Техніка накладання кровоспинного джгута

Техніка накладання джгута:

1. Перед накладанням джгута необхідно пальцями затиснути артерію і підняти кінцівку вгору на 3-5 сек. (якщо немає перелому кісток) (мал. 225).

2. Джгут накладається вище рани,
якнайближче до неї (наскільки це можливо); на верхній кінцівці — на ділянку плечового суглоба, верхню третину тазостегнового суглоба, середню третину плеча
(можливе придушення нерва) та на нижню третину стегна (притиснути артерію вдається лише за умови сильного пошкодження тканин);

3.На місце накладання джгута попередньо накладається м'яка прокладка (шмат тканини, бинта, рушник, рукав сорочки), обов'язково рівна, без зморшок;

4.При накладанні джгута його розтягують і обводять навколо кінцівки кількома обертами (2-3), затягуючи лише до зупинки крово­течі (не більше);

5.Джгут накладається черепицеподібно, так, щоб не защеми­ти шкіру, кожен наступний оберт з меншим натягненням;

6.Вільні кінці джгута закріплюються поверх обертів джгута гачком; під джгут кладуть записку з позначенням часу накладання;

7.Там, де накладено джгут, на видному місці прикріплюється записка з датою та часом накладення, а в холодну пору року це місце закутують одягом;

8.Після накладання джгута проводиться іммобілізація кінців­ки, вводять заспокійливе;

9.Транспортувати поранених із джгутом необхідно в першу

чергу;

10. Джгут залишають на кінцівці не більше ніж на 2 години,
а в холодну пору року і при опроміненні на 1 годину; час використання джгута чи закрутки у дітей зменшується наполовину; через годину влітку, а взимку через півгодини, джгути необхідно послабити на кілька хвилин, притиснувши від­повідну артерію пальцем, а коли кінцівка порожевіє і потеплішає, джгут знову затя­гують (мал. 226).

Якщо джгут накладено правильно, то кровотеча припиняється, пульс зати­хає на периферійних артеріях і кінцівка блідне.

Якщо джгута немає, то можна ви­користати будь-який підручний матеріал (ремінь, гумову трубку) або ж накласти за­крутку з носової хустинки, шматка марлі, галстука, шарфа, косинки, але в жодному разі не провід, дріт або мотузку.

Правила накладання закрутки ана­логічні. Техніка накладання: підручний матеріал складають у вигляді стрічки і обгортають навколо кінцівки, кінці зав'язуються подвійним вузлом, щоб під ними можна було про­сунути два пальці; паличку вставляють у вузол і закручують доти, поки не припиниться кровотеча. Кінець палички прив'язують до за­крутки для того, щоб він не розкрутився (мал. 227).

Ø Техніка накладання пов'язок

Будь-яка навіть невелика рана становить загрозу для життя по­терпілого, оскільки вона може бути джерелом зараження різними мікробами. Основний засіб профілактики цього ускладнення — як­найшвидше накладання на рану стерильної пов'язки.

Пов'язка — це перев'язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес накладання пов'язки на рану називають перев'язкою.

Основним перев'язувальним матеріалом для надання само­та взаємодопомоги є бинти різної ширини: вузькі (3-5-7 см) для пе­рев'язування пальців, стопи, кисті; середні (10-12 см) — для голови, плеча, передпліччя, гомілки; широкі (14-18 см) — для грудної клітки живота; серветки стерильні: великі (70><68см) й маленькі (68x35 см), а також пакет перев'язувальний індивідуальний (ППІ).

Правила накладання пов'язки:

• перед накладанням пов'язки, необхідно оголити рану, не за­бруднюючи її, намагаючись не заподіяти болю хворому;

• хворого розміщують у зручному для нього положенні;

• під час накладання пов'язок частина тіла, яку бинтують, повинна бути нерухомою, розслабленою, легкодоступною, бажано на рівні грудей того, хто бинтує;

• пов'язку накладають в тому положенні, в якому вона буде знаходитися під час подальшого лікування;

• під час надання допомоги той, хто бинтує, повинен перебува­ти перед обличчям потерпілого;

• пов'язку необхідно накладати від периферії кінцівки до цен­тру в напрямі циркуляції крові;

• бинт повинен вільно розмотуватися по тій частині тіла, яку бинтують, без попереднього відмотування;

• бинт потрібно тримати в правій руці, розмотуючи його злі­ва направо, а лівою рукою підтримувати пов'язку та поправляти хід бинта;

• бинтування розпочинається з обертового закріпляючого

ходу;

• кожен наступний оберт бинта повинен закривати половину або 2/3 попереднього;

• закінчивши бинтування, кінець бинта зав'язують або проши­вають, але не на рані;

•
пов'язка не повинна бути ані дуже тугою (за винятком тих випадків, коли потрібна спеціальна туга), щоб не порушити крово­обігу, ані дуже слабкою, щоб не сповзала з рани.

При травмах голови можуть накладатися різного виду бинтові пов'язки:

1. «Чепець» — накладають, як­що поранена волосиста частина голо­ви (мал. 227):

— від бинта відрізають шматок завдовжки до 1 м, кладуть його серед­

ню частину на тім'я поверх стерильної серветки, що закриває рану, кінці опускають вертикально донизу попереду вух і утримують в на­тягненому стані;

—навколо голови роблять коловий закріплюючий хід (1);

—дійшовши до зав'язки, обертають бинт навколо неї (2) і ве­дуть косо на потилицю (3);

—на другій стороні бинт також обертають навколо зав'язки і ведуть косо на лоб (4);

—чергуючи ходи бинта через потилицю і через лоб (2-10) і щоразу направляючи його більш вертикально, закривають усю во­лосисту частину голови;

—двома-трьома коловими ходами закріплюють пов'язку;

—кінці зав'язки бантом зав'язують під підборіддям.

2.Хрестоподібна пов'язка — наклада­ють при пораненні шиї, гортані або потилиці (мал. 228):

—бинт спочатку закріплюють коловими ходами навколо голови (1,2);

—вище лівого вуха і позаду нього опус­кають бинт косо вниз на шию (3);

—ведуть бинт по правій бічній поверхні шиї, закривають ним її передню поверхню, по­вертаються на потилицю (4);

—повторюють зроблені тури, чергуючи один коловий і один хрестоподібний оберти;

—закріплюється пов'язка ходами бинта, навколо голови.

3.Пов'язка на одне око (мал. 229):

—закріпити бинт коловим обертом;

—з потилиці вести бинт під праве вухо на праве око (або під ліве вухо на ліве око);

—чергують ходи бинта: один — через око, другий — округ голови;

—закінчити пов'язку коловим закріплю­ючим обертом.

4. Пов'язка на два ока — складається із сполучення двох пов'язок, накладених на ліве і праве око.

5. Пращоподібна пов'яз­ка — накладається на ніс, лоб і підборіддя (мал. 230).

Під пов'язку на поране­ну поверхню обов'язково під­кладають стерильну серветку чи бинт.

При травмах грудини можуть накладатися:

1. Спіральна пов'язка (з лямкою) (мал. 231-а):

—від бинта відрізають шматок завдовжки до 1,5 м і кла­дуть його на здорове передпліч­чя, залишивши його кінці вільно звисати на грудях;

—починаючи знизу, спі­ральними ходами бинтуют груд­ну клітку;

— вільні кінці лямки зв'язують на другому надпліччі. 2. Хрестоподібна пов'язка (мал. 231-б):

—починається 2-3 коловими фіксуючими турами бинта знизу, від більш вузької частини грудної клітки;

—ведуть бинт по передній поверхні грудини на ліве над­пліччя;

—фіксують коловим ходом;

—бинт проходить по спині через праве надпліччя;

—знов фіксується коловим ходом і т. д.

При травмах живота можуть накладатися:

1.Колова пов'язка;

2.Спіральна пов'язка;

3.Колосоподібна пов'язка на живіт і пахову частину тіла (мал. 232):

—починається з 1-3 коло­вих ходів навколо живота;

—потім бинт іде по зо­внішній поверхні стегна, навко­ло стегна і знову по зовнішній поверхні стегна повертається на коловий хід навколо живота.

На верхні кінцівки наклада­ють:

1.Спіральні пов'язки:

—на плече і передпліччя, бинтуючи від вузької частини кінцівки до широкої;

—на палець — починаю­чи ходом навколо зап'ястка, далі з тильного боку кисті до нігтьо­вої фаланги, потім зробивши спі­ральні ходи від кінця до початку пальця, зворотнім ходом по тиль­ній поверхні кисті повертають бинт на коловий хід навколо зап'ястка, де закріплюють кінець бинта (мал. 233-а, в);

2.Хрестоподібна пов'язка:

—на долоню або тильну поверхню кисті — починають з фік­сованого колового ходу на зап'ястку, а далі з тильного боку над до­лонею, потім знову по тильній поверхні кисті повертають на коло­вий хід навколо зап'ястка (мал. 233-б).

3.Колосоподібна пов'язка:

—на плечовий суглоб та передпліччя — починають від здоро­вого боку з пахвової ямки по грудях (1) і зовнішній поверхні пошко­дженого плеча ззаду через пахвову ямку на плече (2), далі по спині через здорову пахвову ямку на груди (3) і, повторюючи ходи бин­та, поки вони не закриють весь суглоб, закріплюють кінець бинта на грудях шпилькою (мал. 234).

На нижні кінцівки накладають:

1. Пов'язку на п'яту — першим ходом
бинта через ту її частину, що найбільше ви-
ступає (1), далі по черзі вище (2) і нижче (3)
першого ходу бинта, а далі для фіксації ро-
блять косі (4) і вісімкоподібні (5) ходи бинта
(мал. 235).

2. Вісімкоподібну пов'язку:
— на гомілковостопний суглоб — по-
чинають з фіксуючого ходу бинта вище лит-
ки (1), далі — вниз на підошву (2) і навколо
стопи (3), потім бинт ведуть по тильній по-
верхні стопи (4) вище литки, повертаються

(5) на стопу і на литки (6) й закріплюють кінець бинта коловими хо­дами (7 і 8) вище литки (мал. 236).

3. Спіральну пов'язку на гомілку і стегно накладають так са­мо, як і на передпліччя і плече.

Крім бинтових пов'язок можливо застосовувати косиноч-ні або з підручних засобів. Особливо зручні і економні пов'язки за Маштафаровим (мал. 237). Для них користуються шматками тканини (з простирадла, сорочки тощо) різної величини, надрізав­ши їх кінці для шворок. Спочатку на рану накладають стерильний бинт або серветку, а потім шматком тканини зі шворками закрі­плюють пов'язку.

Травматична ампутація кінцівки (віл латинського агпрша-тіо — відсічення) — це травма під час якої виникає відрив частини кінцівки людини.

Ця травма супроводжується:

—чисельним пошкодженням тканин (в тому числі кісток), ве­ликих судин і нервів;

—сильною артеріальною кровотечею;

—тяжким больовим (травматичним) шоком.

Схема дій рятівника при травматичній ампутації кінцівки:

1.Накласти джгут.

2.Ввести протибольовий засіб (при наявності) або 2-4 таблет­ки анальгіну (для дорослої людини).

3.Накласти стерильну пов'язку на рану або використати під­ручні засоби.

4.Забезпечити нерухомість постраждалого.

5.Напоїти постраждалого гарячим чаєм, мінеральною водою або простою водою.

6.Як можна швидше доставити в лікарню (на носилках в по­ложенні лежачи).

Питання для закріплення знань:

1.Назвіть класифікацію ран і кровотеч.

2.Яка перша допомога надається при внутрішній та зовніш­ній кровотечах і травматичній ампутації кінцівки?

3.Які ви знаєте способи тимчасової зупинки кровотечі?

4.Назвіть техніку накладання пов'язок, кровоспинного джгу­та і закрутки.

Поняття про переломи кісток

Ø Поняття про вивихи та переломи кісток

Вивих — пошкодження суглоба, при якому відбувається стійке ненормальне зміщення кіс­ток, які торкаються. Вивихи частіше відбуваються в кулястих суглобах (плечовому, тазостегновому).

Ознаками вивиху є:

—зміна зовнішнього вигляду суглоба;

—хворобливість і обмеження руху в ньому;

—зміна довжини кінцівки;

—при спробі рятувальника обережно зробити рух у суглобі відчувається пружинистий опір, а постраждалий відчуває біль.

Перша допомога при вивихах полягає в проведенні заходів, спрямованих на зменшення болю: охолодження суглоба, введення болезаспокійливих ліків, фіксація (іммобілізація) кінцівки в тому положенні, яке вона прийняла після травми. Ні в якому разі не мож­на намагатися вправити вивих. Це може призвести до серйозних ускладнень! Вправляти вивих повинен спеціаліст — травматолог. Тому потерпілого треба негайно відправити до лікарні.

Перелом — це раптове порушення цілісності кісток. Вони найчастіше виникають внаслідок різких рухів, ударів, падіння з висоти, здавлювання та з інших причин. Бувають повними і неповними (тріщини і надломи
кісток); закритими (при яких не порушується цілісність шкіряного покриву) (мал. 238а)і відкритими (при яких є рана, вони найнебезпечніші, тому що створюють умови переломів для проникнення в рану інфекції) (мал. 238б);

із зміщенням і без зміщення кісткових уламків; залежно від кількості пошкоджених кісток одиничними і чисельними (під час аварій, катастроф, землетрусів, ядерного ура­ження), а також вогнепальними (що виникають внаслідок дії кулі або уламка снаряда; вони характеризуються розтрощенням кісток на великі й дрібні уламки, розможченням м'яких тканин тіла в міс­цях перелому і відриванням частин кінцівки.

Ознаки переломів:

а) абсолютні (дозволяють безпомилково встановити діагноз
перелому):

• ненормальна рухливість кістки в місці перелому;

• укорочення або викривлення кінцівки;

• наявність у рані уламків кістки;

б) відносні (трапляються не тільки при переломах):

• різкий біль при спробах рухатися;

• припухлість на місці перелому, набряк;

• крововилив у тканини, синці або зовнішня кровотеча;

• порушення функцій кінцівки.

У тяжких випадках переломи супроводжуються різноманіт­ними ускладненнями. Особливо часто розвивається травматич­ний шок — тяжкий, загрозливий для життя патологічний процес, що призводить до розладу всіх життєво важливих функцій організму (центральної нервової системи, системи кровообігу, дихання, обміну речовин). У розвитку шоку виділяють дві фази:

—фаза збудження — протягом 10 хвилин; хворий виявляє не­спокій, кричить від болю, просить допомоги, балакучий;

—фаза гальмування — при повній свідомості хворий не бла­гає про допомогу, загальмований, всі життєві функції пригнічені, температура нижча за норму, тіло холодне, обличчя бліде, пульс слабкий, дихання ледь помітне.

Такий стан пізніше переходить у втрату свідомості і закінчу­ється смертю.

Ø Перша допомога при переломах

Основне правило надання першої допомоги при переломах — здій­снення в першу чергу тих заходів, від яких залежить збереження життя потерпілого, а саме:

—зупинка артеріальної кровотечі всіма описаними раніше засобами;

—запобігання травматичного шоку, а потім вже — накладан­ня стерильної пов'язки на рану при відкритому переломі;

—проведення іммобілізації ураженої кінцівки, щоб виключити пошкодження гострими кінцями кістки нервів, судин, шкіри і т. д.

При переломах ні в якому разі не можна:

—виправляти незвичайне положення кінцівки;

—вправляти уламки кістки при відкритому переломі;

—знімати одяг або взуття, якщо це не викликано необхідніс­тю перев'язати рану або зупинити кровотечу;

—переносити потерпілого без фіксації (іммобілізації) уламків.

Для профілактики шоку необхідно насамперед усунути або по­слабити біль; цього можна досягти при введенні протибольового за­собу за допомогою шприц-тюбиків (з аптечки індивідуальної).

Ø Правила користування шприц тюбиком

Шприц-тюбик складається з гер­метично закритого поліетилено­вого корпуса, ін'єкційної голки та захисного ковпачка; призначений для одноразового введення ліків підшкірно і у м'язи. Порядок застосування шприц-тюбика (мал. 238):

—взяти правою рукою його за кор­пус, лівою — за ребристий обідок;

—повернути ковпачок і одночасно насунути його на корпус шприца до упо­ру (мандрен голки при цьому проколює мембрану);

—обертом у протилежний бік зня­ти захисний ковпачок;

—не торкаючись голки руками, вколоти її підшкірно або у м'язи в ділянці зовнішньої поверхні стегна, верхньої тре­тини плеча, у зовнішній верхній квадрант сідниці (дозволяється навіть через одяг); міцно тримаючи пальцями корпус шприц-тюбика, ввести ліки;

—не розтискуючи пальців, вийняти голку;

—використаний шприц-тюбик вкласти в кишеню хворого (прибинтувати або приколоти до одягу на грудях), щоб було відомо, що йому введено болезаспокійливі ліки.

Ø Засоби іммобілізації

Іммобілізація — це забезпечення нерухомості кісток у місці перело­му. Якщо при першій допомозі перелом добре іммобілізований, по­тім він зростається швидше. Крім того, іммобілізація зменшує біль, що дає змогу уникнути травматичного шоку.

Нерухомість у місці перелому досягається накладанням спе­ціальних транспортних шин (шина Крамера із м'якого дроту, де­рев'яна шина Дітеріхса для нижньої кінцівки, шини медичні пневма­тичні (ШМП), пластмасові шини) або підручних засобів з фіксацією двох найближчих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така ім­мобілізація називається транспортною.

Підручними засобами іммобілізації можуть служити смужки фанери, палиці, тонкі дошки, різноманітні побутові предмети, за до­помогою яких можна забезпечити нерухомість у місці перелому (мал. 239).

Ø Порядок транспортування потерпілих

При переломах ключиці на зону надпліч накладають два ватно-марлевих кільця і зв'язують їх на спині (мал. 240).

При переломах плеча необхідно створити нерухомість трьох суглобів руки драбинною шиною, підручними засобами; підвісити руку на косинці і прибинтувати до тулуба.

При переломі кісток передпліччя руку потрібно обережно зігнути в лікті під прямим кутом, повернути долонею до живота і в такому положенні за­фіксувати шиною (від основи пальців до верхньої третини плеча) або під­ручними засобами (мал. 241).

Якщо потерпілий зламав стегна, доводиться фіксувати 3 суглоби — го-мілковостопний, колінний і тазостег­новий — за допомогою двох дошок (мал. 242а):

довгий відрізок накладають на зовнішню поверхню стегна від пах­ви до стопи, другий — на внутрішню від промежини до стопи і фіксують до кінцівки і тулуба широким бинтом, рушником, або поясами.

При повній відсутності під­ручних засобів можна створити не­рухомість положення по методу «нога до ноги» (мал. 242б).

При переломі гомілки дві шини або дошки прибинтовуються із зо­внішнього та внутрішнього боку ноги від ступні до середини стегна (мал. 243).

Після накладання шин при будь-якому переломі необхідно:

—напоїти хворого гарячим

чаєм;

—заспокоїти потерпілого;

—транспортувати його в за­лежності від ваги стану і місця перелому або пішки в супроводі рятувальника, або в лежачому поло­женні на носилках (можна й імпро­візованих).

Розрізняють такі способи перенесення: на руках (мал. 244), на плечах, на спині, однією або дво­ма особами з використанням но­сильних лямок і підручних засобів, на санітарних носилках.

Якщо допомога надається однією особою, то, щоб перене­сти потерпілого на руках, носій стає на коліно збоку від нього, бере його однією рукою під спину, а другою — під стегна; потерпі­лий охоплює носія за шию і при­туляється до нього. Далі носій підводиться на ноги і несе потер­пілого на руках перед собою. Такий спосіб допустимий для по­терпілих без переломів кінцівок і ребер.

Можна переносити потерпілого на спині: носій садовить його на підвищення, стає до нього спиною між його ногами і схиляється на одне коліно. Потерпілий охоплює носія за плечі, а той бере його обома руками під стегна і зводиться на ноги (мал. 245).

На невелику відстань зручно переносити потерпілого на плечі (мал. 246). Його кладуть на праве плече носія головою вниз. Носій пра­вою рукою охоплює його ноги, а лівою тримає за праве передпліччя

або кисть. Проте цим способом не можна скористатися, якщо у потерпілого переломи кінцівок або грудної клітки.

Існують такі способи перенесення на руках двома особами: на «замку», «один за одним» і з положення лежачи.

При перенесенні на «замку» носії стають поруч і з'єднують руки таким чи­ном, щоб утворилося сидіння («замок»). Якщо потрібно притримувати потерпілого, то «замок» робиться двома або трьома рука­ми. На «замку» з чотирьох рук потерпілий сам тримається за шиї носіїв (мал. 247).

При перенесенні «один за одним» один з носіїв підходить до потерпілого збоку голови і підхоплює його під руки зігнутими в ліктях руками, другий но­сій стає між ногами потерпілого спиною до нього, охоплює його ноги під колінами (перший носій не повинен з'єднувати свої руки на грудях потерпілого, щоб не утруд­нювати його дихання) (мал. 248). Обидва носії одночасно підводяться і переносять потерпілого.

При перенесенні з використанням лямки складену в кільце лямку одягають на великі пальці розведених рук. При цьо­му одну руку треба зігнути в ліктьовому су­глобі під прямим кутом; лямка не повинна провисати. Якщо немає носильних лямок, їх можна виготовити з поясних ременів.

Перенесення здійснюється дво­ма способами. Перший: носильну лямку, складену кільцем, підводять під потерпі­лого, який лежить на землі, так, щоб одна

половина лямки була під сідницями, а друга — на спині. По обидва боки потерпілого утворюються петлі. Носій лягає спереду потер­пілого, одягає собі на плечі петлі, зв'язує їх вільним кінцем лямки в себе на грудях і кладе потерпілого собі на спину, потім стає на од­не коліно і піднімається на весь зріст. Потерпілий сидить на лямці, притиснутий до носія. Якщо у потерпілого поранено грудну клітку, то цей спосіб не годиться.

Другий спосіб: носильну лямку складено вісімкою, її пере­хрестя просовують під сідниці потерпілого і кладуть його на здоро­вий бік. Носій лягає, притулившись до потерпілого спиною, одягає вільні кінці (петлі) лямки собі на плечі і кладе собі на спину потер­пілого, який тримається за плечі носія. Із положення лежачи носій підводиться так само, як і в першому випадку.

При перенесенні способом «поруч» два носії стають поряд, одягають на себе лямку, складену вісімкою, так, щоб перехрестя лямки виявилося між ними на рівні ліктьових суглобів, а петлі були перекинуті в одного носія через праве, а в другого — через ліве пле­че. Далі носії стають один на праве, друге на ліве коліно, підніма­ють і кладуть потерпілого на свої зімкнуті коліна, підводять лямку під його сідниці й разом зводяться на ноги.

Переносячи потерпілого на невелику відстань, два носії мо­жуть також використовувати підручні засоби для утворення сидіння: рушники, палиці, поясні ремені, стільці. Можна переносити за допо­могою жердини, простирадла, лямки (мотузки), ковдри.

Носилки можна виготовити з підручних матеріалів: з двох жердин, з'єднаних дерев'яними розпірками і сплетених лямками (мотузкою, ременем), з матрацного чохла і двох жердин, з двох міш­ків і двох жердин тощо (мал. 249).

Питання для закріплення знань:

1.Що розуміють під поняттям вивихи та переломи?

2.Яка перша допомога надається при вивихах, переломах?

3.Що таке іммобілізація?

6.Перерахуйте табельні засоби іммобілізації.

7.Які Ви знаєте способи перенесення потерпілих?

7.5. Надання першої допомоги при опіках, відмороженнях,

утопленні, ураженні електричним струмом, отруєнні та попередження інфекційних захворювань і захворювань, що передаються статевим шляхом

Ø Класифікація опіків

Опіки — це пошкодження тканин організму внаслідок дії на них термічних, хімічних та променевих факторів. Залежно від причини опіки поділяються на:

— термічні (які спричиняються дією високої температури при необережному користуванні перегріти­ми рідинами, відкритим вогнем, при поже­жах, застосуванні напалму та інших запалю­вальних сумішей, при ядерних вибухах);

—хімічні (викликані дією кислот, їдкого лугу, солей важких металів, фосфору тощо);

—променеві, радіаційні (викликані дією у- і Р-частинок, ультрафіолетовими про­менями).

Залежно від глибини ураження шкіри і тканин тіла розрізняють чотири ступені опіків:

І ступінь (легкий) — почервоніння і припухлість шкіри, пекучий біль; ІІ ступінь (середньої тяжкості) — утворення пухирів, запо­внених прозорою рідиною (мал. 250-1);

IIIступінь (тяжкий) — омертвіння всієї товщини шкіри (утво­рення струпа) (мал. 250-2);

IVступінь (надзвичайно тяжкий) — обвуглювання тканин до кісток (мал. 250-3).

Ступінь важкості опіку залежить і від площі ураження. При великих (понад 10-15 % поверхні тіла) ураженнях виникають тяжкі і тривалі порушення загального стану організму — опікова хвороба. Починається опікова хвороба з опікового шоку, який про­довжується 24-72 години, характеризується гострою інтоксикацією, порушенням в організмі водно-сольового обміну. Все це часто призводить до запалення легенів, ураження печінки, нирок, гострих виразок шлунково-кишкового тракту.

Перша допомога при термічних опіках:

а) припинити дію високої температури на шкіру, для чого по-
трібно погасити одяг, якщо він горить, накривши щільно тканиною,
накинувши пальто, ковдру тощо, засипавши піском, снігом; іноді са-
мому потерпілому вдається збити вогонь, катаючись по землі.

Коли опік викликаний гарячими рідинами, необхідно момен­тально зняти мокрий одяг.

б) ввести знеболювальний засіб (можна за допомогою
шприц — тюбика) або дати чотири таблетки анальгіну і теплий чай,
каву, лужну мінеральну воду або теплий сольовий розчин (на літр
води У чайної ложки соди і У чайної ложки повареної солі).

в) на пошкоджену поверхню накласти суху стерильну пов'яз-
ку; для цього пошкоджену частину тіла звільняють від одягу, обрі-
заючи і залишаючи на місці ті його шматки, що прилипли до тіла.

Пам'ятайте! Не можна розрізати або роздушувати пухи­рі, торкатись обпаленої поверхні руками, змазувати її жиром, маззю, посипати сіллю, содою, застосовувати розчин «зеленки», одеколон чи інші речовини.

Опікову рану треба без якогось попереднього опрацювання закрити стерильною марлевою пов'язкою. При відсутності стериль­них перев'язувальних засобів можна використовувати будь-яку чис­ту тканину.

г) Негайно відправити до лікарні.

Перша допомога при тепловому Тепловий удар — це хворобливий та сонячному ударі і відмороженнях стан, обумовлений перегріванням

організму в результаті тривалого впливу високої температури зовнішнього середовища.

Причиною перегріву є утруднена тепловіддача з поверхні тіла (висока температура і вологість, відсутність руху повітря) і підвище­на продукція тепла (фізична робота, розлад терморегуляції).

Сонячний удар — це різновид теплового удару, виникає від безпосереднього впливу в жаркі дні прямих сонячних променів на голову, що викликає перегрів головного мозку.

Симптоми цих захворювань подібні між собою. Спочатку хворий відчуває втому, головний біль. З'являються запаморочення, слабкість, болі в ногах, спині, нудота, а іноді блювота. Пізніше з'яв­ляється шум у вухах, потемніння в очах, задишка, часте серцебиття. При відсутності допомоги стан хворого погіршується — температу­ра тіла підвищується до 41° і вище, хворий непритомніє, спостеріга­ються судороги, марення, галюцинації, подих стає нерівним, пере­стає визначатися пульс, і хворий може загинути в найближчі години в результаті паралічу подиху і серця.

При наданні першої допомоги хворого необхідно негайно пе­ренести в прохолодне місце, у тінь, зняти одяг і укласти, дещо під­нявши голову, забезпечити спокій, прикладати компреси або пляш­ки із холодною водою до голови, шиї, ділянки серця, «опахувати» потерпілого, дати понюхати нашатирний спирт, необхідно якомога більше давати пити (якщо людина при свідомості).

Відмороження — це ушкодження тканин організму внаслідок дії на них низьких температур.

Відмороження можливі навіть за температури вище 0°С, осо­бливо при періодичних відлигах. До відмороження призводить мо­кре і тісне взуття, тривале перебування в нерухомому стані на холоді і в снігу, під холодним дощем.

Відмороженню частіше схильні кінцівки (насамперед ниж­ні), вуха, ніс. При відмороженнях спочатку відчувається почуття холоду, що змінюється потім онімінням, зблідненням уражених місць, відсутністю чутливості. Це пов'язано зі звужуванням су­дин під дією холоду, недостатнім кровопостачанням ділянці тіла. Якщо своєчасно не буде надана допомога, то може відбутися від­мирання тканин.

За тяжкістю і глибиною розрізняють 4 ступені відмороження (установити ступінь можна лише після відігрівання потерпілого, іноді через декілька днів):

I ступень (легкий) — набряклість, си­нюшність шкіри, тупі болі. Пізніше спостеріга­ється лущення і сверблячка шкіри.

II ступень (середньої тяжкості) — шкі­ряні покрови багряно-синього кольору, набря­клість, значні болі, пухирі, наповнені прозорою рідиною (мал. 251-1).

IIIступень (тяжкий) — відмирання шкіри і підшкірної клітковини — відморожена тканина багрово-синюшна, нечутлива, утворюються пу­хирі з темно кров'яним вмістом. В подальшому простежується відторгнення мертвих тканин, утворення шрамів (мал. 251-2,3).

IVступінь (надзвичайно тяжкий) — змертвіння усіх м'яких тканин тіла і навіть кісток з наступним висиханням (муміфікація) і відторгненням тканин, утворенням культі (мал. 251-4).

Перша допомога при відмороженнях полягає в негайному зі­гріванні потерпілого й особливо відмороженої частини тіла: обе­режні розтирання спиртом, сухою тканиною, тільки не снігом; теплі ванни (від 20-24° до 37-40°С) до появи почервоніння та болю; накла­дання стерильної теплої пов'язки з товстим шаром вати; загальне зі­грівання потерпілого (масаж усього тіла, гарячій напій — кава, чай, молоко, обкладання грілками тощо).

При дії низьких температур на весь організм може наступити загальне замерзання (найчастіше спостерігається у людей висна­жених, зморених, знесилених і в стані алкогольного сп'яніння). Спо­чатку з'являється почуття утомленості, сонливості, скованості, бай­дужості, при зниженні температури тіла — втрата свідомості, потім зупинка дихання і кровообігу.

Надаючи допомогу, потерпілого насамперед слід перенести у тепле приміщення, потім помістити у ванну з водою кімнатної температури, провести обережний масаж усіх частин тіла, воду на­грівають до 36°С. При появі рожевого кольору шкіри і зникненні закоцюбнення кінцівок проводять реанімаційні заходи: штучне ди­хання, масаж серця. При появі свідомості потерпілого переносять на ліжко, тепло укривають, дають гарячу каву, чай і організовують його швидку доставку у лікувальний заклад.

Ø Перша допомога при ураженні струмом, утопленні та приваленому здавлені частин тіла людини

Ушкодження, що виникають від дії електричним - електричного струму (як технічного, так і атмосферного — блискав­ки), називаються електротравмою.

Тяжкість ураження залежить від виду струму (змінний струм небезпечніший, ніж постійний), величини струму, віку і стану здо­ров'я потерпілого. Мають також значення ступінь опору тканин (так, електричний струм добре проходить крізь вологі тканини тіла і погано — крізь шкіру долонь і п'ят), шлях, який проходить струм в організмі людини (більш небезпечне проходження струму крізь голову, серце).

Проходження електричного струму викликає в організмі ло­кальні (місцеві) та загальні порушення.

Локальні (місцеві) зміни виявляються опіками тканини III-IV ступеня в місцях входу і виходу електричного струму — «знаки струму». При впливі струмів високої напруги можливо розшаруван­ня тканин, в кістках можуть бути тріщини. При ураженні блискав­кою на шкірі внаслідок розширення капілярів з'являється зигзагопо­дібний малюнок, який нагадує блискавку і зберігається кілька днів.

Загальні зміни при легких ураженнях можуть виявлятися у вигляді загальної слабкості, головного болю, зниження пам'яті, зору, слуху, непритомності; у тяжких випадках, крім зазначених симптомів, може спостерігатися втрата свідомості, судороги, припи­нення подиху, глибоке гноблення серцевої діяльності, паралічі тощо. При ураженні блискавкою загальні прояви більш яскраво виражені.

При наданні першої допомоги слід негайно, дотримуючись правил безпеки, припинити дію електроструму на потерпілого (ви­мкнути струм, перервати або відвести проводи від потерпілого су­хою мотузкою, палицею). При легких ураженнях покласти потер­пілого горизонтально, звільнити від тісного одягу, дати понюхати нашатирного спирту, закутати.

При відсутності ознак життя провести реанімаційні заходи. На місце опіків накласти стерильні пов'язки. Усі хворі з електро-травмою підлягають госпіталізації.

При виникненні перешкоди для руху повітря у повітреносних шляхах розвивається життєнебезпечний стан — задуха (асфіксія). Задуха може наступити в результаті утоплення — заповнення ди­хальних шляхів водою, в результаті удушення — здавлювання пові-треносних шляхів зовні (руками, петлею) і т. д. Незалежно від при­чини, задуха, що різко з'явилася, проявляється різким посинінням обличчя і набуханням вен шиї, розширенням зіниць, короткочасною рефлекторною затримкою дихання, її швидко замінюють судорож­ні дихальні рухи та втрата свідомості. Пізніш відбувається зупинка серця внаслідок загибелі головного мозку і наступає смерть.

Своєчасна і правильно надана допомога, спрямована на усу­нення головної причини задухи, відновлення серцевої діяльності і дихання може в більшій частині випадків запобігти смерті.

При витягуванні постраждало-го із води підпливати до нього необ­хідно тільки ззаду, і, обхопивши його за волосся або під пахви, перевернути обличчям вгору так, щоб воно увесь час було над водою. Після витягуван­ня із води потерпілого швидко і обе­режно слід звільнити від стягуючого одягу (галстук, комір, поясний ре­мінь), положити на живіт обличчям вниз на зігнуте коліно таким чином, щоб голова була нижче тулуба, паль­цем і хусткою звільнити порожнину рота від мулу, піску, водоростів і енергійними рухами, стискуючи­ми грудну клітину, звільнити від води дихальні шляхи та шлунок (мал. 252).

Після цього потерпілого кладуть на рівну поверхню і почина­ють проведення реанімаційних заходів.

За можливістю витягнутого із води зігрівають, розтирають су­хим одягом.

При удушенні необхідно якомога швидше звільнити шию від здавлювання, покласти потерпілого у горизонтальне положен­ня на спину і приступити до штучного дихання і непрямого масажу серця. У випадках, коли серцева діяльність ще збереглася, а дихання самостійно відновилося, допомога може бути обмежена забезпечен­ням покою, зігріванням (помірним!) і гарною вентиляцією примі­щення, в якому знаходиться потерпілий.

Синдром стиснення — так називається тяжкий стан, що ви­никає у потерпілого, витягнутого із завалів, у якого великою вагою розтрощені м'які тканини.

У 80 % випадків від тривалого стиснення страждають ноги. Після звільнення з-під завалу кров знову починає циркулювати по судинах ушкодженої руки або ноги, і продукти розпаду трав­мованих тканин надходять у загальний кровообіг всього організ­му й ушкоджують мозок, серце, печінку, нирки та інші органи. Наступає самоотруєння і постраждалий може швидко померти. Щоб цього не трапилося, перша допомога повинна бути зроблена правильно:

—при виявленні хворого (ще до звільнення з-під завалу):

а) дати йому пити стільки, скільки він захоче (спрага буває
дуже сильною);

б) накласти джгут вище місця стиснення, не туго: тільки щоб
здавити вену (по якій буде відтікати від кінцівки кров із продуктами
розпаду), а не артерії: по ним повинна, як і раніше, подаватися орга-
нізму свіжа кров із киснем;

—тільки після того можна звільняти завалену кінцівку;

—після цього накласти транспортну шину, навіть якщо немає підозри на перелом;

—обкласти кінцівки пляшками із льодом;

—забезпечити транспортування хворого у лікувальний заклад. При обвалах, а також при авто- і залізничних катастрофах

може виникнути тривале стиснення грудної клітини, — травма­тична асфіксія, що супроводжується різким порушенням дихання, а також синюшним кольором шкіри обличчя, шиї і грудей (внаслідок чисельних крововиливів), крововиливами в слизову ока, прискорю­ванням і ослабленням пульсу, іноді втратою свідомості.

Перша допомога: усунення стиснення, звільнення від стиску­ючого одягу, очищення роту і глотки від сторонніх предметів (при необхідності), термінове транспортування у лікарню.

Причиною появи гострого болю у животі можуть бути:

—забиті місця живота, які супроводжуються прихованим по­шкодженням внутрішніх органів;

—«гострий живіт» — своєрідний сигнал лиха, — комплекс симптомів, які свідчать про гостре хірургічне захворювання органів черевної порожнини (гострий апендицит, проривна виразка шлун­ку, защемлена грижа, гостра кишкова непрохідність, розрив труби при позаматковій вагітності).

Для усіх цих захворювань характерним є те, що при від­сутності негайної хірургічної допомоги вони приведуть до смер­ті. Найбільш загальними і першими ознаками катастрофи у че­ревній порожнині є:

—гострі болі у животі (різні за силою, місцем розташування, характером, розповсюдженням);

—нудота і блювання;

—різні напруження м'язів передньої черевної стінки;

—затримка стула і газів;

—ознаки гострого недокрів'я (блідість, слабкість, запаморо­чення голови, слабкий і частий пульс).

У якості першої допомоги необхідно:

• створити умови максимального спокою;

• на живіт покласти пляшку із льодом або холодною водою;

• негайно транспортувати хворого у хірургічне відділення лікарні.

Категорично забороняється:

• годувати, давати пити хворому (можна тільки змочити губи);

• промивати шлунок;

• ставити очисні клізми;

• вводити протибольові засоби до консультації з лікарем;

• гріти живіт.

Питання для закріплення знань:

1.Назвіть види опіків.

2.Які ступені опіків та відморожень ви знаєте?

3.Яка перша допомога надається при опіках, відмороженнях, тепловому та сонячному ударі, ураженні електричним струмом, уто-пленні, тривалому здавлюванні частин тіла людини.

Поняття про отруту та отруєння

Ø Перша допомога при отруєнні хімічними речовинами

Отруєння — це порушення здоров'я, навіть до смертельного наслідку, які виникають при попа­данні в організм отруйних речовин.

Відомі отруєння хімічними речовинами (кислотами), лікар­ськими препаратами, алкоголем і сурогатами алкоголю (метиловим спиртом, дихлоретаном), побутовим газом, вихлопними автомо­більними, пороховими газами, продуктами рослинного походжен­ня (гриби, ягоди), речовинами тваринного походження (при укусах змій) і багато інших. Важкість отруєння і його наслідки залежать від багатьох факторів: властивостей і кількості отрути, яка поступи­ла в організм, способу його надходження, тривалості перебування в організмі хворого (або контакту з отрутою), стану здоров'я потер­пілого та інше.

При підозрі отруєння треба перш за все з'ясувати можливий ха­рактер отрути і те, яким шляхом вона потрапила в організм (через шлун­ково-кишковий тракт, через дихальні шляхи або шкіру і слизові оболон­ки) — від цього залежать особливості надання першої допомоги.

Головна умова при наданні першої допомоги при будь-яких отруєннях — швидкість дій.

Через дихальні шляхи в організм людини можуть потра­пити газоподібні і пароподібні отрути (хлор, бром, аміак, фосген, оксид азоту, окис вуглецю, пари нітробензолу, аніліну, порохо­ві гази). Найбільш поширеним отруєнням цього типу є отруєння окисом вуглецю (чадним газом), який утворюється при неповному згоранні дров, вугілля, бензину, неповному закритті кранів газових плит, міститься у вихлопних газах автомобілів (особливо з двигу­нами із несправними карбюраторами), порохових газах; будівельні фарби на маслах, що висихають, також виділяють СО. Газ, потра­пляючи до організму, з'єднується з гемоглобіном крові, утворюю­чи карбоксигемоглобін, що перешкоджає переносу кисню кров'ю та засвоєння його клітинками організму. Ознаками отруєння є го­ловний біль, запаморочення голови, шум у вухах, загальна слаб­кість, яка ускладнює прийняття рятівних мір самими потерпілими, нудота і блювотиння, в подальшому сонливість, задишка, при­гнічення свідомості, червоно-багровий колір обличчя, судороги і смерть від задухи (асфіксії).

Перша допомога: термінове вилучення потерпілого із даного приміщення (в теплу пору року — на вулицю); проведення штучно­го дихання, дати понюхати нашатирний спирт; після відновлення ди­хання покласти потерпілого з піднесеними догори ногами і зігріти; забезпечити швидку доставку у лікувальний заклад.

Отруєння отрутами, прийнятими усередину, зустрічаються найчастіше, ніж інші.

Важко протікають отруєння алкоголем і сурогатами алкоголю (метиловий спирт (якого для отруєння достатньо прийняти 7-10 г), антифриз, дихлоретан).

Ознаки: запах спирту із рота; спочатку збудження нерво­вої системи, потім (по мірі розвитку отруєння) втрата свідомості, ослаблення рефлексів, синюшність шкіряних покровів, слабкий рідкий пульс, дихання слабке, може відбутися зупинка дихання. Отруєння сурогатами (метиловий спирт) крім того супроводжу­ється (через 10-12 годин) болями у животі, блюванням, болями в очах, порушується зір, наступає сліпота. Перша допомога у даному випадку:

• Якщо потерпілий при свідомості, треба промити шлунок (дати випити 4-5 стаканів води, можна з додаванням 1 чайної ложки соди у кожний стакан і викликати блювання, повторити 2-3 рази — до «чистої води»). Дати сольове проносне: 1-2 столові ложки гіркої солі на стакан води.

Дати активоване вугілля (із розрахунку 1 таблетка на 10 кг ваги потерпілого); доцільно прийняти обволікаючі речовини — яєч­ний білок, кисіль, желе; рясне пиття, можна міцний чай або каву.

• Якщо потерпілий без свідомості — укласти його без подуш­ки на бік або на живіт, з опущеною вниз або поверненою в бік голо­вою, щоб виключити можливість попадання блювотиння у дихальні шляхи. Дати вдихати пари нашатирного спирту. Якомога швидше доставити у лікарню.

Ø Перша допомога при отруєнні продуктами тваринного та рослинного походження

Харчове отруєння (харчова токсикоінфекція) — отруєння, яке викликано вживанням недобро-

якісних продуктів тваринного по­ходження (м'ясо, риба, ковбасні вироби, м'ясні та рибні консерви, молоко і вироби із нього — крем, морозиво).

Захворювання викликають мікроби та продукти їх життєді­яльності — токсини. М'ясо, риба можуть бути інфіковані:

—при житті тварин;

—під час приготування їжі;

—в результаті неправильного зберігання харчових продуктів. Перші ознаки захворювання з'являються через 2-4 год. після

вживання отруєного продукту, в деяких випадках хвороба може роз­виватися через великий проміжок часу — 20-26 годин. Ознаки захворювання:

—загальне нездужання;

—нудота і чисельне блювання;

—частий рідкий стул, іноді з домішками слизу і крові;

—зниження артеріального тиску та почастішання і посла­блення пульсу;

—блідість шкіряних покровів;

—висока температура тіла (38-40°С) і спрага;

—спазмоподібний біль у животі.

Пам'ятайте! Якщо хворого залишити без допомоги, ка­тастрофічно швидко розвивається сердечно-судинна недостат­ність, виникають судомні скорочення м'язів, наступає колапс і смерть.

Правила надання першої допомоги при отруєнні їжею: 1. Промити шлунок водою за допомогою шлункового зонду або шляхом викликання штучного блювання (рясне вживання теплої води 1,5-2 л з послідуючим роздратуванням кореня язика). Проми­вання проводити до «чистої води».

2.Забезпечити вживання хворим карболену, а також послаб-лювального (25 г солевого послаблювального на півстакана води або 30 мл касторової олії).

3.В гострому періоді (після промивання шлунку) — вживання горячого чаю або кофе.

4.Хворого необхідно зігріти, обкласти грілками (до рук і ніг).

5.Викликати швидку допомогу або доставити хворого в ліку­вальний заклад.

Дуже поширеними залишаються отруєння грибами (мал. 253): блідна поганка, мухомор, строчки, отруйливі сироїжки, волошки. Отруєння поганкою є одним із найбільш небезпечних. Через 6-8 го­дин після прийняття отрути виникають нестримне блювання, коль-коподібні болі у животі, пронос з кров'ю. На 2-3 день з'являються симптоми печінкової та ниркової недостатності, жовтяниця, відсут­ність сечі, потім порушення свідомості, максимальне розширення зі­ниць, падіння артеріального тиску. Смертність при даному отруєнні досягає 50 %.

Іноді отруєння пов'язані з вживанням у їжу плодів, лис­тя або коренів отруйних рослин (мал. 254), які помилково при­ймають за їстівні (аконіт, боли­голов плямистий, дурман, вовче лико, молочай, хрестовик, чеме­риця).

Отруєння дає знати про се­бе вже через декілька хвилин слиноточивістю, печінням в роті, глотці, болем у животі та блю­ванням.

Ураження нервової сис­теми є провідним при гострих отруєннях багатьма отруйними рослинами, розвивається стан оглушення, кома, судоми та нечіткість зору.

Перша допомога надається як описано вище у порядку само-і взаємодопомоги.

Отруєння можуть виникати і при надходженні отрути через шкіряні покрови і слизові оболонки (кислоти та луги, хло­рофос, етілірований бензин). Так, при роботі з етілірованим бен­зином може відбутися отруєння тетраетилсвинцем, який може попасти в організм різними шляхами: через шкіряні покрови, дихальні шляхи і шлунково-кишковий тракт. Ознаки отруєн­ня: болі у животі, нудота, блювання, слабість, запаморочення, неспокійний сон, галюцинації, рідкий слабий пульс, зниження температури тіла, пригнічення центральної нервової системи та дихання.

Дії щодо надання першої допомоги: змити отруйну речови­ну холодною водою з милом протягом 5-10 хв. Одяг (при попаданні на нього тетраетилсвинця) зняти і замінити новим. При значному ослабленні дихання провести штучне дихання.

Ø Перша допомога при укусах змій та комах

На території нашої країни небезпеку може являти гадюка звичайна, укус якої супроводжується місцевою больовою реакцією, яка розповсюджується набряком тка­нин, в тяжких випадках порушеннями серцевої діяльності, уражен­ням нирок, запамороченням.

Перша допомога полягає у наступному:

—відсмоктуванні отрути із ранки (ефективно тільки протягом перших 10 хвилин від моменту укусу), постійно її спльовуючи.

—іммобілізація укушеної кінцівки, що значно уповільнює по­ширення отрути;

—накладання нетугої пов'язки шириною 2-4 см вище рани для припинення лімфообігу і кровотоку у поверхових венах (але не джгута!);

—рясне пиття для найскорішого виведення отрути;

—швидке транспортування у лікувальний заклад.

Забороняється припалювати місця укусу розжареним за­лізом, оскільки це не руйнує отруту, а навпаки — посилює тяж­кість стану потерпілого.

При ужалені бджолами, осами, шершнями може виникнути місцева або загальна реакція. Місцево укус супроводжується силь­ним болем, набряком, сверблячкою, печінням, почервонінням. Ці ознаки можуть спостерігатися протягом 1-8 діб. У деяких людей, особливо чутливих до отрути комах, виникає алергічна реакція — кропивниця, набряк обличчя, сльозоточивість, падає артеріальний тиск, можливе блювання, озноб, підвищення температури, втрата свідомості, в дуже тяжких випадках — набряк гортані, порушення серцевої діяльності.

Перша допомога:

• негайне вилучення жала разом з отруйним мішечком;

• прикласти ватку з нашатирним спиртом, розведеним водою у співвідношенні 1:5;

• положити холод на місце укусу;

• дати постраждалому таблетку супрастина (протиалергічний препарат);

• рекомендується більше пити;

• при виражених загальних ознаках доставити потерпілого у лікарню.

Отрута павуків викликає сильнішу біль і спазм м'язів, осо­бливо брюшної стінки.

Перша допомога:

• оброблення рани розчином перманганату калія;

• вживання знеболювальних засобів (глюконата кальція);

• негайна доставка в лікувальний заклад.

Ø Перша допомога при інфекційних захворюваннях

Інфекційні захворювання (від латиського іг^екто — заражати) — це захворювання, які викликані внаслідок потрапляння хвороботворних мікроорганізмів (бактерії, грибки, віруси) в організм людини від хворого організму та які здат­ні до масового розповсюдження.

Шляхи розповсюдження інфекції:

— через кров (СНІД) та в результаті укусів комах (малярія);

—повітряно-крапельним (грип, туберкульоз);

—через шлунково-кишковий тракт (холера, гепатит «А»);

—через предмети побуту (різні захворювання). Попередження інфекційних захворювань:

1.Своєчасне виявлення та ізоляція джерела.

2.Дотримання правил особистої гігієни.

3.Недопущення потрапляння інфекції в шлунково-кишковий тракт (вживання свіжої, доброякісної їжі та добре вимитих овочів і фруктів).

4.Уникнення контакту з хворими на інфекцію дихальних шляхів.

5.Проведення дезінфекційних заходів (провітрювання примі­щень та щоденне вологе прибирання).

6.Підвищення імунітету здорової людини за допомогою ще­плення, а також шляхом закалювання, вживання вітамінів.

Останнім часом велике занепокоєння викликає зріст захворю­вання туберкульозом у світі і в Україні в тому числі. Відомо, що кож­ну годину три наших громадянина захворює туберкульозом, а один-два помирає.

Збудником туберкульозу є мікобактерія туберкульозу (паличка Коха), яка дуже стійка у зовнішньому середовищі (на різних пред­метах зберігається протягом кількох місяців).

Зараження людини на туберкульоз відбувається:

1. При вдиханні повітря, яке містить мокроти з туберкульоз­ною паличкою (під час кашлю).

2. Через посуд, побутові предмети, якими користувався хво­рий на туберкульоз.

Частіше за всього захворювання в людини розвивається в ре­зультаті недостатнього харчування, паління, тривалого стресу, хро­нічних захворювань, незадовільних побутових умов.

При туберкульозі частіше за всього спостерігається враження легенів, але також може вражатися практично усі органи і тканини (окрім волосся і нігтів).

Запам'ятай! Туберкульоз можливо вилікувати у разі своє­часно початого лікування.

Однак для цього його необхідно виявити на ранній стадії. З ці­єю метою пропонується:

—дорослим — флюорографічні обстеження (не менш 1 раз на рік);

—дітям — проба Манту (туберкуліном).

Профілактика туберкульозу:

1.Імунопрофілактика (щеплення вакциною БЦЖ дітям від 3-5 років до 14 років).

2.Повноцінне та якісне харчування.

3.Відсутність шкідливих звичок.

4.Добрі побутові умови.

5.Приймання протитуберкульозних препаратів для тих, хто знаходився в контакті з хворим на туберкульоз.

Венеричні захворювання (захворювання, що передаються статевим шляхом — ЗПСШ) — це захворювання, які передають­ся від однієї людини другій під час сексуальних контактів. На цей час їх відомо понад 30. Найбільш частіше зустрічаються: сифіліс; гонорея; гепатити В, С, Д; СНІД; трихоманоз; хламідіоз; герпес статевих органів; гастрологічні кондиломи статевих органів. Коли людина хворіє застудою, організм впорається з інфекцією самостій­но, а від ЗПСШ організм самостійно звільнитися не може — йому потрібна допомога. Якщо ЗПСШ не лікувати, то вони можуть ви­кликати серйозні ускладнення. Частіше ці захворювання зовнішнє не помітні, не спричиняють занепокоєння. Але все ж можуть з'яви­тися ознаки захворювання:

—свербіння та палення статевих органів;

—незвичні кровотечі або виділення із статевих органів (іноді з домішкою крові);

—почервоніння, виразки або бородавки в області статевих органів і заднього проходу;

— часте, хворобливе сечовиділення. Наслідки захворювання:

1. Безпліддя.

2.Зменшення народжуваності.

3.Виникнення хвороби у новонароджених та дітей.

Профілактика ЗПСШ

1. Дотримання правил особистої гігієни.

2.Виключення випадкових сексуальних контактів з незнайо­мими особами (особливо в стані алкогольного оп'яніння).

3.Безпосередньо перед статевим контактом і одразу ж піс­ля нього рекомендується сечовипускання, крім цього для чоловіків промивання зовнішніх статевих органів дезінфікуючими речовина­ми (0,05 % розчин хлоргексидину (гібітану).

4.Застосування контрацептивів.

СНІД — це синдром набутого імунодефіциту. Набутого — тому, що це стан, який виникає внаслідок зараження, а не пере­дається генетичним шляхом; імунно — тому, що вражає імунну систему організму, яка бореться з хворобою; дефіцит — тому, що імунна система перестає працювати певним чином; син­дром — тому що у хворих виникає багато різноманітних симпто­мів і захворювань.

Запам'ятайте! ВІЛ - означає вірус імунодефіциту людини.

ВІЛ передається:

1.При сексуальному контакті з ВІЛ-інфікованою людиною.

2.Коли порушена цілісність шкіряних покровів гострим пред­метом (голкою, бритвою або прибором для нанесення татуювання).

3.Під час повторного використання шприців або голки для введення ліків або наркотиків після вірусоносія.

4.Після переливання крові, яка містить ВІЛ.

5.Від інфікованої матері під час вагітності, пологів, грудного молока.

ВІЛ не передається через повітря, їжу, поцілунок, дихання, комах, рукостискання, обіймання, пиття. Перебіг хвороби:

ВІЛ-інфекція проходить декілька стадій:

1.Інкубаційний період (6-8 тижнів).

2.Гостра ВІЛ-інфекція — на цьому етапі у більшості людей розвиваються ознаки, схожі на ГРЗ, ангіну (2-3 тижня), а потім про­ходять. Як правило, інфікований не пов'язує це з ВІЛ-інфекцією. На цій стадії діагностика не виявляє хвороби.

3.Період безсимптомного вірусоносійства (триває 2-5-10 ро­ків). На цьому етапі вірус можливо виявити в крові, і він також може передаватися іншим людям.

4.СНІД — стадія других змін. Першими ознаками цієї ста­дії є поноси, тривалі (більш 1 місяця) підвищення температури, зменшення ваги тіла (на 10 % і більше), підвищене стомлення, ніч­на пітливість. Потім приєднуються різноманітні інфекції, пухлини, ураження нервової системи. Впродовж року, після встановлення діа­гнозу СНІД, помирає кожна людина, а через 3 роки — 80 % хворих.

Профілактичні заходи:

1.Утримання від статевих стосунків, якщо ви почуваєте, що не готові до цього.

2.Постійність у відношеннях.

3.Знання про безпечну поведінку.

4.Якщо Ви все ж таки вирішили почати жити статевим жит­тям, то краще це робити з використанням презервативу.

5.Не використовуйте вдруге голки та шприци інших людей для введення ліків.

Запам'ятайте! Ви можете прийняти рішення мати тіль­ки одного статевого партнера і зберігати взаємну відданість — це найкращий спосіб запобігання усіх статевих інфекцій.

Питання для закріплення знань:

1. Перелікуйте загальні ознаки отруєння.

2.Яка допомога надається у разі отруєння, укусах змій, комах, павуків?

3.Які Ви знаєте венеричні захворювання?

Альтернативна служба — це служба, яка запроваджується за­мість проходження строкової служби і має на меті виконання обов'яз­ку перед суспільством, не пов'язаного з військовою підготовкою.

Асфіксія (гр. asphyxia) — процес, пов'язаний з недостатністю кисню в крові і тканинах людини.

Бруствер — насип у фортифікаційних спорудах, що призна­чений для захисту від куль та снарядів.

Гідрокрейсер — військовий корабель початку ХХ ст., призна­чений для транспортування літаків.

Дозорний — військовослужбовець, що висилається від під­розділу з метою добути відомості про противника.

Запал — засіб для приведення у дію вибухової речовини.

Муміфікація (лат. facere — робити) — висихання трупів та окремих частин організму у разі відсутності умов для гноїння.

Опікова хвороба — значне за площиною та глибиною ура­ження всього організму внаслідок дії на нього технічних, хімічних та променевих факторів з порушенням функцій різних його органів.

Стабілізатор — обладнання гранати, що забезпечує стійку рівновагу під час її польоту.

Термінальний стан — зворотний стан організму, що настає після припинення серцевої діяльності та дихання, продовжується до появи незворотних змін у клітинному обміні тканин мозку.

Ударний механізм — засіб для розбивання капсулю при здій­сненні вибуху.

Фюзеляж - корпус літака.

Перелік стройових прийомів, команд і дій, які перевіряються з одиночної підготовки та найбільш характерні помилки під час їх виконання

Поиск по сайту: