ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ. 1. Якщо дані свідчать на користь «гіпотези про сигналізування», то:

ТЕСТИ

1. Якщо дані свідчать на користь «гіпотези про сигналізування», то:

а) роки, проведені вами в коледжі, збільшують вашу продуктивність;

б) роки проведені вами в коледжі, не обов’язково збільшують вашу продуктивність;

в) роботодавець буде готовий сплачувати вам вищу зарплату по закінченні коледжу, тому що ви зможете випускати більше продукції, ніж індивідуум, що має тільки середню освіту;

г) залежність ваших прибутків від віку не буде значно вищою, ніж в індивідуума із середньою освітою;

ґ) правильна відповідь відсутня.

Примітка! «Гіпотеза про сигналізування» означає, що освіта сама по собі не збільшує продуктивність праці робітника. Відповідно до гіпотези освіта сигналізує потенційному роботодавцю, що претендент має корисні фахові якості. Проте існує свідчення того, що «гіпотеза про сигналізування» помилкова: освіта і справ­ді підвищує продуктивність праці.

2. При порівнянні з фірмою — конкурентом, монополіст на ринку праці:

а) буде сплачувати вищу зарплату і наймати більше робітників, ніж конкурентна фірма;

б) буде сплачувати вищу зарплату і наймати менше робітників, ніж конкурент;

в) буде сплачувати меншу зарплату і наймати менше робітників, ніж конкурент;

г) найматиме таку саму кількість робітників, як і конкурентна фірма, але сплачуватиме їм нижче зарплату;

ґ) не робитиме нічого з переліченого.

3. Якщо профспілки успішно можуть зрушити криву пропозиції для конкретного типу праці вліво, то в рівновазі:

а) фірми змінять кількість праці, необхідної для виробництва;

б) кількість найманої робочої сили зменшиться;

в) виплачувана робітнику зарплата зросте;

г) безробіття не збільшиться;

ґ) відбудеться все зазначене вище.

4. Під «гіпотезою про сигналізування» розуміється:

а) що диплом коледжу не підвищує безпосередньо граничну продуктивність робітника;

б) що різниця в оплаті праці є результатом різної продуктивності праці;

в) що диплом коледжу інформує роботодавця про визначні якості випускника;

г) усе перелічене;

ґ) нічого з переліченого.

5. Навчання робітника виконанню завдань, що корисне тільки на даному робочому місці, являє приклад:

а) статистичної дискримінації;

б) специфічного людського капіталу для фірми;

в) абстрактного людського капіталу;

г) загального навчання на робочому місці;

ґ) прискореної підготовки робочих кадрів.

6. Програмне забезпечення — це:

а) сукупність програм, використовуваних у роботі з комп’ютерами;

б) сукупність програмних, організаційних і технічних засобів, призначених для централізованого накопичення інформації;

в) іменна сукупність інформаційних одиниць у визначеній предметній сфері, що відбивають стан об’єктів і їхнього взаємозв’язку;

г) пакети прикладних програм, що дають змогу обчисляти визначені задачі, не вдаючись до програмування;

ґ) усі відповіді правильні.

7. Планування — це:

а) функція управління;

б) процес визначення цілей, що підприємство передбачає досягти за визначений період;

в) процес визначення засобів, шляхів і умов досягнення постав­лених цілей;

г) правильні відповіді «а» і «в»;

ґ) усі відповіді правильні.

8. Бізнес-план може розроблятися з метою:

а) моделювання системи управління фірмою;

б) подання до місцевих органів влади;

в) розвитку управлінських можливостей підприємця;

г) зацікавлення інвесторів;

ґ) надання інформації статистичним органам.

9. Генеральна комплексна програма дій, що визначає пріоритетні для підприємства проблеми, головні цілі і розподіл ресурсів для їхнього досягнення, називається:

а) місією підприємства;

б) стратегією підприємства;

в) стратегічним завданням;

г) цільовою програмою;

ґ) правильної відповіді немає.

10. Специфічна діяльність за формування структури визначеного суб’єкта господарювання, координації взаємовідносин внутрішніх підрозділів, розподілу повноважень і відповідальності між конкретними керівниками і виконавцями є однією з функцій менеджменту. Це:

а) організація;

б) мотивація;

в) планування;

г) регулювання;

ґ) контроль.

11. Процес ефективного формального і неформального впли­ву на людей у зв’язку з реалізацією місії підприємства (фірми) називається:

а) лідерство;

б) регулювання;

в) комунікація;

г) мотивація;

ґ) організація.

12. При розробленні інноваційної стратегії підприємства враховуються:

а) ринкова позиція підприємства;

б) науково-технічна політика підприємства;

в) життєвий цикл продукту;

г) усі відповіді правильні.

13. Розроблення інноваційної стратегії підприємства починається з:

а) формулювання загальної мети підприємства;

б) розроблення плану інноваційної діяльності підприємства;

в) вибору джерел фінансування інноваційного проекту;

г) оцінювання ринку збуту.

14. Які з перелічених чинників не перешкоджають проведенню інноваційної діяльності у великих організаціях:

а) узгодженість роботи всіх підрозділів;

б) складність структури ієрархії;

в) стимулювання інноваційних заходів;

г) опір змінам.

15. Розроблення інноваційної стратегії підприємства ґрунтується на:

а) аналізі зовнішнього та внутрішнього середовища;

б) фінансовій стійкості підприємства;

в) аналізі конкурентної позиції підприємства;

г) аналізі фінансового стану конкурентів.

16. Які чинники впливають на формування стратегічних цілей діяльності підприємства:

а) зміни на ринку;

б) зміни зовнішнього середовища через державне регу-
лювання;

в) внутрішні зміни на підприємстві;

г) зміни економічних, політичних і соціальних умов.

17. Система стратегічних цілей розвитку підприємства визначається:

а) кон’юнктурою ринку;

б) місією підприємства;

в) поведінкою підприємств-конкурентів;

г) умовами державного регулювання.

18. Яка організаційна структура управління сприяє інноваційній діяльності на підприємстві:

а) лінійно-функціональна;

б) матрична;

в) дивізіональна;

г) лінійна.

19. Постійний систематичний пошук можливостей для ство­рення нових товарів називається:

а) генеруванням ідей;

б) проектуванням нового товару;

в) економічним обґрунтуванням створення нового товару.

20. Генерування ідей при плануванні інноваційної діяльності — це:

а) систематичний пошук можливостей для створення нової продукції;

б) пошук можливостей удосконалення технологічного процесу для підвищення конкурентного рівня підприємства;

в) систематичний пошук можливостей для підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів підприємства.

ЗАВДАННЯ

Завдання 1

Назвіть, які чинники визначають зовнішнє (зн), а які внутрішнє (вн) середовище функціонування інноваційного підприємства:

1) кадри;

2) конкуренція;

3) ризик;

4) кон’юнктура;

5) можливість випуску продукції;

6) ступінь свободи підприємства;

7) ринок;

8) конкурентоспроможність продукції;

9) екологія;

10) науково-технічний рівень продукції;

11) джерела ресурсів;

12) внутрішня кооперація.

Завдання 2

Що таке «якість продукції» більш-менш зрозуміло. А що таке «якість управління»? Сформулюйте не менше 4-х характеристик поняття «якість управління». Чи можна вимірювати якість управління для кожного конкретного підприємства? Якщо так, то охарактеризуйте відповідні процедури.

Завдання 3

До якої школи теорії управління належать прізвища:

— Е. Майо;

— А. Файоль;

— Ф. Тейлор.

Завдання 4

Як співвідносяться поняття «управління» та «менеджмент»? Аргументуйте.

Завдання 5

У чому сутність вихідного принципу функціонування і розвитку системи управління?

Завдання 6

Що, на думку вчених, насамперед має бути об’єктом управління?

Завдання 7

Що не характеризує лінійну форму управління?

Завдання 8

У чому полягають переваги функціональної структури управління? Наведіть цю структуру (схему) і прокоментуйте.

Завдання 9

Які посади займають вищі менеджери? Наведіть конкретні структури і прокоментуйте.

Завдання 10

Сучасний менеджер, що займається інноваційною діяльністю, повинен мати раціональне мислення. Діалектику розумового процесу сучасного українського менеджера можна охарактеризувати такими рисами:

— панорамність мислення й фахової предметності (знання деталей і тонкощів управління);

— уміння розуміти, приймати і використовувати точки зору, позиції, думки, протилежні власним, і одночасно проводити свою принципову лінію;

— протидія неділовому натиску зверху, не переходячи при цьому в опозицію до керівництва;

— уміння не погоджуватися, не стаючи при цьому неприємним;

— схильність до нових ідей і досягнень, спроможність відрізнити їх від прожектерства;

— спроможність ризикувати, рідко помилятися з істотною шкодою для бізнесу;

— гранична тактовність і ввічливість у відносинах з людьми і жорсткою вимогливістю до будь-яких відхилень від правил роботи;

— демократичність.

1. Згодні ви з викладеними положеннями чи у вас є аргументовані заперечення? Підготуйте систему своїх доказів.

2. Чим відрізняється від ідеалу ваша власна організація мислення? Які риси сучасного мислення ви вважаєте за необхідне активно в собі розвивати?

Завдання 11

У рамках управління інноваціями особливе місце посідає менеджмент за допомогою поставлення цілей. Тут мова йде про процес, при якому керівник і співробітник разом:

— визначають завдання фірми;

— уточнюють відповідальність, тобто очікувані результати;

— використовують результати для управління компанією.

Спочатку керівництво фірми формулює стратегічні цілі. Далі, на кожному нижчому рівні, ці цілі наповняються підцілями і встановленими термінами виконання. Періодично обговорюється: чи потрібно коригування курс; чи реалістично сформульовані цілі. Найефективнішим є метод, коли співробітники:

— знають, що від них очікують;

— згодні взяти на себе зобов’язання щодо досягнення поставлених цілей.

Цілі мають бути:

— коректними;

— доступними для огляду;

— реалістичними.

1. Сформулюйте свою думку про метод менеджменту «постав­лення цілей». У чому його сильні і слабкі сторони?

2. Які особливості застосування менеджменту за допомогою по­ставлення цілей у сучасних українських умовах ви могли б назвати?

Завдання 12

Постійні нововведення в різноманітних сферах управління є основою процвітання будь-якої компанії. Водночас менеджеру доводиться часто стикатися з опором перемінам.

1. Які, на вашу думку, дії може почати менеджер, щоб перебороти таку протидію інноваціям?

2. Яку програму інновацій ви запропонуєте, якщо вас призначать менеджером фірми?

Завдання 13

Менеджмент має два головні напрями — маркетинг і інновації. Дайте відповідь на такі питання:

а) Який напрям у діяльності комерційної інноваційної фірми ви вважаєте найважливішим і чому?

б) З яких елементів стосовно до сучасних українських умов складається: система маркетингу інноваційної фірми; система її інновацій?

Завдання 14

Уявіть собі, що професор інноваційного менеджменту Джон Менеджмайстер (США) погодився проконсультувати керівництво одного з універсамів у м. Києві. Універсам ледве зводить кінці з кінцями, прибуток невеликий.

Які рекомендації, на вашу думку, дав би професор Джон Менеджмайстер:

а) перейти на відрядні відносини;

б) стати акціонерним підприємством і розповсюдити акції серед робітників універсаму;

в) реорганізувати структуру управління універсаму в напрямі її горизонтування;

г) збільшити зацікавленість робітників універсаму в результатах праці, наприклад, преміями, що залежать від отриманого прибутку?

2.6. СУЧАСНІ ОРГАНІЗАЦІЙНІ
ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙ

2.6.1. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Вивчення теми «Сучасні організаційні форми реалізації інновацій» необхідно починати з тлумачення поняття організаційних структурінноваційної діяльності.

Організаційні структури інноваційної діяльності — це підприємства (організації), що займаються інноваційною діяльністю, науковими дослідженнями, розробленням та реалізацією інновацій.

Усі організаційні структури інноваційної діяльності можна поділити на 3 групи:

1 група — наукові організації, що створюють і реалізують інновації;

2 група — ринкові суб’єкти інноваційної діяльності, що доопрацьовують, виробляють та реалізують інновації;

3 група — організаційні структури інтеграції науки та виробництва, що скорочують період від виникнення ідеї до її практичного використання.

Наукова організація — організація (утворення, підприємство, фірма), для якої наукові дослідження і розробки є основним видом діяльності. Вони можуть бути основною діяльністю також для підрозділів цієї організації. Наявність таких підрозділів не залежить від належності організації до тієї або іншої галузі економіки, від організаційно-правової форми власності. Відповідно до рекомендацій Керівництва Фраскаті діє така класифікація наукових організацій за секторами науки і типами організацій, об’єднаних за організаційними ознаками, характером і спеціалізацією виконуваних робіт.

Державний сектор об’єднує організації міністерств і відомств, що забезпечують управління державою і задоволення потреб суспільства в цілому; безприбуткові (некомерційні) організації, цілком або в основному, які фінансуються і контролюються урядом, за винятком організацій, що належать до вищого рівня.

Підприємницький сектор охоплює всі організації і підприємства, основна діяльність яких пов’язана з виробництвом продукції або послуг з метою продажу, у тому числі й ті, що перебувають у власності держави.

Вищі організації — це університети й інші вищі навчальні заклади, незалежно від джерел фінансування або правового статусу; науково-дослідні інститути, експериментальні станції, клініки; організації, що безпосередньо обслуговують вищі організації.

Приватний безприбутковий сектор складається з приватних організацій, що не ставлять своєю метою одержання прибутку (фахові товариства, спілки, асоціації, суспільні, добродійні організації, фонди); приватних індивідуальних організацій.

Ринкові суб’єкти інноваційної діяльності — це здебільшого малі підприємства, до яких належать: венчурні, обслуговуючі, інжинірингові фірми, проектні бригади, фірми «спін-офф». Крім того, А. Ю. Юданов пропонує чотири типи компаній, назва яких залежить від типу реалізовуваної стратегії: віоленти, комутанти, патієнти, експлеренти.

Віолентна (силова) стратегія характерна для фірм, що діють у сфері стандартного виробництва. Фундаментальне джерело сил — масове виробництво продукції середньої якості за низькими цінами. За рахунок цього фірма забезпечує великий запас конкурентоспроможності. Приклади: автомобілі «Тойота», «Шевроле», холодильники «Сіменс», «Электролюкс», сигарети «Мальборо», «Кемел» та ін.

Патієнтна (нішева) стратегія типова для фірм, що стали на шлях вузької спеціалізації для обмеженого кола споживачів. Свої дорогі і високоякісні товари вони адресують тим, кого не влаштовує звичайна продукція. Вони прагнуть ухилитися від прямої конкуренції з головними корпораціями. Ці фірми називають «хит­рими лисами» економіки. Для вітчизняних фірм ця стратегія може бути корисною як підприємницька філософія. Вона закликає не боротися відкрито з головними корпораціями, а вишукувати недоступні для них сфери діяльності. Надалі в патієнти могли б перетворитися багато вітчизняних великих підприємств, у тому числі колишні оборонні.

Комутантна (з’єднуюча) стратегія переважає при звичайному бізнесі в місцевих (локальних) масштабах. Сила місцевого неспеціалізованого підприємства в його кращій пристосованості до задоволення невеличких за обсягом потреб конкретного клієнта. Це шлях підвищення споживчої цінності не за рахунок надвисокої якості (як у патієнта), а за рахунок індивідуалізації послуги. Вони одержали назву «сірих мишей». Підвищена гнучкість комутантів дає змогу їм утримувати свої позиції в конкурентній боротьбі. Комутантна стратегія характерна для багатьох приватних українських фірм.

Експлерентна (піонерська) стратегія пов’язана зі створенням нових або з радикальним перетворенням старих сегментів ринку, це першопрохідники в пошуку і реалізації революційних рішень. Серед подібних фірм першопрохідники у випуску персональних комп’ютерів (ЕППЛ), «Зеніт», «Осборн» та ін. Сила эксплерентів зумовлена впровадженням принципових нововведень, вони користуються початковою присутністю на ринку. Експлеренти в 85 випадках із 100 зазнають краху, але за рахунок 15 випадків одержують величезний технічний, фінансовий і моральний успіх.

З огляду стратегій найризикованішою є стратегія експлерентів, тому що їм доводиться вирішувати подвійне завдання. Проте на частковому поліпшенні важко утриматися на ринку. Дослідження Ж. Ж. Ламбена показують, що головним чинником успіху нових товарів на ринках є підвищення їхньої якості. Наприклад, у 1993 р. 58 % прибутку американським компаніям дали нові товари. Але ще раз нагадуємо, що фірму можна визначити за типом стратегії тільки в тому випадку, коли вона спеціалізується на одному виді товару або виконуваної послуги. Якщо фірма виробляє кілька видів товару, то щодо кожного з них вона може застосовувати різноманітні стратегії. У цьому випадку нівелюється ризик у цілому по фірмі. Тут доречно нагадати російську приказку: «Не можна класти яйця в один кошик».

Крім того, у світовій практиці розглянуті інноваційні підприємства належать, як правило, до малих фірм (підприємств). Критерії віднесення до малих фірм у кожній країні свої. Це поясню-
ється особливостями розвитку економіки, її структурою, національними традиціями. Наприклад, у США до малих відносять підприємства чисельністю до 99 чоловік; у Японії у сфері послуг — це понад 5 чоловік, в інших галузях — не більше 20. Малі організаційні форми дуже вигідні структури для інноваційного бізнесу, практично для всіх інновацій загалом, і на окремих стадіях інноваційного процесу. Специфіка малого бізнесу широко висвітлена в спеціальній і навчальній літературі.

Варто звернути увагу ще на одну організаційну форму створення та реалізації інновацій — венчурну.

Венчурний бізнес представлено самостійними невеличкими фірмами, що спеціалізуються на дослідженнях, розробках, вироб­ництві нової продукції. Їх створюють учені-дослідники, інженери, новатори. Цей бізнес поширений у США, Західній Європі, Японії. Як правило, венчурні фірми не займаються організацією виробництва продукції, а передають свої розробки іншим фірмам — експлерентам, патієнтам, комутантам. Венчурні фірми можуть бути дочірніми більших фірм.

Створення венчурних фірм передбачає наявність таких компонентів:

— ідеї інновації — нового виробу, технології суспільної потреби і підприємця, готового на основі запропонованої ідеї організувати нову фірму;

— ризикового капіталу для фінансування.

Отже, на сучасному етапі розвиток малого підприємництва пояснюється такими чинниками: