Явище пострілу та його періоди 7 страница

—згинання і розгинання кисті вниз у вертикальній площині (мал. 161, б, в);

—скручування кисті разом з передпліччям по ходу годинни­кової стрілки (мал. 161, г);

—скручування кисті разом з передпліччям проти ходу годин­никової стрілки (мал. 161, д).

Ø Розучування і тренування прийомів самозахисту зі зброєю

Підготовка до бою зі зброєю (тре­нувальна палка, автомат, ніж, піс­толет).

Стійки аналогічні до опису заняття № 1, за тією різницею, що в руках знаходиться зброя.

Укол стволом (палкою, ножем) та захист від нападу з рухом на один крок

Удар навідліт палкою (ножем) та захист від нападу з рухом на один крок

Удар ножем знизу та захист від нападу

Захист від погрози пістолетом в упор: спереду, ззаду

Ø Розучування і тренування спеціальних прийомів самозахисту

Спеціальні прийоми: зв'язування ременем, мотузкою. Зв'язу­вання застосовується для обме­ження опору полоненого супротивника, для його конвоювання і транспортування. Зв'язування проводиться, як правило, після проведення больових прийомів, кидків. Найбільш простий засіб: зв'язати супротивника після проведення загину руки за спину.

Для цього необхідно, виконавши загин і утримуючи супро­тивника в такому положенні, больовим впливом на захоплену руку і широким кроком правої ноги вперед («сідаючи») перевес­ти його на землю вниз обличчям. Продовжуючи утримувати руку в загині, встати на коліна і, щільно блокуючи правим стегном за­хоплену руку сісти верхи на супротивника. Заподіюючи біль тис­ком на передпліччя захопленої руки, змусити супротивника за­вести іншу руку за спину. Блокуючи її стегном лівої ноги, зв'язати руки одним зі способів, передбачуваних далі.

Для зв'язування супротивника брючним ременем застосовується пет­ля, яка не розтягується. Для її виготов­лення необхідно скласти ремінь навпіл (мал. 167, а) і просунути його перегну­тий кінець у пряжку (із зовнішньої сторони) так, щоб утворилася петля (мал. 167, б). Потім просмикнути в цю петлю руки супротивника і затягти її ривком за кінець ременя.

Існують наступні варіанти зв'язування:

—руки за спиною, кисті притиснуті одна до одної (мал. 168, а);

—руки за спиною, передпліччя одне на іншому (мал. 168, б);

—руки за головою, кисті схрещені, вільний кінець петлі прив'язаний до поясного ременя (мал. 168, в);

—руки за спиною, кисті схрещені, мотузка проходить навколо шиї (мал. 169, а);

—руки за спиною, одна зверху, інша знизу (мал. 169, б);

—руки схрещені на грудях, кисті рук за спиною (мал. 169, в).

Для зв'язування мотузкою застосовуються петлі, що затя­гуються. Для їхнього виготовлення необхідно мотузку довжиною не менш метра покласти на зап'ястя (мал. 170, а).

Потім коловим рухом рук вгору назовні обмотати кінця мо­тузки навколо кистей (мал. 170, б). Далі взятися за мотузку так, щоб її кінці залишалися вільними (мал. 170, в), і рухом кистей на себе пропустити ці кінці всередину петлею на зап'ястях, після чого зня­ти з зап'ясть петлі, що утворилися, (мал. 170, г). При необхідності просмикнути в них руки супротивника і затягти ривком за кінці мотузки.

Розучування і тренування комбінацій з ви- Комбінації прийомів і дій, які ви­користанням вивчених раніше прийомів вчені раніше:

Парна вправа № 1

Парна вправа № 2

Парна вправа № 4 — серія з трьох ударів

5.3. Прикладне плавання

Подолання водних перешкод в одязі Якщо треба подолати вплав неве­лику відстань при недосить висо­кій температурі води, плавець може плисти в одязі. Але перед тим слід зняти чоботи, покласти їх за спину і прив'яза­ти до тулуба поясом, затягнувши його, але не настільки, щоб це за­важало вільному диханню й плаванню. Якщо плавець взутий у чере­вики, їх також треба зняти й, поклавши за спину підошвами назовні, прив'язати поясом.

Крім того, треба порозстібати ґудзики на рукавах і комірі со­рочки та витягти її з-під штанів, усі кишені повивертати.

Найзручнішими є способи брас на грудях (мал. 173) та на боці.

Для плавання в одязі характерний ще один спосіб: кроль на грудях без виносу рук. Структура рухів залишається в основному такою ж самою, як і при спортивному способі, але всі рухи руками виконують у воді, руки весь час розміщені долонями вниз і по черзі просуваються вперед на рівні однойменного плеча. Наприкінці греб­ка рука не піднімається на поверхню води, а згинається в ліктьово­му суглобі та ковзає вздовж тулуба. Голова піднята досить високо над поверхнею води.

Ø Подолання водних перешкод за допомогою підручних засобів

Переправлятись вплав можна в одязі і без нього. В останньо­му випадку плавець перед тим, як увійти у воду, знімає з себе одяг, згортає його пакунком і кладе на плавучий предмет.

Як підтримуючі засоби при переправах можуть бути ви­користані різні підручні предмети, що мають достатню ванта­жопідйомність і в той же час більш-менш зручну форму: дошки, колоди, автомобільні камери, в'язанки хмизу, порожні речові мішки з брезенту. Використовуючи колоди або дошки, плавець може триматися за них руками, а якщо дошка або колода має до­статню вантажопідйомність — лягти на неї грудьми й животом і гребти руками. Можна також зв'язати дві колоди або дошки ві­рьовками, щоб відстань між ними становила 50-60 см, після чого лягти на них грудьми і виконувати правильні рухи руками й но­гами. Автомобільну камеру використовують так само, як і ряту­вальний круг.

Також використовують для переправи соснові шишки, тирсу, стружки, сіно, солому тощо. Ними треба наповнити мі­шок або зв'язати вузол з щільної матерії і зробити щось на зра­зок плотика. В усіх випадках, переправляючись за допомогою підручних засобів, слід спиратися на них руками або грудьми й просуватись вперед переважно за рахунок роботи ніг способом брас або на боці.

Переправа вплав за допомогою підручних засобів

Для переправи вплав за допомогою плащ-палатки необ­хідно зняти обмундирування і спорядження, виготовити вузол-поплавок і прикріпити до нього зброю. Для виготовлення вуз-ла-поплавка плащ-палатка розстеляється на землі, на середину її кладеться взуття головками в різні сторони, на взуття — ре­човий мішок, поясний ремінь з піхотною лопаткою, підсумком, протигазом і обмундирування, після чого краї плащ-палатки збираються і міцно зв'язуються разом з вузлом, що утворився. Зверху до поплавка кріпиться автомат, ремінь якого без послаб­лення пропускається під вузлом (мал. 174, 175). На такому по­плавку при відповідному кріпленні можна переправити кулемет або гранатомет.

Під час плавання учень, тримаючись за вузол, пересувається вперед, працюючи ногами та вільною рукою (мал. 176).

Учні, які погано плавають або зовсім не вміють плавати, мо­жуть переправлятися, тримаючись за один або два вузли-поплавки, які буксируватимуть вмілі плавці.

Під час подолання широких річок вплав можуть бути викорис­тані різноманітні підручні матеріали. Найбільш розповсюдженим підручним матеріалом є колоди, дошки, жердини, поліна, комиш, со­лома та ін.

Під час плавання за допомогою крупних колод довжиною 40-60 см, діаметром 15-20 см, поліно закладають за поясний ремінь або прив'язують мотузкою до живота чи до попереку. Пересування вперед здійснюється за допомогою гребків рук і ніг.

З дошкою довжиною 1-1,5 м, шириною 15-20 см, товщиною 4-6 см учень пливе за допомогою одних тільки ніг. Для цього він лягає животом на кінець дошки і обхоплює її витягнутими вперед руками (мал. 177).

З колодами довжиною 1-1,5 м, діаметром 15-20 см учень пере­правляється, розмістившись вздовж колоди і збоку, обхопивши коло­ду одною рукою зверху за середину, пересуваючись вперед, працю­ючи вільною рукою і ногами.

Вантажопідйомність колод визначають по таблиці.

Корисна вантажопідйомність колод (кг)

Примітка:

1.В чисельнику приведена вантажопідйомність щойно зруб-леного дерева, а в знаменнику — сухого дерева.

2.Дані таблиці приведені для сосни, осини та верби.

3.Для ялини, піхти і тополя їх необхідно помножити на 1,2.

4.Для берези, каштана і в'яза — на 0,7.

Ø Подолання водних перешкод за допомогою канату, жердин та в брід

Форсування водної перешкоди за допомогою канату, мотузки (телефонного кабелю) здійсню­ється наступним чином: один або двоє учнів, які добре плавають, пе­ретягують через водну перешкоду канат або мотузку (кабель) і закрі­плюють його на протилежному березі; учні, витримуючи дистанцію 5-7 м, заходять у воду, беруться за канат або мотузку і, перехоплюючи її руками способом ближня рука зверху, дальня — знизу, переправ­ляються через водну перешкоду (мал. 178). Перехоплюючи так ка­нат, плавець лежить на грудях і злегка повертається на бік. А щоб тіло не занурювалось у воду, робить легкі рухи ногами зверху-вниз і знизу-вверх.

Якщо водойма широка і канат провисає та занурюється у воду, необхідно через кожні 5-7 м прив'язувати до нього плавучі предмети (куски дерева, дошки, тощо). Дошки або колоди прив'язу­ють до канату так, щоб їх повздовжні осі по можливості збігалися.

Переправа за допомогою жердин

Якщо немає каната, троса, телефонного кабелю, їх можна за­мінити жердинами (мал. 179). Для цього жердини кладуть кінцями впритул або внакладку та міцно зв'язують мотузками чи дротом.

їх кладуть впоперек водойми, закріплюючи або міцно тримаючи вільні кінці на протилежних берегах. Техніка переправи така сама, як і по канату.

Подолання водних перешкод вбрід

Водні перешкоди можна долати вбрід, якщо глибина річки не перевищує 1-1,5 м. Брід перш за все буває на розширеннях пря­мих ділянок русла річки з пологими спусками до води. Найвірнішою ознакою броду є стежка або дорога, яка обривається біля одного бе­рега і продовжується на іншому.

При швидкості течії річки більш ніж 2 м/с натягується канат або мотузка.

Під час подолання річки вбрід необхідно рухатися в колонах прямо по трасі, приставними кроками, підтримуючись за поясний ремінь того, хто рухається попереду. Дивитися слід прямо перед собою (на протилежний берег), а не на воду, інакше закружиться голова.

Подолання річок вбрід здійснюється наступними основними способами:

1.Подолання річки одиночними учнями з самостраховкою за допомогою жердини застосовується під час розвідки броду і пере­носу мотузки на інший берег для організації переправи і страховки.

(мал. 180).

2.Подолання річки шеренгами по 3-4 чоловіка застосовуєть­ся для швидкого переходу через гірську річку, або річку зі швидкою течією, якщо вода не піднімається вище колін. Рухатися необхідно навскоси вверх за течією, при цьому учень повинен триматися за по­ясний ремінь товариша (мал. 181).

3. Подолання річки в колону по-одному застосовується з ме­тою швидкого подолання річки, де глибина води до коліна, а течія не дуже швидка. Учні повинні рухатися не в ногу, навскоси проти течії вверх, підтримуючи товариша за ремінь, при цьому напрямно­го доцільно призначити найбільш досвідченого та фізично сильного. (мал. 182)

По невідомому місцю необхідно йти обережно, промацуючи дно жердиною або дрючком. Якщо на дні є гостре каміння або чере­пашки, взуття скидати не рекомендується.

Розділ VI. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

6.1. Нормативно-правова база цивільного захисту

Міжнародне гуманітарне право Міжнародне гуманітарне право,
з питань захисту цивільного населення яке захищає людину від наслідків
під час війни. Законодавство України війни, стосується кожного з нас
про цивільний захист Воно є гілкою міжнародного сус-

пільного права та зосереджено на захисті особи. Мета цього права — пом'якшити страждання всіх жертв збройних конфліктів, які потрапили до рук ворога: поранених, хворих, військовополонених та цивільних осіб. Зримим результатом в забезпеченні кращого захисту жертв і змін у відповідності з реалі­ями нових конфліктів і воєн стали чотири Женевські Конвенції 1949 року щодо захисту поранених, хворих і осіб, що постраждали від ко­рабельних катастроф, військовополонених і цивільного населення.

Одна із глав Четвертої Конвенції цілком присвячена Цивіль­ній обороні і доповнена Першим Додатковим Протоколом (1977 рік). У статті 61 Женевської Конвенції дається визначення сфери застосу­вання Цивільної оборони.

Цивільна оборона є виконанням деяких або всіх названих гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки і допомогу в усуненні безпосередніх наслідків воєн­них дій або лиха, а також на створення умов для його виживання.

Такими завданнями є: оповіщення, евакуація, надання схо­вищ та їх обладнання, проведення заходів із світломаскуванням, рятувальні роботи, медичне обслуговування (включаючи першу

допомогу, а також релігійну допомогу), боротьба з пожежами, ви­явлення і визначення небезпечних районів, знезараження та ін­ші подібні заходи захисту, термінове надання житла, термінова допомога у встановленні та підтриманні порядку в районі лиха, термінове поновлення необхідних комунальних служб, терміно­ве поховання трупів, допомога у збереженні об'єктів, необхідних для виживання.

Кожна держава при розробці законодавчих актів, які стосу­ються діяльності Цивільної оборони, повинна враховувати основні положення норм міжнародного гуманітарного права та керуватися ними під час своєї практичної діяльності.

З метою наближення до світових стандартів наша держава пе­рейшла від назви «цивільна оборона» до назви «цивільний захист», тому що сукупність завдань, що стоять перед службами цивільної оборони, більше пов'язані з проблемами мирного часу. Система за­хисту населення і територій від надзвичайних ситуацій в Україні неодноразово доводила свою доцільність. Вона визнана складовою національної безпеки.

Нормативно-правова база Цивільного захисту України

Правовою основою цивільного захисту України є Конституція Укра­їни, закони України: «Про правові засади Цивільного захисту», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благопо­луччя населення», «Про правовий режим території, що зазнала ра­діоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про Загальнодержавну програму подолання наслідків Чорнобиль­ської катастрофи на 2006—2010 роки», «Про захист людини від впли­ву іонізуючого випромінювання», Міжнародні договори України, зго­да на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та інші акти та законодавства.

Стаття 27 Конституції України говорить: «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавле­ний життя.

Обов'язок держави — захищати життя людини».

Цивільний захист — система організаційних, інженерно-тех­нічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм сила­ми і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалеж­но від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквіда­ції надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.

Цивільний захист здійснюється з метою:

—реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуа­цій у мирний час та в особливий період;

—подолання наслідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав відповідно міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Цивільний захист здійснюється на принципах:

—функціонування;

—добровільності при залученні людей до здійснення заходів у сфері цивільного захисту, пов'язаних з ризиком для життя людей;

—комплексний підхід до вирішення питань цивільного захисту;

—територіальності та функціональності єдиної системи ци­вільного захисту;

—мінімізація заподіяння шкоди довкіллю;

—гласності, вільного доступу населення до інформації у сфе­рі цивільного захисту відповідно до законодавства

Завдання цивільного захисту:

—збирання та аналітичне опрацювання інформації про над­звичайні ситуації;

—прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій;

—здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;

—розроблення і виконання законодавчих та інших нормативів;

—розроблення і здійснення запобіжних заходів у сфері ци­вільного захисту;

—створення, збереження і раціональне використання матеріаль­них ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям;

—оперативне оповіщення населення про виникнення та за­грозу виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне інформування про обстановку, що складається;

—проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків над­звичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждало-го населення;

—забезпечення постійної готовності сил та засобів цивіль­ного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків;

—навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних ситуацій та організація тренувань;

—міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.

Сили і засоби цивільного захисту — особовий склад, пра­цівники органів та підрозділів цивільного захисту, добровільні, рятувальні формування, пожежна та аварійно-рятувальна техніка, обладнання, засоби пожежегасіння та індивідуального захисту, інше майно, призначене для гасіння пожеж, ліквідації наслідків аварій повеней, землетрусів та інших катастроф техногенного, біо­логічного, радіаційного, хімічного або екологічного та військово­го характеру.

До сил цивільного захисту належать:

—оперативно-рятувальна служба цивільного захисту;

—спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані формування та їх підрозділи;

—аварійно-відновлювальні формування;

—формування особливого періоду;

—авіаційні та піротехнічні підрозділи;

—технічні служби та їх підрозділи;

—підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.

В Україні створена Єдина державна система цивільного захисту (ЄС ЦЗ). Очолює ЄС ЦЗ начальник Цивільного захисту (Прем'єр-міністр України). Загальне керівництво здійснює Кабінет Міністрів України, а безпосереднє — Міністерство Надзвичайних Ситуацій. Заступником начальника цивільного захисту України є Міністр МНС.

Єдина державна система цивільного захисту населення і територій — сукупність органів управління, сил та засобів цен­тральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на які покладається реалізація державної політики у сфері цивільного захисту.

Структуру єдиної системи цивільного захисту становлять цен­тральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого само­врядування і створювані ними функціональні та територіальні під­системи єдиної системи цивільного захисту.

Функціональні підсистеми створюються центральними орга­нами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобі­ганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій в разі їх виникнення. Територіальні підсистеми створюються для за­побігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій в межах відповідних територій.

Єдина система цивільного захисту може функціонувати у ре­жимі повсякденного функціонування, підвищеної готовності та в ре­жимах надзвичайної ситуації надзвичайного або воєнного стану.

Координацію діяльності центральних та місцевих органів ви­конавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері цивільно­го захисту здійснюють:

—Рада національної безпеки і оборони;

—Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

—Спеціальна Урядова комісія з ліквідації надзвичайних ситу­ацій (у разі необхідності).

Територіальні підсистеми ЄС ЦЗ очолюють начальники ци­вільного захисту АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя (за посадами Голова Ради Міністрів АР Крим, голови облдержадмі­ністрацій, міські голови міст Києва й Севастополя).

Начальниками цивільного захисту в містах, міських та сіль­ських районах і на суб'єктах господарювання є відповідно міські голови, голови виконкомів, голови райдержадміністрацій, керівники суб'єктів господарювання.

Обов'язки учнів щодо вивчення Учень повинен вміти:

основ цивільного захисту — діяти при загрозі виник-

нення надзвичайної ситуації;

—користуватися засобами індивідуального та колективного захисту;

Поиск по сайту: