Лекція №1. Поняття архітектури мережі. Топології мереж

Сущность и механизм выявления и разоблачения инсценировки сводятся к следующему. Имело место какое-либо криминальное событие, в связи с которым в окружающей обстановке места происшествия возникли соответствующие следы.

Участник события строит мысленную модель иного, возможного в данной ситуации события и реализует ее на месте происшествия путем видоизменения обстановки, придания ей вида, соответствующего, по мнению инсценировщика, моделируемому событию.

Поскольку мысленная модель и результаты ее материализации не могут совпадать по всем параметрам, не все признаки модели объективно удается подогнать под признаки мнимого события, а все признаки реального события уничтожить или изменить полностью, в силу этого создается возможность восприятия, "прочтения" реального события сквозь маскирующую завесу инсценировки. Эта возможность переходит в реальность в результате обнаружения и "расшифровки" признаков, характерных для скрываемого события и не свойственных признакам имитируемого, мнимого события.

В этих целях субъектом практического следоведения осуществляется:

• построение мысленной модели события, признаки которого с очевидностью представлены в обстановке места происшествия и как бы лежат на поверхности, навязывая мысль, что все произошло именно так, а не иначе;
• построение типичных конкурирующих мысленных моделей других событий, возможных в данной ситуации;
• изучение пространственных моделей, выведение из них следствий и проверка последних;
• установление реальности одних следствий и нереальности других;
• обеспечение сравнительного анализа не исключенных из проверки моделей и обнаруженных следов, формулирование вывода об адекватности какой-либо модели оригиналу (событию, имевшему место в действительности);

• принятие мер по получению дополнительных данных, объективно подтверждающих реальность данной модели и исключающих возможность ошибки;
• принятие решения о завершении процесса распознавания события со всеми вытекающими из этого правовыми последствиями

Эта схема реализуется путем производства повторного осмотра места происшествия, допроса лиц, обнаруживших исследуемое событие, а также лиц, имеющих отношение к месту происшествия на бытовой, служебной и иной основе, изучения медицинских и других документов потерпевших, экспертного исследования различных объектов.

1Подробнее о признаках инсценировки по делам об убийствах см.: Селиванов Н.А., Соя-Серко Л.А. Убийство. Как его раскрыть. – М, 1994. – С. 112–122

Библиографический список
к разделу III

1. Бахин В.П. и др. Допрос на предварительном следствии. – Алматы, 1999.
2. Богомолова С.Н., Образцов В.Л. Когнитивное интервью как метод криминалистического познания // Труды МГЮА, № 3. – М., 1998.
3. Баев О.Я. Конфликтные ситуации на предварительном расследовании. – Воронеж, 1984.
4. Баев О.Я. Тактика следственных действий. – Воронеж, 1992.
5. Дулов А.В. Судебная психология. – Минск, 1975.
6. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии. – М., 1989.
7. Закатов А.А. Ложь и борьба с нею. – Волгоград, 1984.
8. Зорин Г.А. Криминалистическая методология. – Минск, 2000.
9. Записки криминалистов. – Вып. 1–5. – М., 1993–1995.
10. Миронова Е.А. К вопросу о теории криминалистического распознавания // Труды МГЮА, № 4. - М,, 1999. - С. 194-205.
11. Кандыба В. Криминальный гипноз. – СПб., 1999.
12. Криминалистика /Под ред. В.А. Образцова. – М., 1999.
13. Курс криминалистики. Общая часть. /Под ред. B.Ei. Корноухова. – М., 2000.
14. Кручинина Н.В., Шиканов В.И. Алиби. – Иркутск, 1992.
15. Ниренберг Д., Калеро Г. Как читать человека. – М., 1996.
16. Образцов В.А. Криминалистическое распознавание: теория, метод, процесс // Труды МГЮА, № 3. - М., 1998. - С. 131-142.
17. Образцов В.А., Насонов С.А., Рзаев Т.Ю. Криминалистическое наблюдение как метод собирания ориентирующей информации по уголовным делам // Труды МГЮА, № 2. – М., 1997. – С. 227–243.

1. Порубов Н.И. Научные основы допроса на предварительном следствии. – Минск, 1978.
2. Протасевич А.А., Степаненко Д.А., Шиканов В.И. Моделирование в реконструкции расследуемого события. – Иркутск, 1997.
3. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей. – М., 1967.
4. Панасюк А.Ю. А что у него в подсознании? – М., 1996.
5. Пиз А. Язык телодвижений. – М., 1992.
6. Проблемы криминалистического распознавания //Материалы научно-практической конференции. – Иркутск–Москва, 1999.
7. Соя-Серко Л.А., Селиванов Н.А. Убийство. Как его раскрыть? – М., 1994.
8. Пособие для следователей. Расследование преступлений повышенной опасности. – М., 1998.
9. Ронин Р. Своя разведка. – Минск, 1997.
10. Рамишвили Г.С. Автоматическое опознание говорящего по голосу. – М., 1981.
11. Скотникова Т.А. Самооговор. – М., 1972.
12. Следственная практика. – Вып. 140. – М., 1983.
13. Следственные действия /Под ред. В.А. Образцова. – М., 1999.
14. Турчин Д.А. Теоретические основы учения о следах в криминалистике. – Владивосток, 1983.
15. Фрейд 3. Психология бессознательного. – М., 1990.
16. Штангль А. Язык тела. – М., 1996.
17. Fisher R. Interviewing victims and witnesses of crime. Special Issue: Witness memory and law. – Psychology, Public Policy and law, 1995 (Dec), Vol. 1 (4), 732-764.
18. Fisher R. and Me Cauley M. Information retrieval: Interviewing witnesses. In.: Psychology and Policing. Lawrence Erlbaum Associates, Inc: Hills-dale, NY, 1995, 81-99.
19. Geiselman R. and Fisher R. Interviewing victims and witnesses of crime. In: National Institute of Justice, Research in Brief. Washington, DC: National Institute of Justice, December, 1985.
20. Hess J. Interviewing and interrogation for law enforcement. Anderson Publishing, Cincinnati, Ohio, 1997.
21. Mac Donald J. and Michaud D. The confession-interrogation and criminal profiles for police officiers. Denver, Apache Press, 1992.
22. Mello E. and Fisher R. Enhancing older adult eye-witness memory with the cognitive interview. Applied Cognitive Psychology, Vol 10, №5, October 1996.
23. Russell H and Beigel A. Understanding human behavior for effective police work. New York: Basic Books, 1976.
24. Wilson J. Criminal investigations. A behavioral approach. Waveland Press, Inc., 1993.

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. Основи мереж зв’язку. 3

Тема 1.1 Принципи побудови мереж.. 3

Тема 1.2 Технологія цифрових мереж.. 14

Тема 1.3 Технологія IP-мереж.. 25

РОЗДІЛ 2. Технології глобальних мереж.. 38

Тема 2.1 Комутовані з’єднання. 38

Тема 2.2. Технологія ATM і широкосмугова ISDN.. 44

Тема 2.3. Технологія Frame Relay (FR) 50

Тема 2.4. Віртуальні приватні мережі 54

РОЗДІЛ 3 Технології мультисервісного доступу. 59

Тема 3.1. Технології бездротових мереж.. 59

Тема 3.2. Інтегрована передача голосу та даних. 74

Тема 3.3. Цифрові абонентські канали. 80

Тема 3.4. Технології кабельного доступу та оптичних мереж.. 88

РОЗДІЛ 1. Основи мереж зв’язку

Тема 1.1 Принципи побудови мереж

Лекція №1. Поняття архітектури мережі. Топології мереж

Уявлення про те, як функціонує мережа, як вона влаштована, може 5ути сформоване з різних позицій.

Для того, щоб взаємодіяти з мережею на рівні користувача, достат­ньо знати склад служб мережі, що забезпечують надання різноманіт­них послуг (рис. 5.1), і зовсім не потрібно знати будову мережі та прин­ципи її роботи. У цьому сенсі говорять, що мережа має бути прозора цля користувача. Прозора подібно до лінз бінокля, за допомогою якого можна спостерігати віддалений об'єкт, не маючи уявлення про принцип ції бінокля. Тому будь-яка мережа створюється таким чином, аби всі її комунікаційні і програмні засоби були лише «лінзами», які створюють у користувача відчуття, що всі необхідні йому ресурси інформаційної мережі розміщено в його терміналі.

Провайдер, організовуючи свою діяльність щодо надання послуг кори­стувачам, повинен знати логіку роботи мережі як мінімум на рівні її функ­ціональної структури і складу ресурсів. Знання правил організації взаємо­дії різноманітних елементів мережі, що створюють платформи надання послуг, забезпечує йому гнучкість взаємодії з мережними ресурсами. Організація експлуатації мережі, інсталяція мережного обладнання входять до функцій оператора мережі. Для грамотного виконання своїх функцій оператору мережі необхідно чітко уявляти собі її фізичну і ло­гічну структуру, конкретний склад обладнання, принцип його роботи і спільної експлуатації, характеристики режимів роботи мережі, за яких забезпечується потрібна якість обслуговування користувачів.

Рис. 1. Взаємодія користувача з мережею

І, нарешті, розроблювач мережі, який будуватиме мережу, має уяв­ляти мережу у всіх вищезазначених аспектах. Інакше кажучи, йому не­обхідне знання архітектури мережі.

Архітектурою називається системний опис мережі, що відбиває всю різноманітність її елементів, зв'язків між ними і правил взаємодії.

Під системним описом розуміють багаторівневий опис об'єкта у ви­гляді моделей, кожна з яких відбиває об'єкт у певному аспекті його розгляду (рівня абстрагування).

Модель - це таке відображення об'єкта, яке дозволяє досліджувати його основні елементи, не відволікаючись на несуттєві, з точки зору поставленої мети, деталі. Рівні абстрагування звичайно розташовують­ся в ієрархічному порядку (підпорядкування за старшинством).

Модельний опис мережі як складної системи (опис її архітектури,) можна здійснити лише єдиним шляхом - розчленуванням її на велику кількість структур, кожна з яких відбиває взаємозв'язок певної групи елементів, виділених на певному рівні розгляду мережі. Цей процес но­сить творчий характер і нерідко порівнюється зі стародавнім мистецт­вом проектувати і будувати - архітектурою.

Таким чином, архітектура є містке поняття, яке відбиває взає­мозв'язок різноманітних структур мережі: конфігурації ліній, що об'єд­нують її пункти (топології); організаційної структури, що відбиває бу­дову мережі; функціональної структури, що пояснює логіку роботи ме­режі; програмної структури, що характеризує склад надзвичайно скла­дного і багатоцільового програмного забезпечення мережі; протоколь­ної моделі мережі, що описує правила встановлення зв'язку і забезпечення інформаційного обміну; фізичної структури, що дозволяє оцінити фізичні ресурси мережі, типи використовуваного обладнання.

Таке всебічне дослідження мережі слід провадити з позицій систем­ного підходу, що базується на методологічних принципах системології (науки, що вивчає великі (складні) системи).

Мережа зв'язку наділена всіма ознаками складних систем і підпоряд­ковується властивим для них закономірностям. Зазначимо деякі з них.

Ієрархічність - розташування частин і елементів цілого в порядку від вищого до нижчого. Дотримуючись цієї закономірності, ми можемо роз­членовувати мережу на окремі підмережі (сегменти) нижчого порядку.

Комунікативність - закономірність, що вказує на велику кількість зв'язків (комунікацій) системи: зовнішніх - з середовищем і внутрішніх - з підсистемами та елементами. Це означає, що будь-яку мережу зв'язку можна розглядати як підмережу (підсистему) або елемент системи більш високого порядку (наприклад, як елемент Глобальної Інформаційної Інфраструктури) і в той самий час вона може розглядатися як самостійна система, що включає підсистеми (сегменти) більш низького порядку.

Емержентність - закономірність, яка полягає у виявленні системою інтегрованої якості - цілісності, не властивої окремим її елементам. Так, наприклад, в мережі зв'язку ми можемо виділити такі функційно важливі й відносно незалежні підсистеми, як транспортна система, система роз­поділу інформації, система керування мережею. Жодну із зазначених си­стем не можна ототожнити з мережею зв'язку в цілому, і тільки їхній взаємозв'язок відбиває це поняття. З іншого боку, розглядаючи і вивчаю­чи структури окремих підсистем, ми поглиблюємо своє уявлення про систему в різноманітних аспектах. Поняття архітектури характеризує ці­лісне уявлення про будову мережі і, отже, відбиває її емержентність.

Виходячи з вищезазначених закономірностей, будь-яку з підсистем складної системи можна розглядати як самостійну систему з притаман­ною їй архітектурою, що відбиває її емержентну властивість. Так, в за­лежності від рівня розгляду в ієрархічному поданні систем, ми можемо говорити про архітектуру мережі в цілому, архітектуру термінального комплексу, архітектуру комутаційної системи, обчислювальної машини і навіть окремої інтегральної схеми.

Слід зазначити, що бачення архітектури мережі багато в чому визна­чається фаховою орієнтацією дослідника. Наприклад, оператор мережі, приступаючи до аналізу архітектури мережі, насамперед бачить і розу­міє, як вже відзначалося, її фізичну структуру. Проектувальник, аналізу­ючи архітектуру мережі, починає з дослідження таких її структур, як то­пологія, функційна структура. Тому нерідко поняття архітектура вживає­ться в більш вузькому значенні, маючи на увазі, наприклад, топологію мережі, протокольну модель, програмне забезпечення чи іншу модель нижчого рівня.

Для опису архітектури мережі можуть бути використані різні спосо­би модельного подання. Так, наприклад, для відображення топології мережі, взаємозв'язку підсистем і елементів використовуються графові моделі, для відображення роботи програмного забезпечення мережі - алгоритмічні моделі. Правила взаємодії елементів різноманітних рівнів подання і деталізування мережі зазвичай подаються так званими про­токольними моделями багаторівневого опису мережі.

Нижче розглядаються деякі узагальнені моделі, що дозволяють з'я­сувати загальні архітектурні принципи побудови інформаційних мереж.

Поиск по сайту: