Явище пострілу та його періоди 8 страница

—виготовляти найпростіші засоби захисту органів дихання;

—пристосовуватись та використовувати домашній одяг та взуття в якості засобів захисту в умовах зараження повітря і міс­цевості радіоактивними речовинами, отруйними речовинами і біо­логічними засобами;

—запобігати зараженню продуктів харчування та питної

води;

—проводити часткову санітарну обробку відкритих частин тіла, одягу та взуття;

—працювати з приладами радіаційної і хімічної розвідки та дозиметричного контролю;

—діяти у складі поста радіаційного хімічного спостереження, інших формувань;

—швидко і впевнено виконувати нормативи цивільного за­хисту;

—користуватися аптечкою індивідуальною (АІ);

—надавати першу допомогу ураженим та пораненим;

—дотримуватися заходів безпеки при діях в надзвичайних ситуаціях.

Запам'ятайте! Учень, який не вміє користуватися засобами захисту і який не знає правил надання допомоги ураженим, в умовах надзвичайних ситуацій буде безпорадним і не зможе зберегти своє життя та прийти на допомогу товаришу.

Питання для закріплення знань:

1.Які завдання Цивільної оборони визначені четвертою Же­невською Конвенцією?

2.Що включає система Цивільного захисту України?

3.Що відноситься до Сил цивільного захисту.

6.2. Надзвичайні ситуації мирного і воєнного часу

Ø Класифікація надзвичайних ситуацій

Згідно з Законом України «Про ци­вільну оборону України», запобі­гання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного характе­ру, ліквідація їх наслідків, максимальне зниження масштабів втрат та збитків є загальнодержавною проблемою і одним з найважливі­ших завдань органів виконавчої влади і управління всіх рівнів.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 від 15 липня 1998 року «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» за­тверджено «Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій».

Надзвичайна ситуація — порушення нормальних умов жит­тя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей або значних ма­теріальних втрат.

Відповідно до характеру подій бувають різні види надзвичай­них ситуацій:

Надзвичайні ситуації техногенного характеру, транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоак­тивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та буді­вель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах.

За даними 2006 року на Україні експлуатується 595 тис. об'єк­тів, з яких більш 15 тис. потенційно небезпечні та понад 11,5 тис. є об'єктами підвищеної небезпеки, 5 атомних електростанцій, понад 3 тис. об'єктів, на яких використовуються джерела іонізуючого ви­промінювання, понад 1,5 тис. промислових об'єктів, на яких зберіга­ється і використовується у технологічному процесі більше 300 тис. тон небезпечних хімічних речовин.

Надзвичайні ситуації природного характеру: небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфек­ційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери.

Цікаво знати! Людство береже пам'ять про 5300 землетрусів, починаючи з 2150 р. до н. е. і до наших днів. В наслідок цих природ­них катаклізмів загинуло 17 млн. людей. Найжахливішими вважають­ся землетруси 1201 року у Єгипті та 1556 року у Китаї, що забрали життя 1 млн. 100 тис. і 830 тис. людей відповідно. Практично на на­шій планеті не було жодного сейсмічно спокійного року.

В басейні р. Дністер періодично затоплюється повенями більш ніж 100 тис. га сільськогосподарських земель, 211 населених пунктів, 8 селищ міського типу, 5 міст, автошляхи, залізниці до 1000 км. Небез­печною також є р. Дніпро — від витоку до впадіння в р. Прип'ять.

З 2000 по 2007 рік в Україні щорічно виникало біля 50 тис. по­жеж в наслідок яких загинуло 26 432 особи та 12 591 особа була трав­мована. Тільки прямі матеріальні збитки склали 735 млн. 478 тис. грн. Щодня в Україні в середньому виникає 150 пожеж, унаслідок яких гине десять та отримує травми п'ятеро осіб, вогнем знищується 55 бу­дівель і сім одиниць техніки.

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру: пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконститу-ційного спрямування; здійснення або реальна загроза терористично­го акту (збройний напад, захоплення і утримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викра­дення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибу­хових пристроїв у громадських місцях, зникнення (крадіжка) зброї, виявлення застарілих боєприпасів.

Надзвичайні ситуації воєнного характеру пов'язані з наслід­ками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження на­селення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, на­фтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсич­них відходів, транспортних та інженерних комунікацій.

Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, визначаються чотири рівні надзвичайної ситуації за класифікаційни­ми ознаками.

1.Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це над­звичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше об­ластей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

2.Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзви­чайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адмі­ністративних районів (міст обласного значення), Автономної Респу­бліки Крим, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що пе­ревищують власні можливості одного району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

3.Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичай­на ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єк­та, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслід­ків, які впливають на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка об­сягу видатків відповідного бюджету. До НС місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах жит­лово-комунальної сфери та ін., що не входять до затверджених пере­ліків потенційно небезпечних об'єктів.

4. Надзвичайна ситуація об'єктовогорівня — це надзвичай­на ситуація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті й наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітар­но-захисної зони.

Тільки в 2006 році в Україні сталося 327 надзвичайних си­туацій, з них 6 державного, 23 регіонального, 127 місцевого та 171 об'єктового рівнів, на яких загинула 421 людина, постраждало 1025 людей. Як показує аналіз, більшість людей загинуло при виникнен­ні надзвичайних ситуацій техногенного характеру (315), при цьому внаслідок пожеж — 184, аварій на транспорті — 124 людини.

Основними причинами виникнення надзвичайних ситуа­цій в Україні є:

—надзвичайне техногенне навантаження території;

—значний моральний та фізичний знос основних виробничих фондів більшості підприємств України (до 50 % у металургії, енерге­тиці та на транспорті);

—погіршення матеріально-технічного забезпечення, знижен­ня виробничої і технологічної дисципліни;

—незадовільний стан збереження, утилізації та захоронення високотоксичних, радіоактивних та побутових відходів;

—ігнорування економічних факторів, вимог, стандартів;

—недостатня увага керівників відповідних органів держав­ного управління до проведення комплексу заходів, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного характеру та зниження їх наслідків;

—відсутність сучасних систем управління небезпечними проце­сами;

—низька професійна підготовка персоналу та населення до дій в екстремальних умовах;

—недостатня нормативно-правова база в області природно-техногенної безпеки;

—дефіцит кваліфікованих кадрів;

— низький рівень застосування прогресивних ресурсозберіга­ючих і екологонебезпечних технологій.

Питання для закріплення знань:

1.Що таке надзвичайна ситуація?

2.Класифікація надзвичайних ситуацій?

3.Які ти знаєш надзвичайні ситуації природного характеру, які мали місце на Україні у ХХ столітті?

4.Причини виникнення надзвичайних ситуацій в Україні.

Надзвичайні ситуації воєнного характер

Ø Ядерна зброя

Одним з видів сучасних засобів ураження є зброя масового ураження до якої відносяться: ядерна, хімічна та бактеріологічна зброя.

Ядерною називається зброя, енергія вражаючої дії якої виділя­ється при ядерних реакціях поділу ядер важких елементів: урану-235, плутонію-239, урану-233 або синтезу легких ядер ізотопів водню. За­собами доставки ядерних і термоядерних боєприпасів є: головні час­тини ракет, авіаційні ядерні бомби та артилерійські снаряди. Ядерна зброя призначена для масового ураження людей, знищення або руй­нування адміністративних і промислових центрів, різних об'єктів, споруд, техніки.

Залежно від типу заряду ядерна зброя поділяється на атомну, термоядерну, комбіновану та нейтронну. Вражаюча дія ядерного вибуху залежить від потужності боєприпасу, виду вибуху (назем­ний, підземний, повітряний, підводний, висотний), типу ядерного заряду. Точка, в якій відбувся вибух, називається центром, а її про­екція на поверхню землі (води) — епіцентром ядерного вибуху. По­тужність ядерного боєприпасу характеризується тротиловим екві­валентом, тобто масою тротилу, енергія вибуху якого еквівалентна енергії вибуху даного ядерного боєприпасу і вимірюється у тоннах, кілотонах або мегатонах. За потужністю ядерні боєприпаси розпо­діляються на понад малі (менше 1 тис. т), малі (1-10 тис. т), середні (10-100 тис. т), великі (100 тис. т — 1 млн. т) і понадвеликі (більше 1 млн.).

Вражаючими факторами ядерного вибуху є: ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, електромагніт­ний імпульс і як наслідок ядерного вибуху — радіоактивне зара­ження місцевості у районі вибуху та за рухом радіоактивної хмари (мал. 183).

Кількісні характеристики енергії ядерного вибуху складають: ударна хвиля — до 50 % всієї енергії вибуху; світлове випроміню­вання — 35 %; проникаюча радіація — 4 %; радіоактивне зараження місцевості — 10 %; електромагнітний імпульс — 1 %.

Ударна хвиля (мал. 184) — це поширення стиснутого повітря в усі боки від центру вибуху із надзвуковою швидкістю. Вражаю­ча дія ударної хвилі характеризується величиною надлишкового тиску. Надлишковий тиск — це різниця між максимальним тиском у фронті ударної хвилі і нормальним атмосферним тиском перед фронтом хвилі. Швидкість руху і відстань, на яку поширюється ударна хвиля, залежать від місця вибуху. Так при вибуху боєпри-пасу потужністю 20 кт ударна хвиля проходить 1 км за 2 с., 2 км за 5 с., 3 км за 8 с.

Світлове випромінювання (мал. 185) — це потік променевої енергії, що включає ультрафіолетові, видимі та інфрачервоні про­мені. Джерелом світлового випромінювання є вогнева куля, яка ви­никає при ядерному вибусі. До її складу входять розжарені продук­ти вибуху і повітря. Із вогненної кулі випромінюється дуже велика кількість променевої енергії. Внаслідок цього опромінення предмети дуже швидко нагріваються, обвуглюються або загораються, а в жи­вих тканинах виникають опіки різних ступенів. Тривалість світло­вого випромінювання — до 20 с. Час дії світлового випромінювання та розміри частини вибуху, яка світиться, залежить від потужності ядерного вибуху. Зі збільшенням потужності вони зростають.

Світлове випромінювання не проникає через непрозорі мате­ріали. Значно послаблюється в запиленому (задимленому) повітрі, у туман, дощ, снігопад.

Проникаюча радіація (мал. 186) — потік гамма-випроміню­вання і нейтронів, що випускаються із зони і хмари ядерного вибуху. Час дії проникаючої радіації — 10-15 с, а потім хмара піднімається на висоту 2-3 км, де гамма-нейтронне випромінювання поглинаєть­ся товщею повітря і практично не досягає поверхні землі.

В результаті проходження випромінення через матеріали на­вколишнього середовища зменшується його інтенсивність.

Радіоактивне зараження. Основними його джерелами є про­дукти поділу ядерного заряду і радіоактивні ізотопи, що утворю­ються внаслідок впливу нейтронів на матеріали, з яких виготовлені ядерні боєприпаси, і на деякі елементи, що входять до складу ґрунту в районі вибуху. Впливу радіоактивного зараження може зазнавати не тільки район, що прилягає до місця вибуху, а й місцевість, від­далена на десятки і сотні кілометрів. При цьому на великих площах протягом тривалого часу існує зараження, що становить загрозу для людей і тварин. Під час вибуху ядерного боєприпасу радіоактив­ні продукти піднімаються разом із хмарою вибуху, змішуються з час­тинками ґрунту, під дією висотних вітрів переміщуються на великі відстані, випадають, заражаючи місцевість, і утворюють так званий слід радіоактивної хмари. Слід радіоактивної хмари має форму еліп­са, довжина якого може досягати кількох сотень кілометрів, й умов­но поділяється на чотири зони зараження: помірне (А), сильне (Б), небезпечне (В) і надзвичайно небезпечне (Г) (мал. 187).

На схемах і картах зовнішні межі зон радіоактивного забруд­нення наносяться різними кольорами: А — синім, Б — зеленим, В — коричневим, Г — чорним.

Місцевість вважається зараженою, якщо рівень радіації через 1 годину після ядерного вибуху становить: в мирний час — 0,2 Р/год., у воєнний час — 0,5 Р/год.

Електромагнітний імпульс — це потужне електромагнітне поле, що виникає під час ядерного вибуху та існує короткий час. Уражаюча дія електромагнітного імпульсу обумовлена виникнен­ням електричних напруг і струмів значної величини у дротах і кабе­лях повітряних ліній зв'язку, сигналізації, електропередач, в антенах радіостанцій. Ураження людей можливе тільки тоді, коли вони пере­бувають поряд з радіоелектронними приладами.

Осередком ядерного ураження вважається територія, що опи­нилася в районі ядерного вибуху. Він характеризується масовими руйнуваннями будівель, споруд, завалами, аваріями в мережах ко­мунально-енергетичного господарства, пожежами, радіоактивним зараженням місцевості і значними втратами серед населення. Його розміри збільшуються з силою ядерного вибуху.

Нейтронна зброя — це різновид ядерної зброї. Її основним вражаючим чинником є проникаюча радіація, в якій значна час­тина (до 40 %) припадає на так звані швидкі нейтрони. Боєприпа­си з потужним виходом нейтронного потоку у складі проникаючої радіації прийнято називати нейтронними. До заряду нейтронно­го боєприпасу, крім атомного запалу, входять важкі ізотопи вод­ню — дейтерій і тритій. Коли підривають атомний запал, розви­ваються високий тиск і висока температура, що створює умови, необхідні для протікання термоядерних реакцій синтезу дейтерію і тритію. Основна частка енергії, що вивільняється під час реак­ції, передається нейтронам, які виходять назовні у вигляді смер­тоносної радіації. За вражаючою дією на людей вибух нейтронно­го боєприпасу потужністю 1 кт (кілотонна) еквівалентний вибуху сучасного тактичного атомного боєприпасу потужністю 10-12 кт. Для захисту від нейтронних боєприпасів використовують ті ж за­соби, що і від ядерних. Крім того, при спорудженні сховищ і укрит­тів рекомендується ущільнювати і зволожувати грунт, що уклада­ється над ними, збільшувати товщину перекриттів, влаштовувати додатковий захист входів і виходів.

Ø Вплив на людей вражаючих чинників ядерного вибуху

Безпосередня поразка ударною хвилею виникає внаслідок дії надлишкового тиску та швидкісного напору повітря. Непряму поразку люди і тварини можуть отрима­ти від вторинних осередків ураження (уламки зруйнованих будівель або уламків скла, каміння та інших предметів, що летять з вели­кою швидкістю). Ураження, які виникають під дією ударної хвилі від ядерного вибуху, поділяються на легкі, середні, важкі і надважкі (смертельні).

Легкі ураження виникають при надлишковому тиску у фрон­ті ударної хвилі 20-40 кПа і характеризуються легкою контузією, тимчасовою втратою слуху, легкими ушкодженнями та вивихами.

Середні ураження виникають при надлишковому тиску 40­60 кПа і характеризуються травмами мозку з непритомністю, по­шкодженням органів слуху, кровотечами з носа та вух, переломами і вивихами кінцівок.

Важкі і надто важкі ураження виникають при надлишкових тисках відповідно 60-100 кПа та понад 100 кПа і супроводжуються травмами мозку з довготривалою непритомністю, пошкодженням внутрішніх органів, тяжкими переломами кінцівок. Побічний вплив ударної хвилі виявляється в ураженні людей уламками будівель, ка­мінням, деревами, битим склом та іншими предметами.

Світлове випромінювання разом з ударною хвилею призво­дить до багаточисельних пожеж та вибухів в зв'язку з руйнуванням у населених пунктах газових комунікацій та ушкоджень в електро­мережах.

Світлове випромінювання, впливаючи на людей, викликає опіки ділянок тіла, очей, тимчасову втрату зору. Залежно від значен­ня світлового імпульсу розрізняють опіки шкіри чотирьох ступенів: перший ступінь — почервоніння, припухлість і набрякання шкіри;

другий ступінь — утворення пухирів; третій ступінь — омертвін­ня шкіри й утворення виразок; четвертий ступінь — омертвіння не тільки шкіри, а й шарів тканин, обвуглення.

Уражаюча дія проникаючої радіації визначається властивіс­тю гама-променів і нейтронів сильно іонізувати атоми середовища, в якому вони поширюються. Радіоактивні частинки (бета і альфа) мають малу проникаючу здатність і безпечні при зовнішньому опро­міненні людини. Проте при потраплянні в середину організму лю­дини з їжею, водою і повітрям вони дуже небезпечні. Під впливом іонізуючої радіації руйнуються окремі складні молекули і елемен­ти клітинних структур. Це призводить до порушення нормального обміну речовин, зміни характеру життєдіяльності клітин, окремих органів і систем організму. Внаслідок такого впливу виникає про­менева хвороба. За ступенем важкості променеві хвороби поділяють на чотири групи.

Променева хвороба І ступеня (легка група) виникає при су­марній дозі 100-200 рад. Прихований період триває 3-5 тижнів, після чого з'являються загальна слабкість, нудота, запаморочення, підвищення температури. Після одужання працездатність, як прави­ло, зберігається.

Променева хвороба II ступеня (середня група) виникає при су­марній дозі 200-400 рад. Протягом перших 2-3 діб спостерігаєть­ся первинна реакція організму (нудота і блювання). Потім триває прихований період (15-20 діб). Ознаки захворювання виявляються яскравіше. Одужання, за умови активного лікування, настає через 2-3 місяці.

Променева хвороба III ступеня (найважча група) виникає при дозі 400-600 рад. Первинна реакція різко виражена. Прихований період — 5-10 діб. Хвороба проходить інтенсивно і важко. У сприят­ливому випадку одужання може настати через 3-6 місяців.

Променева хвороба IV ступеня (надважка група) виникає при дозі понад 600 рад. У більшості випадків закінчується смертю.

Згідно законів України потужність дози іонізуючого випро­мінювання на робочих місцях, на присадибних ділянках не повинна перевищувати 50 мкР/год.

Доза однократного опромінення протягом чотирьох діб до 50 Р, як і багаторазового до 100Р за 10-30 днів, не викликає зовнішніх ознак захворювання і вважається небезпечною. На мирний час у ви­падку аварії на АЄС з викидом радіоактивних речовин встановлені такі допустимі дози опромінення:

—5Р — для персоналу АЕС в нормальних умовах за рік;

—10Р — разове аварійне опромінення населення;

—25Р — разове аварійне опромінення персоналу АЄС. Запам'ятай! В наслідок розпаду радіоактивних речовин

рівень радіації зменшується за принципом «7-10», тобто з збіль­шенням часу в 7 разів рівень радіації зменшується в 10 разів, та найбільш інтенсивний спад рівня радіації спостерігається в перші дві доби.

Впливу електромагнітного імпульсу найбільш підлягають лі­нії зв'язку, сигналізації та радіоапаратура.

Цікаво знати! Вперше ядерна зброя була використана американ­цями в серпні 1945 року, які кинули з бомбардувальника В-29 атомні бомби на японські міста Хіросіма та Нагасакі (мал. 188). Вага перших атомних бомб була близько п'яти тон з тротиловим екві­валентом близько 20 тисяч тон тринітро­толуолу. Перша вибухнула у повітрі на ви­соті 300 м, а друга на висоті 600 м. Після вибуху в радіусі 1 км були відмічені повні руйнування та пожежі. В живих залиши­лися тільки ті люди, які знаходилися в гли­боких підвалах. В зоні 1-2 км відмічались значні руйнування, не постраждало тіль­ки населення, яке в мить вибуху знаходилось в міцних будівлях. В зоні 2-3 км відмічались середні руйнування. Під дією вітру виникло багато пожеж, населення, яке знаходилось на відкритій місцевості, отрима­ло значні опіки та поранення. 15 % від загальної кількості загиблих при атомному вибуху в Японії померли від радіації.

Дія однієї атомної бомби, яка еквівалентна 10 тис. тон трині­тротолуолу, приблизно відповідає вогневій потужності 4 тис. арти­лерійських зарядів калібру 155 мм. Вона може замінити годинний обстріл з 100 тяжких гармат.

Питання для закріплення знань:

1.Які ти знаєш вражаючі фактори ядерної зброї?

2.Як впливає на людей світлове випромінювання?

3.Надай характеристику різних ступенів променевої хвороби.

Хімічна зброя та засоби її застосування

Ø Бойові токсичні хімічні речовини та їх характеристики

Хімічна зброя — це зброя масово­го ураження, дія якої ґрунтується на токсичних властивостях деяких

хімічних речовин. До неї належать бойові отруйні речовини, засоби їх застосування і доставки до цілі.

Отруйні речовини — хімічні сполуки, здатні уражати людей і тварин на великих площах, проникати у споруди, заражати місце­вість і водойми. Вони призначаються для поразки людей, тварин і можуть заражати повітря, харчі, корм, воду, місцевість і предмети, що розташувались на ній.

Сильно діючі отруйні речовини (СДОР) — це токсичні хімічні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здатні при виті­канні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємкостей, сховищ і устаткування викликати масові ураження людей, тварин і рослин.

Основні шляхи проникнення отруйних речовин: через органи дихання, шкірні покриття, шлунково-кишковий тракт та через кров.

Критерії бойової ефективності отруйних речовин: токсичність, швидкість дії, стійкість. Характер і ступінь ураження людей і тварин залежить від виду отруйних речовин і токсичної дози.

Існує така класифікація отруйних речовин:

І. За тактичним призначенням:

— смертельної дії;

—ті, що тимчасово виводять людей з ладу;

—подразнюючі.

II. За фізіологічною дією на організм:

—нервово-паралітичної дії — зарин, зоман, Ві-Ікс;

—шкірно-наривні — іприт, люїзіт;

—загально отруйної дії — синильна кислота, хлорціан;

—задушливі — фосген, дифосген;

—психохімічні — Бі-Зет;

—подразнювальні — хлорацетофенон, адамсит, Сі-Ар, Сі-Ес.

III. Залежно від тривалості збереження вражаючої здатності отруйні речовини розподіляються на стійкі і нестійкі. Стійкі отруй­ні речовини зберігають вражаючу дію до кількох діб і навіть тижнів. Це — Ві-Ікс, зоман, іприт. Нестійкі отруйні речовини швидко ви­паровуються. При бойовому застосуванні на відкритій місцевості вони зберігають вражаючу дію протягом кількох десятків хвилин. Це — синильна кислота, хлорціан, фосген.

IV.Залежно від швидкості дії на організм і появи ознак уражен­ня отруйні речовини поділяються на швидкодіючі та повільно діючі.

Швидкодіючі отруйні речовини не мають періоду прихованої дії. Вони уражають уже через кілька хвилин (зарин, зоман, синильна кислота, хлорціан, Сі-Ес, Сі-Ар). Повільно діючі отруйні речовини мають період прихованої дії і призводять до ураження через деякий час (Ві-Ікс, іприт, фосген, Бі-Зет).

Застосовуються отруйні речовини у краплиннорідкому стані, у вигляді газу (пару) та аерозолю (туману, диму).

Токсикологічні характеристики деяких отруйних речовин:

Хлор — зелено-жовтий газ з різким запахом в 2,5 рази важ­чий за повітря, погано розчиняється у воді. Використовується для знезараження питної води та стічних вод, вибілювання тканин та паперу, як дезінфікуючий засіб. Небезпека для людини: уражає легені, викликає опіки дихальних шляхів, шкіри, очей. При кон­центрації 0,1 мг/л — смерть від одного-двох подихів. Гранично допустима концентрація — 0,001 мг/л. В Першу світову війну ви­користовувався як бойова отруйна речовина. Дегазація: гашеним вапном, каустичною содою.

Фосген — безколірний газ із запахом горілого сіна, важчий повітря у 3,5 рази, погано розчиняється у воді. Використовується при органічному синтезі для отримання розчинників, лікарських препаратів, пластмас, пестицидів. Небезпека для людини: уражає дихальні шляхи, легені. Отруйна речовина задушливої дії, смертель­на концентрація — 0,4 мг/л, гранично-допустима концентрація — 0,0005 мг/л. Дегазація здійснюється розчинами аміаку та лугами.

Аміак — безколірний газ із запахом нашатирю, легший за пові­тря, добре розчиняється у воді. Використовується як хладагент у хо­лодильному устаткуванні, застосовується в хімічній промисловості для отримання добрив, азотної кислоти, соди. Небезпека для люди­ни: уражає дихальні шляхи, нервову систему, шкіру, очі. При кон­центрації 7,0 мг/л — смерть через декілька годин. Гранично-допус­тима концентрація — 0,2 мг/л. Дегазація: водою.

Засоби доставки отруйних речовин Засобами доставки отруйних ре­човин є ракети, авіабомби, арти­лерійські снаряди і міни, хімічні фугаси, а також виливні авіаційні прилади (мал. 189).

Звичайні хімічні боєприпаси споряджаються однією готовою отруйною речовиною, добутою у стаціонарних заводських установ­ках. На відміну від них бінарні боєприпаси споряджаються двома ізольованими (звідси і термін) нетоксичними або малотоксичними вихідними компонентами. Під час польоту хімічного бінарного боє-припасу до цілі вихідні компоненти змішуються і вступають між со­бою у хімічну реакцію з утворенням високотоксичних отруйних речовин, наприклад, зарину. Компоненти для отримання відповід­ної отруйної речовини можуть бути системою «рідина — рідина» або «рідина — тверде тіло». Всі ці системи включають також хімічні добавки. Використовуються каталізатори, що прискорюють швид­кість хімічної реакції, та стабілізатори, які забезпечують стійкість вихідних компонентів та одержаних отруйних речовин. Засоби до­ставки такі самі, як і для звичайних отруйних речовин. Внаслідок розповсюдження на місцевості отруйних речовин виникають зони хімічного зараження та осередки хімічного ураження.

Ø Осередок хімічного ураження

При поширенні в навколишньо­му середовищі отруйних речовин і СДОР утворюються зони хімічного ураження і осередкі хімічного ураження.

Зона хімічного ураження — це територія, яка безпосередньо перебуває під впливом хімічної зброї або СДОР, над якою пошири­лась заражена хмара з уражаючими концентраціями.

Осередок хімічного ураження — це територія, у межах якої внаслідок отруйних речовин сталося масове ураження людей, тва­рин, рослин. Залежно від масштабів використання хімічної зброї в зоні хімічного ураження може бути декілька осередків ураження. Хімічна зброя безпосереднього впливу на будинки, споруди та про­мислове обладнання не має, однак забруднює територію та заважає життєдіяльності людини.

Поиск по сайту: