Методи та методика педагогічних досліджень 11 страница

• Пряма постановка проблеми;

• Проблемне завдання у вигляді питання;

• Повідомлення інформації, яка містить суперечність, по­
відомлення протилежних думок з будь-якого питання;

• Звернення уваги на те чи інше життєве явище, яке потрібно
пояснити;

• Повідомлення фактів, які викликають непорозуміння;

• Співставлення життєвих знань з науковими;

• Постановка питання, на яке повинен відповісти студент, прослухавши частину лекції і зробити висновки.

Засобом управління мисленням студентів на навчально-про­блемній лекції є система заздалегідь підготовлених викладачем проблемних та інформаційних запитань.

Проблемні питання - це такі, що вказують на сутність навчаль­ної проблеми, на сферу пошуку невідомого. Вони спрямовані в майбутнє - у бік пошуку поки що невідомого студенту нового знан­ня, умов або способів діяльності. Такі лекції мають великий ви­ховний потенціал. В дискусіях виявляються сильні сторони сту­дентів, ступінь їх обдарованості, моральної вихованості.

Нами використовуються такі прийоми створення проблемної ситуації:

• пряма постановка проблеми; постановка гострих нерозв'я­
заних питань;

• цитування протилежних поглядів різних авторів на одне і
теж питання (спонукаючи студентів до свого вибору, захис­
ту того чи іншого аргументу);

• звернення до життєвих явищ, які потрібно пояснити, про­
слухавши частину лекції; зробити висновки; постановка сту­
дентів у позицію експертів, опонентів, рецензентів; виділен­
ня точної і неточної інформацію.

Одним з шляхів активізації роботи студентів є використання структурно-логічних схем. Бажано множити ці схеми і розповсюд­жувати їх серед студентів. Вибіркова перевірка показала, що з тем, де використовувалися такі схеми, відсоток викривлення інфор­мації не перевищує 10-15%.

Активізація пізнавальної діяльності студентів можлива за до­помогою опорних сигналів. Для кожної теми лекції розробляєть­ся лист з опорними сигналами та лист взаємоконтролю.

Час, відведений на лекцію, може поділятися на 2 частини. У перші 30-40 хвилин викладач, використовуючи слайди, схеми викладає весь матеріал з теми. В цей час студенти слухають, але не конспек­тують. У другій частині лекції (20-30 хв.) викладач у стислій формі, використовуючи опорні сигнали, викладає, а студент фіксує ма­теріал.

Стимулює розумову діяльність студента і стиль спілкування викладача. Такий стиль характеризується: оптимальністю вимог, педагогічним оптимізмом, емоційним відгуком, формуванням колективних форм стосунків студентів у навчальному процесі, створенням в колективі атмосфери емоційної напруги, що приво­дить до успіху, утвердження мажорного стилю життя в аудиторії, емоційною контактністю відносин викладачів-студентів.

Іноді навіть викладачі, які дуже старанно готуються, але не вміють викликати любов до свого предмету і формувати у студентів глибокі і систематичні знання. Причиною цього може бути невдале конструювання інформації: педагог не дотримується пропорцій між фактами, що повідомляються, і теоретичними узагальненнями -

Розділ II

Основи дидактики вищої школи

логічними конструкціями, котрі допомагають студентам їх усві­домити; викладач сам не бачить логіки свого курсу, основних ідей в ньому. В гонитві за тим, щоб студенти «все знали», він пропус­кає головне в навчальній дисципліні і від цього програє в моти­вації і міцності знань своїх вихованців.

Проблемі співвідношення фактичного і теоретичного матеріа­лу присвячені психологічні і дидактичні дослідження П.Я.Галь-періна, Д.Б.Ельконіна, В.В.Давидова та інших. Проте навіть у випадку, коли ми вірно вирішили питання співвідношення фактів і узагальнень в інформації, що пропонується студентам, необхід­но розв'язати питання про способи ЇЇ викладення. Структура вик­ладу інформації залежить від змісту обраних методів викладан­ня, можливостей і уподобань викладача. Більшість викладачів будують лекцію за схемою: вступ (актуальність проблеми, мета, задача, основні терміни, актуалізація життєвого досвіду сту­дентів); основна частина (виклад інформації); заключна частина (резюме, основні ідеї викладені в лекції). Другий варіант: актуал­ізація знань і життєвого досвіду студентів, створення позитивної мотивації, теза, аргументації положення, висновок.

Лекції з педагогіки специфічні порівняно з лекціями з інших дисциплін (гуманітарних або точних). Ця специфіка витікає з ми­стецтва виховання людини, дитини. Методика викладання лекцій з педагогіки за стилем, інструментуванням відрізняється від інших методик хоча б тим, що головний предмет лекції — людина, вплив на неї з метою реалізації ідеалу, конкретних державних завдань. При цьому виникає етичне питання: лекції з педагогіки може викладати лише той, хто має достатню практику спілкування з дітьми, людьми, контактів з ними. Популярність, значущість праць А.С.Макаренка і В.О.Сухомлинського ґрунтуються на тому, що все у них побудовано на величезному досвіді - життєвому і пе­дагогічному. Практика, факти, спостереження, осмислені ними до глибоких узагальнень, набули сили педагогічних законів. Лек­тор з педагогіки не стільки «проповідує», скільки «сповідує» істи­ни, закономірності через власний педагогічний досвід. Тільки в такому випадку лектор не повчає студентів, а навчає мистецтву виховання (впливати, взаємодіяти, вести за собою). Ця справа над­то складна і водночас - одна з головних завдань курсу. Найважли-

вішим завданням педагогічної науки є втілення в свідомість ос­новних положень, виведених з досвіду, підвищення рівня досвіду до філософської думки, збагачення нею практики, залучення май­бутнього вчителя до жадоби власних пошуків, спонукання до ак­тивної життєтворчості. Педагог-майстер має свій особливий тип мислення, комплексні знання, специфіку їх структурування, осо-бистісне забарвлення, вміння здійснювати міжпредметні зв'язки. Міжпредметні зв'язки сприяють формуванню у майбутніх учи­телів цілісного світогляду, єдності світу, явищ і процесів, розвит­ку інтелектуальних вмінь і творчого мислення. Водночас міжпреж-метні зв'язки можна розглядати як спосіб створення проблемних ситуацій на заняттях. Одним із головних критеріїв лекцій з педа­гогіки є її практична значущість, тобто правильна теоретична, методологічна орієнтація студентів. У цьому відношенні важли­во, щоб лектор добре знав школу або активно був з нею пов'яза­ний, забезпечуючи тим самим міцну «матеріальну базу» лекцій. Своєрідність лекцій з педагогічних дисциплін полягає у викладі позитивних і оптимістичних гіпотез без перебільшення і лакуван­ня. Важливою педагогічною умовою актуальності та дієвості лекцій з педагогіки є «дитячість», тобто насиченість яскравими доказовими прикладами, дитячими образами. Дуже важливо спо­нукати аудиторію згадати себе в дитинстві. Викликаючи необхідні нам спогади, ми створюємо необхідний нам мікроклімат творчого сприймання лекційного матеріалу, спонукаємо співпереживати, хвилюватися, переконуватися у наявності закономірностей про­цесів навчання і виховання. Виходячи з досвіду, можна сказати, що головне джерело збудження інтересу до педагогіки, до систе­матичного розширення кругозору вчителя і вихователя - в мето­диці їх читання.

Семінарські.заняття забезпечують розвиток творчого про­фесійного мислення, пізнавальної мотивації і професійного ви­користання знань у навчальних умовах. Професійне використан­ня знань - це вільне володіння мовою педагогічної науки, тобто точне оперування термінами, поняттями, визначеннями.

Семінари складаються з двох взаємопов'язаних ланок - само­стійного вивчення студентом програмного матеріалу і обговорен­ня на заняттях результатів пізнавальної діяльності. Вони вчать

Розділ II

Основи дидактики вищої школи

працювати самостійно, формують навички роботи з літературою, розвивають інтерес до предмету, вчать аргументувати відповідь, сприяють зв'язку теорії і практики.

Семінарські заняття можна класифікувати:

1. Залежно від складності, об'єму і вимог: просемінари (підго­
товчі); власне семінари; міжпредметні семінари.

2. Залежно від мети: семінар-повторення і систематизації
знань; семінари вивчення нового матеріалу; мішані (комбі­
новані).

3. За формою проведення: семінар-бесіда; семінар-обговорення
(реферативний); коментоване читання; диспут; розв'язуван­
ня задач; комбінований; міжпредметний семінар та його
різновидність - семінар-конференція.

Структура семінарів може бути різною. Наприклад, семінар-бесіда має таку структуру: слово викладача, бесіда за окремими невеличкими питаннями, підсумкове слово викладача.

СемІнар-доповідь (за рефератом): доповідач і опоненти, рецен­зент. Коментоване читання - навчити читати і аналізувати текст (текст добирається заздалегідь). Семінар - розв'язування задач: вступне слово вчителя, виступи, колективне обговорення - оцін­ка роботи. Семінар-диспут - проміжний вид між семінаром-бесідою і повідомленням. Структура: вступне слово викладача, дискусія, підведення підсумків.

На сучасному етапі розвитку вищої педагогічної школи найбільш поширеними формами організації дискусій є «круглий стіл» - обмін думками; засідання експертної групи; форум, симпо­зіум; дебати, судові засідання тощо. Широко використовуються таки методи: дидактичні, ділові, рольові ігри; метод драматизації.

Однією з форм занять є групова консультація.

Групова консультація проводиться в таких випадках:

1. При необхідності детально розглянути практичні питання, які були недостатньо висвітленні в лекціях або практичних, лабо­раторних, самостійних та інших формах занять.

2.3 метою допомогти слухачам у самостійній роботі, при підго­товці до лабораторних, практичних, написанні рефератів, курсо­вих, складанні заліку або екзамену.

3. Студент самостійно, без проведення лекцій та інших видів занять, вивчає ті чи інші документи, інструкції, положення або методики.

Останнім часом в практику роботи вищої школи входять освітні інформаційні технології. Інформаційно-технологічний підхід (за­стосування комп'ютерних програм) підвищує якість навчання, об'єктивність контролю знань. Провідні види комп'ютерних про­грам, що створені в світі, в тому числі і в Україні, за їх дидактич­ними функціями можна поділити на: комп'ютерний підручник; комп'ютерні навчальні програми, тренажери, ігрові програми, продметно-орієнтовані середовища. Розвиток мульти-медіа техно­логій пов'язаний зі створенням мульти-медіа продуктів, тобто електронних книг, мульти-медіа енциклопедій, комп'ютерних баз даних, фільмів тощо.

При викладанні педагогічних дисциплін у Житомирському державному педагогічному університеті нами використовується контекстна технологія, сутність якої полягає у тому, щоб за допо­могою системи форм, методів навчання задається контекст май­бутньої професійної діяльності (предметної та соціальної). Відпо­відно до концепції знакового контекстного навчання модель ■ спеціаліста отримує своє відображення в діяльнісній моделі його підготовки: цілісний зміст професійної праці, представлений як система професійних проблем, функцій і завдань, що відобра­жається у системі навчальних проблем, задач-ситуацій, наближе­них до професійних, до свого прототипу.

Запитання для самоконтролю

1. Сформулюйте сутність поняття дидактика вищої школи.

2. Назвіть основні категорії дидактики вищої школи.

3. Дайте стислу характеристику основним моделям освіти.

4. Охарактеризуйте провідні форми навчання.

5. Розкрийте специфіку лекційних занять з педагогіки.

Розділ II

Основи дидактики вищої школи

2.2. Сучасні технології навчання

Мистецтво засновано на інтуїції, технологія-на науці.

В.П. Беспалько.

На рубежі тисячоліть в Україні створюється нова система вищої освіти, орієнтована на входження у світовий освітній простір. Цей процес супроводжується суттєвими змінами у педагогічній теорії та практиці навчально-виховного процесу ВНЗ.

Відбувається заміна освітньої парадигми, пропонується новий зміст, інші підходи, інший педагогічний менталітет. За цих умов викладачеві необхідно орієнтуватися у широкому спектрі сучас­них інноваційних технологій, ідей і шкіл. Сьогодні бути педагогі­чно грамотним фахівцем неможливо без оволодіння освітніми тех­нологіями.

Останнім часом поняття «педагогічна технологія» дедалі більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти «педагогічна технологія», «технологіянавчання», «освітнітехнології», «техно­логії в навчанні», «технології в освіті» -широко використовують^ ся в психолого-педагогічній палітрі і мають багато формулювань, залежно від того, як автори уявляють структуру і компонента осв­ітнього процесу.

Етимологія слова «технологія» означає «знання обробки мате­ріалу» (іесЬпе-мистецтво, ремесло, наука+1о£оз - поняття, вчен­ня). Технологія включає також і мистецтво володіння процесом, завдяки чому персоналізується. Технологічний процес завжди передбачає певну послідовність операцій з використанням необхі­дних засобів (матеріалів, інструментів) і умов. У процесуальному розумінні технологія відповідає на питання: «Як зробити (з чого і якими способами)?»¹

Поняття «педагогічна технологія» відоме з 20-х років XX ст., зустрічається у працях А.Ухтомського, С.Шацького, В.Бехтєре-ва, І.Павлова. Вже тоді воно трактувалося по-різному. В одному

разі - як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять, що нагадує виробни­чу технологію; в іншому - як уміння оперувати навчальним і ла­бораторним обладнанням, використовувати наочні посібники. У подальші роки сутність поняття досліджували Т.Ільїна, С.Ша-поваленко, Л.Прессман, Д.Чернілєвський, О.Філатов, І.Лернер, В.Беспалько, М.Кларін, В.Бухвалов, М.Сибірська, Б.Горячов, В.Гузєєв, А.Кушнір, В.Монахов, Г.Селєвко, М.Чошанов, В.Євдо-кимов, І.Прокопенко, В.Паламарчук, С.Сисоєва, О.Пєхота, Т.На-зарова та ін. У зарубіжній педагогічній теорії та практиці пробле­ми педагогічних технологій представлено в дослідженнях таких вчених як М.Кларк, Ф.Персиваль. Г.Веллінгтон, П.Мітчел, М.Вульман, С.Сполдінг, С.Ведемейер, Р.Томас та ін.

Теоретичні й практичні аспекти інноваційних педагогічних тех­нологій організації навчально-виховного процесу у вищих навчаль­них закладах розглядались в дослідженнях О.Гохберг, О.Євдоки-мова, І.Козловської, А.Слободенюка, інноваційні технології професійної підготовки майбутніх учителів розкриті в роботах І.Богданової.

З розвитком навчальної техніки і комп'ютеризації навчання «технологія навчання» і «педагогічна технологія» стали усвідом­люватись системою засобів, методів організації і управління на­вчально-виховним процесом. На кінець 70-х - початок 80-х років відокремились два складника педагогічної технології: використан­ня системного знання для вирішення практичних задач і викори­стання в навчальному процесі технологічних засобів (М.Кларк, Д.Фінн, Т.Сікамото).

На відміну від поняття «технології в освіті», що відповідало поняттю «технічні засоби навчання» під педагогічною техноло­гією почали розуміти сукупність засобів і методів педагогічного процесу¹.

У документах Асоціації з педагогічних технологій США підкрес­лювалось; «педагогічна технологія є комплексним інтегральним

'Педагогічні технології в неперервній освіті: Монографія (С.О.Сисое-ва, А.М.Алексюк, П.М.Воловик, О.І.Кульчицьката Ін.); За ред. С.О.Си-соєвої - К.: Віпол, 2001 - 502 с- с. 4.

ні-

Освітні технології: навчально-метод. посіб. О.М. Піхота, А.З. Кіктен-, О.М. Любарськата ін.; За ред. Піхоти О.М.-К.: А.С.К., 2001 -256с. 14

_______________________ Розділ II

процесом (люди, ідеї, засоби і способи організації діяльності) для аналізу проблем планування всіх аспектів засвоєння знань». З цього часу відбувається осмислення педагогічного процесу з різни­ми деталізаціями поняття «педагогічні технології»

Тому є сенс говорити про те, що воно отримало еволюційний розвиток у науці. Щоправда, сьогодні розуміється не так однознач­но, як на початку XX століття.

Найбільш цілісним є підхід до визначення поняття «педагогічні технології» у Т.Назарової. Як стверджує автор, воно розвивалося адекватно до розвитку педагогічної науки. У зв'язку з цим транс­формувалось у нові поняття: освітні технології, педагогічні техно­логії, технології навчання. Що це - те саме поняття, але під іншою назвою? Т.Назарова зробила опис кожного, з'ясувала відмінності між ними, довела, що на кожному з них діє відповідна ієрархія цілей, завдань, змісту (рис.6).

Рис.6. Ієрархія і взаємозв'язок понять «технологія» в педагогіці.

Освітні технології відбивають загальну стратегію розвитку ос­віти, єдиного освітнього простору, їх призначення — прогнозуван­ня розвитку освіти, його конкретне проектування і планування, передбачення результатів, а також визначення відповідних освітнім цілям стандартів.

Основи дидактики вищої школи_________________________

Прикладами освітніх технологій можуть бути концепції осві­ти, освітні системи. На сучасному етапі - це гуманістична концеп­ція освіти.

Якщо освітні технології відбивають стратегію освіти, то педа­гогічні втілюють тактику її реалізації (за Т.Назаровою) у навчаль­но-виховному процесі шляхом впровадження моделей останнього і тотожних йому моделей управління цим процесом. Наприклад, модель особистісно орієнтованого розвивального навчання, мо-дульно-розвивального навчання, проблемного навчання та інші.

Отже, можна зробити висновок, що педагогічна технологія відображає модель навчально-виховного і управлінського процесів освітнього закладу і об'єднує в собі зміст, форми і засоби кожного з них.

Навчальна технологія — поняття близьке, але не тотожне по­няттю педагогічна технологія. Воно відбиває шлях освоєння кон­кретного навчального матеріалу (поняття) в межах відповідного навчального предмета, теми, питання. Потребує спеціальної організації навчального змісту, адекватних йому форм і методів навчання. Але можливі й такі варіанти: до форм навчання доби­раються зміст і методи навчання або до методів - форми і структу-рується зміст навчання. Наприклад, це можуть бути предметне на­вчання, ігрова технологія, технологія проблемного навчання (на рівні методу), інформаційні технології, технологія використання опорних схем, конспектів, класичне лекційне навчання, навчан­ня за допомогою аудіовізуальних технічних засобів чи книжки, система «консультант», система «репетитор» (індивідуальне), ди­станційне навчання, комп'ютерне навчання та ін.

Слід зазначити, що технології навчання, виховання, управлі­ння пов'язані з педагогічними технологіями, освітніми технолог­іями загальною ідеєю відповідної освітньої концепції, педагогіч­ними парадигмами, змістовим наповненням функцій. Педагогічна техніка відбиває рівень майстерності педагога. Від того, як і яки­ми прийомами навчання й виховання він володіє, залежить ступінь розвитку суб'єктів навчання (виховання).

Це означає, що поняття педагогічна техніка, безумовно, по­в'язане з поняттями навчальна (виховна) технологія, педагогіч­на технологія, освітня, технологія.

____________________________________________________ Розділ II

Змістовий взаємозв'язок розглянутих понять можна показати схематично (Рис.7)¹.

1— освітні технології

2 - педагогічні технології

3 — технології навчання (виховання, управління)

4 — педагогічна техніка

Рис.7. Змістовий взаємозв'язок понять педагогічної технології.

Наукові пошуки в напрямку оптимізації та вдосконалення організації навчально-виховного процесу на різних рівнях освіти, в тому числі й вищої освіти, свідчать про суттєву трансформацію терміну «педагогічнатехнологія» -від «технологіївосвіті» до «тех­нологічної освіти», а потім до «педагогічної технології».

Ґрунтовний аналіз літературних джерел дозволив нарахувати деяким авторам понад 300 визначень «педагогічна технологія»². Близькими до нашого розуміння є визначення: Педагогічна технологія - це продумана у всіх деталях модель педагогічної діяльності з проектування, організації та проведен­ню навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів та вчителя (В.М. Монахов).

Шуркова Л. Технології в освіті//Рідна школа-лютий-2001 -с. 18-19. ²Перспективні освітні технології: науково-методичний посібник/За ред. Т.С.Сазоненко. - К: Гопак, 2000. - 560 с.

Основи дидактики вищої школи_________________________

Педагогічна технологія — це системний метод створення, зас­тосування і визначення усього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів в їх взаємодії, що ста­вить своїм завданням оптимізацію форм навчання (ЮНЕСКО).

Педагогічна технологія означає системну сукупність і поря­док функціонування всіх особистісних, інструментальних і мето­дологічних засобів, що використовуються для досягнення педаго­гічної мети (М.В.Кларін).

Педагогічна технологія - це створена адекватно до потреб і можливостей особистості і суспільства теоретично обгрунтована навчально-виховна система соціалізації, особистісного і профес­ійного розвитку і саморозвитку людини в освітній установі, яка, внаслідок упорядкованих професійних дій педагога при оптималь-ності ресурсів і зусиль всіх учасників освітнього процесу, гаранто­вано забезпечує ефективну реалізацію свідомо визначеної освіт­ньої мети та можливість оптимального відтворення процесу на рівні, який відповідає рівню педагогічної майстерності педагога. (С.О.Сисоєва).

На нашу думку поняття педагогічна технологія є змістовим узагальненням, що включає в себе всі ці визначення і може бути представлено трьома аспектами:

а) науковим (педагогічна технологія - складова педагогічної
науки, що проектує педагогічні процеси у педагогічних системах);

б) процесуально-описовим (опис, алгоритм процесу, су­
купність цілей, змісту методів і засобів, для досягнення гаранто­
ваних результатів, запланованої мети);

в) проиесуальнО'дійовам (здійснення технологічного процесу,
функціонування всіх особистісних інструментальних і методоло­
гічних педагогічних засобів).

Таким чином педагогічна технологія функціонує в якості на­уки, що досліджує найбільш раціональні шляхи навчання, і в якості системи принципів, прийомів і способів, що застосовують­ся у навчанні, і в якості реального процесу навчання.

Теоретичний аналіз проблеми свідчить, що під педагогічною технологією, насамперед, розуміється система найбільш раціо­нальних способів досягнення педагогічної мети, наукова орган­ізація навчально-виховного процесу, що визначає найбільш

Розділ II

Основи дидактики вищої школи

раціональні й ефективні способи досягнення кінцевих освітньо-культурних цілей.

Педагогічна технологія повинна задовольняти деяким основ­ним методологічним вимогам, критеріям технологічності:

- концептуальнасть (опора на певну концепцію, що містить
філософські, психологічні, дидактичні і соціально-педа­
гогічні обгрунтування освітніх цілей);

- системність (педагогічна технологія повинна мати всі озна­
ки системи);

- логічність процесу, взаємозв'язок усіх його частин,
цілісність;

- керованість (можливість цілепланування, проектування про­
цесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами
і методами з метою корекції результатів);

- ефективність (оптимальність витрат, гарантованістьдосягнен­
ня запланованого результату - певного стандарту навчання);

- відтворюваність (можливість застосування в інших однотип­
них умовах, іншими суб'єктами);

- єдність змістової і процесуальної частини, їх взаємообумов-
леність.

Будь-яка сучасна педагогічна технологія являє собою синтез досягнень педагогічної науки і практики, поєднання традиційних елементів минулого досвіду і того, що породжено суспільним і тех­нічним прогресом, і перш за все, гуманізацією, демократизацією суспільства і технологічною революцією.

Джерелами і складовими частинами нових педагогічних тех­нологій є:

- соціальне перетворення і нове педагогічне мислення;

- суспільні, педагогічні, психологічні науки;

- сучасний передовий педагогічний досвід;

- історичний вітчизняний і зарубіжний досвід (надбання по­
передніх поколінь);

- народна педагогіка.

У сучасній педагогічній теорії і практиці існує багато варіантів педагогічних технологій. Найбільш глибоко і різнобічно до їх кла­сифікації, на нашу думку, підійшов Г.К.Селевко, який дає класи­фікацію за суттєвими та інструментально значимими властивос-

тями: цільовій орієнтації, організації навчання, особливостями змісту освіти, орієнтації на особистісні структури (ЗУН - оволодін­ня знання, уміння, навички, СРД - систему розумових дій, СЕМ -систему естетично-моральну, СКМ - систему самокеруючих ме­ханізмів, СДП - систему дійово-практичну). Він виділяє декілька класів педагогічних технологій (див. рис. 8).

Кожна педагогічна технологія має свої процесуальні характе­ристики (мотиваційна, управлінська, категорія учнів), а також має програмно-методичне забезпечення (навчальні плани, програми, методичні посібники, дидактичні матеріали, наочні технічні засо­би навчання, діагностичний інтерпритарій).

Нині погляди українських педагогів усе частіше спрямову­ються до технології модульного навчання, яке останнім часом впроваджується в навчально-виховну практику вищої школи як передовий педагогічний досвід і як експериментальна психолого-дидактична система.

Модульно-розвивальне навчання сприяє становленню особис­тості не тільки завдяки змісту, методам, формам організації, а й через свою сутнісну багатовимірність, логіку буття з огляду на спе­цифічну форму психосоціального зростання індивідуальності. Унікальність його полягає в тому, що всі сторони, аспекти, ком­поненти педагогічно керованого навчального процесу стимулюють, реально прискорюють численні процеси розвитку, які ієрархічно подані в загальній картині психосощального розвитку кожного студента.

Нині можна виділити декілька підходів до створення модуль­ної системи залежно від географії та змістовно-структурних особ­ливостей іноваційно-освітнього досвіду: американська та німець­ка моделі, литовська модель, українська.

Щодо модульного навчання для вищої школи, то найцікавіши­ми є підходи К.Я.Вазіної та А.М.Алексюка¹.

Найважливішими положеннями, що забезпечують відносно цілісне розуміння призначення та принципових моментів фун­кціонування модульної системи (за А.М.Алексюк) такі:

¹ Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи.: Курс лекцій: Модульне навчан­ня. -К., 1993. - 220с. ВазинаН.Я. Модульное обучение. -Горький, - 1991.- 122с.

____________________________________________________ Розділ II

Рис.8. Класифікація педагогічних технологій.

Основи дидактики вищої школи

1. Модульна система навчання головним своїм призначенням
повинна мати таку заміну організаційних засад педагогічного
процесу у вищій школі, яка забезпечила б суттєву його демок-
ратізацію, умови для дійсної зміни місця студента у навчанні
(перетворення його з об'єкта в суб'єкт цього процесу), надала б
навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, запровадила
б у дію принцип індивідуалізації навчання.

2. Модуль - це відносно самостійна частина навчального про­
цесу, яка містить насамперед одне або кілька близьких за змістом
і фундаментальних за значенням понять, законів, принципів.
Зміст курсу «Педагогіка вищої школи» в його досвіді поділений
на чотири модулі.

3. Засвоєння модуля розпочинається оглядово-установчою лек­
цією. Далі йдуть індивідуальна самостійна навчальна робота, кон­
сультації, потім кілька групових тьюторських занять за опрацьо­
ваними джерелами, що впроваджені замість традиційних
семінарських занять і в своїй сукупності складають зміст модуля.

Поиск по сайту: