Методи та методика педагогічних досліджень 1 страница

966-8253-51-5

У посібнику подані сучасні технології навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі. Методичний посібник розрахований на сту­дентів, магістрантів, молодих викладачів вищих навчальних закладів. Його доцільно використовувати при засвоєнні нормативних педагогіч­них курсів, на практичних заняттях спецсемінарів та спецкурсів, при написанні курсових та дипломних робіт.

ББК 448

I8ВN 966-8253-51-5

©Вітвицька С.С, 2003.

© Центр навчальної літератури., 2003.

ВСТУП

Становлення України як самостійної держави, її національне відродження та перехід до ринкових відносин кардинально впли­вають на роль спеціалістів з вищою освітою. Особливе місце серед них посідають майбутні педагоги як високо компетентні і всебічно освічені фахівці, рівень підготовки яких повинен забезпечити соціально-педагогічні потреби суспільства в умовах реалізації «На­ціональної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті».

Побудова національної системи освіти в Україні передбачає новий підхід до професійної підготовки майбутніх кадрів, спря­мований на подолання кризи в освіті, яка виявляється, передусім, у невідповідності знань студентів запитам особистості, суспільним потребам і світовим стандартам, у знеціненні соціального прести­жу освіченості та інтелектуальної діяльності. Основним критерієм роботи навчального закладу є рівень підготовленості випускників, раціональне поєднання їх теоретичних знань з умінням застосо­вувати їх на практиці, що означає потребу вести пошук ефектив­них форм і методів навчання, удосконалення програм, навчаль­них планів, розробку нових навчальних методик, навчальних посібників.

Процес підготовки нової генерації науковців, здатних позитив­но впливати на суспільний розвиток, потребує зростання якості знань, збереження національної культури, докорінного оновлення професійно-педагогічної підготовки викладачів вищих навчальних закладів, виникнення нових функцій педагогіки вищої школи.

Вища педагогічна школа і педагогіка пройшли тривалий істо­ричний шлях. На цьому шляху педагогіка вищої школи із суми ідей та концепцій поступово перетворилася на науку, здатну за­безпечити науковий підхід до сучасного навчального процесу, визначити його закономірності, а також визначити найбільш опти­мальні форми, методи, засоби навчання і виховання студентів. Роз­виток сучасної педагогічної школи в Україні — багатогранний про­цес, котрий змінює її обличчя, наближаючись до рівня соціальних,

політичних, педагогічних вимог епохи технічної та технологічної революцій. Серед важливих позитивних тенденцій розвитку педа­гогічної школи — курс на демократизацію, диверсифікацію та ди­ференціацію освіти, гуманістичну спрямованість виховання, вико­ристання форм і методів навчання, що підвищують активність, самостійність студентів, включення їх в дослідно-експерименталь­ну діяльність, педагогізація найновіших технічних засобів.

Прогрес у вихованні і навчанні студентства відбувається за діа­лектичного відмирання застарілого і народження нового, що ви­магає наповнення педагогіки вищої школи новим змістом. Вив­чення педагогіки вищої школи - важлива умова формування загальної та педагогічної культури викладача вищого навчально­го закладу будь-якого профілю, оскільки вона озброює знаннями про процеси розвитку теорії та практики виховання і навчання студентів, сприяє становленню світогляду, педагогічного профес­іоналізму. Ґрунтовні знання з теорії педагогіки вищої школи знач­но розширюють кругозір викладача, дозволяють цілісно бачити будь-яку навчально-виховну проблему, знаходити її оптимальне рішення. Перехід педагогічної школи до ступеневої системи освіти передбачає оновлення змісту базової педагогічної освіти спеціалістів усіх кваліфікаційних рівнів і, перш за все, магістрів як фахівців вищого кваліфікаційного рівня, котрі в майбутньому поновлять склад науковців у різних галузях науки та викладацький корпус вищих навчальних закладів, спеціалізованих середніх навчальних закладів із поглибленим вивченням окремих предметів, гімназій, ліцеїв, коледжів.

Курс «Основи педагогіки вищої школи» у зазначеній системі має ознайомити магістрів із цілями та напрямами реформування вищої освіти, структурою її системи, методологічними, психолого-педагогічними та методичними основами організації навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи у вищому навчально­му закладі. Важливим його завданням є озброєння майбутніх викладачів та науковців чіткою методологією педагогіки, глибо­кими знаннями основних педагогічних категорій і понять. У про­цесі вивчення цього курсу студенти магістратури мають прийти до розуміння високої значущості педагогічної праці у суспільно­му прогресі людства.

У пропонованих увазі магістрів, аспірантів, молодих викла­дачів методичному посібнику з «Основ педагогіки вищої школи» здійснена спроба нового підходу до структури і змісту курсу на основі сучасних досягнень педагогічної науки. В основу структу­ри і змісту цього посібника покладена концепція всебічного роз­витку майбутнього фахівця у цілісному навчально-виховному про­цесі. Відповідно до цієї концепції і реалізації системного і діяльнісного підходів структура курсу має таку логіку.

У першому розділі «Загальні основи педагогіки вищої школи», що містить шість параграфів, розкриваються методологічні та те­оретичні основи педагогіки вищої школи, її функції, об'єкт, пред­мет та основні категорії (§1); методи та методика педагогічного дослідження, сутність понять «методологія», «науковий метод», «методика», їх взаємозв'язок, теоретичні та емпіричні методи пе­дагогічного дослідження (§2); суб'єкт педагогічної діяльності, організатор навчально-виховного процесу — викладач, характе­ристика основних напрямів його роботи, її специфіка та психоло­гічна структура (§3).

Особливе місце належить §4 - «Педагогічна культура викла­дача вищого навчального закладу», — де акумулюються знання з педагогіки, психології, культурології та історії педагогіки, оскіль­ки педагогічна культура є інтегрованою якістю, що відтворює син­тез когнитивної (наявності професійних знань), емпативної (спе­цифіка почуттів і засобів їх вираження у різноманітних ситуаціях об'єктивної реальності) та діяльнісної (створення педагогом нових цінностей) складових, розвиток яких відбувається у процесі про­фесійної діяльності, а також шляхом самовдосконалення.

Наступний параграф «Студент як об'єкт-суб'єкт педагогічної діяльності» розкриває особливості студентства як соціальної гру­пи, процес адаптації студентів у вищому навчальному закладі, умови їх переходу з об'єкту в суб'єкт педагогічної діяльності.

Параграф 6 «Організація виховного процесу у вищому навчаль­ному закладі» віддзеркалює новітні технології виховання студен­тства, роль та функції куратора академічної групи в управлінні системою позааудиторною виховною роботою, що вміщує аналіз і прогнозування, планування та організацію, контроль і координа­цію, оцінку та корегування. Ефективність управління системою

позааудиторної виховної роботи забезпечується шляхом викорис­тання різнопланових організаційних форм, розвитку самодіяль­ності студентів та методичної допомоги викладацького складу пе­дагогічного закладу. Проблема організації виховної роботи зі студентами с однією з найактуальніших у педагогічній теорії та практичній діяльності вищих навчальних закладів освіти. Саме у процесі виховання студентів має бути реалізована мета та основні принципи національного виховання, що передбачає, з одного боку, поглиблений аналіз соціально-психологічної природи виховання як особистісно-комунікативного, особистісно - оріснтованого про­цесу, з іншого - розглядає організацію виховної роботи зі студен­тами крізь призму історично зумовлених соціальних функцій вищої школи та її цільового призначення.

У розділі «Основи дидактики вищої школи» розкриваються основні дидактичні концепції: традиційна парадигма, раціоналі­стична модель і феноменологічний напрям; провідні принципи сучасної парадигми вищої освіти (фундаменталізм, варіативність і альтернативність, гуманізація навчального процесу та гуманіта­ризація його змісту) (§2.1), висвітлюються прогресивні методи, форми навчання у педагогічному закладі освіти; у § 2.2 розкриті сучасні прогресивні технології навчання; §2.3 присвячений конт­ролю та обліку знань студентів вищих навчальних закладів; у § 2.4. аналізується науково-дослідницька діяльність студентства як особ­ливе науково-освітнє середовище.

У розділі Ш «3 історії вищої педагогічної освіти» розкрито про­цеси реформування системи вищої освіти, що зумовлено необхід­ністю ознайомити студентів магістратури з основними видами ви­щих навчальних закладів (класичні університети, педагогічні університети, коледжі) та перспективами їх розвитку (§3.1). Звер­нення до історії становлення педагогічної школи дозволяє зрозу­міти хід і результати взаємодії суспільства, з одного боку, та вищої школи і педагогіки - з іншого. Виникає система знань про те, як вища школа і педагогіка відтворювала розвиток цивілізації, як у сфері виховання і навчання закріплювалися культурні цінності; формується впевненість, що вища школа і педагогіка завжди були помітними двигунами культурної і суспільної еволюції.

§3.2 знайомить з системою вищої педагогічної освіти за кордо­ном. Ідейна база сучасної зарубіжної школи і педагогіки постійно оновлюється і коректується. У процесі його вивчення студенти мають усвідомити причини, які викликали реформування освітніх систем, цілі й особливості такого реформування у розвинених краї­нах світу і в Україні, зміст нової освіти, ідеї та моделі глобальної освіти, які с основою інтеграції міжнародних освітніх систем.

Завершується методичний посібник з курсу «Основи педагогі­ки вищої школи» робочою програмою, що містить основні теми з курсу педагогіки; в ній подаються завдання для самостійної робо­ти, література для опрацювання.

Ми сподіваємося, що пропонований методичний посібник буде корисним для студентів магістратури, аспірантів і молодих вик­ладачів, а також, певною мірою, поповнить дефіцит навчально-педагогічної літератури з педагогіки вищої школи, який відчува­ють вищі навчальні заклади (педагогічні університети, коледжі тощо). Його доцільно використовувати при засвоєнні нормативних педагогічних курсів, на практичних заняттях спецсемінарів та спецкурсів, при написанні курсових і дипломних робіт.

РОЗДІЛ І.

ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

1.1Предмет, задачі, основні категорії педагогіки вищої школи. Вища школа як педагогічна система.

Той, хто захоплюється практикою без теорії, подібний до керманича, що вступає на корабель без руля і компаса - він ніколи не певний, куди пливе.

(Леонардо да Вінчі)

Сучасна педагогіка - це комплекс теоретичних і прикладних наук про навчання, виховання і освіту як спеціально організовані і цілеспрямовані процеси, а також про шляхи удосконалення цих процесів.

Педагогіка вищої школи є однією з галузей педагогіки, науки про виховання, навчання і освіту молоді і дорослих. Об'єктом дос­лідження педагогіки вищої школи с педагогічна система вищої ос­віти. Поняття «педагогічна система» введене в педагогіку Н.В.Кузьміною.

У сучасному суспільстві виховання здійснюється головним чином через спеціальні педагогічні системи. Вони є головним і дуже складним об'єктом дослідження науки педагогіки. Систе­мою прийнято називати функціональну структуру, діяльність якої підпорядкована певній меті. Фахівці, які включені до спільного виду діяльності, теж утворюють систему, в якій ця діяльність здійснюється. Отже, навчальні заклади і включені в спеціальну навчально-виховну діяльність спеціалісти утворюють педагогіч­ну систему. Вся сукупність навчально-виховних і культурно-освітніх навчальних закладів складає систему народної освіти, котра вміщує великі педагогічні системи - систему вищої освіти, систему середньої спеціальної освіти, систему загальної середньої освіти. Ці великі педагогічні системи окреслені Законом України

«Про освіту» (стаття 43). Структура педагогічної системи вищої освіти (ВПС) включає ряд середніх педагогічних систем (це окремі вузи) і малих педагогічних систем (МПС) - окремі факультети, курси, групи (рисі).

Отже, об'єктом дослідження педагогіки є система народної ос­віти (СНО) і педагогічні процеси у ВПС. Об'єктом педагогіки вищої школи є система вищої освіти (ВПС) і педагогічні процеси б ній.

Міністерство освіти формулює певного роду регламент діяль­ності кожної з підсистем ВПС, об'єднаних у систему народної осв­іти. Великі педагогічні системи - це функціональна структура, що включає сукупність закладів, об'єднаних єдністю мети і одним адміністративним центром. Середні педагогічні системи - це різні вузи, які не обов'язково мають один адміністративний центр. Показником успішної діяльності СПС є, перш за все, характер соціальної і професіональної адаптації їх випускників, рівень їх майстерності.

Педагогічні системи різняться між собою за педагогічною ме­тою, змістом навчання, контингентом вихованців, кваліфікацією педагогів, формами, способами керівництва процесами діяльності вихованців, результатами. Проте всі системи реалізують єдину мету, яка визначена державою, суспільством. Педагогіка вищої школи, як і кожна наука, має свій предмет дослідження. В нау­ковій літературі даються різні визначення предмету педагогіки вищої школи, як-от: «Предметом педагогіки вищої школи є про­цес створення і функціонування дійсних відношень студентів ви­щих навчальних закладів, які забезпечують можливість форму­вання духовно багатого, добропорядного, свідомого громадянина, спеціаліста вищої кваліфікації різних галузей народного господар­ства, науки, техніки, культури, освіти тощо, патріота України» (А.М.Алексюк).

Н.В.Кузьміна так окреслює предмет педагогіки вищої школи: «Предметом вузівської педагогіки є визначення закономірностей управління такою педагогічною системою, мета якої - підготовка спеціалістів, здатних, виходячи з громадянських позицій, вирішу­вати виробничі чи наукові завдання і відповідати за їх вирішення».

К.І.Васильєв вважає, що предметом педагогіки вищої школи є процес формування молодих спеціалістів за умов вузівського

навчання, який передбачає не тільки навчання і виховання їх у вузі, а й виховуючий вплив середовища (у широкому плані), у яко­му живуть студенти.

Кожен з авторів доповнює і поглиблює визначення поняття «предмет педагогіки як науки» і «предмет дослідження науки пе­дагогіки». На наш погляд, предметом педагогіки вищої школи є: навчально-виховний процес та процес професійної підготовки спеціаліста, культурної еліти сучасного суспільства; вивчення за­кономірних зв'язків, які існують між розвитком, вихованням та навчанням у ВНЗ; розробка на цій основі методологічних, теоре­тичних та методичних проблем становлення сучасного висококва­ліфікованого спеціаліста у будь-якій галузі матеріального чи ду­ховного виробництва.

Отже, педагогіка вищої школи - це наука про закономірності навчання і виховання студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як спеціалістів відповідно до вимог держави. Предмет науки завжди конкретизується в її меті і завданнях.

Метою цієї науки є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчання студентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого спеціаліста.

Завдання педагогіки вищої школи:

• аналіз соціально-історичних характеристик системи вищої
освіти;

• аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому навчальному закладі;

• аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів на
основі системного підходу;

• розробка нових технологій навчання і виховання у вищому
навчальному закладі;

• розкриття педагогічних закономірностей формування студентів як майбутніх фахівців.

До завдань педагогіки вищої школи також входить: вивчення діалектичних взаємозв'язків об'єктивних і суб'єктивних, соціаль­них і природних факторів виховання і розвитку студентства, його потенційних і реальних можливостей; співвідношення цілей і за­собів виховання і навчання; розробка теорії та методики вихован­ня і навчання, які педагог-викладач має враховувати в своїй

Рисі. Система освіти в Україні.

практичній діяльності, а також критеріїв її ефективності на основі закономірностей цих процесів.

Педагогіка вищої школи виконує такі функції:

• аналітичну (теоретичне вивчення, опис, аналіз педагогічних явищ і процесів, причинно-наслідкових зв'язків;
аналіз, узагальнення та інтерпретація і оцінка педагогічного досвіду);

• прогностичну (забезпечення наукового обґрунтування цілей,
планування педагогічного процесу, ефективного керівництва освітньою політикою);

• проективно-конструктивну (розробка нових технологій та
втілення результатів досліджень).

Педагогіка вищої школи с наукою і мистецтвом. Як наука пе­дагогіка вищої школи має свій об'єкт, предмет, методи досліджен­ня та перспективи розвитку. Вона розкриває: сутність виховання студентів, як педагогічного процесу; його закони і закономірності; умови, за яких ці закони повніше проявляються; умови і способи прогнозування педагогічного процесу; структуру і механізм взає­модії елементів педагогічної системи.

Як мистецтво педагогіка вищої школи вимагає творчого натх­нення і захопленості цією наукою від кожного викладача.

Педагогіка вищої школи с теоретичною і прикладною наукою. Як теоретична наука вона відображає причинно-наслідкові відно­шення і зв'язки у вихованні, навчанні і науковій підготовці май­бутніх спеціалістів. Така теорія являє собою систему ідей, що слу­гують обґрунтуванням і керівництвом до дії. А також показує раціональні шляхи, спрямовує роботу вищої школи у бік бажаної мети, виявляє таку систему дій, яка найкращим чином задоволь­няла і відповідала б поставленим цілям.

Як практична наука педагогіка вищої школи вказує на засто­сування теоретичних положень, шляхів реалізації законів і зако­номірностей, принципів у практичній діяльності педагогічних працівників.

Як і кожна наука, педагогіка вищої школи мас свій категорі­ально-понятійний апарат. Автори В.М.Галузинський, М.В.Євтух поділяють категорії на три види:

І. Методологічні категорії: педагогічна теорія, педагогічна кон­цепція, педагогічна ідея, педагогічна закономірність, педагогіч­ний принцип.

Педагогічна теорія — система науково-педагогічних знань, яка описує і пояснює елементи реальної педагогічної діяльності у ви­щому навчальному закладі. Складовими елементами педагогічної теорії є педагогічні ідеї, педагогічні поняття, педагогічні концепції, педагогічні закономірності і педагогічні принципи. Теорія узагаль­нює їх в окремих явищах. На основі теорії будується методика на­вчально-виховної роботи у вищому навчальному закладі.

Педагогічна концепція - система критичних поглядів на реаль­ну вузівську дійсність і відповідного пошуку та пропозиції нових конструктивних ідей. Педагогічна концепція завжди повинна підкріплюватись дослідженнями та емпіричними даними. Так, концепція гуманізації і гуманітаризації спирається на соціологічні дослідження серед студентів та емпіричні міркування й пропозиції викладачів.

Педагогічна ідея - це новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що відображає ті чи інші стосунки або зв'язки у вузівській дійсності. Набуваючи самостійного характеру, ідеї можуть поєднуватись у концепції, частково слугуючи поповнен­ням теорії. Наприклад, ідея посилення самостійності у навчальній праці студентів, об'єднуючись з іншими законами вузівської дійсності з урахуванням самостійності студентів, набула концеп­туального характеру.

Педагогічна закономірність - об'єктивно повторювана по­слідовність явищ. Це універсальна категорія усіх галузей педагог­іки. Закономірності поділяють на біологічні, психологічні, соціальні й безпосередньо педагогічні. За іншою класифікацією вони можуть бути фундаментальними й конкретними. Зокрема, автори В.М.Га­лузинський, М.В.Євтух виділяють такі закономірності:

• процес формування особистості студента (у процесі його на­вчання, виховання і розвитку) є єдиним і взаємозумовленим;

■ виховання, навчання і освіта студента, його переростання у спеціаліста є так само історично зумовленим соціальним процесом;

• загальній і специфічний характер виховання студента (в
широкому розумінні цього слова) є також єдиним і взаємозумовленим. Чим повніше ця єдність, тим вищим постає результат виховання;

• професійно-педагогічна діяльність викладача і навчальна
діяльність студента є також взаємозумовленими і взаємозалежними;

• формування особистості студента відбувається в структурі
внутрішньо-колективних стосунків.

До основних закономірностей, на наш погляд, можна віднес­ти й такі:

• чим педагогічно доцільніше побудований навчально-виховний процес у вищому навчальному закладі, тим сильнішим є його вплив на особистість майбутнього спеціаліста;

• чим повніше враховуються мотиви, внутрішні прагнення
студентів, тим ефективнішим є навчально-виховний процес;

• чим повніше впливає навчально-виховний процес на всі сфери (вербальної, сенсорної та ін.) особистості студента, тим швидше відбувається його розвиток і виховання.

Ці фундаментальні закономірності, що різнобічно ілюструють взаємозалежність процесів, с ядром педагогіки вищої школи. Вони слугують виявленню і закріпленню принципів. Принципи - це система вимог і положень педагогіки, дотримання яких забезпе­чує продуктивність навчально-виховного процесу.

До основних принципів належать:

1. Гуманізація виховання - пріоритет завдань самореалізації
особистості студента, створення умов для вияву обдарованості і талантів, формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої.

2. Науковий, світський характер навчання.

3. Єдність національного і загальнолюдського - формування
національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; володіння українською мовою, використання усіх її ба­гатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобли­вого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв
народів, що населяють Україну, оволодіння надбанням світової культури.

4. Демократизація виховання - розвиток різноманітних форм
співробітництва, встановлення довіри між викладачем і сту­дентом, взаємоповага, розуміння запитів та інтересів студентів.

5. Пріоритет розумової і моральної спрямованості змісту на­вчання і виховання.

6. Поєднання активності, самодіяльності і творчої ініціативи
студентів з вимогливим керівництвом викладача.

7. Урахування індивідуальних, вікових особливостей студентів
у навчально-виховному процесі.

II. Процесуальні категорії (загалом не відрізняються від тлумачення їх у загальній педагогіці): виховання навчання, освіта,
розвиток, формування особистості; навчально-виховний процес;
навчальний і виховний процес.

Термін «виховання* вживається в педагогічній науці в кількох значеннях:

• у широкому соціальному, як передача соціально-історичного досвіду;

• у широкому педагогічному, як організація виховання у навчально - виховних закладах;

• у вузькому педагогічному, як цілеспрямована систематична взаємодія педагога і вихованців;

• у гранично вузькому, коли педагог-викладач розв'язує кон­кретну індивідуальну проблему виховання або перевихован­ня студента.

Самовиховання - цілеспрямована, систематична діяльність щодо власного самовдосконалення.

Перевиховання - індивідуальна цілеспрямована робота над усуненням недоліків у студентів. Здебільшого перевиховання тісно пов'язане з відносно новою галуззю педагогіки - соціальною пе­дагогікою.

III. Суттєві категорії: мета, завдання і зміст виховання, професіограма спеціаліста (вчителя), діяльність (викладача і студента), диференційований та індивідуальний підходи, прогнозування наслідків педагогічного впливу, планування навчальної роботи,

гіл І

Загальні основи педагогіки вищої школи

форми і методи й засоби виховання і навчання, педагогічні техно­логії навчання і виховання, управління навчально-виховним про­цесом, самостійна робота студентів, науково-дослідна діяльність студентів, гуманізація і гуманітаризація вищого навчального зак­ладу.

Ці категорії, як і процесуальні, мало чим відрізняються від за­гал ьнопед аго гічних, хіба що застосуванням їх до певного об'єкту -вищого навчального закладу, студентства, професорсько-викла­дацького складу.

Педагогіка вищої школи має таку структуру: загальні основи педагогіки, теорія виховання, дидактика, теорія управління (ме­неджмент).

Як наука педагогіка вищої школи тісно пов'язана з психоло­гією вищої школи, яка досліджує психологічні закономірності навчання і виховання (розвиток пізнавальних процесів, критерії розумового розвитку), а також філософією, соціологією та інши­ми науками, об'єктом вивчення яких с людина.

Оскільки предметом дослідження педагогіки вищої школи є педагогічний процес у ВПС (системі вищої освіти), — необхідно дати визначення поняття вищої освіти, її ролі та структури в Україні. Визначення вищої освіти подане у декларації, прийнятій на Всесвітній конференції ЮНЕСКО, що відбувалася у Парижі 5-8 жовтня 1998 року. У цьому документі говориться, що вищою осві­тою називаються всі види навчальних курсів, підготовки або пе­репідготовки на післядипломному рівні, що здійснюється універ­ситетами або іншими навчальними закладами, котрі визначені компетентними державними органами як навчальні заклади вищої освіти.

У законі України «Про вищу освіту» вищу освіту визначено як рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямовано­го процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної квалі­фікації за підсумками державної атестації; зміст вищої освіти -обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перс-

пектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культу­ри та мистецтва; зміст навчання - структура, зміст і обсяг навчаль­ної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здо­буття вищої освіти і певної кваліфікації¹.

Вища школа виконує такі функції: виховну, освітню, загаль­нокультурну, науково-дослідну, інтернаціональну. Вища школа бере активну участь у розв'язанні всіх задач дерясавотворення; у створенні матеріального добробуту, вдосконаленні суспільних відносин, вихованні громадянина-патріота України; у підвищенні культурного рівня населення України, формуванні інтелектуаль­ного потенціалу країни, забезпеченні підвищення кваліфікації викладачів, підготовці наукових кадрів для участі в НТР, спри­янні демократизації суспільства та укріпленні миру; у розвитку міжнародного співробітництва.

В Україні мета, задачі, структура, типи вищих навчальних зак­ладів визначені Законом України «Про освіту» (1996), Законом «Про вищу освіту» (2002).

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфі­каційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової і професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. До вищих закладів освіти, що здійснюють підготовку мо­лодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базо­ву загальну середню освіту.

Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводи­тись з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заоч­на), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей -екстерном.

Держава створює громадянам України відповідні умови для реалізації їх права на здобуття вищої освіти. Навчання у вищих закладах освіти державної форми власності оплачується держа­вою, за винятком випадків, передбачених четвертою частиною статті 61 Закону «Про освіту», а у вищих закладах освіти інших

'Закон України «Про вищу освіту*. - //Освіта. - 20-27 лютого 2002 р.

форм власності - юридичними та фізичними особами. Прийом громадян до вищих закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності закладу освіти та джерел оплати за навчання. Контроль за дотри­манням принципів соціальної справедливості та законності при прийомі громадян до вищих закладів освіти здійснюється органа­ми, уповноваженим цим Законом.

Поиск по сайту: