АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Методи та методика педагогічних досліджень 7 страница

Читайте также:
  1. A) Зам.директора по УР, методист, тренера по вилам спорта
  2. E. Реєстрації змін вологості повітря. 1 страница
  3. E. Реєстрації змін вологості повітря. 10 страница
  4. E. Реєстрації змін вологості повітря. 11 страница
  5. E. Реєстрації змін вологості повітря. 12 страница
  6. E. Реєстрації змін вологості повітря. 13 страница
  7. E. Реєстрації змін вологості повітря. 14 страница
  8. E. Реєстрації змін вологості повітря. 15 страница
  9. E. Реєстрації змін вологості повітря. 16 страница
  10. E. Реєстрації змін вологості повітря. 17 страница
  11. E. Реєстрації змін вологості повітря. 18 страница
  12. E. Реєстрації змін вологості повітря. 19 страница

_____________________________________________________ Розділ І

У дисертаційному дослідженні В.М.Гриньової1 педагогічна культура майбутнього учителя розглядається як діалектична інтегрована єдність педагогічних цінностей: цінностей-цілей й цінностей-мотивів; цінностей-знань; технологічних цінностей; цінностей-властивостей; цінностей-відношень (див.рис.4).

Вони є свого роду осями координат, на основі яких і викрес­люється модель педагогічної культури, які спрямовують і кори­гують у соціальному, духовному, професійному, особистісному просторі діяльність учителя. Указані цінності є структурними (відносно-статичними) компонентами, які гармонійно пов'язані з функціональними (процесуальними) компонентами.

Отже, складові педагогічної культури - науковий світогляд, наукова ерудиція, духовне багатство, педагогічна майстерність, педагогічні здібності, природно-педагогічні людські якості, педа­гогічна техніка (культура зовнішнього вигляду, культура мови, культура спілкування, педагогічна етика, педагогічний такт, праг­нення до самовдосконалення). Зрозуміло, що цією педагогічною культурою має володіти і викладач вищого навчального закладу, бо, як писав Адольф Дістервег, «як ніхто не може дати іншому того, що немає сам, так не може розвивати, виховувати й навчати той, хто сам не розвинений, не вихований, не освічений»2.

У навчально-виховному процесі вищого навчального закладу головним засобом передачі культури, духовних цінностей є непов­торна індивідуальність викладача як носія культури з унікальною особистістю студента. Педагогічна культура с феноменом вияву викладачем власного «Я» у професійно-педагогічній діяльності. О.С.Газман вказує, що культура є гармонією культури творчих знань, творчої дії, почуттів і спілкування. Оскільки об'єктом пе­дагогічної діяльності с особистість, то вона будується за законами спілкування. Антуан де Сент Екзюпері називав спілкування най­більшою розкішшю на світі, але для педагога спілкування - це

Триньова В.М. Формування педагогічної культури майбутнього вчите­ля (теоретичнийта методичний аспекти). - Автореф....дис. докт. пед.н. -Київ, 2001.-45с.

гДисгервег А. Избранньїе педагогические произведения. - М.: Учпед-гиз, 1956.-256с.


Загальні основи педагогіки вищої школи___________________

 

Рис. 4. Компоненти педагогічної культури.

 


Розділ І


Загальні основи педагогіки вищої школи


 


професійний обов'язок. М.С.Каган стверджує, що, з одного боку, культура неможлива без спілкування, з іншого ж — гуманістич­ний зміст спілкування, олюдненість стосунків є найбільш повним вираженням культури.

Спілкування - один із компонентів педагогічної діяльності. Відомо, що педагогічна діяльність складається із змістового, ме­тодичного, соціально-психологічного компоненту. Коли викладач іде на заняття, він продумує змістовий і методичний компонент; соціально-психологічний же, тобто спілкування, часто лишаєть­ся поза увагою педагога. А між іншим, якщо оволодіння першими двома компонентами відбувається у процесі навчання, то третьо­му, тобто спілкуванню, ніхто ніде цілеспрямовано не навчає, хоча спілкування відіграє велику роль у нашому житті. Нефахове спілкування дуже часто є причиною багатьох хвороб (нервових стресів). Між іншим, лікарі стверджують, що із 100 дітей, хворих на невроз, 80 набули такого захворювання з причини непрофесій­ного спілкування з педагогами, їх низької культури.

Вважаємо, що спілкування займає особливе місце в роботі вчи­теля, оскільки він мас «комунікативну професію». Професійно-педагогічне спілкування - це система прийомів органічної соціаль­но-психологічної взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, пізнання один одного, організація діяльності і стимулювання діяльності вихованців, організація і корекція взає­мин у колективі вихованців, обмін ролями, співпереживання і створення умов для самоствердження особистості вихованця. Пе­дагогічне спілкування - особливий вид творчості.

У професійному спілкуванні викладача можна виділити два взаємопов'язаних компоненти:

1. По-перше, це загальні принципи (основа) спілкування, що
закладаються самим характером суспільного ладу, наслідуванням
цінностей минулого, в яких реалізується педагогічна діяльність
педагога, єдина мета і задачі навчання і виховання.

2. По-друге, його індивідуальні принципи (основа) спілкуван­
ня, громадянська позиція, стиль спілкування - сукупність конк­
ретних прийомів і засобів, які викладач доцільно, залежно від кон­
кретних умов і можливостей навчання і виховання реалізує у своїй
діяльності на основі власних знань, професійного досвіду, здібно­
стей і умінь.


Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вик-ладача-педагога з вихованцями на занятті і після зайняття, що виконує певні педагогічні функції і спрямоване (якщо воно по­вноцінне і оптимальне) на створення сприятливого, здорового психологічного клімату, на оптимізацію навчальної діяльності і стосунків між педагогом і студентом та в студентському колек­тиві.

Педагогічно грамотне спілкування знімає у вихованців нега­тивну емоційну напругу (страх, невпевненість); воно має викли­кати радість, бажання спільної діяльності. Оптимальне педагогі­чне спілкування - це спілкування, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації студента, творчого характеру діяльності, для формування його особистості, забезпечує сприятливий психо­логічний клімат, попереджує створення психологічних бар'єрів, дозволяє максимально використовувати у навчальному процесі особистісні та професійні якості викладача. Серед викладачів мож­на виділити притаманні їм рівні спілкування:

Примітивний - в основу ставлення до студента покладено при­мітивні правила і реакції поведінки - амбіції, самовдоволення, зловтіха. Викладач демонструє свою зверхність. Студент для вик­ладача виступає засобом досягнення мети.

Маніпуллтивнип ~ взаємини зі студентом будуються на грі, суть якої полягає у бажанні будь-що виграти, використовуючи різні прийоми, лестощі. Студент при цьому є об'єктом маніпуляції. Він заляканий, інфантильний.

Стандартизований - домінує формальна структура спілкуван­ня. Спостерігається слабка орієнтація на особистість; викладач дотримується стандартів етикету, але така поведінка є поверхо­вою і, не зачіпаючи особистісного рівня, реалізується на рівні ма­сок. Студент, самостійний об„єкт, відчуває байдужість викладача поза «маскою», і фактично залишається об'єктом маніпуляцій.

Діловий - орієнтуючись на справу, викладач бере до уваги осо­бистісні характеристики студента лише в контексті ефективності діяльності. Викладач дотримується стандартів етикету, визнає за студентом право на самостійність. Студент для викладача є значу­щим залежно від внеску у спільну діяльність. В особистісному житті студент залишається самостійним.


Розділ І


Загальні основи педагогіки вищої школи


 


Особистіший — спілкування базується на глибокій зацікавле­ності до студента, визнанні самостійності його особистості. Вик­ладач любить студентів, вся його діяльність спрямована на розви­ток їхньої духовності, особистісне спілкування стає спілкуванням духовним. Студент довіряє викладачеві, викладач є авторитетом і найкращим посередником між ним і знаннями про навколишній світ, людей, себе.

Набуття викладачем особистісного рівня спілкування є необхід­ною умовою високої культури взаємодії педагога і студента. Та­кий рівень потребує від викладача великої самовіддачі і притаман­не лише тим педагогам, для яких їх професія є покликанням.

Культура педагогічного спілкування вміщує уміння слухати, ставити запитання, аналізувати відповідь, зрозуміти іншого, бути уважним, спостережливим, встановлювати контакт, бачити і зро­зуміти реакцію аудиторії, передавати своє ставлення до того, про що йде мова, зацікавити, захопити поясненням, орієнтуватися в обстановці. Кожен з викладачів створює свій стиль спілкування. Сьогодні відомі кілька класифікацій стилів діяльності педагогів. М.В.Сорока-Росинський виділяє «теоретиків», «реалістів», «утилітаристів», «інтуїтивістів»; в основу цієї класифікації покла­дено ставлення до виконання своїх обов'язків та особливості ха­рактеру педагога. Е.Г.Костяшкін за рівнем професійної етики й особливостями діяльності визначає такі чотири типи: «інтелекту­альний», «вольовий», «емоційний», «організаторський». В.О.Кан-Каликом абстраговані негативні моделі поведінки педагогів на заняттях: «Монблан» -учительякгірськавершинанадучнем; «Ки­тайська стіна» -дистанція, обмежене спілкування; «Локатор» -будує взаємини вибірково, з тими, хто подобається; «Гамлет» — постійно вагається у власних діях; «Глухар» - чує тільки себе. А.Бойко, аналізуючи поведінку вчителя у поєднанні з його педа­гогічною діяльністю та її результатами, виділяс обґрунтовані мо­делі виховуючих взаємин педагогів і учнів. Образно вони названі так: «Оптиміст», «Об'єктивіст», «Ерудит», «Талант», «Умілець», «Душа», «Артист». Для педагогів будь-якої моделі взаємодії важ­лива емоційно-естетична виразність, уміння подати себе та створи­ти обстановку власного самовираження і самоствердження. У дос­відченого викладача, як правило, складається помітна тенденція


 


до тієї чи іншої.моделі, типу взаємин, які найповніше відповіда­ють його індивідуально-психологічним особливостям. Для викла­дача з високою культурою спілкування характерними є: опти-мальність вимог; педагогічний оптимізм; емоційний відгук; формування колективних форм стосунків, відносин у колективі у навчально-виховному процесі; створення атмосфери доброзичли­вості. Однак, якою б привабливою не була модель взаємин викла­дача і студента, вона завжди динамічна. З огляду на це хороший педагог завжди прагне до неперервності своєї освіти та професій­ної підготовки, він постійно аналізує свою діяльність, ідентифі­кує досягнутий рівень взаємодії зі студентами, добирає і викорис­товує нові здобутки педагогічної науки і передового досвіду, переймає найкраще від своїх колег.

На основі аналізу проведених нами досліджень можна просте­жити три головних причини низької культури спілкування вик­ладачів.

По-перше, більшість викладачів не надають особливого значен­ня ролі спілкування у навчально-виховному процесі, тому не при­діляють належної уваги організації спілкування.

По-друге, численні викладачі діють у складних педагогічних ситуаціях силовими методами, не використовуючи психологічних і педагогічних знань про людину, не враховуючи вікових і індиві­дуальних особливостей студента.

По-третє, є достатньо викладачів, що мають низьку загальну культуру і не працюють над її підвищенням. На питання, чому вони не займаються своїм духовним збагаченням, 70% викладачів вказали на такі причини: велике навантаження, недостатня мате­ріальна база.

Сучасний світ і існування молоді в ньому дуже складні, якщо раніше студенти погоджувалися на позицію підпорядкування, ке­рованого, то тепер вони прагнуть до ситуації співробітництва, а вона передбачас певні вимоги до організації спілкування: діалектичність, взаємини довіри, реальний психологічний контакт, здатність вик­ладача відмовитися від диктату і перейти до взаємодії. Обов'язко­вою вимогою студентів є наявність педагогічного такту, який про­являється у зовнішньому вигляді викладача, в тоні спілкування, у самовладанні, в умінні без грубощів досягти бажаних результатів.


Розділ І


Загальні основи педагогіки вищої школи


 


Педагогічний такт - це педагогічно грамотне спілкування в складних педагогічних ситуаціях, вміння знайти педагогічно до­цільний і ефективний спосіб впливу, почуття міри, швидкість ре­акції, здатність швидко оцінювати ситуацію і знаходити оптималь­не рішення, вміння керувати своїми почуттями, не втрачати самовладання, емоційна урівноваженість, у поєднанні з високою принциповістю та вимогливістю, з чуйним людяним ставленням до студента, критичності і самокритичності в оцінці своєї праці та своїх вихованців, у нетерпимості до шаблону, формалізму, застою думки і справи, до бюрократизму і пихи, повазі в студентах особи­стості, розвитку їх людської гідності. Педагогічний такт реалі­зується через мову. Педагогічна діяльність - це ланцюг ситуацій і задач, у розв'язанні яких можна простежити таку послідовність: педагогічна задача - комунікативна задача - мовна задача. Слово -це основний інструмент педагогічної діяльності.

В професійній діяльності мова виконує наступні функції: за­безпечення повноцінної презентації (передачі) знань, забезпечен­ня ефективної навчальної діяльності; забезпечення продуктивних взаємин між викладачем і студентом.

І. П.Павлов називав слово людини «вищим регулятором людсь­кого пізнання». На думку В.О.Сухомлинського, слово має лікува­ти, а не бути батогом. Демокрит підкреслював, що цьому треба вчитися: «Ні мистецтво красномовства, ні мудрість не можуть бути досягнутими, якщо їм не вчитися». Перед викладачем вищого на­вчального закладу лежить нелегке завдання розвивати любов і повагу до рідної мови, формування уміння і навички правильного мовлення студентів і найкращим засобом у досягненні цього зав­дання с власний приклад. Викладач, незалежно від того, якого предмету він навчає студентів, має володіти усіма тонкощами мов­леннєвої культури. Поняттям культури мовлення прийнято окрес­лювати передусім дотримання кожним мовцем правильної літе­ратурної вимови, правопису, лексичних і граматичних норм, усталеного в літературній мові наголошення слів. Проте якість ус­ного і писемного мовлення залишає бажати кращого. Значною ва­дою, зокрема, монологічного мовлення, на яку досі рідко зважа­ли, є недоречне використання у процесі усної розповіді чи пояснення навчального матеріалу елементів писемного мовлення,


запозиченого із підручника та інших джерел книжних слів, ви­разів, синтаксичних конструкцій. Мимохіть складається вражен­ня, ніби викладач говорить, як «по-писаному». Таке мовлення видається не зовсім природнім, штучним, с важким для сприйман­ня. Не позбавлене певних недоліків і діалогічне мовлення. Найістотніші його недоліки - відсутність стрункості, логічної по­слідовності, чіткості, повноти у розкритті предмета розмови, урив­частість, зумовлена частими паузами, незакінченість фраз. Діа­лог являє собою прості запитання і відповіді. Серед помилок і недоліків у мовленні викладача, насамперед, слід виділити пору­шення орфоепічних і граматичних норм. Щодо синтаксичних по­милок, то слід вказати на неправильну побудову дієслівних сло­восполучень, до чого спричинює хибна аналогія з відповідними конструкціями російської мови. Педагог при підготовці до занять має постійно користуватися словниками - орфоепічним, тлумач­ним, синонімічним, фразеологічним, перекладним, термінологі­чним. Мова є одним з елементів педагогічної техніки.

Поняття «педагогічна техніка» містить дві групи складових. Перша група пов'язана з умінням педагога керувати своєю повед­інкою — технікою володіння своїм організмом, друга - з умінням впливати на особистість і колектив: техніка організації контакту, управління педагогічним спілкуванням. Складові першої та дру­гої груп педагогічної техніки допомагають відобразити власну осо­бистість викладача, рівень його педагогічної культури.

Для успішної взаємодії студента слід адекватно оцінювати свою особистість. Особливої уваги вимагає уміння керувати емоційним станом. Завжди треба розуміти, що саме привноситься до конфлі­ктної ситуації самим педагогом. Педагогічно доцільні стосунки ґрунтуються на взаємоповазі педагога і студента. За нашим про­ханням магістранти провели анкетування студентів 1-У курсів філологічного факультету Житомирського педагогічного універ­ситету з проблеми їх розуміння сутності ідеального викладача. Ось деякі відповіді студентів: професіонал - це викладач, який володіє знанням як предмету викладання, так і психології та педагогіки; добрий, ввічливий, в міру суворий; вимогливий, але справедли­вий; гарний співрозмовник, інтелігентний, доброзичливий; має почуття гумору; вміє знайти підхід до кожного студента, адже


Розділ І


Загальні основи педагогіки вищої школи


 


кожний студент-індивідуальність; демократичний, розуміє про­блеми студента; обожнює свою професію; чесний, дотримується свого слова; чуйний, може стати другом; поважає наші думки, суд­ження, переконання; діловий, охайний.

Наведемо одну з відповідей. «У світі ідеальних людей немає, і «ідеального викладача» я уявити не можу. Але найголовніші якості викладача, на мою думку, такі: щирість, вимогливість, відповідальність, почуття обов'язку, професійна гідність, точність і ясність викладу своєї науки, прагнення до самовдосконалення і творчості у своїй нелегкій праці».

Запитання для самоконтролю.

1. Визначити сутність поняття культури.

2. Дати стислу характеристику педагогічній культурі викла­
дача вищого навчального закладу.

3. Охарактеризувати спілкування як компонент професійної
педагогічної діяльності.

4. Розкрити поняття «мовленнєва культура педагога».

5. Дати визначення поняття «педагогічнатехніка».

1.5. Студент як об'єкт — суб'єкт педагогічної діяльності

Нам треба вчитися, щоб Русь нашу не називали нерозумною.

(Петро Могила).

Сучасна науково-технічна революція зробила потребу в освіті дійсно масовою. Рівень освіти є не тільки наслідком, але й необхі­дною умовою науково-технічного прогресу.

Студентство - найкультурніша частина молоді в усіх країнах, яка є важливим джерелом відтворення інтелігенції.

У наш час в науковій літературі ще немає повного визначення поняття «студентство», як і немає одностайності щодо тлумачен­ня характеру і специфіки праці студентства. Проте є великий інте­рес до цісї соціальної групи, який, передусім, пояснюється необхід­ністю підвищення якості підготовки спеціалістів для держави, що розбудовується.

9-1


«Студент» у перекладі з латинської означає «той, що сумлінно працює», «той, хто бажає знання». За визначенням А.С. Власен-ко, «студентство - це особлива соціальна група, що формується з різних соціальних утворень суспільства і характеризується особ­ливими умовами життя, праці, побуту, особливою суспільною по­ведінкою і психологією, для якої набуття знань і підготовка себе для майбутньої роботи у суспільному виробництві, науці і куль­турі є головним і здебільшого єдиним заняттям»1.

Т.В.Іщенко акцентує увагу на тому факті, що студентство є складовою частиною такої суспільної групи як молодь. Як соціаль­на група вона наділена всіма якостями, властивими молоді. Вод­ночас студентство має свої особливості. Однією з таких специфіч­них особливостей є соціальний престиж, оскільки більшість студентів усвідомлюють, що вищий навчальний заклад є одним із засобів соціального просування.

Студентство - це мобільна група, метою існування якої є органі­зована за певною програмою підготовка до виконання професій­них і соціальних ролей у матеріальному і духовному виробництві.

«Студентство як соціальна група, — пишуть Б.Рубін і Ю.Колес-ніков, - функціонує в системі вищої освіти, виступає як об'єкт ви­робництва, предметом якоїєне річ, асамалюдина, особистість. Тому головною формою виробництва є навчально-освітня діяльність»2.

Спільна праця сприяє виробленню у студентства згуртованості та колективізму. Сам процес навчання у вищому навчальному зак­ладі передбачає включення студентства в систему соціальних сус­пільних відносин, заміщення позицій і засвоєння соціальних цінностей.

Важливою особливістю студентства є те, що активна взаємо­дія з різними соціальними утвореннями суспільства, а також спе­цифіка навчання у вищому навчальному закладі створюють для студентів великі можливості для спілкування. Тому досить висо­ка інтенсивність спілкування - це специфічна риса студентства.

'Власенко А.С. Некоторьіе вопросьі воспитания советского студенче-ства на современном згапе: Уч.зап.Моск.обл.инст. -М., 1971. -с.54.

2РубинБ., КолесниковЮ. Студентглазамисоциологов. -Ростов, 1968. -с.38.


Розділ І


Загальні основи педагогіки вищої школи


 


Соціально значущою рисою студентства є також напружений пошук сенсу життя, прагнення до нових ідей. Проте в силу недо­статності життєвого досвіду, поверховості в оцінюванні явищ жит­тя деякі студенти від справедливої критики переходять до крити­цизму і навіть до нігілізму.

Психолог Самарін Ю.А. виділяє суперечності, притаманні сту­дентському віку:

• між розвитком інтелектуальних і фізичних сил студента і
жорстким лімітом часу та економічних можливостей для за­
доволення збільшених потреб (соціально-психологічна);

• між прагненням до самостійності у доборі знань і досить жор­
сткими формами і методами підготовки спеціаліста певного
профілю (дидактична);

• між великою кількістю інформації, що надходить різними
каналами, розширює знання студентів, і відсутністю часу, а
іноді бажання розумової переробки, що призводить до повер­
ховості у знаннях і мисленні і вимагає спеціальної роботи
викладачів щодо поглиблення знань і вмінь студентів зага­
лом (психолого-педагогічна).

Отже, студентство с складовою частиною молоді, її специфіч­ною групою, що характеризується особливими умовами життя, побуту і праці, суспільною поведінкою і психологією, системою ціннісних орієнтацій. Тобто, студентство треба розглядати як соціальну групу в системі вищого навчального закладу, яка має свою мету, свої специфічні особливості і яка готується до виконан­ня соціальних ролей і функцій інтелігенції.

Права та обов'язки студентства визначені законом України «Про освіту», Положенням про вищий навчальний заклад. Сту­денти мають гарантоване державою право на:

• навчання для здобуття пев-ного освітнього та освітньо-квалі­
фікаційного рівнів;

• вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних
та індивідуальних програм, позакласних занять;

• додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий
час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які
поєднують роботу з навчанням;


 

• продовження освіти за професією, спеціальністю на осно-ві
одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додат­
кової освіти відповідно до угоди з закладом освіти;

• одержання направлення на навчання, стажування до інших
закладів освіти, у тому числі за кордон;

• користування навчальною, науковою, виробничою, куль­
турною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закла­
ду освіти;

• доступ до інформації в усіх галузях знань;

• участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та
інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах,
виставках, конкурсах;

• особисту або через своїх представників участь у громадсько­
му самоврядуванні, в обго-воренні, вирішенні питань удос­
коналення навчально-виховного процесу, науково-дослідної
роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побу­
ту тощо;

• участь в об'єднаннях громадян;

• безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

• забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами у
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

• трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний
час;

• перерву у навчанні у вищих та професійно-технічних закла­
дах освіти;

• користування послугами за-кладів охорони здоров'я, засо­
бами лікування, профілактики захворювань та зміцнення
здоров'я;

• захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психіч­
ного насильства, від дій педагогічних та інших працівників,
які порушують права або принижують їх честь і гідність
(Стаття 51).

Обов'язками студентів є:

• дотримання законодавства, моральних, етичних норм;

• систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практични­
ми навичками, професійною майстерністю;

• підвищення загального культурного рівня;


 




Розділ І


Загальні основи педагогіки вищої школи


 


• додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку за-к-ладу освіти.

Студент є об'єктом педагогічної діяльності. Продукти діяль­ності педагога матеріалізуються у психічному обличчі інпіої лю­дини — у її знаннях, вміннях, навичках, в рисах характеру. Своєрідність даного об'єкту полягас в тому, що він одночасно є суб'єктом діяльності, проте не педагогічної, а іншої навчальної, ігрової, дослідницької, комунікативної. Об'єктом діяльності сту­дента є наукова, теоретична і практична інформація, якою він має оволодіти. Продуктами його діяльності є відповіді: усні, письмові, графічні.

Таким чином, у студента як суб'єкта діяльності є своя мета, свій об'єкт, свої способи досягнення мети, свої можливості.

Одне із завдань викладача на всіх етапах становлення студента -допомогти йому знайти себе. Якщо людина отримує завдання, що не відповідає її нахилам, вона ніколи не пізнає якою цікавою може бути праця.

При організації викладачем впливу на свій об'єкт потрібно вра­ховувати те, що студент ніколи не розвивається у прямій залеж­ності від педагогічного впливу на нього, а за своїми законами, вла­стивими його психіці - особливостями сприймання, розуміння, запам'ятовування, становлення волі, характеру, формування загаль­них і специфічних здібностей. Студент не народжується суб'єктом діяльності, а стає ним під впливом виховання.

Саме викладачі мають допомогти студентові стати суб'єктом діяльності, в основі якої лежить саморух, самоутвердження, са­мовдосконалення.

У соціальній позиції студента останнім часом сталися суттєві зміни: він став критичним, активним, прагне раціонально вико­ристовувати навчальний час, зусилля, матеріальні ресурси. Сту­дент припускає, що він може висловити своє незадоволення квал­іфікацією викладача; при цьому втрачається та стабільність, яка грунтувалася на взаєминах старшого і молодшого, досвідченого і недосвідченого Студент не довіряє красивим словам, він хоче відчу­ти повагу до себе, шанобливе ставлення до його особистості, виз­нання права бути вислуханим, права на самовираження, визнан­ня його потреб законними. Студент вимагає від викладача


самокритичності. Не можна забувати і про те, що до вищих на­вчальних закладів вступають діти з Чорнобильської зони. У цих дітей неврастенія зустрічається утричі частіше, ніж у дітей з інших зон. Як свідчать дослідження, спостерігаються соціальні відхилен­ня: прояв агресії (34%) (у «не чорнобильців» 7%), часткова неадек­ватна поведінка.

Наші студенти відчувають тягар втрати моральних орієнтирів, і тому хотіли б бачити у викладачеві взірець позитивної і життс-стверджуючої стратегії особистості, що перемагає. Викладач має виступати представником позитивних соціальних цінностей, не­сти ідеї моральної перспективи. Звідси вимоги з боку студентів бути усміхненим, вірити в краще майбутнє, не виказувати своєї знервованості побутовими турботами під час заняття, вміти при­ховати втому і підбадьорити студента.

До речі, результати анкетування з метою визначення залеж­ності оптимізму студента від оптимізму викладача підтверджують, що настрій педагога впливає на них. Коли викладач має гарний настрій, студенти почувають себе добре, нецікавий матеріал не здається нудним, час на занятті летить непомітно. На жаль, на результатах діяльності студентів відзначаються роздратування викладача, песимізм. У таких випадках, як вказують студенти, «все падає з рук», «втрачаю віру в себе», «боюсь відповідати, хоча і знаю матеріал». Таким чином, поганий настрій викладача пород­жує у більшості студентів страх, скутість думки, прагнення три­матися подалі від такого педагога.

Можна виділити такі психологічні особливості студентського віку. Старший юнацький, або студентський вік (18-25 років) вид­ілений як спеціальний об'єкт педагогічних досліджень порівняно недавно (у 70 -ті роки XX століття, коли почали планувати дослід­ження з педагогіки вищої школи та методики викладання.)

Студентський вік, як і будь-яка інша стадія життєвого циклу людини, має свою неповторну специфіку. Ще К.Д.Ушинський вважав період від 16 до 22-23 років «найрішучішим», вказуючи на те, що у цьому віці визначається спрямованість у способі мис­лення людини і в її характері. На думку Б.Г.Анан'єва, який зро­бив великий внесок у вивчення студентства, «перетворення моти­вації, всієї системи ціннісних орієнтацій, з одного боку, інтенсивне


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.016 сек.)