 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Тезаурус до теми № 4. Політичний маркетинг – це складова політичного менеджменту, заакцентована на задоволенні політичних потреб громадян і
|
Читайте также: |
Політичний маркетинг – це складова політичного менеджменту, заакцентована на задоволенні політичних потреб громадян і, насамперед, електоральних очікувань шляхом обміну їх владних повноважень на переваги, запропоновані відповідними суб’єктами політичного ринку. До політичного маркетингу відноситься:
- проведення досліджень в електоральному полі;
- розробка стратегії виборчого процесу;
- розробка тактики дій;
- політична реклама;
- діяльність у медіа просторі;
- інші напрямки діяльності, спрямовані на отримання влади легітимним шляхом за допомогою виборів.
Дефіцит демократії – нестача суспільного втручання, яке могло б забезпечити висвітлення та задоволення центральних або місцевих інтересів різних соціальних груп.
Брендинг – розробка власного стилю, формування іміджу партії чи кандидата, що відрізняє і виділяє їх серед конкурентів.
Індекс популярності – одиниця виміру в процентному співвідношенні, що показує кількість прибічників того чи іншого кандидата, тієї чи іншої партії, мас-медіа за певний період часу.
Паблісіті – знаряддя PR-технологій, скероване на приваблення публіки з метою популяризації. Така діяльність здійснюється для безкоштовного висвітлення якогось суб’єкта в засобах масової інформації.
Промоушн – активне сприяння та допомога реалізації проекту, товару та інше.
Стратегія виборчого PR [27]
Стратегія виборчого PR залежить від:
· Структури електорального поля (твердий електорат кандидата, м’який електорат кандидата, болото, м’який електорат конкурента, твердий електорат конкурента).
· Електоральних очікувань.
· Можливостей конкурентів.
· Умов середовища.
· Відомостей кандидата.
· Можливостей ресурсної бази (час, фінанси, матеріально-технічна база, адміністративний, організаційний та інформаційний ресурс).
Стратегічні лінії політичного маркетингу:
· Серед твердого електората кандидата – підтримувати зацікавленість до кандидата (партії) і стимулювати можливо більший відсоток тих, хто з’явився на виборчу дільницю.
· Серед м’якого електорату кандидата – закріплення їх думки відносно правильного вибору.
· Серед твердого й особливо м’якого електорату конкурентів спробувати розкидати їх голоси на декілька близьких кандидатів.
· Серед «болота» – провести класичну кампанію по завоюванню довіри.
Виборця проводять за такими етапами прийняття рішення: уявлення (хто це?); ідентифікація (я його знаю); симпатія (щось у ньому є); переваги (він краще); впевненість (він – наш); вибір (я – за нього).
Тактичні етапи PR
1) Підготовчий – розв’язання організаційних проблем та ідеологічного забезпечення.
2) Оригінальна заявка про себе та визначення рейтингу конкурента.
3) Процесуальні етапи:
· Залучення уваги.
· Демонстрація потенціалу.
· Демонстрація спільності оцінок ситуації кандидатом і виборцями.
· Демонстрація турботливості, оптимізму та правдолюбності.
· Ідентифікація кандидата із середнім виборцем.
· Інформування про позиції кандидата під час важливих голосувань в минулому.
При цьому не можна:
· Просити допомоги.
· Нав’язувати норми та цінності.
· Фіксувати свою увагу на одній проблемі.
· Виставляти себе всезнайкою.
· Припускати, щоб хтось відчував перевагу над кандидатом у чомусь.
· Декларувати своє прагнення до політичної кар’єри (реалізувати амбіції за рахунок кар’єри неприпустимо),
· Інформувати про всю передвиборчу програму (слід зберегти інтригу для фінішу),
· Демонструвати виборцям членів сім’ї (це слід залишити для якоїсь риси іміджу),
· Припускати конфлікти з будь-якою соціальною групою (слід проявляти толерантність).
4) Фінішний етап (2 тижні):
Робота з «болотом», період «чорного» PR. Щодо «болота», то існує 5 груп не голосуючих: діячі (молодь, небайдужі, позитивні, обізнані), пасивні, роздратовані (старі), необізнані, відчужені.
Стратегічний образ лідера:
· Регіонально зумовлений (етнос).
· Обумовлений часом (ситуація).
· Пов’язаний з потребами виборців та їх віком.
· Може викликати кризу ідентичності у особистості кандидата.
Характеристики політичного дискурсу (за Е.Шейгал):
1. Масовий адресат.
2. Домінуюча роль фактора емоційності:
- функція посилення прихильності системі (через ритуальне використання символів патріотичної гордості, минулої слави, майбутньої величі);
- функція орієнтації (емоції компенсують дефіцит інформації);
- мобілізаційна функція (емоції як імпульс до дії);
- агональна функція (емоції як фактор вербальної агресії).
3. Смислова невизначеність.
4. Езотеричність як евфемізація (зниження категоричності констатації небажаного факту та збільшення невизначеності), цілеспрямована ухильність, натяк і посилання на слухи.
5. Опосередкованість політичної комунікації фактором мас-медіа сприяє регуляції дистанції між лідером і масами – як зближенню (при цьому підвищується демократичність дискурсу), так і дистанціюванню, що підвищує авторитарність дискурсу. Дистанція між політиком і народом проявляється як просторова, комунікативна, символічна (право на володіння особливими предметами – корона, скіпетр, держава, президентська печатка, спецлітак, резиденція), психологічна, інформаційна (монополія на інформацію).
Діалогічність демократичного дискурсу полягає у його принциповій полемічності. Полемічність реалізується в прагматичних принципах співробітництва та суперництва.
6. Театралізованість політичного дискурсу.
| Компоненти театру | Компоненти політичного дискурса |
| Сценарій, сюжет, драма, трагікомедія, містерія | Перебіг політичних подій |
| Спектакль і репетиція | Політичні події |
| Автор тексту | Спічрайтер, помічники, політик |
| Режисер, сценарист | Організатор, лобіст, агенти впливу |
| Актори | Політики |
| Ролі, амплуа | Ролі (функції), імідж |
| Глядачі | Народ |
| Реакції глядачів: аплодисменти, свист,... | Голосування за/проти, акції підтримки/протесту |
| Сцена, екран | Трибуна, зал засідань |
| Куліси | Таємна політика |
| Декоратори, гримери | Іміджмейкери, PR-технологи |
7. Динамічність мови політика.
| Демократичний Науковий політичний дискурс дискурс | Тоталітарний політичний Релігійний дискурс дискурс |
| Інформативність раціональність тверезий скепсис логіка аргументації примат референтної функції реальний денотат ясність діалогічність скорочення дистанції (інтимізації спілкування) динамічність | Ритуальність емоційність фідеістичність суггестивність примат спонукальної функції фантомний денотат езотеричність монологічність збільшення дистанції (авторитарність спілкування) консерватизм |
Зміст політичної комунікації зводиться до трьох складових:
- формулювання та роз’яснення політичної позиції (орієнтація);
- пошук і згуртування прибічників (інтеграція);
- боротьба з противником (агресія).
В політичному дискурсі виділяють такі види маніпуляції:
- аргументативне маніпулювання (порушення логіки розвитку текста, ухил від обов’язку доведення, маскування логічних ходів);
- референціальне маніпулювання, яке включає фактологічне маніпулювання (брехня, напівправда, замовчування) та фокусувальне маніпулювання (зосередження в зоні часткового викривлення).
Поиск по сайту: