Поняття про владу в соціальних науках

Використання слова влада, з одного боку, дозволяє утворювати побутові метафори (опинитися у владі хвиль, владі музики, почуттів, подолати владу злиднів, вирватися з-під влади чар, тощо), з іншого боку, будувати наукову ка­тегорію. Філософ Томас Гоббс говорив, що влада є засобом чогось досягти у майбутньому, а саме життя є вічним прагненням до влади. Філософ Бертран Расел розглядав владу як фундаментальне поняття, яке об’єднує всі соціальні науки, аналогічне поняттю енергії у фізиці. Він вважав, що влада може бути визначена як досягнення наміченого ефекту. Соціолог Макс Вебер вважав, що влада означає будь-яку закріплену суспільними відносинами можливість наполягати на своєму, навіть при наявності опору, незалежно від того, в чому ця можливість виражається. У суспільних науках переважає аналіз відносин влади, що склалися. В психології акцент ставиться на дослідженні процесу використання влади. Курт Левін твердив, що владу А над В можна визначити, як відношення сили впливу до сили опору. Х. Хекхаузен відзначав: коли А використовує владу, щоб вплинути на поведінку В, то В не повинен бажати те, що вимагає А. А має враховувати мотиви В. В повинен мати можливість зробити дещо відмінне від того, що від нього бажає А.

Культурно-мовленнєвий концепт «влада» (за Е. Шейгал)

Змістовий мінімум концепта «влада» в українській лінгвокультурі складають компоненти «панування», «право», «здатність». Генетично в індоєвропейських мовах поняття влади пов’язано зі смислами «пряме», «магія», «сила», «мовлення». Влада як наукове поняття включає компоненти «вплив», «контроль», «авторитет». Асоціативні зв’язки лексеми «влада» показують, що в масовій свідомості влада мислиться як об’єкт відчуженої приналежності, фізичний об’єкт, що має геометричні параметри, здатний до самостійного руху та підданий маніпуляціям. У метафорі влади поєднуються два суперечливих образа: механізма та живої істоти. Крім того, влада постає потужним емоціогенним фактором. Оціночні характеристики влади, за даними афоризмів та вільних асоціацій, демонструють перевагу негативної морально-етичної оцінки даного феномена; психологічне визнання природного характеру вищої влади поєднуються із невірою в силу закону, прагнення до влади розглядається як невід’ємна риса людської природи; підкреслюється руйнівна дія влади на людину.

Види влади:

1. Референтна вдала (влада еталона). Основана на бажанні людини бути схожою на того, хто викликає симпатію, повагу. Людина, яку ми беремо за взірець, може чинити на нас вплив.

2. Експертна влада. Людина, яка довела свою компетентність у значущому для нас питанні, може бути впливовою для нас і в питаннях за межами своєї компетенції.

3. Інформаційна влада. Має місце тоді, коли А володіє інформацією, здатною примусити В побачити наслідки своєї поведінки в іншому світлі (шантаж, компромат).

4. Влада нагороди. Пов’язана з прагненням до одержання нагороди та переконанням у тому, що даною нагородою володіє той, хто чинить вплив.

5. Влада примусу. Базується на прагненні уникнути покарання.

Покарання ефективне, коли:

· Людина усвідомила причину покарання.

· Мотивація дії, за яку покарано, не надто потужна.

· Страх майбутнього покарання достатній.

· Людина здатна контролювати поведінку, за яку покарано.

· Дія, за яку покарано, не перетворилась у звичку.

· Людина не втратила чутливість до покарання.

Почуття, які виникають через необґрунтоване застосування покарання: ворожість, фрустрація, тривожність, депресія, апатія, впертість, жага помсти, приниження. Захисні реакції, які виникають через необґрунтоване застосування покарання: опір, бунт, помста, звинувачення, обман, агресія, ненависть, конформність, уникнення, фантазування.

6. Інклюзивна влада. Вплив пов’язано з прагненням бути членом групи і діяти у відповідності з груповими нормами.

7. Інтерналізаційна влада. Основана на тому, що людині подобається робити те, що від неї вимагається.

8. Легітимна влада (нормативна). Мова іде про інтеріоризовані людиною норми, відповідно до яких дехто має право контролювати дотримання правил і наполягати на тому.

Фактори делегітимізації: Відчуження громадян і влади. Неефективність влади. Протидія опозиції. Незгуртованість влади. Падіння репутації влади. Відмінність декларованих і втілених владою цінностей. Невідповідність легітимності принципу, на якому вона базується (за М. Вебером). Персональна легітимність – це довіра до лідерів. Довіра об’єднує авторитет і надійність. Авторитетний – це інформований, кваліфікований, розумний, цінний, професійний. Надійний – чесний, привітний, приємний, товариський.