Режим влади (в залежності від носіїв влади)

1) Бюрократія – влада уповноважених над неуповноваженими.

2) Наукократія – влада обізнаних над необізнаними. Різновид – меритократія – влада більш обдарованих.

3) Технократія – влада тих, хто вміє, над тими, хто не вміє.

4) Демократія – влада більшості над меншістю.

5) Автократія – влада сильних над слабими.

6) Плутократія – влада тих, хто має, над тими, хто не має. Характерне лобіювання кандидатів та партій.

7) Партократія – влада організованих над неорганізованими. Політична партія є носієм моделі будови влади.

Виділяють такі типи політичних партій (за Е. Вотром):

· За класовою ознакою: класові, міжкласові, класовоподібні.

· За типом організаційної побудови: кадрові, масові (з гнучкою та жорсткою побудовою).

· За місцем у владі: нелегальні, легальні (впливові та невпливові).

· За ідеологією: харизматичні (вождистські), прагматичні, ідейні (революційні, реформістські, консервативні, реакційні).

Відношення до партії обумовлене ідеологією, особистістю лідера та образом у масовій свідомості.

8) Райтократія – влада тих, хто пише, над тими, хто читає.

9) Аристократія – влада родової знаті.

10) Геронтократія – влада старійшин.

11) Охлократія – влада натовпу.

12) Мілітократія – влада військових.

13) Теократія – влада духовенства.

14) Етатократія – абсолютна влада держави.

Відношення між носіями влади:

А) Гегемонізм – нав’язування поглядів, політики одним суб’єктом влади іншому. В основі гегемонізму ідея духовної нерівності та права еліти на диктат власної волі маргіналам. Категорії диктату присвячена психофізіологічна теорія влади В.М. Кайтукова. Система диктату відображена в психіці у різних формах: табу, норми, настановлення, стереотипи, цінності тощо. Система диктату відображена в суспільстві в структурі підпорядкування та утиску, яка примушує людину до конформізму мислення та поведінки, до обмеження свободи, до різноманітних регламентацій. Виділяють таки види диктату:

· тривіально-силовий (примітивний особистий утиск);

· інтенсивно-силовий (фізичний утиск, наприклад, рабство)

· навіювально-силовий (фізичний утиск і релігійна доктрина, наприклад, феодалізм);

· навіювально-інтроспективний (мінімальний розвиток інтелекту виробників з інтенсивним навіюванням догм, наприклад, Єгипет часів фараонів);

· тотальний чи екстремістський (комбінація інтенсивного фізичного утиску з централізацією ідеологічного впливу (інформація, виховання, мистецтво, наука). Перетворення соціуму в ефективно кероване утворення (фашизм, комунізм));

· інтроспективний (в основі утиску використовується позитивне стимулювання гедонізму підсвідомості – капіталізм).

Б) Вотум – рішення, думка, визначена в формі голосування (наприклад, вотум недовіри – вираз несхвали парламентом роботи уряду чи президента). Спирається на результат голосування.

В) Блок – угода про об’єднання для спільних дій і досягнення спільних політичних цілей. Спирається на спільний договір.

Г) Консенсус – метод прийняття рішень та договорів, при якому обговорюване положення не голосується, а приймається через узгодження. Той, хто не згоден із положенням, не заперечує проти договору в інтересах співробітництва. Спирається на методи доведення.

Д) Опозиція – протиставлення своєї політики іншій політиці, протиставлення пануючій думці. Розрізняється опозиція помірна, радикальна, лояльна, конструктивна, деструктивна.

Потреба у владі є комплексною. Вона включає потребу свободи, гедоністичну потребу, потребу самоствердження (досягнення престижу, поваги, визнання), потребу самовираження (досягнення значущих результатів), потребу бути особистістю (прагнення зробити щось для інших) [В. Каверін].

Невротичне прагнення до влади зумовлює:

Захист від безпорадності. Захист від почуття незначущості. Бажання наполягати на своєму. Прагнення йти на поступки. Прагнення до володіння.

Мотивація влади передбачає (за Д. Вінером):