Феноменологічна онтологія М. Гайдеггера. «Бытие и время»

Для пізнього М. Гайдеггера слово «Ereignis» (подія) набуває першочергового значення. Таке звернен­ня може здаватись лише новою термінологічною зупинкою на шляху до смислу «буття», зупинкою, що не має самостійного значення. З іншого боку, можна звергнути увагу і на те, що і в період «Буття і часу» «подія» в значенні випадку (Geschehen) входила до лексикону М. Гайдеггера. Порушення теми історич­ної традиції вирішення буттєвого питання не може обійтись без фундаментальності: необхідно з'ясу­вати основи самої історичності. «Історичність, - зауважується на початку «Буття і часу», - передбачає буттєвий устрій «події» присутності як такої, на основі якої вперше можливе дещо подібне до «світової історії» та історичної приналежності до світової історії» [6, с. 20]. Неможливо інтерпретувати цей ви­слів в тому смислі, що саме Dasein, тут-буття, при­сутність - та фундаментальна подія, що надає можливості історії, надає часові смисл часу історич­ного. Присутність лише «влаштована» так, що прохо­дить крізь події у часі, і саме це проходження є осно­вою для історичності Dasein, тобто для існування історії як такої. Часова протяжність присутності оче­видно є найпершою умовою можливості історичного буття. Первинно ця протяжність виявляє себе в повсякденності, у специфічному «день-за-днем бутті». Введення в ці роздуми теми повсякденності не є жодним відхиленням від головного шляху. Для інтерпретації часовості необхідно включити в розгляд «повсякденні «події» присутності та рахунки з «часом», що стурбували її у цих подіях» [6, с. 371]. Ще нетематизована власне «подія» тут опиняється в чітко окресленому контексті - в межах розгляду повсякденності у її протяжності, і життя людини в протяжності «між» (між народженням і смертю). Можливо, доречно перенести і на саму подію цю основну характеристику - протяжність в часі, хоча очевидність того, що подія відбувається в певний час і в певному місці не залишає простору для ма­неврування думки та здобуття чогось більш неочі- куваного від цієї очевидності. В будь-якому разі, головне для нас те, що подія пов'язується із часовістю, протяжністю, історичністю Dasein, таким чином входячи в її осново-устрій, доводячи не випадко­вість того, що для нас наше власне життя завжди виглядає як черга випадків і подій.

Лише з 30-х рр. подія як така (Ereignis) стає центром філософування М. Гайдеггера. Хоча важно однозначно стверджувати, що М. Гайдеггер «до­сліджує» поняття події як таке, проте можна відзна­чити один суттєвий зсув його уваги. І до «повороту», і після зустрічаються, звичайно, вирази «подія буття», «думка як подія», проте в першому випадку слово «подія» повністю підкорене контексту визначення буття, думки, як це було видно вище в описі історично­сті. А в другому випадку «подія» створює власний контекст, часто досить нетривкий і складний для експлікації, але все ж - власний контекст, тобто власний смисл. Для визначення цього смислу варто звернутись до різних тлумачень і до конкретного текстологічного аналізу.

Значна частина інтерпретацій гайдеггерівської «події» спрямована на очевидний зв'язок введен­ня в поле зору (і простір вслуховування) події з проблемою мови. Ю. Романенко акцентує увагу на запитальному характері мислення, вказуючи на нього як на центральний момент гайдеггерівсько- го філософування. Динаміка запитання і відповіді у мові - саме те, що зв'язує людину і буття, те, що дозволяє «бути при бутті». «Перекладемо термін «подія» - пропонує Ю. Романенко, - на мову синер- гійної динаміки: по-дія (рос. со-бьітие) є син-ергія. Енергія запитання та енергія відповіді втихомирю­ють одна одну і вилились в нову форму буття - ка­зання» [4, с. 258]. Запитуючий перетворюється на знаряддя для «казання», розповіді буття, і таку зу­стріч запитуючого і того, що відповідає, М. Гайдеггер і називає «подією».

В. Бімель також бачить появу теми події в гайдег- герівсьій філософії пов'язаною із темою мови. Більше того, він встановлює між ними «генетичний» зв'язок: саме «Виходячи із того, що відбувається в такому казанні, Гайдеггер наштовхується на подію. Вона з-дійнюється, тобто дає свободу просвіту зберігати в присутньому» [1, с. 256]. Мова, що промовляє до людини, кличе її до буття, а подія виявляється тим, що дозволяє мові зберігати істину. «Подію, скоріше, треба осягати як дещо, що править в мові» [1, с. 257] - саме так вважає В. Бімель. Для інтерпретації «події» це означає, що як раз мова править в цій інтерпретації. При цьому тут в жодному випадку не мається на увазі, що події не існує поза її описом. Панування мови не виражене поки що ні в чому конкретному. Взагалі, В. Бімель намагається тут наслідувати манеру М. Гай- деггера вживати слова в найширшому їх розумінні, такому широкому, що вони отримують присмак не­скінченності, а тому - таємничості.

Ці інтерпретації далекі від того, щоб тлумачити подію як суто мовне (як в широкому, так і у вузькому смислі цього слова) явище. Подія в значенні випадку ще не тематизується як універсальна мова людського буття, і також вона не тлумачиться як така, що відбу­вається тільки в межах опису засобами мови. Цього не мав на увазі й М. Гайдеггер, тому наведені інтер­претації - справа скоріше іншого дослідження, а в контексті гайдеггерівської філософії після «повороту» «подія» пов'язується із мовою головним чином як із «домівкою буття».

Саме онтологічний контекст є визначним і для опису мови, і для тематизації «події». Адже М. Гай- деггер ставить питання не просто про діалог, а про взаємоналежність буття і людини, іншими словами - про взаємний «заклик» буття і людини. Цю взаємо- належність важко описати, тому М. Гайдеггер пише: «Мова йде про те, що треба просто зазнати, тобто звернутись до того Власного (Eignen), в якому людина та буття один до одного при-стосовані (ge-eignet), до того, що ми називаємо Подією (Ereignis)» [7, с. 76­77]. Подія - це і є при-власнення людини буттям, це подія при-стосування, тому Гайдеггер і звертається до «етимології», зв'язку Eignen - ge-eignet - Ereignis (рос. собственное - при-способление - событие). Як завжди в таких випадках, щоб пояснити саму необхідність вживання цього слова, таке його зна­чення, що припускається завжди, але ніколи не експлі­кується, М. Гайдеггер запитує саме слово, дає йому самому говорити за себе: «Слово «подія» виросло з органічності мови. Er-eignen [відбуватись, статись] первісно означає егві^^ тобто помічати, наближати до себе у погляді, привласнювати» [7, с. 77]. Те, що людина привласнює буття, ми помічаємо у викорис­танні сущого, а М. Гайдеггер описує і зворотній про­цес - буття привласнює людину у мовленні, поезії. Так постає взаємна пристосованість, взаємоналежність буття і людини.

Ми самі і є тим вікном, що дозволяє бачити у су­щому щось крім сущого, щось поза сущим - буття. Із цього факту і отримує можливості розвитку така онтологія, що має на меті осягнення буття поза су­щим. Тому і проект «Буття і часу» був спрямований на «екзистенційний аналіз Dasein», і в пізній творчості М. Гайдеггера зберігає чинність зв'язок людини та буття. Але, якщо раніше для М. Гайдеггера буття було «завжди моїм», якщо тоді мова йшла про «бут­тя людини», то тепер приналежність змінюється: це вже буття володіє людиною, а не навпаки. Саме цю приналежність М. Гайдеггер намагається опи­сати, і також він намагається зберігати рівновагу «закликів»: як людина потребує буття, так і буття потребує людини. І якщо класична метафізика то­тожність називає «основною рисою» буття, то в гайдеггерівських міркуваннях потреба і заклик так зв'язують людину і буття, що це не тотожність нале­жить буттю, а «буття і мислення належать разом - тотожності» [7, с. 78]. Для цієї тотожності М. Гайдеггер і шукає особливе ім'я у слові «подія». Як інакше мож­на назвати цю фундаментальну взаємоналежність і потребу, як не «Подією»?

Водночас, «подією» є і саме буття. М. Гайдеггер закінчує «Час і буття» такими словами: «єдина мета цієї доповіді веде до того, щоб ввести в поле зору саме буття як подію» [8, с. 404]. Інтерпретація цієї фрази, побудована на визнанні основним принципом гайдеггерівської онтології розрізнення буття і сущого, могла б скерувати нас і до такого висновку: буття є подією, адже воно не поширене так, як суще. Буття не збігається з сущим, не тотожне йому, не є його основою чи підґрунтям, а тому повсюдна наявність сущого не означає такої ж повсюдності буття. Проте М. Гайдеггер не робить виразного акценту на унікаль­ності події. Він не ставить собі за мету наголосити на неординарності, одиничності чи неповторності ні буття, ні події як такої. «В мовному звороті: «Буття як подія» це «як» розуміється тепер: буття, допущення присутності, вміщене подією, що здійснюється; час, протяжний в події, що здійснюється» [8, с. 404]. Отже, головне, що пов'язує буття, час і подію, - буття і час збуваються, здійснюються в події. Цю тезу С. Голєнков інтерпретує в тому смислі, що «Збуваючись, Ereignis допускає буття бути присутнім у людини, а людині належати буттю.... Людина, відповідаючи на запит буття, знаходить можливість конституюватися у своєї індивідуальності й унікальності й, таким чином, знайти свою приналежність буттю» [3, с. 97]. Так «подію» у чисто онтологічному смислі можна назвати витоком всього, що є визначеним і окремим, в тому числі і всіх осново-структур присутності. Але нас цікавить не питання про виток, що залишає в тіні саму подію, а смисл «збування» події. Який висновок ми можемо з цього зробити стосовно самої події? Подія - це те, що здійснюється, збувається, як здійснюються і збуваються мрії, підкріплені численними роздумами і уявленнями бажаного. Щоб бути, дещо повинно від-бутись. В «буванні» підкреслена множинність, а в слові «відбутись» - навпаки, одиничність. Проте тут немає суперечності: для того, щоб один раз від­бутись, подія буття повинна «випробувати» себе у буванні; щоб осягнути буття, треба від-штовхнутись від цього бування, тобто у множинності сущого по­бачити одиничність події буття. Цю гру одиничного і множинного у події ми побачимо ще більш виразно у гайдеггерівському розумінні історичної події.

В попередньому зверненні до «буття і часу» ми вже бачили, що подія в історичному контексті означає для М. Гайдеггера не просту складову минулого. Тепер ми маємо підстави заглибити аналіз і ствердити: подію не можна виокремити з історичного минулого про­стим поділом на елементи, «атоми». Адже тоді ми б ставились до історії виключно як до «історіографії», а таке ставлення є «невласною історичністю». Історич­ність М. Гайдеггер описує як первісну характеристику Dasein, спосіб його буття. І щоб показати це вихо­дячи із такої ж первісності часовості, М. Гайдеггер зауважує, що часова протяжність людського буття конкретизується у події. Саме історичність людського буття пояснює можливість подій. Чому часовість є такою основою, «із» якої М. Гайдеггер намагається «вивести» історичність? Адже ні протяжність життя між народженням і смертю, ні «кінечність» життя не означає з очевидністю буття в історії. На це звертає момент також Г. Хюні: «Спосіб дій Гайдеггера свід­чить про певного роду збентеження: із нещодавно виявленої в «Бутті і часі» часовості він позирає на но­вий феномен історичності, але бажає бачити в ньому тільки завдання «її вкорінення в часовості»» [9, с. 123]. Також неочевидне і тлумачення події виключно як часової протяжності. Те, що події відбуваються у часі, говорить лише причетність події до часовості самої присутності. Для дослідження можливих визначень «події» важливо те, що під останньою М. Гайдеггер розуміє обставини, випадок, долю. Відмова від чисто часового тлумачення події як такого, що неочевидне саме через надмірну очевидність, пов'язана із «ви­гнанням» будь-якої очевидності у тлумаченні події. Після «повороту» він буде наголошувати як раз на тому, що тепер ми повинні залишити звичне розуміння події. Вона більше не є випадком, інцидентом. Що зму­шує філософа відмовитись від цих звичних значень, і чи вдається це йому?

П. Гайденко розглядає сутність «повороту» через призму змін в тлумаченні предмету герменевтики. Тоді можна виділити «дві герменевтики»: раннього періоду - «історична», і пізнього - «онтологічна». «Історична йде від людини та її існування, останнім горизонтом якого є історичність; герменевтика он­тологічна йде від буття і пропонує тлумачити історію як «долю буття»» [2, с. 377]. Це пояснює і зміну в ра­курсі освітлення самої історії. За постановкою буття в центр філософування йде й переосмислення історії як «історії буття». Проте, це не означає простого дода­вання слова «буття» в тлумаченні історичних фено­менів: перейменування «події» в «подію буття» не ство­рює нового розуміння події в контексті історії буття.

Розглянемо приклад: М. Гайдеггер називає по­дією нігілізм. Зрозуміло, що «забуття буття» в метафі­зичній традиції важливе для М. Гайдеггера як орієнтир в побудові альтернативи в онтології. Але тут не йдеться про важливість для якогось окремого споглядача з його певною точкою зору, і навіть не про загальновиз­нану важливість. Тому що мова йде не про подію, якій можна приписати ту чи іншу вагу порівняно з іншими випадками, інцидентами, фактами історії. М. Гайдег­гер ставить два питання, з яких останнє і є відповіддю на перше: «Чи є сутність нігілізму чимось абстрактним, якщо осягнути її з такої точки зору? Чи ж це буттєвість історії самого буття є та подія, з якої тепер здійснюєть­ся вся історія (Geschichte)?» [10, с. 329]. Отже, історія є історією самого буття, а нігілізм не є явищем по­між іншими історичними явищами, з яких історик може на свій смак вибирати «головне». Облік історичних фактів, документів і свідчень взагалі проходить повз те, що М. Гайдеггер вважає подіями. Справа в тому, що ні нігілізм, ні переосмислення сутності істини Платоном, ні перемога методу в філософії Нового часу, ні «смерть Бога», ні панування техніки - все, що в гайдеггерівській інтерпретації називається «буттєво-історичними подіями», - не є фактами, чи випадками, що можна зафіксувати і описати у звичній історіографії.

Події, що «складають» «історію буття», відріз­няються від звичайних явищ тим, що вони не просто стаються, вони - здійснюються, збуваються. «Події, строго кажучи, знаходяться поза часом и буттям, - коментує Є. Фальов. -... Події знаходять в просто- рі-часі своє відображення, що розгортається. Як говорить Паскаль, «розп'яття Христа продовжу­ється вічність, і в цей час неможливо спати». Подія «розп'яття Христа», має місце, так би мовити, на пла­ні ноуменальному, надчасовому, і своєю «буттєвою енергією» діють на всі події в часі» [5, с. 172]. Історія здійснюється не через випадки чи явища, що стають­ся, а через події, що здійснюються, розгортаються у багатьох явищах. Події збуваються, діють «буттєвою енергією» - тобто продовжуються весь той час, поки для історії є дієвим смисл цих подій. Смисл тиражу­ється у множинних явищах. І тут ми повертаємось до інтерпретації «Часу і буття»: події від-буваються, з-буваються, тобто випробовують себе у буванні, здійснюються в буванні, а не стаються раз і наза­вжди. Це означає, що подія не може бути одиничним випадком, вона повинна тягнути за собою інші, або навіть означати всі ці інші випадки. Якщо можна було б детально описати всі вияви нігілізму (в гайдег- герівському розумінні - роздвоєння світу і переніс ваги на надчуттєве суще, забуття буття), то ми отри­мали б ряд явищ різного типу, які в цілому складали б єдину картину. Саме смисл цієї єдиної картини М. Гайдеггер описує у вигляді події нігілізму. Отже, подія як така тісно пов'язана із смислом, який вона промовляє у своїх численних виявах, конституювання події (адже свідчення про неї в історіографічному сенсі неможливі) і є визначенням того смислу, що пов'язує усі явища в єдине ціле.

Подія не просто «має» для нас смисл, як його мають явища і факти, подія «повідомляє» смисл. Адже подія як така, що концентрує в собі різноманітні явища і факти, узагальнюючи їх значення в більш універсальний смисл, від часу її конституювання є для нас джерелом всіх тих значень, уособленням яких вона стає. Тепер ми можемо по-новому по­дивитись на проблему зв'язку мови і події. «Казання, що перебуває в події, є як вказування найбільш власний спосіб події. Подія промовляє» [8, с. 270]. Події в людському житті вказують на певний смисл, виражають переломні моменти, концентрують в собі численні випадки і факти. Ряд таких подій і є, фак­тично, життєвою історією. Тому події можна назвати універсальною мовою життя.

Головна проблема - розшифрування цієї мови. Необхідно серед численних фактів, випадків ви­окремити подію, що знаменувала б собою їх всі. Для цього необхідно взяти до уваги вже згаданий зв'язок між одиничністю події та множинністю її випробувань, множинності «бувань» в одному збуванні. Визначена таким чином подія може вказувати на динаміку життя, напрям і специфіку формування окремих випадків, того, що стається з цією конкретною людиною, що конкретно їй зустрічається. Це і є те казання, що якнай­тісніше пов'язане із людським буттям, промовляння самого життя до людини. Усвідомлення цієї дина­міки - це і є розуміння події, а разом з тим - подія розуміння. Визначення події із ряду більш або менш значних фактів, випадків - це процедура, що входить до самої сутності події у її смисложиттєвому вимірі. Якщо ж скористатись тим висновком, що ми отримали із розгляду онтологічного тлумачення події, а саме: подія - це і є при-власнення людини буттям, це подія при-стосування, то можна стверджувати наступне. Визначення події є таким при-стосуванням випадків, при-власненням, приборканням, наближенням люди­ною до себе явищ свого життя у розумінні їх спільного смислу. Подія і є цим збиранням (і зібранням) різних обставин в одне ціле смислу. Тому, дійсно, до самої сутності події належить при-власнення, і тут ми мо­жемо погодитись із М. Гайдеггером вже на суттєво інших підставах.

Якщо раніше у визнанні ваги події для Dasein, присутності ми йшли слідом за М. Гайдеггером, що пов'язував події із вихідною рисою людського буття - часовістю, історичністю, то тепер приналежність події до осново-устрою людського буття можна обґрунтувати і зв'язком із розумінням. Низка по­дій як така, що складатиме смислове підґрунтя життєвої історії людини, не могла б постати без само- розуміння присутності. Герменевтиці фактичності, принаймні, більше відповідав би той погляд, згідно з яким присутність влаштована низкою подій тому, що подія є смислом і сама присутність є розумінням смислу. В області випадків і фактів життя смисловий устрій Dasein вимагає існування особливих точок розгортання цих випадків - подій. Тому поняття події доповнює і продовжує аналітику Dasein у проекті феноменологічної онтології.

Поиск по сайту: