залежно від сфери прикладання праці виділяють основну і додаткову зайнятість, які ще можуть називатися первинною і вторинною.

Основна, або первинна зайнятість, — це діяльність у межах нормативного робочого дня, тижня за основним місцем роботи.

Додаткова, або вторинна зайнятість, — це зайнятість понад нормативний робочий час.

Останнім часом дедалі більшого розповсюдження набувають гнучкі й нестандартні форми зайнятості, гнучкі графіки робочого часу. Використовуються три форми гнучкості — гнучкість робочого часу, гнучкість зайнятості і гнучкість винагороди. Гнучкими формами зайнятості вважають:

— зайнятість, пов’язану зі специфічним соціальним статусом працюючих (самозайняті, допомогаючі члени сім'ї тощо);

— зайнятість на роботах із нестандартними робочими місцями та організацією праці (надомна праця, робота за викликами);

— зайнятість за нестандартними організаційними формами (не­стандартний робочий день, строкові контракти).

Нестандартна зайнятість представлена в основному самозайнятими і членами сім’ї, які їм допомагають. Самозайняті — це особи, які самостійно організовують свою роботу власним коштом, володіють засобами виробництва і несуть відповідальність за ви­роблену продукцію. Члени сім'ї, які допомагають самозайнятим, — це особи, які працюють без прямої оплати на підприємствах роди­чів. Вони не отримують заробітної плати, але отримують зиск від збільшення загальних доходів своєї сім’ї. Самозайнятість зосередже­на в основному у дрібному виробництві та сфері послуг (магазини, кав’ярні, ресторани, перукарні тощо). Позитивними рисами само-зайнятості є те, що вона допомагає частині населення вийти зі скрутного стану безробіття і забезпечити собі певний рівень жит­тя. Проте, не слід забувати, що самозайнятість часто не забезпечує сталих робочих місць і нормальних умов праці.

За критерієм реєстрації трудової діяльності зайнятість поділяє­ться на:

· зареєстровану зайнятість (наймана праця, підприємництво, самозайнятість);

· неформальну зайнятість — діяльність, реєстрації якої не пе­редбачено чинним законодавством (дрібне виробництво, надання послуг пенсіонерами, особами, які перебувають у неоплачуваних відпустках тощо);

· тіньову зайнятість — діяльність, дозволену законом, реєст­рацію якої передбачено чинним законодавством, але яка з різних причин не здійснюється;

· кримінальну зайнятість — діяльність, заборонену чинним законодавством (торгівля й виробництво наркотичних речовин, зброї тощо).

У спеціальній економічній літературі нерідко може використо­вуватися велика кількість визначень зайнятості: продуктивна, ра­ціональна, оптимальна, збалансована, ефективна. Всі вони лише уточнюють основний зміст зайнятості, який полягає в необхідності підтримки такого співвідношення між зайнятою робочою силою і її резервом, яке сприяло б досягненню максимальної ефективності функціонування виробництва і зростання доходів населення.

Ефективною може вважатися зайнятість населення, яка забез­печує гідний дохід, здоров’я, підвищення освітнього і професійного рівня для кожного члена суспільства на основі зростання суспіль­ної продуктивності праці.

Прагнення до найповнішої та ефективної зайнятості всього еко­номічно активного населення країни — мета розвитку будь-якої економічної системи.

З поняттям зайнятості пов’язані поняття економічно активного та економічно неактивного населення, зайнятого населення та без­робітних. Необхідно зупинитися на визначеннях зайнятого та безробітного населення, які визначаються Законом України „Про зайнятість населення”.

Згідно з останнім безробітний — особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Статусу безробітного в Україні може набути:

1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;

2) інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам»;

3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.

До зайнятого населення згідно з цим законом належать особи, які:

а) працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством;

б) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств);

в) особи, які проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу;

г) особи, які на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості;

д) особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою;

е) непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;

ж) батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

з) особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.

До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов’язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов’язків перед роботодавцем-нерезидентом.

Кількісно зайнятість характеризується її рівнем, визначуваним як відношення чисельності зайнятих до загальної чисельності населення, або як відношення зайнятого населення до економічно активного.

; ,

де Ч₃ — чисельність зайнятого населення,

Ч_н — загальна чисельність населення,

Ч_б — чисельність безробітного населення.

Поиск по сайту: