ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ. 1. Інвестиції в людський капітал:

ТЕСТИ

1. Інвестиції в людський капітал:

а) підвищують рівень знань і навичок, втілених у свідомості й умінні населення;

б) підвищують якість праці;

в) роблять фізичний капітал продуктивнішим;

г) можуть здійснюватися в процесі праці або шляхом одержання дипломованої освіти;

ґ) дозволяють виконати все перераховане.

2. Інвестиції за характером участі в інвестуванні розділяються на:

а) прямі і непрямі;

б) валові і чисті;

в) реальні і виробничі;

г) іноземні і приватні.

3. Залежно від того, хто виступає інвестором, інвестиції поділяють на:

а) прямі і портфельні;

б) власні і залучені;

в) внутрішні й іноземні;

г) державні і приватні;

ґ) внутрішні і залучені.

4. Фінансовими називають інвестиції:

а) які фінансуються за рахунок фінансових засобів підприємства;

б) які використовуються для придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;

в) спрямовані на вдосконалення активної частини основних фондів;

г) вкладені в нематеріальні активи підприємства;

ґ) використовують залучені кошти.

5. Інвестиційна діяльність підприємств може здійснюватися за рахунок:

а) власних фінансових ресурсів;

б) позикових фінансових засобів;

в) залучених фінансових засобів;

г) бюджетних інвестиційних асигнувань;

ґ) безкоштовних і добродійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян;

д) усі відповіді правильні.

6. Позичкові джерела формування інвестиційних ресурсів — це:

a) довгострокові кредити банку;

б) безповоротно надані засоби на цільове інвестування;

в) емісія акцій підприємства;

г) страхова сума відшкодування збитків, зумовлених утратою майна;

ґ) усі відповіді правильні.

7. Укладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і державами, називають:

а) іноземними інвестиціями;

б) закордонними інвестиціями;

в) приватними інвестиціями;

г) спільними інвестиціями;

ґ) добродійними інвестиціями.

8. Період окупності інвестицій характеризує:

а) ступінь покриття поточних зобов’язань за рахунок поточних активів;

б) рівень прибутковості інвестицій;

в) термін, за який інвестиції цілком окупаються;

г) правильні відповіді «а» і «в»;

ґ) усі відповіді неправильні.

9. Розмір грошового потоку по реальних інвестиціях обчислюється як:

а) сума валового прибутку й амортизаційних відрахувань від вартості матеріальних активів;

б) різниця між теперішньою вартістю грошових потоків і розміром прибутку, що виплачується інвестору;

в) розмір прибутку, що його планує одержати інвестор;

г) сума чистого прибутку й амортизаційних відрахувань;

ґ) правильної відповіді немає.

10. Відтворювальна структура інвестицій — це співвідношення довгострокових витрат на:

а) форми лише простого відтворення основних фондів;

б) форми лише розширеного відтворення основних фондів;

в) простого і розширеного відтворення основних фондів;

г) правильні відповіді «б» і «в»;

ґ) усі відповіді правильні.

11. Фінансові інвестиції — це:

а) укладення, що фінансуються за рахунок фінансових засобів підприємства;

б) укладення капіталу в дохідні види фондових інструментів;

в) укладення, спрямовані на вдосконалення активної частини основних фондів;

г) укладення капіталу в нематеріальні активи підприємства;

ґ) укладення, що фінансуються за рахунок залучених коштів.

12. Які цінні папери, що обертаються на фондовому ринку, не є фінансовими інструментами інвестування діяльності підприємства:

а) акції;

б) облігації;

в) опціони;

г) векселі;

ґ) ощадні сертифікати.

13. Пайові цінні папери — це:

а) інвестиційні сертифікати;

б) облігації;

в) векселі;

г) ощадні сертифікати;

ґ) казначейські зобов’язання.

14. Розмір грошового потоку по пайових цінних паперах розраховується як:

а) сума періодично виплачуваних відсотків і вартість їхньої реалізації по закінченні терміну їх використання;

б) сума періодично виплачуваних за ними дивідендів і вартість їхньої реалізації після закінчення терміну їх використання;

в) сума періодично виплачуваних відсотків і їхньої фіксованої вартості;

г) сума періодично виплачуваних дивідендів і їхньої ринкової вартості по закінченні терміну їх використання;

ґ) реальна вартість цих фінансових інструментів.

15. Інноваційний проект — це:

а) план довгострокових фінансових укладень;

б) бізнес-план;

в) програма дій з використання фінансових ресурсів;

г) завдання з визначеними вихідними даними і плановими результатами (цілями), що обумовлюють засіб його вирішення;

ґ) комплекс взаємопогоджених заходів, розроблених для досяг­нення визначених цілей протягом певного часу при встановлених ресурсних обмеженнях.

16. До головних ознак інноваційного проекту не належить:

а) зміна стану після досягнення мети проекту;

б) обмеженість у часі;

в) обмеженість ресурсів;

г) складність;

ґ) неповторність.

17. Визначення мети інноваційного проекту не передбачає:

а) визначення результатів діяльності на певний строк;

б) обмеження ресурсів проекту;

в) кількісну оцінку результатів проекту;

г) доказів, що результати проекту можуть бути досягнуті;

ґ) визначення умов, за яких результати проекту можуть бути досягнуті.

18. До внутрішнього середовища інноваційного проекту належать:

а) кліматичні умови;

б) рівень інформаційних технологій;

в) умови і рівень життя;

г) стиль керівництва проектом;

ґ) рівень оподатковування.

19. До учасників інноваційного проекту не належить:

а) замовник;

б) субконтрактор;

в) інвестор;

г) контрактор;

ґ) ділер.

20. До властивостей інноваційного проекту не відносять:

а) масштаб;

б) складність;

в) якість;

г) ризиковість;

ґ) тривалість.

21. Середні інноваційні проекти — це проекти вартістю:

а) від 1 до 5 млн доларів;

б) від 5 до 10 млн доларів;

в) від 10 до 50 млн доларів;

г) від 50 до 100 млн доларів;

ґ) від 100 до 500 млн доларів.

22. Короткострокові інноваційні проекти — це проекти тривалістю:

а) до 1 року;

б) до 2 років;

в) до 3 років;

г) до 4 років;

ґ) до 5 років.

23. До етапів управління інноваційним проектом не відносяться:

а) початок і побудова проекту;

б) поточне управління й узгодження;

в) криза проекту;

г) оцінка проекту;

ґ) завершення проекту.

24. На етапі початку і побудови інноваційного проекту здійснюється:

а) планування і контроль;

б) управління ризиком;

в) управління організаційною структурою;

г) проектний аналіз по аспектах;

ґ) оцінювання стану проекту.

25. На які характеристики зовнішнього середовища в більшій мірі може вплинути інноваційний проект:

а) природно-кліматичні;

б) демографічні;

в) соціально-культурні;

г) етнічні;

ґ) духовні.

26. Соціальний аналіз інноваційного проекту передбачає:

а) визначення існуючого рівня соціального середовища;

б) прогнозування можливого впливу проекту на соціальне середовище;

в) оцінювання можливості змін соціального середовища проекту;

г) усі попередні відповіді правильні;

ґ) правильні лише «а» і «б».

27. Участь населення регіону в інноваційному проекті означає:

а) надання робочої сили;

б) моніторинг проекту;

в) консультування щодо добору і планування проекту;

г) усі попередні відповіді правильні;

ґ) правильні лише «а» і «б».

28. При дослідженні місця реалізації інноваційного проекту можна не розглядати:

а) розміщення ринків збуту;

б) транспортні мережі;

в) планування підприємства;

г) схеми земельних ділянок;

ґ) податкове законодавство.

29. Дослідження масштабу інноваційного проекту передбачає:

а) вивчення впливу ринків збуту на масштаб виробництва;

б) вивчення залежності капітальних і поточних витрат від мас­штабу виробництва;

в) вивчення фізичних і екологічних обмежень на масштаб виробництва;

г) вивчення споживачів продукції;

ґ) усе перелічене.

30. При аналізі вибору технології варто перевіряти обґрунтованість вибору з погляду:

а) використовуваної сировини;

б) економічної ситуації в країні;

в) політичної обстановки в країні;

г) «б» і «а» разом;

ґ) ніщо з перереліченого.

31. Якщо присутні не всі елементи інфраструктури, необхідні для здійснення інноваційного проекту, то слід:

а) відмовитися від проекту взагалі;

б) проаналізувати витрати на створення цих елементів;

в) просити уряд країни про бюджетне фінансування розвитку інфраструктури;

г) відкласти проект, поки не буде сформована вся інфраструктура;

ґ) розроблювачам проекту самим створити необхідні елементи інфраструктури.

32. Метою екологічного аналізу інноваційного проекту є:

а) оцінка наслідків впливу на забруднення атмосферного повітря;

б) з’ясовування однозначності всіх передумов проектного аналізу;

в) встановлення потенційної шкоди навколишньому середовищу під час здійснення й експлуатації проекту;

г) визначення розміру заходів, необхідних для відвернення пом’якшення потенційної шкоди;

ґ) розроблення плану збереження природного середовища.

33. Економічне середовище інноваційного проекту не можна характеризувати такими компонентами:

а) бюджетний дефіцит;

б) структура внутрішнього валового продукту;

в) вартість кредитів;

г) рівень безробіття;

ґ) рівень інфляції.

ЗАВДАННЯ

Завдання 1

Чому витрати на наукові дослідження та розробки рівнозначні інвестиціям в основний капітал? Як ви вважаєте, чи відіграють винаходи і нововведення в економічному зростанні сьогодні таку ж важливу роль, як раніше? Поясніть.

Завдання 2

У США залежність між витратами часу на освіту і тим прибут­ком, що в майбутньому одержуватиме ця людина, має таку тенденцію: дворазове збільшення часу на освіту у порівнянні із середнім прибутком може привести по закінченні навчання до збільшення прибутків у 5 разів.

Проаналізуйте цю думку і сформулюйте відповіді на такі питання:

а) Що таке людський капітал?

б) Що Ви розумієте під інвестиціями в людський капітал?

Завдання 3

Які розділи інвестиційного бізнес-плану необхідно вважати основними? Яка логіка побудови цих розділів?

Завдання 4

Є підсумкові показники інвестиційного проекту (тис. грн):

а) прибуток від операцій — 21103;

б) амортизаційні відрахування — 4647;

в) інвестиційні витрати — 9390;

г) податкові виплати — 8105.

Визначте чистий прибуток інвестиційного проекту та оцініть його ефективність, якщо норма рентабельності інвестиційних витрат має бути не меншою 80 %.

Завдання 5

Розкрийте сутність і специфіку лізингу в інноваційному менеджменті.

Завдання 6

Чому, знаючи, що комп’ютери та інші машини бувають ненадійні, люди продовжують ними користуватися?

Завдання 7

Назвіть джерела фінансування інноваційних проектів і дайте їхнє обґрунтування.

Завдання 8

Як розраховується термін окупності капітальних укладень у будівництво відповідно до інноваційного проекту?

Завдання 9

У якому сторіччі виникли перші акціонерні банки та в яких країнах?

Завдання 10

Електроніка перетворюється в одне з основних джерел економічного зростання в капіталістичних країнах. Якою була питома вага електронного устаткування у ВВП капіталістичних країн
у 1970 р., у 2000 р.? Хто є найбільшим виробником електронного устаткування?

Завдання 11

У чотирьох інноваційних проектах на титульних листах наведена така інформація:

ПРОЕКТ 1:

а) назва та адреса підприємства;

б) імена та адреси фундаторів;

в) сутність проекту;

г) потенційні конкуренти;

ґ) директор: прізвище та телефон;

д) вартість проекту і джерела коштів;

е) характеристика продукту.

ПРОЕКТ 2:

а) торговий знак;

б) назва та адреса підприємства;

в) суть проекту;

г) директор: прізвище та телефон;

ґ) ризик проекту.

ПРОЕКТ 3:

а) назва та адреса підприємства;

б) імена та адреси фундаторів;

в) директор: прізвище та телефон;

г) суть проекту;

ґ) сукупна вартість проекту та джерела коштів;

д) заява про комерційну таємницю.

ПРОЕКТ 4:

а) товарний знак;

б) назва та адреса підприємства;

в) директор: прізвище та телефон;

г) характеристика товару;

ґ) суть проекту;

д) вартість проекту та джерела коштів;

е) ризик проекту;

є) баланс прибутків та витрат.

Який із проектів був обраний для розроблення?

Завдання 12

Лізинговий дім здав майно вартістю 1200 тис. грн підприємству в лізинг терміном на 4 роки на умовах річної норми амортизаційних відрахувань 20 %. Ставки комісійної винагороди за лізингові послуги — 20 %. Лізинговий дім для фінансування лізингової угоди залучив банківський кредит на суму 500 тис. грн під 30 % річних. Лізингові платежі сплачуються за кожне півріччя. Розрахуйте лізингові платежі, які має сплачувати підприємство-лізингоодержувач.

2.8. РЕГУЛЮВАННЯ ТА СТИМУЛЮВАННЯ
ІННОВАЦІЙНОЇ діяльності

2.8.1. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Розглянемо надзвичайно важливу тему курсу — правове регулювання інноваційної діяльності та стимулювання інноваційних процесів як на рівні держави, так і на рівні підприємства.

Державна інноваційна політика — це сукупність науково-технічних, виробничих, управлінських, фінансово-збутових та інших заходів, пов’язаних з просуванням нової чи поліпшеної продукції на ринок збуту. Інноваційна політика є ширшим поняттям, ніж науково-технічна, яка традиційно пов’язана з вибором пріоритетів у науці та техніці. Інноваційна політика поєднує науку, техніку, підприємництво, економіку та управління; охоплює виробництво, банки, науково-технічні кадри.

Розрізняють 4 типи інноваційної політики:

1. Інноваційна політика «технологічного поштовху». Ця політика пов’язана з визначенням державою пріоритетних напря­мів розвитку науки та техніки.

2. Інноваційна політика ринкової орієнтації. Пов’язана з використанням ринкового механізму розподілення ресурсів і вибору напрямів розвитку науки та техніки. При цій політиці обмежена роль держави в стимулюванні інноваційної діяльності.

3. Інноваційна політика соціальної орієнтації. Ця політика стосується соціального регулювання наслідків НТП, а процес прийняття рішень базується на соціально-політичних рішеннях. Ця політика ніколи не використовувалась самостійно, але окремі її елементи відображені в розвитку різних країн.

4. Інноваційна політика, яка націлена на зміни економічної структури господарського механізму. Ця політика пов’язана із впливом передової технології на вирішення соціально-економіч­них проблем, на зміни галузевої структури, на рівень життя.

Важливими засобами державного регулювання інноваційної діяльності — інструментами державної підтримки інноваційної діяльності мають бути:

· національні науково-технічні програми;

· державне замовлення в науково-технічній сфері;

· державна науково-технічна експертиза;

· бюджетне фінансування інноваційних процесів;

· патентно-ліцензійна діяльність;

· стандартизація та сертифікація продукції в науково-техніч­ній сфері;

· формування науково-технічних кадрів;

· створення системи науково-технічної інформації.

Основою правового регулювання інноваційної діяльності є цивільне законодавство, що об’єднує законодавство про авторські суміжні права, патентне й інше, законодавство про інтелектуальну власність, закони про підприємництво та інноваційну діяльність. Правове регулювання інноваційної діяльності узгоджується з трудовим законодавством, законодавством про бюджетний процес, законодавством про постачання продукції для найважливіших державних потреб і законодавством про державну та комерційну таємницю.

Нормативно-правова база інноваційної діяльності містить у собі нормативні акти трьох рівнів:

— законодавчі (акти вищої сили: конституційні закони, укази Президента);

— підзаконні (урядові постанови, що включають і відомчі акти);

— локальні (акти індивідуального характеру, різноманітні цивільно-правові договори та адміністративні акти учасників інноваційної діяльності).

Центральне місце в правовому регулюванні інноваційної діяль­ності посідають правові аспекти охорони інтелектуальної власності, під якими розуміється сукупність авторських і інших прав на результати цієї діяльності, що охороняються законодавчими актами держави. Матеріально-речовинну основу інтелектуальної власності становить інтелектуальний продукт як результат творчих зусиль його творців (окремої особистості або наукового колективу), що виступає в різноманітних формах:

— наукові відкриття і винаходи;

— результати НДДКР, технологічних і проектних робіт;

— зразки нової продукції, нової техніки і матеріалів, отримані в процесі НДДКР, а також оригінальні науково-виробничі послуги;

— оригінальні консалтингові послуги наукового, технічного, економічного, управлінського характеру, включаючи сферу маркетингу;

— нові технології, патенти і т. д.

Зміст і призначення правового регулювання інтелектуальної власності в широкому розумінні полягає в охороні і стимулюванні розвитку інтелектуального потенціалу країни. З огляду на різноманітність об’єктів інтелектуальної власності та вимог щодо їх охорони, правове регулювання поділяється на ряд самостійних функціональних сфер: авторське право, патентне право, комерційна таємниця.

Авторське право — це сукупність норм права, що регулюють правові відносини, пов’язані зі створенням і використанням певного інтелектуального продукту. Авторське право передбачає виключне право автора оригінальних наукових, літературних, художніх та інших творів розмножувати їх будь-якими методами і продавати.

Теоретичні передумови авторського права базуються на необхідності частки людства мати широкий доступ до всіх досягнень інтелектуальної творчої діяльності. У Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р., авторські права віднесені до основних прав людини.

Термін «інтелектуальна власність» має різноманітні відтінки. Ми будемо використовувати визначення інтелектуальної власності, що містяться в Конвенції ВОІВ (Всесвітня організація інтелек­туальної власності). Права на інтелектуальну власність можна визначити як:

— авторські права на наукові, художні і літературні (включаючи програми, бази даних для ЕОМ) твори;

— права артистів-виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного або кабельного віщання;

— права на промислову власність (розглянемо пізніше);

— закриту інформацію, у тому числі секрети виробництва (ноу-хау).

Ми коротко спинимося на питаннях регулювання відносин, що називаються авторськими правами.

Авторське право об’єктивно — це сукупність норм цивільного права, що регулюють відносини, які виникають у зв’язку зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва. Воно є самостійним інститутом цивільного права.

У суб’єктивному розумінні авторське право — це сукупність особистих немайнових (моральних) і майнових прав, які належать особам, що створюють твори науки, літератури і мистецтва (авторам), відносно створених ними творів.

У юридичній літературі, у тому числі навчальній, об’єкт авторського права (твір) визначають як нематеріальний продукт духовної творчості людини, що має об’єктивну форму. Поняття науки, літератури і мистецтва мають різне сутнісне значення (відтінки). Важливе значення має лише творчий характер праці, у результаті якого створений твір. Якщо немає творчості, немає й об’єкта авторського права. Наприклад, не може бути об’єктом авторського права список телефонів, проста компіляція й ін. У випадку суперечки про наявність або відсутність творчості призначається експертиза, за допомогою якої суд може вирішити це питання.

Відповідно до Типового закону ВОІВ до об’єктів авторського права відносять:

— літературні твори (літературно-художні, наукові, навчальні, публіцистичні тощо);

— драматичні і сценарні твори;

— музичні твори з текстом і без тексту;

— хореографічні твори і пантоміми;

— аудіовізуальні твори (кіно,- теле- і відеофільми, слайдфільми, діафільми та інші кіно,- теле-, відеотвори), радіотвори;

— твори живопису, скульптури, графіки, дизайну й інші твори образотворчого мистецтва;

— твори декоративно-прикладного і сценографічного мистецтва;

— твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

— фотографічні твори і твори, отримані засобами, аналогічними фотографії;

— географічні, геологічні та інші карти, плани, ескізи і пластичні твори, що належать до географії, топографії й інших наук;

— програми для ЕОМ усіх видів, включаючи прикладні програми й операційні системи;

— інші твори, що задовольняють вимоги щодо надання охорони.

До об’єктів авторського права також належать:

1) похідні твори (переклади, опрацювання, анотації, реферати, резюме, огляди, інсценівки, музичні аранжування й інші обробки творів науки, літератури і мистецтва);

2) збірники творів, такі як енциклопедії, антології, бази даних та інші результати творчої праці.

Суб’єктом авторського права, як правило, є громадянин, творчою працею якого створений твір науки, літератури або мистецтва.

Авторські права мають знаки охорони. Наприклад, на кожному примірнику твору автор поміщає знак охорони, що складається з 3-х елементів:

— латинської літери «С» у колі;

— імені (найменування) власника авторського права;

— року першого опублікування твору.

Авторське право виникає з моменту створення твору і діє протягом усього життя автора і ще 50 років після його смерті (крім спеціальних випадків, обумовлених законом).

Варто звернути увагу на новий правовий інститут так названих «суміжних прав », зміст якого багато в чому близький до змісту інституту авторського права. Відмінною рисою більшості суміжних прав є їхня залежність від прав авторів творів.

Особливо важливо забезпечити правову охорону секретів виробництва — «ноу-хау», що містять результати творчої інтелектуальної діяльності, у тому числі комерційні, технологічні і конструкторські секрети виробництва, усілякі рекомендації до використання, специфікації, формули і рецептури, характеристики технологічного процесу, знання і досвід у сфері маркетингу, розробки планів розвитку і реорганізації виробництва. На практиці правова охорона ноу-хау здійснюється за нормами Цивільного кодексу про промислову конфіденційну інформацію.

З метою правового регулювання в законодавстві виділяються види і типи об’єктів інтелектуальної власності, специфіка яких визначається сутністю створеного інтелектуального продукту і фазою інноваційного циклу, на якій цей продукт був отриманий.

Так, інтелектуальна власність на стадії фундаментальних і пошукових досліджень виступає у формі нових наукових знань, теорій, наукових відкриттів тощо, що об’єднуються поняттям результату наукової діяльності.

Звертаємо вашу увагу на ще одне дуже важливе для осмислення змісту курсу питання, пов’язане з відносинами з приводу промислової власності. Наведемо деякі поняття і визначення.

Поняття «промислова власність» часто вживається для позначення об’єктів матеріального світу, використовуваних у процесі виробничої діяльності у сфері промисловості, торгівлі чи сільського господарства. До промислової власності відносять виключні права на нематеріальні блага, які є результатом творчої діяльності. Ці блага використовуються у виробничій діяльності не тільки в галузі промисловості, а й в інших галузях економіки (будівництві, сільському господарстві, торгівлі, наданні послуг тощо). Вони втілюються в конструкціях, нових речовинах, засобах виробничої діяльності й інших об’єктах матеріального світу.

До об’єктів промислової власності, що охороняються, належать:

— винаходи;

— корисні моделі;

— промислові зразки;

— товарні знаки;

— знаки обслуговування;

— фірмові найменування.

Відносини, пов’язані зі створенням, використанням та охороною об’єктів промислової власності, регулюються національним законодавством і низкою міжнародних конвенцій та угод. Цими угодами до об’єктів промислової власності відносяться винаходи.

Відповідно до ВОІВ «винаходом є така нова ідея, що дає змогу на практиці вирішити конкретну проблему у сфері техніки». Деякі винаходи являють собою видатний внесок у розвиток техніки і є цілком новими — це піонерні винаходи. Такі винаходи досить рідкісні. Звичайно винаходи використовуються для вирішення окремих завдань і вони є новими на вузькій ділянці техніки.

Корисна модель як об’єкт промислової власності, що підлягає правовій охороні, визнається далеко не у всіх країнах; по суті, це просто назва, застосовувана до деяких винаходів у галузі механіки. Від винаходів корисні моделі відрізняються двома особливостями:

— рівень технологічного прогресу корисної моделі нижчий, ніж відповідний рівень винаходу;

— максимальний термін охорони, передбачений Законом про корисні моделі, звичайно набагато коротший, ніж максимальний термін охорони винаходів.

Промисловий зразок відноситься до дизайну. Промисловий зразок — орнаментальний аспект корисного виробу, його суть полягає у вирішенні питання естетичного або декоративного оформлення корисного виробу. Він є моделлю в промисловому або кустарному виробництві і діє на зорове сприйняття.

Товарні знаки і знаки обслуговування. На ринку продаються і купуються товари, вироблені різними суб’єктами господарської діяльності. В умовах жорсткої конкуренції кожний з продавців зацікавлений у тому, щоб покупці віддавали перевагу його товарам. Щоб споживач міг у масі однорідних товарів визначити товари даного виробника, вони мають спеціальні символи, які називаються товарними знаками.

Коли знак потрібен, щоб розрізняти надані послуги, він називається знаком обслуговування.

Стимулювання інноваційної діяльності — це процес впливу на людей з метою досягнення загальних цілей підприємства. До загальних цілей підприємства можна віднести: конкурентне чи технологічне лідерство підприємства, утримання ринкових позицій, виробництво нової продукції і задоволення попиту споживачів та ін. Форми і методи стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві можна поділити на три групи:

1 група — прямі економічні стимули: оплата праці, премії за раціоналізацію, участь у прибутках, оплата за підготовку та перепідготовку кадрів;

2 група — непрямі економічні стимули: доплата за стаж, пільгові послуги;

3 група — негрошові стимули: сприяння ініціативі, творчому характерові праці.

2.8.2. ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Інновації як об’єкт державної політики.

2. Інструменти державної підтримки інноваційної діяльності.

3. Правові аспекти охорони інтелектуальної власності.

4. Внутрішнє регулювання та стимулювання інноваційної діяльності.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Поняття про авторське право і промислову власність.

2. Специфіка захисту авторського права в Україні.

3. Поняття «власник» і «розробник» інноваційної продукції.

Література

1. Бетухина Е., Пойсик М. Мировая практика формирования научно-технической политики. — Кишинев, 1990. — 211 с.

2. Гунин В.Н. и др. Управление инновациями. Модуль 7. — М.: ИНФРА-М, 1999. — 401 с.

3. Иванченко В. В. Структурно-технологическое и инновационное обновление производства // Экономист. — 1995. — № 11. — С. 79—86.

4. Инновационный менеджмент: Справ. пособие / Под ред. П. Н. Зав­лина и др. — М.: ЦИСИН, 1998. — 503 с.

5. Мир управления проектами: Пер. с англ. / Под ред. Х. Оешке, Х. Шели. — М.: Аланс, 1998. — 406 с.

6. Поршнев А. Г. Управление инновациями в условиях перехода к рынку. — М.: Мегаполис-Контакт, 1998. — 402 с.

7. Лапко О. Н. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. — К.: ІЕП НАНУ, 1999. — 386 с.

8. Бажал Ю. М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посібник. — К.: Заповіт, 1996. — 289 с.

9. Чигирь В. Ф. Интеллектуальная собственность: В 2 т — Минск: Амалфея, 1997. — Т. 1. — 384 с.; Т. 2. — 402 с.

Поиск по сайту: