ЗАСОБИ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

Продовжуючи тему конфліктів, виокремимо групу так званих со-цієтальних конфліктів, що виникають у процесі різноманітних дій людини в певному соціумі. Соцієтальні, або соціально-психологічні, конфлікти зумовлені специфікою взаємодії індивіда та суспільства, особливостями розуміння цих взаємин. Таке розуміння не приходить миттєво, воно формується упродовж життя і має складний соціально-психологічний характер.

~* Особливості засвоєння соціального досвіду індивідом мають велике значення для подальшого успішного існування в суспільстві і, що вельми ^актуально, для адаптації в нових соціальних умовах.

Відтак, на наш погляд, дуже важливо простежити, як формується та набувається певний соціальний досвід, яких форм він набирає і яким чином сформована стратегія відносин суспільства і індивіда впливає на успішність існування за певних соціальних умов.

Проблема специфіки залежності від соціуму набуває нині нового змісту. Взаємини індивіда і суспільства регулюються за допомогою механізмів соціального контролю.

Соціальний контроль являє собою одну з найважливіших форм регулювання, сукупність спеціальних механізмів, надбудову над пев­ною структурою економічних, політичних, соціальних відносин, які свідомо використовуються суспільством в цілому з метою організації й підтримування постійнодіючої системи типових форм масової со­ціальної поведінки, що упроваджують сталість, одностайність у спільне життя, впорядковують суспільні відносини.

Соціальний контроль визначається як механізм саморегуляції суспільства та соціальних груп, які забезпечують цілеспрямований вплив на поведінку людей з метою зміцнення порядку і стабільності. Соціальний контроль покликаний гарантувати відповідну даним со­ціальним цінностям, нормам та ролям поведінку людини або со­ціальної групи. Він базує свою діяльність на спільному визначенні культури даного суспільства, групи і прищепленні її цінностей і норм своїм членам шляхом виховання взірців поведінки. Система соціаль­ного контролю здійснює свої функції на основі вироблення звичок, звичаїв, правових та моральних норм і відповідальних санкцій [і, с 109].

У системі регуляції сучасного суспільства можна виділити п'ять основних форм соціального контролю — це політична, правова, мо­ральна, релігійна й естетична форми.

Саме ці форми сукупно створюють необхідні умови суспільної по­ведінки, підтримують та відтворюють певну систему типової соціаль­ної поведінки. Система цінностей, мотивація очікувань і норма­тивних установок, що виробляються в суспільстві, врешті-решт зумо­влюють зміст і напрям вчинків особи. Слід зауважити, що подібні ме­ханізми діють на всіх рівнях соціальної поведінки — від ситуативних вчинків до цілісної системи соціальних дій. Суспільний індивід не має змоги не враховувати систему висунутих до його поведінки ви­мог.

У ході реалізації вимог різних соціальних норм і в масовій со­ціальній поведінці виникають відповідні типові форми, що за­кріплюють функціонування даної системи суспільних відносин, які підтримують дану форму соціальної організації.

Проте сама норма не регулює поведінку людини. Означена по­ведінка спрямовується безпосередньо сформованою на цій основі си­стемою внутрішніх детермінант. Поведінкою управляє насамперед сама людина, спираючись на особистісну інтеріоризацію соціального середовища. Цим зумовлюється важливість процесу інтеріоризації соціальних норм, тобто переведення її із зовнішніх щодо індивіду вимог у внутрішні. Нормативна соціалізація особистості є безумов­ним механізмом соціального контролю.

Соціальний контроль реалізується в процесі соціалізації, коли здійснюється засвоєння індивідом соціальних норм і цінностей, фор­мується самоконтроль, засвоюються різні соціальні ролі, що передба­чає і гарантує виконання ролевих вимог і очікувань. Реалізація со­ціального контролю в процесі соціалізації є найстійкішою структу­рою, що регулює поведінку індивіда.

Результатом такої соціалізації (зауважимо, що соціалізація може продовжуватися протягом всього життя, оскільки залежить від змін оточуючого людину соціального середовища та її власного розвитку, має певні етапи та механізми) виступає не тільки інтеріоризація пев­них знань, умінь і норм, а й певні якісні зрушення у самосвідомості, що зумовлює появу структури, з середини санкціонуючої поведінку, так званого "внутрішнього контролера".

Як елемент соціального управління соціальний контроль діє за принципом зворотного зв'язку. Його головною метою можна назвати створення умов для стабільності соціальної системи. Соціальний кон­троль — це, по суті, налаштування, організація, формування певного змісту регуляторів поведінки людини. Механізм соціального контро-ля — це не процес однобічного впливу суспільства, це процес актив­ної взаємодії взаємопов'язаних, хоча і різних за характером, елемен­тів. Індивід і суспільство (соціальна група) становлять взаємодіючі

складові елементи системи соціального контроля. Якщо на рівні суспільної свідомості інформація передається у вигляді цілісних, внутрішньо недиференційованих стереотипів, нормативно-орієн­тованої поведінки, її взірців, то на рівні індивідуальної свідомості ви­никає можливість її поділу на інформацію про цілі дії, ймовірні засо­би, з'являється можливість свідомої оцінки [2].

Самоконтроль (внутрішній контроль) являє собою вищу і найефек- і тивнішу форму регулювання людиною своєї поведінки.

Розуміючи самоконтроль як універсальну, інтегровану спромож­ність людини, що пронизує усі психічні явища, можна говорити про самоконтроль психічних процесів, самоконтроль за станом. І врешті, можна говорити про самоконтроль як про певну властивість, що стає особистісною рисою.

Самоконтроль є невід'ємною частішою усіх видів діяльності та по­ведінки людини.

Згідно зі структурним принципом притаманне людині різноманіття механізмів самоконтролю пов'язується з ієрархічною організацією життєдіяльності людини. З соціальним рівнем пов'язана поява одного з найскладніших видів самоконтролю — соціального. Існування в суспільстві неможливе без актуалізації механізмів соціального само­контролю. Саме за його допомогою людина свідомо контролює свою поведінку відповідно до засвоєної нею системи еталонів. Роль таких еталонів виконують соціальні норми або взірці поведінки, зумовлюю­чи певну спрямованість суспільної поведінки людей, сприяючи ор­ганізованості та стабільності суспільства.

Соціальний самоконтроль означає певну позицію людини. Такий са­моконтроль є результатом попереднього досвіду й виховання. По то­му, як людина поводиться в суспільстві, які здійснює вчинки, ми можемо робити висновок про сформованість в неї соціального само­контролю.

Дія самоконтролю (як соціального самоконтролю — тобто такого, що реалізується на підставі загальновизнаних норм) передбачає їх ін-теріорізацію, тобто засвоєння соціальних норм в процесі соціалізації і сприйняття їх як внутрішньо необхідних умов і засобів існування у даному суспільстві.

Зауважимо, що функціонування соціальних норм спирається на певні цінності, існуючі в суспільстві (групі). Соціальні норми висту­пають як певні вимоги, "шаблони" поведінки, загальні правила, до яких відносять звичаї, традиції, нрави, закони.

Соціальні норми інтегрують людей в певну єдину спільність, форму­ють систему соціальної взаємодії. Вони включають вимоги, правила, стандарти поведінки й очікування відповідної (суспільно-схвальної)

поведінки. Таким чином, очікування поведінки-реакції є результатом інтеріоризації певних норм.

Отже, до механізму реалізації соціального контроля входять стан­дарти належної поведінки, заснованої на певних цінностях і відпо­відно до них засвоєних стандартних очікуваннях.

Функціонування цього механізму "цінності — норми — очікуван­ня" забезпечує збереження стабільності соціальної системи і стано­вить основу реалізації системи соціального контроля в суспільстві. При зміні (порушенні) будь-якої з цих ланок (елементів) функціону-вальне навантаження зосереджується на іншій (яка починає функціо­нувати більш активно за певних умов). У кінцевому рахунку саме цей елемент стає провідним у реалізації усього механізму соціального контролю.

"Ціннісно-нормативний канон людини функціонує не тільки на ідеологічному рівні, рівні культурного символізму, а й на рівні буден­ної свідомості і виявляється у реальній соціальній поведінці та моти­вації людей. Але ж ці образи багатовимірні й багатозначні й варіюють залежно від певної соціальної ідентичності, сфери діяльності та істо­ричної ситуації" [3, с. 113].

Зміни нормативно-ціннісної системи, що відбуваються сьогодні в гру­пах та у суспільстві в цілому, виявляються для індивіда стресогенним фактором, який спричинює глибокий психологічний резонанс. Важкі пе­реживання змін, що відбуваються в суспільстві, пов'язані з його со­ціально-історичними та соціально-психологічними особливостями. Зазначимо, що ці наслідки впливають на всі сфери життєдіяльності людини.

У перехідний, критичний період, а ситуацію сьогодні правомірно вважати критичною, людина активізує систему очікувань. Особливого значення набуває проблема особистісного ставлення людини до різних соціальних проявів, прогнозування нею свого майбутнього залежно від тих або інших особливостей засвоєння суспільного досвіду.

В який же спосіб реалізується цей механізм сьогодні? Відомо, що психологічна природа людини потребує наявності інстанції, перед якою вона повинна звітувати за свої дії. І на певних етапах розвитку індивіда такий "контролер" завжди має зовнішню локалізацію. Лише згодом, в процесі засвоєння певних елементів культури, соціальних норм і цінностей, у процесі соціалізації, він інтеріоризується.

Зауважимо, що суспільство сьогодні переживає період трансфор­мацій. Порівняно з періодом стабільного функціонування суспільства, здатного на прояв стосовно людини свого роду патерналістських функцій, ситуація нині змінюється. У соціокультурний процес вклю­чається не просто "адаптивна модель", а "діяльнісна модель" особис-

тості. І питання про локалізацію соціального контролю, функціоную­чого не на рівні зовнішньої директивності, а вже на рівні особистіс-них диспозицій, набуває певної актуальності.

За сучасних умов рушійні сили суспільства переміщуються на інший рівень. Це передовсім соціально-психологічний та особистісний рівні, тобто рівні активності, свідомості та поведінки реальних людей. Здійсняється розпад старих інституційних структур, які контролюва­ли діяльність людей, а відсутність нових правових інститутів визначає І певну стихійність поведінки. За такої ситуації виникає необхідність І виявлення реальних регулятивних механізмів. Проблема виховання, що пов'язана з формуванням уміння контролювати свою поведінку, життя в цілому через внутрішні носії, а не лише за допомогою зов­нішніх регуляторів, набуває певного звучання.

Таким чином, відповідно до загальносоціальних і групових про­грам поведінки конструюються автономні, особистісні регулятори по­ведінки, які дозволяють людині визначати та вибирати саме ті спосо­би поведінки, які позитивно "вписуються" у суспільну динаміку со­ціальних зв'язків та взаємодій, що відповідають конкретно-історич­ним вимогам.

Можна стверджувати, що інтеріоризація регулятивної системи конкретним членам суспільства являє собою складний психосоціаль-ний процес. І кінцевим результатом цього процесу є засвоєння лю­диною певного типу соціального самоконтролю, який, врешті-решт, розпочинає функціонувати вже на рівні особистісних диспозицій. Ця генералізована властивість відома під назвою "локус контролю" (термін було запроваджено Дж. Роттером у 1954 р.).

Локус контролю об'єднує внутрішньо-зовнішні характеристики та детермінанти соціальної поведінки. Він посідає певне місце з-поміж елементів самосвідомості і насамперед в соціальному "Я"-образі та формується під впливом власного досвіду, здібностей та механізмів соціального контролю. Це особистісний конструкт, який перманент­но впливає на регулятивну функцію, відрізняється стійкістю та зумо­влює досягнення значного результату в поведінці. Локус контролю є суттєвим фактором, що зумовлює характер активності особистості. Він визначає, певною мірою, індивідуальний стиль соціальної по­ведінки.

Локус контролю можна визначити як міру, якою людина сприймає своє життя як контрольоване власними зусиллями та діями, або кон­трольоване ззовні, зовнішніми силами. В загальному вигляді локус контролю означає схильність людини — як індивіда і як представни­ка певної культури — приписувати відповідність за важливі події свого життя переважно самому собі (інтернальний локус контролю)

або різним зовнішнім факторам — іншим людям, об'єктивним зов­нішнім умовам (екстернальний локус). За детальнішого аналізу локус контролю містить в собі, по-перше, світоглядний елемент, уявлення про те, яким чином взагалі керується світ; по-друге, індивідуальне відчуття особистого контроля, відчуття себе хазяїном своєї долі; по-третє, пов'язану з цим систему самооцінок та інших характеристик [З, с. ііб].

Локус контролю являє собою узагальнене очікування того, якою мірою людина контролює своє життя. Розрізняють екстернальний і інтернальний локуси контролю.

Люди з екстернальним локусом контролю вважають, що успіхи їх та невдачі регулюються зовнішніми факторами — такими, як доля, удача, щасливий випадок, впливові особи та непередбачувані сили оточення. Екстернали вірять в те, що вони заручники долі. Навпаки, люди з інтернальним локусом контролю вірять в те, що удача або не­вдача визначаються їхніми власними діями та здібностями (тобто внутрішніми факторами). Інтернали, таким чином, відчувають, що вони більшою мірою впливають на своє життя.

Зазначимо, що це не чисті типи, а полюси певного ставлення до життя.

Екстернали й інтернали відрізняються не лише за своєю впев­неністю відносно того, де знаходиться джерело контролю їхньої по­ведінки. Локус контролю дозволяє зрозуміти певні психологічні де­термінанти поведінки. Екстернали сильніше підвладні соціальному впливу, гірше адаптуються. Вони більш конформні, більш підвладні авторитетам та залежні від суспільства, від соціальної ситуації в ціло­му. Екстернали менш терпимі та більше нетерплячі в ситуаціях подо­лання, їхня емоційна нестабільність нерідко супроводжується незадо­воленням своїм життям та становищем у суспільстві. Інтернали більш впевнені у своїй спроможності вирішувати проблеми. Головний ком­понент структури інтернальності — впевненість у тому, що людина може все. Все, що відбувається з нею, залежить від її особистої ак­тивності, спроможності контролювати ситуації та творчо реалізовува­ти себе.

Особливості інтеріоризації людиною соціального досвіду — за­своєння "стійкої стратегії поведінки", пов'язаної з особливостями ло­калізації соціального контролю — багато в чому зумовлюють успіш­ність існування в суспільстві. Особливості прояву локусу контролю є важливою характеристикою, яка зумовлює результат процесу со­ціалізації та адаптації особистості, є показником усвідомлення реаль­них регулятивних механізмів, що детермінують активну поведінку та очікування стосовно них.

Валсливою соціально-психологічною характеристикою особистості є ступінь активності її власних зусиль, спрямованих на подолання жит­тєвих труднощів, почуття особистої відповідальності, пов'язане із вірою в успішне майбутнє. Актуального значення вони набувають в процесі соціальної адаптації до нових умов, в розвитку спроможності гнучко адаптуватись до різких змін. Ці характеристики, можливо, є визначальними в соціально-психологічних реакціях на значущі події життя і здебільшого можуть суттєво впливати на" процес соціальної регуляції поведінки.

Як зазначалось, при порушенні певних регулятивних ланок ме­ханізму соціальної регуляції поведінки засвоєна система очікувань людини виходить на передній план цього механізму і набуває особли­вого значення.

Розглядаючи систему очікувань як генералізовані особистісні уста­новки, ми пов'язуємо їх з вищим рівнем самоконтролю, тобто з со­ціальним самоконтролем. Цим поняттям обіймається сфера суб'єк­тивного розуміння джерела контролю й уявлення про власні здатності та можливості досягнення певних цілей. Найголовнішим параметром такого очікування є суб'єктивне ставлення до можливості впливу власної діяльності на події життя. Найвищий ступінь узагальнення очікувань зовнішнього або внутрішнього контролю охоплює увесь життєвий спектр, набуваючи характеру особистісної диспозиції (так званий внутрішній або зовнішній локус контролю). Звернемось до фактичних даних.

Як людина уявляє своє буття? В кому чи в чому вона вбачає свою надію, на що вона розраховує й сподівається, вирішуючи свої про­блеми, будуючи чи плануючи своє життя? Аналіз сучасної практики, розроблених методів і засобів, що дали б змогу вивести суспільну свідомість з інституціональної кризи, неможливий без вивчення со­ціально-психологічних рефлексів тоталітарного суспільства.

Такий аналіз дозволяє з'ясувати, на що може претендувати суспільство найближчим часом, які підводні камені чекають його на цьому шляху.

Було б помилковим вважати, що сприйняття й оцінка подій здійснюються лише суто індивідуально і не можуть бути узагальнені. Насправді в розумінні соціальних подій беруть участь своєрідні старі схеми — стереотипи, які значною мірою визначають свідомість і по­ведінку суспільства. Визначення особливостей дає змогу змалювати певний тип сприйняття і поведінки, що утворює соціальний характер. Це своєрідний комплекс типових очікувань, розуміння, що регулює сприйняття та поведінку в суспільстві впродовж довготривалого ' періоду.

Спробуємо продемонструвати за допомогою цифр деякі нюанси ситуації, що склалася сьогодні, на прикладі "взаємин" населення України та її правлячої еліти, використовуючи результати соціологіч­ного дослідження, проведеного в грудні 1996 р. Інститутом соціології НАН України за сприянням соціологічної служби "Соціс-Геллап". Об'єктом дослідження була вибірка з 1200 осіб, що репрезентували доросле населення України. Зауважимо, що за ознаками статі, віку, освіти, відмінності між вибірковою та генеральною сукупностями бу­ли в межах 5%. Зваживши на ці характеристики, можна зробити при­пущення, що думки наших респондентів головно відбивають картину думок населення України в цілому. Також ми використовуємо дані, отримані при проведенні експертного опитування "Елітної групи" (представники правлячої еліти) у березні 1997 р.

Нас цікавили проблеми, пов'язані з тим, наскільки людина сьо­годні відчуває свою особистісну залежність від зовнішніх обставин взагалі і від владних структур зокрема, і як це ставлення може впли­вати на нинішню ситуацію в суспільстві.

Показовими є відповіді на два таких питання (дані наведені у відсотках):

Від чого залежить Ваше життя?

Наскільки Ваше життя залежить від тих, хто складає правлячу еліту?

Дуже залежить.................................................... 38,17

Залежить достатньою мірою............................. 37,08

Мало залежить..................................................... 9,25

Майже не залежить.............................................. 7,50

Таким чином, більшість людей відчуває суттєву залежність свого життя від зовнішніх обставин і, зокрема, від правлячої еліти. Показо­вими є відносини елітної групи, які демонструють значну інтернальну спрямованість порівняно з основною вибіркою. З огляду на це цікаво*

відзначити, що ступінь залежності пов'язаний з переважанням певно­го локусу контролю людини. Це ілюструють наведені далі дані, які визначають, що ступінь залежності зменшується при переважанні ін-терального локусу контролю і пропорційно зростає з посиленням зовнішнього локусу контролю (ЛК), %:

25,76

Дуже зале­жить

Майже не залежить

Показовою є й тенденція, виявлена у відповідях на запитання, що допомогло б насамперед Вам або Вашим дітям (при бажанні) зробити політичну кар'єру. Переважна більшість респондентів визначає "зовнішні обставини", не сподіваючись на власні сили, знання. Ця тенденція наочно продемонстрована в показниках, що подані далі, %:

Гарна освіта в нашій країні................................ 17,33

Гарна освіта на Заході........................................ 13,25

Активне заняття політикою.............................. 13,00

Родичі та друзі у вищих колах............................ 33,0

Наявність чималих грошей............................... 51,00

Тим часом представники елітної групи на запитання: "Як ви вва­жаєте, великий успіх — це результат кропіткої роботи чи щасливий збіг обставин?" — відповідають, що це кропітка праця — приблизно 75,2% і 14,8% — що це щасливий збіг обставин.

Показовим для тенденцій у сприйманні навколишньої ситуації є й питання про очікування людини щодо тенденцій її життя у майбут­ньому. Оптимістичний погляд в майбутнє активізує зусилля, надає сил і наснаги для подолання труднощів, поліпшення свого життя. А вже досягнуті успіхи підкріплюють сподівання. Яка ж тенденція став­лення до свого майбутнього панує у суспільстві? Порівняння відпо­відей елітної групи та основного масиву вказує на більш оптимістич­ну тенденцію елітної групи та песимістичну спрямованість ставлення до свого майбутнього основної маси населення. Про це свідчать від­повіді на питання, як зміниться ваше життя в майбутньому, %: 45

Але ж якщо простежити тенденції ставлення до майбутнього жит­тя з-поміж груп з різним локусом контролю, тенденції різнитимуться залежно від переважання зовнішнього чи внутрішнього локусу кон­тролю, %:

Виявлені в дослідженні тенденції сприйняття соціальної ситуації демонструють породжені минулим етапом особливості масової свідо­мості, специфічні психологічні риси, особливості регулятивної систе­ми, сформовані певним соціальним оточенням. Вони і сьогодні про­довжують впливати на поведінку людей, їх очікування.

Труднощі адаптації людини до нових реалій пов'язані з особли­востями ситуації, що склалася сьогодні, коли об'єктивно людина вірить та сподівається головно на себе (35%—47% за різними опиту­ваннями). Але суб'єктивно сформовані особливості, функціонуючи на рівні особистісних диспозицій, продовжують впливати на поведінку, ставлення до існуючих в суспільстві ситуації, проблем і можливостей їх вирішення.

Змінити психологічну природу, яка складалась і зміцнювалась ро­ками, миттєво неможливо. Проблема формування внутрішнього усві­домлення відповідальності за свою долю, дії та вчинки набуває ново­го ракурсу та неабиякої актуальності.

Поиск по сайту: