ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ. 1. Інноваційна політика підприємства передбачає:

ТЕСТИ

1. Інноваційна політика підприємства передбачає:

а) створення нових робочих місць;

б) оновлення вироблюваної продукції;

в) підвищення техніко-технологічного рівня виробництва;

г) диверсифікацію виробництва.

2. Стратегія інноваційної діяльності спрямована на прийнят­тя рішень відносно:

а) нових ринків збуту продукції;

б) оцінки рівня ризику витрат;

в) наукових досліджень та конструкторських розробок;

г) досягнення конкурентної переваги підприємства.

3. Назвіть, яка інноваційна стратегія визначається тим, що характер технологічних змін фірми підпорядкований політиці іншої фірми, яка є головною на даному ринку продукції і виступає замовником у кооперативних зв’язках:

а) наступальна;

б) захисна;

в) імітаційна;

г) залежна;

ґ) традиційна.

4. Назвіть, яка інноваційна стратегія пов’язана з використанням поліпшуючих інновацій та визначається позицією поруч і трохи позаду піонерних технологічних змін:

а) наступальна;

б) захисна;

в) імітаційна;

г) залежна;

ґ) традиційна.

5. Поясніть, яка інноваційна стратегія пов’язана з копіюванням технології виробництва продукції фірм-піонерів, виходом на ринок інтелектуальної власності:

а) наступальна;

б) захисна;

в) імітаційна;

г) залежна;

ґ) традиційна.

6. Назвіть, яка інноваційна стратегія пов’язана з прагненням фірми досягти технічного та ринкового лідерства шляхом створення та впровадження нових продуктів:

а) наступальна;

б) захисна;

в) імітаційна;

г) залежна;

ґ) традиційна.

7. Інноваційна діяльність підприємства:

а) не залежить від розмірів виробництва;

б) зумовлена розмірами підприємства;

в) залежить від ступеня ризику інноваційного рішення.

8. Інноваційна політика підприємства — це:

а) частина стратегії підприємства, що полягає у впровадженні цільових змін у виробничий процес;

б) частина стратегії, спрямована на реалізацію шляхів впровадження інновацій;

в) загальна стратегія підприємства, націлена на упровадження нових ідей та розробок у процес виробництва з метою їх комерційної реалізації.

9. При розробленні інноваційної стратегії підприємства враховуються:

а) ринкова позиція підприємства;

б) науково-технічна політика підприємства;

в) життєвий цикл продукту;

г) усі відповіді правильні.

10. Дайте відповідь, яка інноваційна стратегія пов’язана з удосконаленнями форми і сервісу продукції, закріпленням певних інноваційних форм на тривалий період їх «життєвого циклу»:

а) наступальна;

б) захисна;

в) імітаційна;

г) залежна;

ґ) традиційна.

11. Розроблення інноваційної стратегії підприємства спирається на:

а) аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища;

б) фінансову стійкість підприємства;

в) аналіз конкурентної позиції підприємства;

г) аналіз фінансового стану конкурентів.

12. Назвіть, яка з інноваційних стратегій пов’язана з високим рівнем фінансових ризиків:

а) наступальна;

б) захисна;

в) імітаційна;

г) залежна;

ґ) традиційна.

13. Розроблення інноваційної стратегії підприємства почи­нається з:

а) формулювання загальної мети підприємства;

б) складання плану інноваційної діяльності підприємства;

в) вибору джерел фінансування інноваційного проекту;

г) оцінювання ринку збуту.

14. Назвіть, які з перелічених чинників не перешкоджають проведенню інноваційної діяльності у великих організаціях:

а) узгодженість роботи всіх підрозділів;

б) складність структури ієрархії;

в) стимулювання інноваційних заходів;

г) опір змінам.

ЗАВДАННЯ

Завдання 1

Припустимо, ви генеральний директор НВО «Аналітикконтроль» і розглядаєте програму освоєння нового цифрового приладу. Які пропозиції ви включили б до інноваційної політики? Які аспекти інноваційної політики, на ваш погляд, є найважливішими?

Завдання 2

Постійні нововведення в різноманітних сферах управління є основою процвітання будь-якої компанії. Водночас менеджеру часто доводиться стикатися з опором перемінам.

Які, на вашу думку, дії може започаткувати менеджер, щоб перебороти таку протидію інноваціям? Яку інноваційну програму ви запропонуєте, якщо вас призначать інноваційним менеджером?

Завдання 3

Один з головних інженерів-електронщиків США у свій час організував власну фірму «Інтел». Остання одержала фінансову підтримку в розмірі кількох мільйонів доларів і на початку 70-х років на ринку з’явилася новинка.

Дайте відповідь:

1. Що це за новинка?

2. Що зумовило цю подію?

Завдання 4

Якось до Р. Нойса звернулася за порадою його дружина, що мала свій бізнес.

До неї зайшли двоє юнаків із проханням про фінансову підтримку. Вони створили малу фірму і мали намір запропонувати оригінальну новинку. Р. Нойс сказав, що новинка юнаків не буде мати попиту на ринку і тому не варто витрачати свої гроші.

Проте дружина вчинила інакше — уклала кілька десятків тисяч доларів у нову фірму «Apple». Саме цій фірмі, що одержала від інвесторів декілька мільйонів доларів на реалізацію свого інноваційного проекту, вдалося випустити на ринок другу (після мікропроцесора) революційну новинку в цій галузі. Що це за новинка?

2.5. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ
ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ

2.5.1. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Вивчення проблемних питань теми необхідно починати з об’єктивної необхідності і сутнісної характеристики менеджменту інноваційними процесами.

Управління інноваціями є складовою частиною інноваційної діяльності і вирішує питання планування і реалізації інноваційних проектів, розрахованих на значний якісний стрибок у виробництві, підприємництві, соціальній сфері. У широкому розумінні стратегічне управління пов’язано з процесом передбачення глобальних змін в економічній ситуації, пошуком і реалізацією великомасштабних рішень, що забезпечують його виживання і стійкий розвиток за рахунок виявлення майбутніх чинників успіху.

В управлінні інноваціями оперують складними цілями, що покликані вирішувати завдання:

· зіставлення існуючого стану з бажаним — функція ініціативи;

· вироблення керівних вимог до дії — інструмент управління;

· визначення критеріїв оцінки інформації і вибору альтернатив — прийняття рішень;

· забезпечення безконфліктного співіснування осіб, що приймають рішення — інструмент координування;

· створення передумов.

Розрізняють такі види цілей:

· за охоплюваною ціллю (загальна частина);

· за значенням (головна, другорядна);

· за грошовим виразом (грошовий, безгрошовий);

· за кількістю перемінних у цілі (одно- і багатоперемінні);

· за предметом цілі (на загальний і виробничий результат);

· за місцем в ієрархії цілей (вищі, проміжні і нижчі);

· за взаємним співвідношенням цілей (комплементарні — що доповнюють, індиферентні — байдужі і конкуруючі цілі).

Найпоширенішим прийомом визначення мети на підприємстві є побудова так званого дерева цілей, що являє собою процес поділу головної (глобальної) мети на її складові (часткові цілі) і розташування їх за ієрархічним принципом. У дереві цілей розрізняють кілька рівнів стратегічних цілей:

1. Цілі підприємства в цілому — очікуваний стан сукупності стратегічних господарських одиниць (продуктово-ринкових комбінацій).

2. Цілі стратегічних господарських одиниць (СГО) — цільові настанови для окремих СГО, на які поділені підприємства.

3. Цілі функціональних сфер діяльності — директивні завдання для функціональних підрозділів підприємства, що закладаються в основу стратегії, що розробляється.

Між цілями складаються множинні відносини по горизонталі і вертикалі, що мають обов’язково враховуватися в процесі ціле-
планування.

Далі слід коротко розглянути форми управління інноваціями. Процес управління, як ми вже знаємо, складається з взаємозалеж­них фаз (етапів): планування, реалізація, контроль. Інтеграція цих фаз утворює систему стратегічного менеджменту, зайнятого рішенням стратегічних завдань. Для того, щоб пов’язати всі ланки зазначеної системи, необхідна відповідна організаційна форма. Досвід показує, що існуючі організаційні структури зазвичай не спроможні в достатній мірі концентруватися на виконанні екстраординарних інноваційних завдань (вони були сформовані для неринкових типових схем).

Для вирішення стратегічних завдань виникає необхідність у радикальному реформуванні підходів до структур управління, підвищенні рівня їхньої варіантності. Це особливо важливо при вирішенні великомасштабних інноваційних завдань, що потребують значного якісного ривка і концентрації сил всієї системи управління.

Планування є одним з основних елементів системи внутріфірмового управління діяльністю інноваційного підприємства. Як елемент системи менеджменту планування являє собою самостій­ну підсистему, що містить сукупність специфічних інструментів, правил, структурних органів, інформації і процесів, націлених на підготовку і забезпечення виконання планів.

Планування інновацій — це система розрахунків, спрямована на вибір і обґрунтування цілей розвитку інноваційного підприємства і підготовку рішень, необхідних для їхнього безумовного досягнення. У рамках інтегрованої системи менеджменту підсистема планування виконує такі часткові функції:

1. Цільова орієнтація всіх учасників. Завдяки узгодженим пла­нам часткові цілі окремих учасників і виконавців орієнтовані на досягнення генеральних цілей спільного інноваційного проекту або інноваційного підприємства в цілому.

2. Перспективна орієнтація і раннє розпізнавання проблем розвитку. Плани орієнтовані в майбутнє і базуються на обґрунтованих прогнозах розвитку ситуації.

3. Координація діяльності всіх учасників інновацій. Координація здійснюється як попереднє узгодження дій при підготовці планів і як узгоджена реакція на виникаючі перешкоди і проблеми при виконанні планів. У процесі планування інновацій використовуються такі основні форми координації: розпорядницька, ініціативна, програмна і бюджетна.

4. Підготовка управлінських рішень. Плани являють собою най­поширеніші в інноваційному менеджменті управлінські рішення. При їхньому підготуванні проводиться глибокий аналіз проблем, виконуються прогнози, досліджуються всі альтернативи і провадиться економічне обґрунтування найраціональнішого рішення.

5. Створення об’єктивної бази для ефективного контролю. Плани встановлюють бажаний або необхідний стан системи на визначений період часу. Плани дають змогу об’єктивно оцінювати діяльність підприємства шляхом порівняння фактичних значень параметрів із запланованими за принципом «факт — план». Тоді контроль стає предметним, спрямованим на забезпечення цільового стану системи.

6. Інформаційне забезпечення учасників інноваційного процесу. Плани містять важливу для кожного учасника інформацію про цілі, прогнози, альтернативи, терміни, ресурси й адміністративні умови проведення інновацій.

7. Мотивація учасників. Успішне виконання планових зав­дань, як правило, є об’єктом особливого стимулювання і підставою для взаємних розрахунків, що створює діючі мотиви для продуктивної і скоординованої діяльності всіх учасників.

Плануванню інновацій властиві принципи, що встановлюють загальні правила розроблення й ефективного функціонування цілої підсистеми в інноваційному менеджменті: єдність науково-технічних, соціальних і економічних завдань розвитку; наукової обґрунтованості й оптимальності рішень; домінування стратегічних аспектів; бюджетної збалансованості; комплексності, безперервності, гнучкості й еластичності.

Принцип наукової обґрунтованості планування реалізується в умовах, коли воно базується на врахуванні законів і тенденцій науково-технічного й економічного розвитку, враховує об’єктивні умови і специфічні риси конкретного інноваційного підприємства. Рівень наукової обґрунтованості планування й оптимальності прийнятих рішень підвищується в міру розвитку теорії інноваційного мене­джменту й удосконалення методів планування інновацій.

Принцип домінування стратегічних об’єктів у плануванні випливає з довгострокового характеру результатів, тривалого циклу здійснення інновацій і їхньої життєвої значущості для забезпечення конкурентоспроможності інноваційного підприємства.

Комплексність планування інновацій означає системну пов’язаність усіх розроблюваних на інноваційному підприємстві планів. Система планування інновацій має складну структуру і охоплює підготовку різноманітних за цільовою спрямованістю і рівнем розроблення планів.

Принцип гнучкості й еластичності планування інновацій полягає в забезпеченні динамічної реакції планів на відхилення в процесі робіт або зміни внутрішніх і зовнішніх чинників. При цьому гнучкість планів характеризує їхню спроможність реагувати на прояв випадкових чинників в інноваційних процесах, ураховувати слабкі і сильні сторони інноваційного підприємства, а також спроможність відбивати ризики і шанси, властиві умовам ринкової економіки.

Безперервність планування інновацій має два аспекти: наступ­ність і взаємозв’язок планів різноманітної тривалості; вимоги постійного здійснення планових розрахунків відповідно до умов, що змінюються, і відхилень, що виникають. Планування інновацій обов’язково передбачає розроблення планів різноманітного прогнозування в часі: довго-, середньо- і короткострокових. Наявність планів різноманітної тривалості встановлює визначену періодичність їх формування, що перетворює планування в безупинний процес розроблення, деталізації, внесення змін і продовження планів.

Перелічені принципи складають методичну основу формування системи планування інновацій і відбиваються в складі, змісті, порядку і методах розроблення планів на інноваційному підприємстві.

Звертаємо вашу увагу на види планів, що різняться за цілями, предметам, рівнями, змістом і періодами планування.

За цільовою орієнтацією розрізняють стратегічне й оперативне планування інновацій. Стратегічне планування як елемент стратегічного управління інноваціями полягає у визначенні місії організації на кожній стадії її життєвого циклу, формуванні си-
стеми цілей діяльності і стратегії поводження на ринках інновацій. При цьому проводяться глибокі маркетингові дослідження, масштабні прогнозні розробки, оцінювання сильних і слабких сторін організації, ризиків і чинників успіху. Стратегічне планування, як правило, орієнтоване на п’ять і більше років. Воно спрямоване на створення нового потенціалу успішної діяльності інноваційного підприємства.

Далі слід перейти до вивчення ключових аспектів оперативного менеджменту. Оперативне планування інновацій має своїм завданням пошук і узгодження найефективніших шляхів і засобів реалізації прийнятої стратегії розвитку інноваційного підприєм-
ства. Воно передбачає формування продуктового-тематичного портфеля інноваційного підприємства, розроблення календарних планів, упорядкування бізнес-планів окремих проектів, виконання розрахунків потрібних ресурсів, коштів і джерела їх покриття тощо. Серед завдань оперативного планування інновацій — реалізація потенціалу організації у формі досягнутого прибутку, прибутків, обсягів реалізації й ін. Стратегічне й оперативне планування перебувають у діалектичній взаємодії і змістовно доповнюють одне одного в єдиному процесі інноваційного менеджменту.

Обсяг планової роботи на інноваційному підприємстві характеризує предметна ознака. Відповідно до поділу праці за предмет­ною ознакою на інноваційному підприємстві в окремі види планів виокремлюють планування НДДКР, виробництва, збуту, матеріально-технічного постачання, інформаційного забезпечення, фінансів, персоналу й інших предметних сфер інноваційного підприємства. Змістовний аспект у плануванні інновацій виявляється в таких видах планових розрахунків: продуктово-тематичному, техніко-економічному, кількісно-календарному.

Продуктово-тематичне планування інновацій полягає у формуванні перспективних напрямів і тематики НДДКР, підготовці програм і заходів щодо відновлення продукції, удосконаленні технології й організації виробництва на інноваційному підприємстві. На виробничій стадії інноваційних процесів цей вид планування передбачає розроблення й оптимізацію виробничих програм інноваційного підприємства і цехів.

Техніко-економічне планування передбачає розрахунки матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, необхідних для виконання номенклатурно-тематичних завдань, а також оцінку економічних ре­зультатів і ефективності інноваційної діяльності інноваційного підприємства. Цей вид розрахунків охоплює фінансове планування, упорядкування бізнес-планів, бюджетне планування і т. п.

Календарне планування інновацій полягає в плануванні обсягів робіт, завантаження підрозділів і виконавців; побудові календарних графіків проведення робіт з окремих проектів, усієї сукуп­ності планованих робіт, завантаження устаткування і виконавців; розподілі робіт з окремих календарних періодів. Залежно від періоду планування розрізняють плани довгострокові, орієнтовані на п’ять і більше років, середньострокові — до п’ятьох років і короткострокові, що охоплюють період до року.

Склад і сполучення різноманітних видів планів у рамках окремої організації формуються виходячи з прийнятої в ній концепції планування інновацій. У вітчизняній і закордонній практиці набули поширення такі форми планування інновацій, як про­грамно-цільовий підхід, управління за цілями, системне управління, мережні методи управління та ін.

У складному блоці планування інноваційної діяльності варто особливо виділити методи планування, до яких можна віднести науково-технічне прогнозування, методи диверсифікації, портфель­них матриць та ін. При цьому важливе значення має використання спеціальних методів і прийомів пошуку інноваційних ідей. Цей процес у сучасних умовах потребує постійної і достатньо суворої регламентації. Останнім часом у вітчизняній і закордонній практиці використовується велика кількість різноманітних методів і прийомів пошуку інноваційних ідей. Їх можна подати двома великими групами: пасивного й активного пошуку.

Методи пасивного пошуку:

— аналіз патентів;

— маркетингові дослідження;

— пропозиції по ліцензіях;

— пропозиції споживачів або замовників;

— пропозиції розроблювачів;

— пропозиції раціоналізаторів;

— пропозиції винахідників.

Методи активного пошуку:

1. Емпіричні методи:

— опитуванння спеціалістів;

— опитуванння споживачів;

— матеріали виставок і ярмарків;

— оцінювання публікацій.

2. Системно-логічні методи:

— морфологічний аналіз;

— функціонально-вартісний аналіз;

— «дерево» вирішення проблем.

3. Інтуїтивні методи:

— «мозкова атака»;

— методи синектики;

— метод Дельфі.

Використання різноманітних методів і прийомів пошуку інноваційних ідей поряд з постійним аналізом портфельних матриць стратегічного планування продуктової політики дає змогу інноваційним підприємствам формувати велику кількість альтернатив­них інноваційних пропозицій до тематичного плану, що конкурують між собою за наявними ресурсами інноваційного підприємства й очікуваними результатами. За даними консалтингових фірм, для одного успішного інноваційного продукту в середньому необхідно 58 різноманітних нових ідей. При цьому потрібно розглянути не менше 300 різноманітних варіантів і пропозицій. Тому дуже відповідальною стадією планування інновацій є стадія оцінювання пропозицій і добору найбільш актуальної тематики. У вітчизняній і закордонній практиці для вирішення цього завдання використовуються, як правило, різноманітні методи селекції конкуруючих пропозицій, що ґрунтуються на багатокритеріальному оцінюванні і двоступінчатому доборі перспективної тематики.

Підсумковий блок питань, що необхідно розглянути та досконало вивчити, стосується основних критеріїв вибору організаційних структур управління.

При управлінні інноваційною діяльністю на підприємстві доцільніше використовуватиматричну, дивізіональну та лінійно-функціональну організаційні структури управління. Але при виборі структури управління необхідно враховувати такі критерії:

— розмір підприємства;

— ринкова й технологічна позиція підприємства;

— інноваційна стратегія, якої дотримується підприємство;

— резерв фінансових коштів;

— наявність науково-дослідного підрозділу.

2.5.2. ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Особливості менеджменту на стадіях життєвого циклу інновацій.

2. Ключові аспекти оперативного менеджменту.

3. Основні критерії вибору організаційних структур управління інноваційною діяльністю.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Управління персоналом у наукових організаціях.

2. Планування інноваційної діяльності.

3. Поняття «кластеру» в інноваціях.

4. Вибір оптимального режиму роботи в науковій організації.

Література

1. Водачек Л., Водачкова О. Стратегия управления инновациями на предприятии. — М.: Экономика, 1989. — 401 с.

2. Гунин В. Н. и др. Управление инновациями. Модуль 7. — М.: ИНФРА-М, 1999. — 216 с.

3. Морозов Ю. П. Управление технологическими инновациями в условиях рыночных отношений. — Н. Новгород: ННГУ, 1995. — 446 с.

4. Поршнев А. Г. Управление инновациями в условиях перехода к рынку. — М.: Мегаполис-Контакт, 1993. — 402 с.

5. Твисс Б. Управление научно-техническими инновациями. — М.: Экономика, 1989. — 380 с.

6. Управление инновационным проектом «Опыт ІБМ». — М.: ИНФРА-М, 1995. — 215 с.

7. Основы инновационного менеджмента / Под ред. П. Н. Завлина и др. — М.: Экономика, 2000. — 614 с.

Поиск по сайту: