Олександр Афанасьєв-Чужбинський (1816-1875)

Невелику україномовну поетичну спадщину залишив Олександр Степанович Афанасьєв-Чужбинський, складається вона з 22 оригінальних віршових творів (не рахуючи запису трьох народних пісень із ознаками певного авторського варіювання тексту). Проте й цей доробок досить промовистий у літературному контексті своєї доби; чи не кожен вірш поета різними гранями вписаний у рішення тих чи тих ключових проблем змістового і образного збагачення української поезії 40-50-х років.

Афанасьєв (частина прізвища «Чужбинський» - це псевдонім, обраний письменником на початку своєї літературної діяльності) народився 12 березня (28 лютого за старим стилем) 1816 р. в селі Ісквіцях тодішнього Лубенського повіту на Полтавщині в сім'ї дрібного поміщика. Освіту здобув у Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька (за час його навчання реорганізованій у Фізико-математичний ліцей, що давав випускникам право без подальшого навчання вступати на службу). Товариські взаємини надовго поєднали його з колегою по ліцею Є. Гребінкою. У 1836-1844 роках О. Афанасьєв був на військовій службі, враження від неї, особливо перебування на Кавказі, лягли в основу ряду російськомовних прозових творів. Влітку 1843 р., під час відпустки, яку проводив в Україні, в рідних краях, познайомився з Т. Шевченком, супроводжував його згодом у подорожах Україною, зустрічався з поетом і в Петербурзі, після повернення його із заслання, залишив про Шевченка спогади. У столиці Росії, активно віддаючись літературній, перекладацькій та журналістській діяльності, О. Афанасьєв-Чужбинський провів останній період свого життя, помер у вересні 1875 р.

На відміну від таких поетів-сучасників, як В. Забіла та М. Петренко, Афанасьєв-Чужбинський був професійним літератором, майже чотири десятиліття виступав активним учасником російського літературного процесу – як поет, прозаїк, нарисовець, літературний критик, журналіст.

Свій творчий шлях розпочав він у 1838 р. публікацією вірша «Кольцо» в петербурзькому журналі «Современник», прозових творів, зокрема й уривка з роману «Чугуевский казак». Дебют його як українського поета відбувся три роки потому, 1841 року.

Російськомовна спадщина письменника містить понад сотню віршових творів; пізніше видавець дев'ятитомного «Собрания сочинений» Афанасьєва-Чужбинського П. В. Биков розділив їх на такі рубрики: «Русский солдат» (заголовок трьох збірок вірнопідданих патріотичних «рассказов в стихах», що видавалися в 1851, 1852 та 1855 роках), «Упырь. Малороссийское предание» (вперше ця поема з українського життя надрукована була в московському журналі «Галатея» 1839 р.), «Песни, думы, элегии» (чимало з них відмітні українськими мотивами), «Романсы, очерки, альбомные стихотворения», «Юмористические стихотворения».

Проте більшої, хоч і нетривалої популярності, зажив Афанасьєв-Чужбинський як белетрист, автор циклів «Безыменные очерки», «Провинциальные очерки», «Очерки прошлого», повісті «Бабушка (Деревенские сцены)», романів «Соседка», «Петербургские игроки», «Чугуевский казак», «Рыцари зеленого поля» (останні два незавершені), низки оповідань. Зображальні рамки його прози охоплюють загалом широкий простір: це й змальовані в традиціях «фізіологічного нарису» типи столичного міста, і звичаї в тогочасних панських маєтках, і повітові пригоди, й незвичайні випадки з військового життя (сюжетну основу однієї з історій, викладену Афанасьєвим-Чужбинським у нарисі «Из корнетской жизни», використав Л. Толстой в оповіданні «После бала»). Прозові твори письменника вирізняються, як правило, динамічним сюжетом, цікавими спостереженнями, проте позбавлені глибини художності. Певний час Афанасьєв-Чужбинський виступав як журналіст, редагував неофіційну частину «Воронежских губернских ведомостей», після переїзду до Петербурга був редактором газет «Петербургский листок» і «Новости».

Головний предмет наукових зацікавлень Афанасьєва-Чужбинського становила Україна. Вагомою у виченні української етнографії стала його двотомна праця «Поездка в Южную Россию», написана в результаті організованої морським міністерством експедиційної поїздки групи російських письменників південними приморськими та прирічковими районами.

Перу письменника належать інші етнографічні нариси, записи кількох народних дум та повір'їв, історичні замітки. 1855 року в «Известиях Отдела русского языка и словесности императорской Академии Наук» було видруковано укладений Афанасьєвим-Чужбинським «Словарь малорусского наречия, А – З» (праця незакінчена), що дістав схвальну оцінку російських та українських філологів. Тим таки 1855 роком датовано й збірку його українських віршів «Що було на серці», видану в Петербурзі без зазначення імені автора.

З українськими творами Афанасьєв-Чужбинський уперше виступив в альманасі «Ластівка» (1841), де надруковано його вірші «Є. П. Гребінці» та «Прощання». Друкувався й у збірнику «Молодик»: вірші «Шевченкові» та «Пісня». Пізніше, активно виступаючи в російській періодиці, зокрема й уміщуючи рецензії на твори українських письменників, Афанасьєв-Чужбинський сам надовго замовкає як український поет. Збірку «Що було на серці», видану після цієї більш ніж десятирічної перерви, склали вірші, написані, очевидно, протягом цього часу (із п'ятнадцяти творів збірки раніше друкувався лише один – «Є. П. Гребінці»). Відкривала збірку коротка прозова передмова автора.

Творчість Афанасьєва-Чужбинського українською мовою, хоч і невелика за обсягом, різнопланово вписана в національний культурний контекст. Передусім це засвідчують вірші «Шевченкові», «Над гробом Т. Г. Шевченка», вірш-присвята «Є. П. Гребінці», фрагмент незакінченої «Думки над могилою Грицька Основ'яненка». Поет визначає тут ціннісні естетичні орієнтири, з глибокою повагою й зачудуванням говорить про високі мистецькі зразки, які вбачає у творчості свого товариша. У ранньому вірші-присвяті автор захоплено викладає, водночас намагаючись його пояснити, враження надзвичайної, безпосередньої близькості поетичного слова Шевченка до реалій теперішнього й минулого України, дивується глибині проникнення творчої уяви поета в зображуваний предмет.

Поезія Афанасьєва-Чужбинського, безперечно, романтична в своїй основі, проте позбавлена таких виразних романтичних рис, які має, приміром, цикл «Небо» М. Петренка. Найяскравіший приклад відтворення романтичного стану Афанасьєва-Чужбинським, із виведенням іще недосвідченої, підлеглої безпосереднім враженням душі ліричного героя, у вірші – «Місяць».

Романтичне світовідчуття в Афанасьєва-Чужбинського пригашене також тим, що поет у своєму викладі нечасто натрапляє на психологічну гостроту переживання; здебільшого – й тут він почасти схожий на В. Забілу – тримається емпіричних предметів як аналогів внутрішнього світу героя (хоча цій вірності емпірії завдячує виразністю пейзажних описів); там же, де розгортає «чисту» медитацію, вона має переважно узагальнений характер («Безталання», «Роздум'я», «Жаль»).

Безперечно, романтична лірика Афанасьєва-Чужбинського належить до найбільш чутливих мистецьких камертонів, які (це також поезія В. Забіли, А. Метлинського, М. Костомарова, Т. Шевченка, М. Петренка) вловили перші порухи кардинальних змін у духовній атмосфері українського суспільства того часу (початковий етап поглиблення й розширення сфери національного самоідентифікування, черговий потужний імпульс у багатогранному розвитку культури ХІХ ст. тощо). Ця поезія, хай ще в нечітких формулах, зафіксувала народження нового типу особистості – натури тонкої й нової художньої концептованості, психологічно вразливої, національно свідомої та, відповідно, й конфлікт часу, що розгортався переважно у сфері емоційній: між цією особистістю та інертним, відсталим оточенням, яке її не розуміє і навряд чи й могло б, навіть за доброї волі, зрозуміти. Герой поезії Афанасьєва-Чужбинського – провісник нового естетичного, психологічного, духовно-культурного бачення життя, і не тільки провісник, а й один із перших утверджувачів. Водночас поезія Афанасьєва-Чужбинського у свій спосіб відбиває риси тривкого, можливо, й позачасового протистояння «я» та зовнішнього світу, їхні неусувні взаємні претензії, що склали зміст літератури нового часу, зокрема романтичної.

Поиск по сайту: