Елементи ринку праці

Елементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили. Співвідношення попиту, пропозиції та ціни робочої сили визначають кон'юнктуру ринку праці.

Попит на робочу силу — це суспільна платоспроможна потреба в робочій силі. Він визначається обсягом і структурою суспільного виробництва, рівнем продуктивності праці, кон’юнктурою ринків капіталу, товарів і послуг, ціною робочої сили, а також правовими нормами, що регламентують її використання, та іншими умовами.

Пропозиція робочої сили являє собою контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцеві свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. На неї впливають: демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепід­готовки кадрів, система оплати праці, кон’юнктура ринків капіта­лу, товарів і послуг тощо.

Ринок робочої сили є найскладнішим з усіх наявних видів рин­ків за структурою, специфікою, ціноутворенням, зв’язками з ін­шими ринками. Поряд із загальними для всіх ринків рисами він має особливості, властиві лише йому.

Ціноутворення на ринку праці має специфічні особливості. За­робітна плата найманого працівника повинна містити не тільки ціну його праці, а й витрати на утримання непрацездатних членів його сім’ї. Нижньою межею коливання ціни робочої сили є вар­тість робочої сили. Верхній рівень ціни робочої сили обмежується величиною знову створеної вартості. Він не може перевищувати останню, бо це призведе до банкрутства підприємства.

Закономірним явищем у ринкових умовах є встановлення рин­кової ціни на робочу силу. Жива праця швидко стає одним із най­дорожчих факторів виробництва.

Щодо такого елементу ринку праці як товар, то в економічній літературі відсутня єдина думка про те, що слід вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи результати праці. Але більшість дослідників вважає, що він виступає у вигляді індивіду­альної робочої сили. Тобто, товаром на ринку праці виступає ін­дивідуальна робоча сила.

Товар „робоча сила” не є однорідним за соціальними, економіч­ними, демографічними, національними, етнічними, професійно-кваліфікаційними, майновими та іншими ознаками. Робоча сила — товар специфічний.

Специфічність його полягає в тому, що він, з одного боку, є жи­вим організмом із власним характером, психологією, прагне до самовираження, потребує соціального захисту за несприятливої кон'юнктури ринку праці, диференційного та індивідуального під­ходу, а з іншого — є виробничим ресурсом.

Специфічні риси товару „робоча сипа”

1. Робоча сила є живим товаром, купівля якого має назву найму. Відповідно продана таким чином робоча сила називається найма­ною робочою силою.

2. Робоча сила не відчужується від свого власника — найманого працівника у процесі купівлі-продажу. Працівник продає підприєм­цеві користування своєю робочою силою на певний час, залишаю­чись носієм і власником цього своєрідного товару. Відносини між найманим працівником і роботодавцем оформляються трудовим договором, в якому вказуються взаємні права та обов'язки сторін із виконання всіх умов купівлі-продажу робочої сили.

3. Використання робочої сили передбачає продовження безпе­рервних відносин роботодавця і найманого працівника від момен­ту найму працівника до його звільнення.

4. Робоча сила відіграє значну роль у створенні доходів суспі­льства. Так, наприклад, за трудовою теорією вартості продукт створюється двома факторами — робочою силою і засобами вироб­ництва. Проте нову вартість створює жива праця. Вся знову ство­рена живою працею протягом року вартість створює національний дохід, який є джерелом доходів усіх верств населення (заробітної плати, прибутку, відсотків, ренти, дивідендів тощо), а також коштів на розширення виробництва. Згідно з теорією граничної продуктив­ності, продукт створюють чотири фактори: капітал, земля, праця і підприємницька діяльність. Теорія граничної корисності ствер­джує, що участь кожного з факторів у створенні цінності визна­чається його граничною продуктивністю. Економіко-математичні дослідження граничної продуктивності праці показали, що обсяг виробленої продукції на 75% створюється працею найманих пра­цівників і на 25% — капіталом. Крім того, слід додати, що заробіт­на плата в розвинутих країнах складає близько 75% національного доходу.

5. Робоча сила не приносить доходу, якщо її не продавати, до того ж потребує додаткових життєвих благ для її утримання.

6. Здібності найманого працівника не знищуються з викорис­танням, а навпаки, примножуються. Мова йде про підвищення професійної майстерності, зростання продуктивності праці у про­цесі трудового життя працівника.

7. Робоча сила не може бути абсолютно однаковою в різних ін­дивідів, якщо навіть вони належать до однієї й тієї ж професії, спеціальності, на відміну від інших товарів і послуг, вироблених за одним стандартом і технологією.

8. Робоча сила є капіталоємним товаром для суспільства. Від­творення його включає затрати на фізичне відтворення, освітню, професійно-кваліфікаційну підготовку. Крім того, цей процес — довготривалий і не підлягає значному скороченню.

9. Робоча сила має обмежену мобільність. Для її територіаль­ного і професійного переміщення між галузями чи підприємствами слід створити відповідні умови, зокрема розвивати ринок житла, транспортну інфраструктуру тощо.

10. Навіть після залучення в суспільне виробництво найманий працівник може претендувати на інше робоче місце, повторно ви­ходити на ринок праці, щоб знайти краще місце роботи.

Поиск по сайту: