Значення аналізу собівартості продукції в підвищенні ефективності діяльності підприємства

Аналіз собівартості продукції, робіт та послуг має важливе значення, оскільки дозволяє пояснити тенденції зміни даного показника, виконання плану, розрахувати вплив на приріст собівартості, визначити резерви і дати оцінку роботи підприємства стосовно використання можливостей зниження собівартості продукції.

Згідно з ПБО-16 у собівартість реалізованої продукції включаються:

- виробнича собівартість продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду;

- нерозподілена частина постійних загальновиробничих витрат;

- понаднормативні виробничі витрати;

- адміністративні витрати;

- витрати на збут;

- інші операційні витрати.

Виробнича собівартість продукції складається з:

- прямих матеріальних витрат;

- прямих витрат на оплату праці;

- інших прямих витрат;

- загальновиробничих витрат.

Відображаючи рівень витрат на виробництво собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а також рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), тим нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість – один з найважливіших показників ефективності виробництва.

Рис. 8.1. Загальна класифікація витрат

Собівартість продукції має тісний зв’язок з її ціною. Це проявляється в тому, що собівартість є базою ціни товару і водночас «обмежувачем» для виробництва (ніхто не випускатиме продукцію, ринкова ціна якої нижча за її собівартість).

Планування й облік собівартості продукції здійснюються за елементами витрат і статтями калькуляції, а тому й аналіз собівартості продукції також здійснюється передусім за цими напрямами (рис. 8.1).

Витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел:

- собівартості;

- прибутку.

Через собівартість відшкодовуються ті витрати підприємства, які мають зв’язок з виробництвом, тобто забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів.

Рис. 8.2 Схема класифікації витрат за періодами віднесення на фінансові результати

Необхідно зазначити, що на практиці відсутня повна відповідність між дійсними витратами на виробництво й собівартістю. Так, не включаються в собівартість продукції, а відшкодовуються за рахунок прибутку витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного і масового виробництва.

Водночас є й такі витрати, які включаються у собівартість продукції, але не мають прямого зв’язку з виробництвом (наприклад, оплата часу виконання державних обов’язків працівниками підприємства, тощо).

Непродуктивні витрати підприємства, пов’язані з виробничою діяльністю (втрати від браку, недостачі, простої), в межах установлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення умов договорів (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку. Для встановлення витрат, які конкретно необхідно включати в собівартість продукції, слід керуватись П(С)БО 16 «Витрати».

Важливим моментом у калькулюванні собівартості продукції є класифікація витрат, які включаються в собівартість продукції. Напрями цієї класифікації можуть бути різними (наприклад, на підставі зв’язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні).

Постійні витрати є «функцією часу», а не обсягу продукції. Їх загальна сума майже не залежить від кількості виготовленої продукції. До цих витрат належать загальновиробничі витрати, які включаються в собівартість продукції. Але слід зазначити, що не всю суму цих витрат можна віднести до постійних витрат, оскільки деяка частина їх може змінюватися у зв’язку зі зміною обсягу виробництва. Тому згідно з П(С)БО 16 частина цих витрат відноситься до постійних, а частина – до змінних.

Слід зауважити, що в складі цих витрат є такі, які змінюються у зв’язку зі зміною обсягу виробництва, але не істотно, тому їх називають умовно-змінними. Але існують і такі, що змінюються лише у зв’язку з істотною зміною обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, стрибкоподібно змінюється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. Такі витрати будуть умовно-постійними.

Отже, аналізуючи загальновиробничі витрати, необхідно зазначити, що частина з них може бути постійною, інша – умовно-постійною, умовно-змінною, а частина в цілому – змінною (витрати на отримання та експлуатацію обладнання), за винятком першої статті цих витрат. Така детальна класифікація витрат цілком необхідна, оскільки для аналізу їх у собівартості продукції застосовується різна методика.

На всі ці витрати на підприємстві складається кошторис, дані якого є плановими.

Змінні витрати – це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. В свою чергу, вони поділяються на пропорційні та непропорційні витрати.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для цих витрат коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці. До них належать витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та регресуючі. Прогресуючі витрати зростають швидше за обсяг виробництва. Тут коефіцієнт пропорційності більший за одиницю. Прогресуючі витрати виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більше витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати тощо. Регресуючі витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, на ремонт, інструменти тощо. Тут коефіцієнт пропорційності менший за одиницю.

Змінні пропорційні витрати на одиницю продукції залишаються на одному рівні незалежно від обсягу виробництва. Постійні витрати на одиницю продукції зменшуються зі зростанням обсягу її виробництва.

Взагалі, в практичних обчисленнях загальну суму змінних витрат вважають пропорційною з метою полегшення аналізу і прогнозування витрат.

Наступним напрямом класифікації витрат є визначення за ступенем однорідності і поділ їх на елементні та комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. Це – матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні витрати тощо. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління (наприклад, загальновиробничі витрати, витрати від браку тощо).

Є також класифікація витрат за способом обчислення на окремі різновиди продукції (одиницю продукції) – прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один різновид продукції, то всі витрати є прямими.

Непрямі витрати не можна безпосередньо розрахувати для окремих різновидів продукції, бо вони пов’язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо.

Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування та обліку.

Зростання частки прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

Наведена загальновідома класифікація витрат на виробництво продукції має велике значення не тільки в обчисленні собівартості продукції, а й у проведенні маржинального аналізу, який посідає провідне місце в обґрунтуванні управлінських рішень у бізнесі та базується на вивченні співвідношення і функціонального взаємозв’язку між витратами, обсягом реалізації і прибутку.

Основними завданнями аналізу собівартості продукції є:

- оцінка обґрунтованості планових завдань із собівартості продукції;

- перевірка достовірності інформації про фактичну собівартість;

- оцінка виконання планових завдань за узагальнюючими показниками їх динаміки;

- дослідження структури витрат порівняно з плановими даними та в динаміці;

- виявлення резервів зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;

- розробка заходів щодо забезпечення ефективного управління витратами і формування собівартості продукції.

До узагальнюючих показників собівартості продукції відносять:

- витрати на 1 гривню товарної продукції;

- зниження собівартості порівнюваної товарної продукції;

- собівартість одиниці окремих видів продукції;

- собівартість продукції за калькуляційними статтями та елементами витрат.

Для аналізу використовують:

- ф. №5 «Затрати виробництва»;

- ф. №2 «Звіт про фінансові результати»;

- калькуляції собівартості окремих видів продукції;

- кошторис витрат;

- дані синтетичного та аналітичного обліку витрат за основними й допоміжними виробництвами;

- матеріали ревізій та обстежень;

- результати аналізу собівартості за попередні роки.

Поиск по сайту: