АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Тезаурус до теми № 1

Читайте также:
  1. Тезаурус до теми № 1
  2. Тезаурус до теми № 2
  3. Тезаурус до теми № 3
  4. Тезаурус до теми № 4
  5. Тезаурус до теми № 4
  6. Тезаурус до теми № 5

Структура політичної психології

1. Політична психологія як наука.

2. Особистість в політиці.

3. Групи в політиці.

4. Психологія влади.

5. Психологія політичної діяльності.

6. Психолог у політиці.

Предмет політичної психології – психологічні компоненти політичного життя суспільства, що формуються в процесі політичної соціалізації і проявля­ються в політичній свідомості та поведінці.

Методи політичної психології:

діагностичні (спостереження, опитування, експерименти, тести, проективні методики);

прогностичні (аналіз, порівняння, моделювання);

консультаційні (розвиваючі та корекційні у формі групових тренінгів, індивідуальних вправ та співбесід).

Зв’язок з іншими науками. До 1967 року (публікація роботи З. Фрейда, У. Булліта «Томас Вудро Вільсон 28-й президент США. Психологічне дослідження», яка була написана в 30-ті роки) політична психологія існувала в межах політології та соціальної психології. З.Фрейд вважав, що прагнення до влади є компенсацією відчуття комплексу меншовартості чи результатом сублімації лібідо. На сьогодні політична психологія пов’язана, крім соціальної, з індивідуальною, педагогічною та етнопсихологією. Також політична психологія пов’язана з низкою політичних наук: загальна та порівняльна політологія, філософія та соціологія політики, політична антропологія, географія, історія, етика.

Завдання політичної психології:

1. Проблеми методології та методів науки.

2. Проблеми психологічних механізмів політичної поведінки.

3. Проблеми психології груп у політичному процесі.

4. Проблеми психології особистості в політичному процесі.

5. Проблеми психології політичної організації.

6. Психологічні проблеми політичної іміджелогії.

7. Психологічні особливості сучасної пропаганди.

Категорії політичної психології

Соціалізація – процес включення індивіда в суспільство через оснащення його досвідом поколінь, закріпленим у культурі. Це перетворення людини на особистість через засвоєння системи соціальних ролей. Корінь російського слова «личность» – личина. Корінь англійського слова personality – персона – маска в древньогрецькому театрі.

Політика – сфера діяльності, в межах якої здійснюється реалізація індивідами та соціальними групами власних потреб за допомогою влади через управлінську діяльність.

Функції політики: владна, розпорядницька, керуюча.

Політична соціалізація – процес включення індивіда в політичну систе-му через оснащення його досвідом цієї системи, закріпленого в політичній культурі. Це процес взаємодії індивіда та політичної системи, метою якого є адаптація індивіда до даної системи, перетворення його на громадянина. На загальносоціальному рівні на людину діють макросоціальні та макрополітичні фактори. Вона оцінює їх і формує відношення до даного суспільства та політичної системи. На соціально-психологічному рівні на основі безпосереднього спілкування людина формує емоційне відношення до елементів політичної системи на побутовому рівні. На індивідуальному рівні формуються потреби, мотиви, настанови та стереотипи, які керують свідомістю і поведінкою людини в політиці. Результатом політичної соціалізації є політична активність, пасивність чи вітчудження. В результаті політичної соціалізації формується політична свідомість і політична поведінка особистості.

Етапи політичної соціалізації (за ДЖ. Адельсоном)

1. Зміна конкретних уявлень на абстрактні (11-літні, коли говорять про закон – бачать поліцейського, коли говорять про уряд – бачать королеву, міністра, мера).

2. Розширення часової перспективи (підліток починає усвідомлювати ближчі та віддалені наслідки політичних подій, причинно-наслідкові зв’язки).

3. Поява соціоцентризму (ранній підліток оцінює політичні події для окремих людей, а середній підліток – для груп і суспільства в цілому).

4. Поява дедукції в ранньому підлітковому віці та здатності до передбачення наслідків дій.

5. Зростання обсягу політичних знань, засвоєння традиційних політичних поглядів, стереотипів.

6. Становлення системи етико-політичних принципів (починаючи з середнього підліткового віку до юності).

7. Зниження дитячого авторитаризму (з 14 років з’являється критична оцінка влади).

8. Поява соціальних цілей (закон, порядок, зменшення нерівності, бідності).

Структура політичної свідомості розділяється:

в залежності від суб’єкта політичної свідомості на індивідуальну, групову та масову політичну свідомість;

за глибиною відображення на побутову та наукову політичну свідомість;

за психологічним рівнем політичної свідомості на мотиваційний і когнітивний блок;

за функціональними формами політичної свідомості на політичні знання та уміння та політичні цінності, орієнтації, переконання, настановлення, оцінки.

Політична самосвідомість – процес вироблення системи уявлень суб’єкта про себе в соціально-політичному плані, на основі якої будуються від­носини з іншими суб’єктами та об’єктами політики. Це усвідомлення себе в політиці як самостійного діяча.

Політична культура – історичний досвід, пам’ять соціальних спільнот і окремих індивідів у сфері політики, її орієнтації впливають на політичну пове­дінку. Серед «чистих» типів політичної культури виділяють – патріархальний, підданицький, активістський. Серед змішаних найвідоміший тип громадянсь­кої культури.

Політична психіка включає 3 блоки: політичне сприйняття (наприклад, політичної інформації), політичне мислення (обмірковування політичної інфор­мації та прийняття політичних рішень), політичні почуття (емоційна оцінка висновків політичного мислення).

Політична поведінка – результат функціонування трьох блоків, політичної свідомості, підсвідомого та культури. Це зовнішній бік політичної діяльності. На вищому рівні, це діяльність по координації чужих інтересів у межах суспільства. На середньому рівні – діяльність із політичної демонстрації власних інтересів. На нижчому рівні – політична соціалізація (засвоєння політичної культури). Середній рівень – активність політичних партій, функці­онерів політичних організацій. Нижчий рівень характерний для рядових грома­дян. Вищий рівень політичної поведінки для лідерів характеризує професіона­лів – політиків.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)