|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Філософія життя В.Дільтея та Г.ЗіммеляВидатна роль у перетворенні «філософії життя» на академічну дисципліну належить німецькому мислителю Вільгельму Дільтею (1833-1911), який був професором Базельського університету. Він здійснив спробу обґрунтувати ідею життя як парадигму нового світогляду Заходу і дослідницьку програму гуманітарного знання. «Кожна філософська система є побудовою особистісного генія її творця. В кожній узагальненій побудові будь-якого філософа поза всіма елементами, які може бути пояснено з наукових, філософських і релігійних спрямувань його епохи, із впливів з боку його філософських посередників, є елемент, і він - основний, який можна пояснити тільки з інтуїції філософа». А. Бергсон В. Дільтей відходить від властивих Ф. Ніцше біологізаторських тенденцій у трактуванні життя як позбавленого мети, непідвладного для оцінки підтримки певного життєвого виду. Мислитель розглядає життя як потік культурно-історично обумовлених переживань людини. Життя для нього -не просто біологічний факт існування людини поряд з іншими живими істотами. Воно - людське життя, котре переживається нами в його різноманітності Кожний стан життя - це поділ або звершення. Корелятом життя, з одного боку, є самототожність особистості, а з другого - об'єктивний світ У структурі стану життя В. Дільтей виділяє три моменти: • репрезентативний момент зовнішнього або внутрішнього світу. Він приводить до виникнення в індивіда (і в суспільстві) об'єктивного образу світу; • момент афективного стимулу обумовлює перевірку життєвих цінностей, пов'язаних з цією картиною світу, • вольовий момент «висвічує» принципи діяльності, завдяки яким керують життям. Через свою складність і суперечливість життя є загадкою для людського розуму. Людина має три способи вирішення цієї загадки, які відповідають трьом формам світогляду, релігійному, художньому і філософському. В результаті багатовікового життєвого досвіду вироблено три типи філософського світогляду: • натуралізм (стародавній і сучасний матеріалізм, позитивізм); • об'єктивний ідеалізм (стоїцизм, Спіноза, Лейбніц, Гегель); • ідеалізм свободи (Платон, Кант, Фіхте). Усі вони - породження самого життя, трьох його тенденцій. Філософію у всьому розмаїтті її об'єктивного змісту необхідно зрозуміти, виходячи з самої структури життя. Це розуміння В. Дільтей називає інтерпретацією або герменевтикою. Життя не тільки внутрішньо суперечливе, а й багатогранне. І саме ця багатогранність життя є найвищим обґрунтуванням філософської герменевтики - тлумачення окремих явищ як моментів цілісного духовно-душевного життя епохи, що реконструюється Філософія є систематичною інтерпретацією життєвого досвіду і тому повинна ґрунтуватися на найширшому знанні життєвих проявів - психології, історії, філології, літературної критики, порівняльної релігії, правознавства тощо. В академічній «філософії життя» В. Дільтею належить заслуга обґрунтування специфіки гуманітарного знання порівняно з природничо-науковим знанням. Розуміння, відчування, інтерпретацію як безпосередні способи осягнення життя в «науках про дух» В. Дільтей протиставляє методу «пояснення», який застосовується в «науках про природу». Завдання «наук про дух» - виразити мінливість, цілісність і смисл історичних подій, пізнати мету культурно-історичної творчості, а не редукувати ЇЇ до причинно-наслідкових зв'язків природного світу. Умовами, що роблять можливим це розуміння, є знання контексту, в якому що-небудь відбувається, і знання про культурні системи, які «задають» типи світогляду. Ці культурні системи, згідно з В. Дільтеєм, є унікальними, несхожими одна на одну і тому не можуть бути зрозумілими «об'єктивно», тобто поза цілями самого суб'єкта як активного учасника історичних подій. Методологічні принципи гуманітарного знання, розроблені В. Дільтеєм, дістали свій розвиток у працях Георга Зіммеля (1858-1918). Згідно з позицією Г. Зіммеля, життя в процесі постійного становлення створює культурно-історичні форми, приречені нескінченно народжуватися і помирати. Історичний процес підкоряється «долі», на відміну від природи, в якій діє закон причинності. «Трагедія культури», її долі полягає у вічному конфлікті між творчою пульсацією життя і застиглими, об'єктивованими формами культури. Боротьба життя проти принципу форми складає суть сучасного етапу розвитку культури.
39.Діалог славянофілів та західників. Історіософія П.Я.Чаадаева. «Філософічні листи». Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |