ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ. 1. Державна інноваційна політика — це:

ТЕСТИ

1. Державна інноваційна політика — це:

а) сукупність науково-технічних, виробничих, фінансово-збу­тових та інших заходів, пов’язаних з виробництвом та просуванням на ринок нової продукції;

б) політика, яка пов’язана з вибором пріоритетів у науці та техніці;

в) регулювання інноваційної діяльності на рівні держави.

2. До стимулюючих чинників інноваційної діяльності відносять:

а) розвиток товарно-грошових відносин;

б) конкуренцію на ринку;

в) безробіття.

3. Державна інноваційна політика «технологічного поштовху» пов’язана з:

а) використанням ринкового механізму розподілення ресурсів і вибору напрямів розвитку науки та техніки;

б) участю держави у визначенні пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки;

в) соціальним регулюванням наслідків науково-технічного прогресу.

4. До інструментів державної підтримки інноваційної діяльності не належать:

а) науково-технічна експертиза;

б) державне замовлення;

в) патентно-ліцензійна діяльність;

г) лізинг.

5. Державна інноваційна політика ринкової орієнтації пов’я­зана з:

а) використанням ринкового механізму розподілення ресурсів і вибору напрямів розвитку науки та техніки;

б) участю держави у визначенні пріоритетних напрямків розвитку науки та техніки;

в) соціальним регулюванням наслідків науково-технічного прогресу.

6. Національним органом, що здійснює і координує роботу із сертифікації продукції в Україні, є:

а) Державний комітет України з питань стандартизації, метрології і сертифікації;

б) Державна комісія при Уряді України з питань стандартизації, метрології і сертифікації;

в) Державна палата з питань сертифікації і стандартизації України;

г) Антимонопольний комітет України;

ґ) правильні відповіді «а» і «б».

7. Сертифікат продукції — це документ, що:

а) необхідний лише для захисту права власності на продукцію;

б) дозволяє купувати продукцію;

в) свідчить про рівень якості продукції;

г) пред’являється покупцю під час продажу продукту;

ґ) передбачає реалізацію на біржі через визначений час за визначеною ціною.

8. До загальних умов, що включаються в основну частину договору з приводу інноваційного продукту, належать такі положення:

а) предмет договору і кількість продукту;

б) відповідальність сторін;

в) назва договору;

г) форс-мажорні обставини;

ґ) підписи сторін (партнерів).

9. Правове регулювання відносин, що виникають у процесі реалізації економічних інтересів партнерів, покладено на особливу галузь права, а саме:

а) договірне право;

б) цивільне право;

в) господарське право;

г) адміністративне право;

ґ) міжнародне право.

10. Які з нижченаведених нематеріальних ресурсів не є об’єк­тами промислової власності:

а) товарні знаки і знаки обслуговування;

б) раціоналізаторські пропозиції;

в) винаходи;

г) корисні моделі;

ґ) промислові зразки.

11. Об’єктом винаходу може бути:

а) продукт (устрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітини, рослини чи тварини);

б) конструктивне використання устрою;

в) художнє виконання конкретної форми виробу;

г) організаційне рішення;

ґ) усі відповіді правильні.

12. Винаходом може бути технічне рішення, що має:

а) істотну новизну і практичну корисність;

б) істотну новизну, певну технічну ознаку і практичну корисність;

в) винахідницький рівень і є новим;

г) новизну, оригінальність і є промислово придатним;

ґ) оригінальність, визначену технічну ознаку і дає позитивний ефект.

13. Об’єктом корисної моделі може бути:

а) продукт (устрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин, рослин і тварин);

б) засіб і процеси;

в) конструктивне використання устрою;

г) винахід;

ґ) промисловий зразок.

14. Художнє виконання конкретної форми виробу визнається промисловим зразком, якщо воно є:

а) новим і придатним до промислового виготовлення;

б) промислово придатним і таким, що має винахідницький рівень;

в) новим, оригінальним і придатним до промислового виготовлення;

г) істотно новим;

ґ) придатним до промислового виготовлення з позитивним ефектом.

15. Товарний знак фірми має бути:

а) оригінальним, зареєстрованим і мати зображення, загальновживані для позначення товарів визначеного виду;

б) оригінальним і мати правовий захист;

в) індивідуальним, що впізнається, привабливим для споживачів і мати правовий захист;

г) оригінальним, що впізнається, і привабливим для споживача;

ґ) привабливим для споживача.

16. Раціоналізаторська пропозиція — це:

а) технічне рішення, що є новим і корисним для підприємства або установи, яким воно надано;

б) істотно нове технічне рішення, придатне для промислового виготовлення на підприємстві;

в) оригінальне і придатне для промислового виготовлення технічне рішення;

г) конкретне рішення технічного завдання, що є істотно новим і промислово придатним;

ґ) розв’язання загального технічного завдання.

17. Нематеріальні активи — це:

а) реалізація права власності на нематеріальні ресурси підприємства;

б) виключне право використання об’єктів промислової й інтелектуальної власності, інших нематеріальних ресурсів;

в) права на використання об’єктів промислової й інтелектуальної власності;

г) усі майнові права;

ґ) складові потенціалу підприємства, спроможні приносити економічну користь протягом тривалого часу, для яких відсутня матеріальна основа одержання прибутку.

18. Які об’єкти нематеріальних ресурсів не мають спеціального правового захисту:

а) товарні знаки і знаки обслуговування;

б) раціоналізаторська пропозиція;

в) винахід;

г) корисна модель;

ґ) промисловий зразок.

19. Патент — це:

а) документ, що дає суб’єкту підприємницької діяльності право використовувати зазначене в патенті технічне рішення;

б) виключне право на використання зазначеного в патенті технічного рішення;

в) документ, виданий державним органом, що дає суб’єкту підприємницької діяльності виключне право використовувати зазначене в патенті технічне рішення;

г) документ, виданий державним органом, що дає особі або організації право використовувати зазначене в патенті технічне рішення;

ґ) документ, що закріплює юридичні права на використання технічного рішення.

20. Право власності на винахід (корисну модель) засвідчується:

а) патентом;

б) ліцензією;

в) авторським посвідченням;

г) спеціальним рішенням спеціалістів;

ґ) актом приймання винаходу до використання.

21. Право використовувати найменування місця походження товару з рекламною метою мають:

а) усі суб’єкти підприємницької діяльності;

б) усі суб’єкти підприємницької діяльності, що зареєстрували місце походження товару;

в) лише ті суб’єкти підприємницької діяльності, що першими одержали свідоцтво про реєстрацію найменування місця походження товару з аналогічними властивостями;

г) будь-який суб’єкт, що зареєстрував місце походження товару;

ґ) правильна відповідь відсутня.

22. Правовий захист місця походження товару виникає на підставі його реєстрації й одержання суб’єктом підприєм-
ництва:

а) патенту;

б) ліцензії;

в) свідоцтва;

г) авторського посвідчення;

ґ) акта приймання до виготовлення і користування.

23. Передавання права на використання нематеріальних ресурсів власником цього права іншій зацікавленій особі здійсню-
ється у формі:

а) патенту;

б) ліцензії;

в) свідоцтва;

г) авторського посвідчення;

ґ) акта приймання до виготовлення і користування.

24. Об’єктом безпатентної ліцензії є:

а) промисловий зразок;

б) винахід;

в) виробничий досвід;

г) ноу-хау;

ґ) відкриття.

25. Нематеріальні активи підприємства оцінюються за їхньою собівартістю, якщо:

а) нематеріальні активи створені самим підприємством і є
його власністю;

б) нематеріальні активи купуються в процесі діяльності підприємства;

в) підприємство купує ліцензію на використання ноу-хау;

г) керівництво підприємства вирішило продати які-небудь свої нематеріальні активи;

ґ) правильної відповіді немає.

26. Мотивацією винаходів і нововведень найчастіше є:

а) людська цікавість;

б) бажання заробити більше грошей і просунутися в суспільстві;

в) бажання краще й ефективніше виконати роботу;

г) усе попереднє;

ґ) нічого з попереднього.

ЗАВДАННЯ

Завдання 1

Назвіть 4 варіанти державної інноваційної політики та наведіть приклади країн, що їх використовували.

Завдання 2

Ще в 1912 році російськими підприємцями (купцями) були вироблені принципи ведення справ у Росії:

· шануй владу;

· будь чесний і правдивий;

· шануй право приватної власності;

· люби і шануй людину;

· будь вірний своєму слову;

· живи відповідно до своїх достатків;

· будь цілеспрямований.

Дайте відповідь на такі питання:

1. Що з наведених вище принципів повною мірою зберегло свою актуальність і в наш час?

2. Які нові принципи бізнесу мають бути, на вашу думку, упроваджені в практику підприємницької діяльності України сьогодні?

3. Які принципи бізнесу ви вважаєте для себе пріоритетними?

Завдання 3

Виберіть з перелічених нижче положень зовнішні (*) і внутрішні (**) мотиви для інноваційних розробок:

1. Насичення ринку існуючими товарами.

2. Прискорення науково-технічного прогресу.

3. Прагнення збільшити зростання продажів.

4. Необхідність пристосувань і структурних змін у галузях промисловості.

5. Прагнення збільшити ринкову частку і кінцеву прибутковість.

6. Прагнення збільшити конкурентоспроможність на ринку.

7. Необхідність згладжування кон’юнктурних коливань.

8. Поліпшення конкурентоспроможності на ринку.

9. Зменшення ризику, пов’язаного з обмеженим товарним асортиментом.

10. Зміна переваг споживачів.

11. Вихід на нові для фірми ринки.

Завдання 4

Коротко визначіть сфери застосування державного впливу на інноваційний процес.

Завдання 5

Скільки може бути розумних пояснень наукової ідеї?

Завдання 6

У паспорті нового товару зазначено: «Гарантія на три роки». Що це означає в Японії та в Україні?

Завдання 7

Назвіть мікроекономічні причини необхідності державної підтримки інноваційної діяльності.

Завдання 8

Визначіть характерні риси сучасної податкової політики щодо інноваторів. Доповідь побудуйте так, щоб ці риси можна було поділити на ті, що сприяють інноваційній діяльності, та ті, що перешкоджають їй.

Завдання 9

Які законодавчі акти регулюють інноваційну діяльність?

2.9. КОМПЛЕКСНЕ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ
ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФІРМИ

2.9.1. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Після того як відібрано до розроблення ряд інноваційних продуктів, необхідно визначити ефективність їх використання. Необхідність цього зростає в умовах ринкової економіки. Але не менш важлива вона і для перехідної економіки, тобто для України.

Залежно від результатів та витрат, які враховуються, на інноваційну діяльність розрізняють такі види ефекту:

Локальний ефект характеризує результат інноваційної діяльності на рівні підприємства або іншої господарюючої структури. Загальнодержавнийефект характеризує спільний ефект у сферах виробництва і використання інновації.

Абсолютний ефект характеризує загальний результат, що одержує підприємство від здійснення інноваційних заходів, за певний проміжок часу. Порівняльний ефект характеризує результати порівняння можливих альтернативних варіантів інноваційних заходів та вибору кращого з них.

Одноразовий ефект характеризує загальний (первісний) результат, що одержує підприємство від здійснення інноваційної діяльності. Мультиплікаційний ефект характеризує результат інноваційної діяльності, що поширюється не тільки на підприємство, а й на інші галузі, унаслідок чого відбувається мультиплікація ефекту, тобто процес його помноження.

Загальним принципом оцінювання ефективності інноваційної діяльності є порівняння ефекту (результату) від застосування нововведень і витрат на їх розроблення, виробництво та споживання. Ефект від застосування нововведень може характеризувати показник прибутку, який, з одного боку, може складатися з економії від зниження собівартості, а з другого боку — від підвищення ціни, унаслідок нової якості інноваційної продукції.

У цілому проблема визначення ефективності і відбору найвигідніших варіантів реалізації інновацій потребує, по-перше, перевищення кінцевих результатів від їх використання над витратами на розроблення, виготовлення і реалізацію інновації, і по-друге, зіставлення отриманих при цьому результатів з результатами від застосування інших аналогічних за призначенням варіантів інновацій. Особливо гостро постає необхідність швидкого оцінювання і правильного відбору варіанта інновації на фірмах, які застосовують прискорену амортизацію, за якої строки заміни діючих машин і обладнання на нові істотно скорочуються.

Крім того, метод оцінювання ефективності інновацій залежить від об’єкта вимірювання ефективності.

Об’єктом оцінювання ефективності можуть виступати різні типи інновацій:

— засоби і знаряддя праці (нові, реконструйовані, модернізовані);

— предмети праці (сировина, паливо, матеріали, енергія);

— предмети кінцевого споживання;

— технологічні процеси;

— методи організації виробництва, праці та управління;

— інноваційний проект.

Розглянемо порядок розрахунку ефективності деяких об’єктів інновацій.

Ефективність використання нових засобів праці розраховується:

Езп = Ц + Об + Пр,

де Ц — ціна одиниці продукції, що виробляється з використанням нових засобів праці;

Об — обсяг застосування нових засобів праці;

Пр — продуктивність нових засобів праці.

Ефективність використання нових предметів праці розраховується:

Епп = Ц + Об: В,

де Ц — ціна одиниці продукції, що виробляється з використанням нових предметів праці;

Об — обсяг застосування нових предметів праці;

В — витрата предметів праці на одиницю продукції.

Основними показниками економічної ефективності інноваційних проектів найчастіше є:

— норма прибутку;

— період окупності;

— чистий приведений дохід;

— індекс рентабельності (прибутковості);

— внутрішня норма дохідності.

Норма прибутку — це коефіцієнт, який розраховується як відношення середньорічного прибутку від інновації до одноразового первісного капіталу, який витрачено для реалізації цієї інновації. Цей показник за своїм економічним змістом близький до наступного показника — періоду окупності.

Період окупності — це термін повертання коштів через отриманий від інновацій прибуток. Чим він менший, тим ефектив­нішим уважається проект. Крім того, показник періоду окупності може застосовуватися для порівняння його з банківським процентом як макроекономічним критерієм ефективності розміщення інвестиційних ресурсів.

Але неврахування чинника часу робить ці показники (норми прибутку та періоду окупності) не достатньо точними, а їх використання дає переважно приблизну оцінку ефективності інноваційного продукту. Приведення результатів й витрат до одного моменту часу необхідно робити тому, що вартість коштів є різною для різних років, залежно від ступеня віддаленості розрахункового року від року, ефект якого обчислюється.

Урахування чинника часу, тобто приведення різних у часі ефектів та витрат до одного моменту — розрахункового року, називається процесомдисконтування. Інакше кажучи, при оцінюванні ефективності інноваційного проекту оцінюється й ефективність використання грошей та отримання прибутку в часі — сьогодні чи в майбутньому.

Чистий приведений дохід визначається як теперішня вартість грошових потоків за весь період служби інновації, зменшена на теперішню вартість інвестиційних витрат за цей самий період. За наявності кількох варіантів здійснення інноваційного проекту вибирають варіант з максимальним показником чистого приведеного доходу.

Індекс рентабельності розраховується як відношення теперішньої вартості прибутку за період інноваційного проекту до обсягів інвестицій у даний проект. Якщо показник індексу рентабельності (прибутковості) більший одиниці, то чиста теперішня вартість інноваційного проекту позитивна. Крім того, показник індексу рентабельності буде більший, коли інвестиції будуть меншими.

Внутрішня норма дохідності — ценорма дисконтування, за якої чиста теперішня вартість інновації дорівнює нулю, тобто дисконтовані грошові потоки інвестиційних витрат та прибутків стають однаковими. Модель використання цього показника при виборі варіантів інноваційних проектів така: чим він більший, тим вища ефективність проекту. Якщо внутрішня норма дохідності інноваційного проекту більша ніж прийнята норма дисконтування, то такий проект уважається економічно ефективним і забезпечує позитивну величину чистого приведеного доходу. Крім того, перевагою цього показника також уважається можливість установлення «межі безпеки» для інноваційного проекту.

Характерною рисою сучасності є оцінювання соціальних результатів інноваційної діяльності підприємства чи людини. Цей показник безпосередньо використовується в розрахунках економічної ефективності інноваційних проектів. Соціальний результат інноваційного продукту, оцінюваний економічною мірою, виступає одночасно і як соціальне, і як економічне явище, тому що задовольняє як економічні, так і соціальні потреби суспільства. На практиці економічна оцінка соціальних результатів пов’язана з оцінкою параметрів оточуючого людину середовища (виробничого чи природного). Розрізняють два способи оцінювання соціальних результатів:

І — визначення збитків від забруднення навколишнього се-
редовища;

ІІ — порівняння витрат, пов’язаних з реалізацією варіанта інноваційного проекту, що забруднює навколишнє середовище (необхідно додати витрати, пов’язані з дотриманням норм стану навколишнього середовища), і такого, що не забруднює його.

Таким чином, для розрахунку показника соціально-економіч­ного ефекту, з урахуванням збитків від негативних соціальних результатів, необхідно до основних показників, що характеризують ефективність використання інноваційного продукту, додати обсяг витрат у вигляді збитків від забруднення виробничого чи природного середовища. Це можуть бути одноразові капітальні кошти, додаткові інвестиції чи витрати, що впливають на збільшення собівартості продукції, а отже, на зменшення річних приростів прибутку в разі використання інновації, що оцінюється.

2.9.2. ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Основні принципи вимірювання ефективності інноваційної діяльності.

2. Основні показники економічної ефективності інноваційних проектів.

3. Економічна оцінка соціальних результатів інноваційної діяльності.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Специфіка ефективності інновацій у венчурних організаціях.

2. Поняття «період окупності» в інноваційній діяльності.

3. Абсолютна й порівняльна ефективність інновацій.

4. Поняття «інтегрального» ефекту.

Література

1. Крицков В. Ф., Ягудин С. Ю. Особенности оценки эффективности создания и освоения новой техники в шинной промышленности. — М., 1991. — 248 с.

2. Луговинов П. П. Управление эффективностью научно-техничес­ких нововведений. — Челябинск: ЧГТУ, 1994. — 412 с.

3. Садыков А. С. Оценка эффективности новой техники, капитальных вложений и предпринимательской деятельности: Учеб. пособие / Гос. акад. управления им. С. Орджоникидзе. — М., 1995. — 490 с.

4. Серегин А. М. Эффективность малого бизнеса. — М.: Экономика, 1990. — 216 с.

5. Статистика науки и инноваций / Под ред. Л. М. Гохберга. — М.: Центр исследований и статистики науки, 1996. — 516 с.

6. Стуков С. А. Функционально-стоимостной анализ. — Калинин, 1982. — 351 с.

7. Уотерман Р. Фактор обновления: Пер с англ. — М.: Дело ЛТД, 1995. — 452 с.

8. Экономики и статистика фирм / Под ред. С. Д. Ильенковой. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 314 с.

9. Едронова В. Н., Мизиковская Е. А. Учет и анализ финансовых активов. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 481 с.

10. Лялин В. А., Воробьев П. В. Финансовый менеджмент. — СПб., 1994. — 504 с.

11. Рид Э., Коттер Р., Гилл Э., Смит Р. Коммерческие банки: Пер. с англ. — М.: Космополис, 1991. — 602 с.

Поиск по сайту: