Складнощі соціальної ідентифікації: неспроможність чи небажання?

Що ж являє собою група тих, хто загалом свідомо не має бажання пристосовуватись до теперішньої ситуації? Як і слід було очікувати, це переважно літні люди (43,4% старші 55 років). Тобто це люди, історія особистісного життя яких тісно пов'язана з історією суспіль­ства, якого вже немає. І оцінку сучасного стану речей вони формують насамперед з погляду на минуле. Дослідження зафіксувало в них ви­щий, порівняно з іншими групами, рівень незадоволеності своїми до­сягненнями у житті. Якщо в цілому по вибірці цей показник стано­вить 44,9%, то з-поміж таких, хто не бажає пристосовуватися, таких 56,0%. Певним чином це пов'язано і з рівнем освіти. Рівень незадо­воленості своїми досягненнями в житті зростає із підвищенням за­гального рівня освіти, а групу тих, хто не бажає пристосовуватись до теперішнього життя, становлять переважно люди з не досить високим рівнем освіти (47,7% не мають середньої освіти).

Із психологічного боку, цю категорію можна умовно поділити на тих, хто не зміг розкрити себе з різних причин і тепер поширює внут­рішню невдоволеність собою на ставлення до життя в цілому, і на тих, чиє успішне самоздійснення значною мірою утруднилося або навіть припинилося саме внаслідок суспільних трансформацій. Змі­нити цю внутрішню негативну установку можна зсередини, перегля­нувши свої життєві пріоритети і відкоригувавши свої уявлення про можливості самоздійснення, або ззовні, усунувши реальні життєві пе­решкоди.

Наші дані демонструють чітку залежність бажання пристосовува­тись до змін від віку респондентів. За віковими категоріями відсоток тих, хто не бажає пристосовуватись, розподілився таким чином:

46-55 - 53,1% 56-65 - 65,6% 66-75 - 69,1%

Зважаючи на те, що небажання пристосовуватися тісно пов'язане із віком і тим більше, чим старші люди, сподіватися на значний вплив суто психологічних факторів як компенсаторів тут не варто. Якщо люди молодшого віку активно втягуються в життя, інколи навіть всупереч їхнім бажанням, старші вікові категорії не хочуть пристосовуватись не тільки внаслідок реального погіршення їхнього матеріального становища, а й тому, що відчувають знецінення досяг­нутого в минулому.

Переживання людьми незадоволеності досягнутим в житті ставить під загрозу знецінення особистісного "Я". Щоб захистити "Я-образ", люди намагаються перенести відповідальність за нездійсненність на життя, а радше на його сучасний стан, наділяючи його переважно негативними характеристиками. Наприклад, з-поміж тих, хто не ба­жає пристосовуватись, значно більший, порівняно з вибіркою в ціло­му, відсоток людей, які вважають, що життя їхніх дітей складеться гірше, ніж у них" (61,3% проти 44,9%). Водночас спостерігається прагнення підтвердити цінність свого "Я" через досить високу само­оцінку (табл. 2).

Таблиця 2

Порівняльна характеристика самооцінок психологічних якостей

З-поміж тих, хто не бажає пристосовуватись, прагнення наділити себе значущими позитивними характеристиками сучасного "Я-образу" практично таке саме, як і по загальній вибірці. Тобто небажання пристосовуватись психологічно не пов'язується людьми з особистіс-ною неспроможністю це зробити. Фіксуючи в себе наявність таких психологічних якостей, як працелюбність, активність і відповідаль­ність, люди ніби підтверджують: вони не пристосовуються тому, що не хочуть, а не тому, що не можуть. Проте насправді картина дещо складніша. Частина цієї групи безумовно почуває себе психологічно невпевненою щодо сучасних перетворень, про що свідчить вищий відсоток респондентів, які, оцінюючи перспективи змін у суспільстві, намагаються "не думати про завтрашній день, жити теперішнім" (30,6% проти 24% по вибірці). Нижчий тут і відсоток тих, хто сподівається на поступове поліпшення ситуації. Таких серед не ба­жаючих пристосовуватись 47,3%, а по масиву в цілому — 56,0%.

Взагалі цій групі притаманне бажання дистанціюватися від транс­формацій, що відбуваються в соціальному просторі. Мабуть, її пози-

8 *

цію можна було б позначити твердженням: "Злам нормального ходу життя стався без мого втручання і згоди, тому і відновлення нор­мальності має прийти ззовні". Це підтверджується відповідями рес­пондентів на запитання про те, з чим вони пов'язують поліпшення їхніх умов життя. Простежується тенденція більшою мірою поклада­тися на дію зовнішніх чинників (регулярну виплату заробітної платні, пенсій тощо), а не докладати власних зусиль (табл. 3).

Таблиця З

Залежність між рівнем пристосованості і засобами поліпшення життя

Небажання пристосовуватися і неспроможність це зробити висту­пають як взаємодоповнюючі чинники, що зумовлюють поведінку лю­дей. З-поміж тих, хто не бажає пристосовуватись до теперішнього життя, значно вищий, ніж по вибірці в цілому, відсоток тих, хто не бачить у трансформованому суспільстві жодних цінних можливостей для себе (55,3% проти 43,3%). Тобто ситуація в цілому не сприй­мається ними як сприятлива для самовиявлення й самореалізації. Якщо з-поміж тих, хто активно включився у перетворення, цінують можливість відчути себе в сучасних умовах вільною людиною 23,9% опитаних, то з-поміж тих, хто не бажає пристосовуватись, таких лише 8,9%. До того ж бажання самовиявлення, котре можна зафіксувати як уявлення про успіх в житті завдяки "цілковитому втіленню в житті власних здібностей" в цієї групи респондентів нижче, ніж по вибірці в цілому (18,9% проти 24,8%).

Як бачимо, не всім і не просто дається входження у світ нових суспільних відносин. Існують групи людей, які вже адаптувались до сучасних реалій життя, чимало й таких, хто відчуває великі, в тому числі й психологічні труднощі. Проте поступово пристосування все ж таки відбувається, психологічні зміни готують грунт для нового сприйняття й оцінки людьми навколишнього світу і свого місця в ньому. Нові образи сучасної реальності поступово перетворюються в соціально-психологічні установки, які скеровують поведінку дедалі більшої кількості людей.

Поиск по сайту: