ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ. 1. Щоб організаційна роль мала сенс (спрацювала), вона має полягати в:

ТЕСТИ

1. Щоб організаційна роль мала сенс (спрацювала), вона має полягати в:

а) розподілі ролей;

б) чіткому визначенні основних обов’язків або сфер діяльності;

в) заданому ритмі виконання;

г) інноваційному процесі;

ґ) високому рівні конкуренції.

2. Структура організації є ефективною, якщо вона:

а) сприяє досягненню цілей підприємства з мінімальними небажаними результатами;

б) допомагає менеджеру розвити свої здібності;

в) допомагає робітникам зробити свій внесок у досягнення цілей підприємства;

г) сприяє реалізації стратегічного плану боротьби з конкурентами;

ґ) відповідає світовим стандартам.

3. Учасники якого товариства не мають права від свого імені й у своїх інтересах здійснювати дії, однакові з цілями діяльності товариства, а також брати участь у товариствах (крім акціонерних) з аналогічною метою діяльності:

а) акціонерного товариства;

б) товариства з обмеженою відповідальністю;

в) товариства з додатковою відповідальністю;

г) повного товариства;

ґ) командитного товариства.

4. Адміністративно відособлена частина підприємства, у якій виконується визначений комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації, називається:

а) інфраструктурою підприємства;

б) цехом;

в) відділом;

г) виробничою ділянкою;

ґ) робочим місцем.

5. Найпоширенішими типами статутних інтеграційних об’єд­нань є:

а) акціонерні товариства;

б) холдинги;

в) асоціації;

г) корпорації;

ґ) концерни.

6. Головним ринком, що визначає перспективи розвитку інших ринків, є:

а) ринок засобів виробництва;

б) ринок інвестиційних ресурсів;

в) ринок грошово-кредитний;

г) ринок предметів споживання;

ґ) ринок продуктів харчування.

7. Унаслідок багаторічного господарювання в країнах з ринковою економікою склалися такі традиційні моделі підприємницької діяльності:

а) класична й інноваційна;

б) виробнича і посередницька;

в) класична і неокласична;

г) виробнича й інноваційна;

ґ) усі відповіді правильні.

8. Основними елементами державної системи підтримки підприємницької діяльності є:

а) вихід економіки з кризи і стабілізація економічної ситуації;

б) створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної
діяльності;

в) формування діючої ринкової інфраструктури;

г) прискорення процесу розвитку малого бізнесу;

ґ) забезпечення правових гарантій свободи підприємницької діяльності.

9. Класична модель підприємництва орієнтована на:

а) активне використання нових управлінських рішень з метою підвищення економічної і соціальної ефективності підприємницької діяльності;

б) пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів;

в) відновлення економічної системи держави;

г) максимально ефективне використання наявних ресурсів під­приємства;

ґ) вирішення соціальних проблем.

10. Підприємницька діяльність у сфері посередництва практично здійснюється у формі:

а) агентування;

б) інноваційної діяльності;

в) торгово-комерційної діяльності;

г) аукціонної торгівлі;

ґ) біржового підприємництва.

11. Спільна підприємницька діяльність — це:

а) підрядне виробництво;

б) пряме інвестування;

в) ліцензування;

г) управління за контрактом;

ґ) підприємство загального володіння.

12. Інноваційна стратегія венчурної фірми полягає в:

а) мінімізації ризику;

б) максимізації ризику;

в) передаванні своїх розробок експлерентам, патієнтам, віолен­там і комутантам;

г) розвитку консалтингу;

ґ) рекламі своїх розробок.

13. Інноваційна стратегія експлерента полягає в:

а) компенсації втрат від діяльності конкурента;

б) створенні нових сегментів ринку;

в) поліпшенні якості продукції;

г) стимулюванні нового напряму моди;

ґ) розширенні реклами.

14. Інноваційна стратегія патієнта полягає в:

а) роботі на вузький сегмент ринку;

б) завоюванні частки ринку інших компаній;

в) проведенні політики поступових нововведень;

г) проведенні політики радикальних нововведень;

ґ) суворій регламентації інноваційної діяльності.

15. Інноваційна стратегія віолента полягає в:

а) роботі зі скорочення нераціональних витрат;

б) радикальній зміні структури управління;

в) роботі на масового споживача;

г) роботі на індивідуального споживача;

ґ) орієнтації на прибуток.

16. Інноваційна стратегія комутанта полягає в:

а) прогнозуванні майбутнього нововведення;

б) роботі на етапі падіння циклу випуску продукції;

в) створенні комфортних умов роботи для персоналу;

г) зростанні якості продукції, що випускається;

ґ) освоєнні нових ринків.

17. Розвиток науки визначається:

а) потребами технічного прогресу;

б) соціальними потребами;

в) економічними потребами;

г) фінансовими потребами;

ґ) духовними потребами.

18. Структура, що спеціалізується на створенні сприятливих умов для виникнення та ефективної діяльності малих інноваційних фірм, має назву:

а) науково-промисловий комплекс;

б) бізнес-«інкубатор»;

в) технопарк;

г) технополіс.

19. Структура, що виникає на підставі угод між фірмами, які проводять наукові дослідження, та фірмами, які займаються комерціалізацією результатів, має назву:

а) науково-промисловий комплекс;

б) бізнес-«інкубатор»;

в) технопарк;

г) технополіс.

20. Модель технопарку — це:

а) науково-промисловий комплекс;

б) технопарк;

в) бізнес-«інкубатор»;

г) технополіс.

21. Які з перелічених послуг не надаються бізнес-«інкубаторами»:

а) оренда приміщень;

б) маркетингові послуги;

в) інформаційні послуги;

г) виробничі послуги.

22. Угода між корпораціями в межах стратегічного альянсу про довгостроковий та двосторонній обмін взаємодоповнюючими технологіями, інформацією і «ноу-хау» називається:

а) спільна науково-технічна і виробнича діяльність;

б) консорціум;

в) спільне підприємство;

г) асоціація.

23. Організація, для якої дослідження та розробки становлять основний вид діяльності, має назву:

а) фінансово-промислова група;

б) бізнес-інкубатор;

в) технопарк;

г) наукова організація.

24. Консорціуми як вид стратегічного альянсу:

а) створюються для зосередження на фундаментальних пошукових дослідженнях у напрямах, що обіцяють революційні зміни в техніці й технології виробництва;

б) створюються для розроблення технології виробництва та збуту принципово нової продукції;

в) створюються на підставі угоди про двосторонній обмін взаємодоповнюючими технологіями та інформацією, технологічною документацією та «ноу-хау».

25. Стратегічний альянс, створений для розроблення технології виробництва і збуту принципово нової продукції, має назву:

а) спільна науково-технічна і виробнича діяльність;

б) асоціація;

в) консорціум;

г) спільне підприємство.

26. Стратегічний альянс, створений для проведення фундаментальних, пошукових досліджень у напрямах, що обіцяють революційні зміни в техніці і технології виробництва, має назву:

а) спільна науково-технічна і виробнича діяльність;

б) асоціація;

в) консорціум;

г) спільне підприємство.

ЗАВДАННЯ

Завдання 1

Фірма має такі особливості: 1) контроль у фірмі належить робітникам; 2) робітники мають право на участь у прийнятті критич­них рішень, призначень і відкликання керівників; 3) об’єктом присвоєння виступає не прибуток, а чиста продукція; 4) керівник фірми або обирається з робітників, або запрошується як найманий менеджер. Дайте відповідь на питання:

а) Як називаються фірми подібного типу?

б) Чи можна їх вважати підприємницькими фірмами?

Завдання 2

Який технологічний принцип використовується в процесі адаптації до зміни організаційно-технічних умов, пов’язаних з переходом на випуск інноваційної продукції? Чи можлива така адаптація?

Завдання 3

Назвіть методи портфельного аналізу при виборі інноваційної стратегії.

Завдання 4

Чим визначається система стратегічних цілей інноваційного підприємства? Прокоментуйте на прикладі конкретного підприємства.

Завдання 5

У порівняльній характеристиці інноваційних підприємств сказано, що підприємство «А» за своїми показниками одне з перших, а підприємство «Б» — монополіст. Яке підприємство має вищі показники?

Завдання 6

Розкрийте економічну сутність подій: німецький концерн при­дбав в одній з країн, що розвиваються, ділянку землі і будує там комбінат з видобутку і збагачення марганцевої руди.

Завдання 7

Конкуренція. Ні одна інша риса ринкової економіки не викликає стільки похвали. Чому? Ваш коментар.

Завдання 8

За американською статистикою, лише 5 з 10 нових компаній успішно проходять весь цикл і демонструють реальні результати. Інші 5 зазнають краху.

Що лежить в основі успішного здійснення процесу створення нового бізнесу?

2.7. ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ
ПРОЦЕСІВ

2.7.1. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Вивчення проблемних питань теми необхідно починати з усвідомлення сутності та стратегії фінансування інноваційної діяльності.

Фінанси будь-якого господарюючого суб’єкта, у тому числі й інноваційного, охоплюють грошові відносини цього суб’єкта з іншими господарюючими суб’єктами і банками з оплати науково-технічної продукції, контрагентських робіт, постачань спецобладнання, матеріалів і комплектуючих виробів, розрахунків з фундаторами, трудовим колективом і державними органами управління.

Пригадайте, що в економіці ринкового типу система фінансування виконує дві дуже важливі функції — розподільну і контрольну. Зміст першої полягає в тому, щоб забезпечити кожного суб’єкта господарської діяльності необхідними йому фінансовими ресурсами. Суб’єктами фінансування виступають самостійні підприємства, інноваційні підприємства, інтегровані фінансово-промислові структури, територіальні органи управління, нарешті, приватні особи. Усі вони в тій або іншій мірі беруть участь у відтворювальному процесі і формують кінцевий суспільний продукт. Розподільний процес, здійснюваний за допомогою фінансів, характеризується складністю і багатогранністю. Він безпо-
середньо пов’язаний із чинним цивільним законодавством, по­датковою системою, законодавством про банки і цінні папери, з іншими нормативними документами, що затверджуються на федеральному, територіальному і місцевому рівнях управління.

Контрольна функція фінансів зводиться до того, щоб сигналізувати про пропорції, що складаються, у розподілі коштів. Важ­ливо, наскільки ефективно вони використовуються конкретним суб’єктом, що господарює. Аналіз практики вітчизняних і закордонних інноваційних підприємств показує, що від своєчасності й адресності розподілу фінансових ресурсів багато в чому залежить кінцевий результат будь-якої господарської діяльності і насамперед в інноваційній сфері.

Вихідними принципами, на основі і з урахуванням яких має будуватися система фінансування інновацій, є:

а) чітка цільова орієнтація системи — її зв’язок із завданням швидкого й ефективного впровадження інновацій;

б) логічність, обґрунтованість і юридична захищеність використовуваних прийомів і механізмів;

в) множинність джерел фінансування;

г) широта і комплексність системи, тобто охоплення максимально широкого кола технічних і технологічних новинок і напрямів їхнього практичного використання;

ґ) адаптивність і гнучкість, що припускають постійне настроювання як усієї системи фінансування, так і її окремих елементів на умови зовнішнього середовища, що змінюються динамічно, з метою підтримки максимальної ефективності.

Раціональна система фінансування завжди націлена на підвищення обсягу й ефективності використання фінансових ресурсів. Зростання фінансової віддачі — це той найважливіший показник, на основі якого оцінюється не тільки дієвість проведеної фінансової політики, а й кінцеві результати конкретної практичної роботи.

Фінанси інноваційних підприємств у цій системі займають вихідне, визначне положення, тому що обслуговують основну лан­ку суспільного виробництва, де, власне, і створюється основна маса матеріальних і нематеріальних благ (товарів виробничо-техніч­ного призначення, предметів споживання, нової науково-технічної інформації й інших інтелектуальних продуктів). Ця система покликана забезпечити вирішення таких найважливіших завдань:

1. Створення необхідних передумов для швидкого й ефективного впровадження технічних новинок в усі ланки народногосподарського комплексу країни, забезпечення її структурно-техно­логічної перебудови.

2. Зберігання і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямах розвитку.

3. Створення необхідних матеріальних і умов для зберігання кадрового потенціалу науки і техніки, запобігання його відпливу за кордон.

Елементами цієї системи, що взаємодіють з інноваційними підприємствами й об’єднаннями, є:

— сукупність джерел надходження коштів;

— механізм акумуляції грошових надходжень і їх укладення в інвестиційні проекти та цільові програми;

— механізм контролю за інвестиціями, включаючи систему повернення й оцінювання ефективності використання власного і позичкового капіталів.

Система фінансування інноваційного розвитку являє собою дуже складний механізм, що постійно розвивається. За останні десять років він зазнав істотних змін. Природно, що всі ці зміни мали дуже важливе значення. У наш час основними джерелами коштів, що використовують для фінансування інноваційної діяльності, є:

— бюджетні асигнування, що виділяються на державному і регіональному рівнях;

— кошти спеціальних позабюджетних фондів фінансування НДДКР, що утворюються інноваційними підприємствами, регіональними органами управління;

— власні кошти підприємств (промислові інвестиції з прибутку й у складі витрат виробництва);

— фінансові ресурси різноманітних типів комерційних структур (інвестиційних компаній, комерційних банків, страхових товариств, ФПГ тощо);

— кредитні ресурси спеціально уповноважених урядом інвестиційних банків;

— конверсійні кредити для інноваційних підприємств оборонного комплексу;

— іноземні інвестиції промислових і комерційних фірм і компаній;

— кошти національних і закордонних фондів;

— приватні накопичення фізичних осіб.

Природно, що порядок фінансування інноваційних проектів у кожному конкретному випадку має свою специфіку і безпосередньо пов’язаний із характером упровадження інновацій.

Прокоментуємо коротко специфіку окремих джерел фінансування інноваційної діяльності.

Як ми вже визначали, найважливішим джерелом, що забезпечує вирішення великомасштабних інноваційних проблем, є кошти державного бюджету. За рахунок бюджетних коштів виконуються цільові комплексні програми, фінансується діяльність різноманітних фондів. Серед таких фондів особливо варто виділити Інноваційний фонд, створений з метою підтримки і захисту інноваційної діяльності. Труднощі з його наповненням і використанням зумовлені загальною економічною ситуацією в країні.

З метою забезпечення фінансування загальногалузевих, міжгалузевих і регіональних інноваційних проблем, а також заходів щодо освоєння нових видів промислової продукції передбачено створення позабюджетних фондів фінансування і підтримки інновацій. Такі фонди можуть створюватися в міністерствах, регіонах, а також у рамках концернів, холдингів, ФПГ.

Найважливішими джерелами недержавної системи фінансування інноваційних проектів у наш час є:

— власні кошти інноваційних підприємств;

— кошти, що мобілізуються шляхом емісії цінних паперів;

— кредити комерційних банків;

— спеціалізовані і добродійні фонди;

— кошти інвестиційних компаній, інших інноваційних підприємств, зацікавлених у якнайшвидшому випуску нової продукції.

Найкращий потенціал для акумуляції значних фінансових ресурсів в акціонерних підприємств, оскільки вони мають можливість розміщати свої акції серед необмеженого кола інвесторів (як юридичних, так і фізичних осіб). Проведення значних емісій акцій являє собою досить складний і відповідальний комплекс робіт, що потребує фахових знань.

Можна назвати й інші вагомі докази на користь нового випуску акцій. Їх обсяг і коло потенційних покупців, а також питання, пов’язані з проблемами визначення номіналу акцій, мають бути продумані особливо старанно. Ще однією істотною особливістю емісії акцій на інноваційних підприємствах є, як правило, наявність конкретних інноваційних проектів, для яких необхідні інвестиції. У цій ситуації доцільно заздалегідь вирішити загалом питання, пов’язані з термінами й обсягами майбутніх робіт, що досягається науково-технічним рівнем, їхньою конкурентоспромож­ністю, складанням бізнес-планів проектів. У будь-якому випадку варто чітко подавати суть даних проектів і вміти в разі необхідності викласти їх зміст потенційним інвесторам.

Багато уваги у фінансовому забезпеченні роботи інноваційного підприємства приділяється сьогодні і комерційному кредиту.

Цей вид економічних відносин постійно розвивається й дедалі ширше використовує нові, нетрадиційні форми. Мова в даному випадку йде про порядок видачі кредиту, засоби його погашення, організацію банківського контролю договірних умов.

Організація довгострокового кредитування, як правило, базується на трьох основних принципах: забезпеченості, терміновості, платності. Важливою ознакою сучасної системи кредитування діяльності інноваційних підприємств є її договірна основа. Усі питання, що виникають із приводу кредитування, вирішуються безпосередньо між банком і підприємством-позичальником (суб’єк­том кредитування). При вирішенні питання про видачу довгострокового інноваційного кредиту банк аналізує перспективи еко­номічного зростання інноваційного підприємства, що кредитується, можливості реалізації продукції й очікуване зростання доходів. Ця інформація міститься в бізнес-планах, що підготовлюються до кожного інноваційного проекту.

Практика показує, що банківський кредит на відміну від бюджетного фінансування дає змогу підвищити ефективність інвестиційних заходів і в цілому ряді випадків може виявитися більш прийнятним і зручним методом мобілізації коштів на тривалі терміни, ніж випуск корпоративних акцій або розміщення облігаційних позик. Але банки та кредитні установи зорієнтовані на мінімальний кредитний ризик, що не завжди може гарантувати інноваційна фірма, тому виникла потреба у джерелах ризикованішого фінансування.

Венчурне фінансування здійснюється у двох основних формах — шляхом придбання акцій нових фірм або наданням кредитів різноманітних видів, звичайно з правом конверсії в акції. Вен­чурний капітал являє собою інвестування коштів не тільки великих компаній, а й банків, держави, страхових, пенсійних та інших фондів з підвищеним ступенем ризику у новий, що розширюється або зазнає різких змін, бізнес.

Венчурна форма має ряд специфічних рис:

· пайова участь інвестора в капіталі компанії в прямій або опосередкованій формі;

· надання коштів на тривалий термін без яких-небудь гарантій або забезпечення;

· активна роль інвестора в управлінні організацією, що фінансується.

У США — країні з високим рівнем розвитку ризикового капіталу — основними сферами такого капіталу є початкові етапи розвитку бізнесу (підготовчий і стартовий періоди), на які припадає близько 39 % венчурних інвестицій.

Звертаємо вашу увагу на дуже специфічну форму фінансування інноваційного процесу — лізинг. Цей вид фінансових операцій застосовується насамперед тоді, коли вирішується завдання швидкого промислового освоєння великих технічних інновацій, що потребують придбання дорогих верстатів, устаткування, унікальної контрольно-вимірювальної техніки, енергетичних установок, тран­спортних засобів та ін. Саме тут набули розвитку принципово нові види зв’язку між виробником і споживачем складної продукції, що базуються на довгостроковій оренді або лізингу.

Сучасний ринок лізингових послуг — один з найдинамічніших і такий, що постійно розвивається. У США, наприклад, на частку лізингу припадає близько 25—30 % у загальній сумі капітальних укладень у машини й устаткування. У сучасній господарській практиці під лізингом розуміють вид підприємницької діяльності, спрямований на інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів, коли за договором фінансової оренди (лізингу) орендодавець (лізингодавець) зобов’язується придбати у власність обумовлене договором майно у визначеного продавця і надати це майно орендарю (лізингоотримувачу) за плату, у тимчасове користування, з підприємницькою метою. При цьому право власності на зазначені матеріальні цінності на весь термін договору зберігається за орендодавцем і враховується на його балансі.

З економічної точки зору операція лізингу багато в чому схожа з довгостроковим кредитуванням на закупівлю устаткування й інших видів основних виробничих фондів. Важливо підкреслити, що для фінансового лізингу (на відміну від інших його форм) характерно те, що термін оренди, як правило, дуже близький до тер­міну служби устаткування. Головна перевагалізингу полягає в тому, що за наявності рентабельного проекту інноваційне підприємство має можливість одержати устаткування і почати нове виробництво без значних одноразових витрат. Це особливо актуально для малих і середніх підприємців. Після закінчення терміну лізингового договору і виплати орендарям повної вартості майна й обговорених відсотків це майно стає його власністю. Або, якщо обумовлено договором, повертається лізингодавцю.

Сучасні лізингові фірми надають орендарю право вибору по­стачальника необхідного йому устаткування, розміщення замовлення і приймання об’єкта угоди. Технічне обслуговування і ремонт поставленого устаткування здійснює або підприємство-ви­готовлювач, або сам орендар. Найважливішими чинниками, з огляду на які встановлюються конкретні терміни лізингових договорів, найчастіше виступають:

— термін служби устаткування, обумовлений його техніко-економічними характеристиками;

— норми амортизаційних відрахувань, а також порядок їхньої індексації, установлювані на урядовому рівні;

— поява продуктивнішої техніки, кон’юнктура ринку позичкових капіталів і тенденції її розвитку.

Дуже важливим етапом фінансового процесу інноваційного підприємства є оцінювання потреби у фінансових коштах.